Провадження № 22-ц/803/8534/25 Справа № 202/12288/24 Суддя у 1-й інстанції - Бєсєда Г. В. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
08 жовтня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного сууд міста Дніпра від 11 червня 2025 року у справі за позовом комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У жовтні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову зазначив, що впродовж періоду з листопада 2021 року по березень 2024 року включно, комунальне підприємство «Теплоенерго» Дніпровської міської ради надавало послуги з постачання теплової енергії ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Облік споживання теплової енергії проводиться по приладу обліку встановленого на вводі житлового будинку. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, станом на день пред'явлення даного позову, заборгованість за договором складає: 110 458,07 грн, з яких: основний борг: 56 956,29 грн; 3% річних: 3 197,07 грн; інфляційні витрати 11 024, 66 грн; пеня: 39 280,05 грн. Відповідач є належним чином обізнаний про існування в нього заборгованості за послуги з теплопостачання перед КП «Теплоенерго», проте продовжує по сьогоднішній день ігнорувати свої обов'язки із оплати спожитої ним послуги, чим порушує права підприємства на отримання оплати за надані послуги з теплопостачання у встановлений законодавством строк. Факт отримання відповідачем теплової енергії підтверджений актами прийому-передачі теплової енергії. Просить суд стягнути заборгованість за теплопостачання в розмірі 110 458,07 грн.
Рішенням Індустріального районного сууд міста Дніпра від 11 червня 2025 року позов комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради заборгованість за послуги з постачання теплової енергії в сумі 110 458,07 грн, з яких: основний борг: 56 956,29 грн; 3% річних: 3 197,07 грн; інфляційні витрати 11 024, 66 грн; пеня: 39 280,05 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради витрати по сплаті судового збору в сумі 2 422, 40 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги, посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне апеляційну скаргу задовольнити частково.
Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та відповідачем укладений договір № 010288 від 01 січня 2019 року про постачання теплової енергії ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Свої договірні зобов'язання комунальне підприємство «Теплоенерго» Дніпровської міської ради виконало, а саме: з листопада 2021 року по березень 2024 року включно, надавало послуги з постачання теплової енергії.
Згідно з наданим до суду розрахунком заборгованості за послугу з постачання теплової енергії, сума боргу відповідача за період з листопада 2021 року по березень 2024 року становить 110 458,07 грн., з яких: основний борг: 56 956, 29 грн; 3% річних: 3 197,07 грн; інфляційні витрати: 11 024,66 грн., пеня: 39 280, 05 грн.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для задоволення позову.
Колегія суддів не може в повній мірі погодитись з таким висновком суду першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Правове регулювання спірних правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг наступне.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII (надалі Закон).
Згідно зі пунктом 1 частини першої статті 7 Закону споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Відповідно до частини другої статті 7 Закону індивідуальний споживач зобов'язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; своєчасно вживати заходів до усунення виявлених неполадок, пов'язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з його вини; забезпечувати цілісність обладнання приладів (вузлів) обліку комунальних послуг відповідно до умов договору та не втручатися в їхню роботу; власним коштом проводити ремонт та заміну санітарно-технічних приладів і пристроїв, обладнання, іншого спільного майна, пошкодженого з його вини, яка доведена в установленому законом порядку; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Отже, пунктом 5 частини другої статті 7 Закону визначено обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором.
Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 257 ЦК України встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила ( ч. 1 ст. 261 ЦК).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)»розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року №540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі №679/1136/21 (провадження №61-5238св22).
Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року №211з 12 березня 2020 року на території України був встановлений карантин, дію якого неодноразово продовжено. Дію карантину скасовано 01 липня 2023 року.
Законом України від 08 листопада 2023 року №3450-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» було внесені зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України: пункт 19 викладено у наступній редакції: «19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану». Закон набрав чинності 30.01.2024 року.
Враховуючи вищевикладене, позивачем строк позовної давності не пропущено.
Так, згідно з наданим до суду розрахунком заборгованості за послугу з постачання теплової енергії, сума боргу відповідача за період з листопада 2021 року по березень 2024 року основний борг становить 56 956, 29 грн, що має бути стягнута з відповідача.
Щодо стягнення 3% річних, інфляційних збитків, пені, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Постановою Кабінету Міністрів України № 206 від 05.03.2022 року про "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" визначено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги. Ця постанова набрала чинності з дня опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції в частині вирішення питання щодо нарахованих 3% річних, інфляційних збитків, пені дійшов помилкового висновку щодо їх стягнення, оскільки на період нарахованої заборгованості (з березня 2022 по квітень 2024) відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України №206 в редакції, яка діяла у вказаний період, заборонено нарахування 3% річних, інфляційних збитків, пені за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
Таким чином, у задоволенні вимог щодо стягнення 3% річних, інфляційних збитків, пені за період з березня 2022 року по квітень 2024 слід відмовити.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що з відповідача підлягає стягнення 3% річних, інфляційні збитки, пеня (за період з грудня 2021 року по лютий 2022 рік) у розмірі: 3% річних - 1078,05 грн; інфляційні витрати - 4 943,17 грн; пеня -13 556,13 грн.
За вказаних обставин вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими, наданий ним розрахунок 3% річних та інфляційних втрат є вірним, правильність такого розрахунку споживачами не спростована.
Згідно із ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, рішення суду слід змінити в частині стягнення 3% річних, інфляційних витрат, пені. В решті рішення суду слід залишити без змін.
З позивача на користь відповідача слід стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 930,05 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 11 червня 2025 року в частині стягнення 3% річних, інфляційних витрат, пені - змінити, зменшивши суму стягнутих з ОСОБА_1 на користь комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради 3% річних - з 3 197,07 грн до 1 078,05 грн, інфляційних витрат з 11 024, 66 грн до 4 943,17 грн; пені - з 39 280,05 грн до 13 556,13 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 930,05 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст судового рішення складено 08 жовтня 2025 року.
Головуючий:
Судді: