Провадження № 22-ц/803/6706/25 Справа № 175/7640/24 Суддя у 1-й інстанції - Васюченко О. Г. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.
08 жовтня 2025 року
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:
судді-доповідача: Новікової Г.В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,
розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
У травні 2024 року ТОВ «Коллект Центр» звернулось до суду із зазначеним вище позовом, який обґрунтовувало тим, що 08 грудня 2016 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і відповідачем було укладено Договір про надання банківських послуг та послуг у сфері страхування (надалі кредитний договір) № 010/0143/82/0221325, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_3 грошові кошти, а відповідач зобов'язався повернути кредит у строк до 08 грудня 2020 року та сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 42 % річних.
30 листопада 2021 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір про відступлення права вимоги № 114/2-47, відповідно до умов якого банк відступив право вимоги за кредитним договором № 010/0143/82/0221325 від 08 грудня 2016 року. На підставі договору відступлення права вимоги № 10-01/2023 від 10 січня 2023 року, укладеним між ТОВ «Вердикт Капітал» і ТОВ «Коллект Центр», до позивача перейшло права вимоги за кредитним договором № 010/0143/82/0221325 від 08 грудня 2016 року.
Відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, чим порушив умови договору, тому станом на 10 травня 2024 року розмір заборгованості ОСОБА_4 за кредитними зобов'язаннями становить 68 301 грн. 34 коп., з яких 33629 грн. 19 коп. - заборгованість за тілом кредитом, 15865 грн. 61 коп. - заборгованість за відсотками по кредиту на дату відступлення права вимоги, 18806 грн. 54 коп. - заборгованість за нарахованими відсотками згідно Кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості).
Просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у розмірі 68 301 грн. 34 коп., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 028 грн. та витрати за надання правничої допомоги у розмірі 17000 грн.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2024 року позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за Кредитним договором № 010/0143/82/0221325 від 08 грудня 2016 року у розмірі 68 301 грн. 34 коп., з яких 33629 грн. 19 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 15865 грн. 61 коп. - заборгованість за відсотками по кредиту на дату відступлення права вимоги, 18806 грн. 54 коп. - заборгованість за нарахованими відсотками згідно Кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості), а також стягнуто сплачений судовий збір у розмірі 3 028 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 3 000 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнавав встановленими.
Зазначає, що вона не отримувала жодного документу у справі, не була належним чином повідомлена про розгляд справи, у зв'язку із чим не змогла скористатись своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та участі у судових засіданнях. Також зазначає, що копію судового рішення не отримувала, а про його наявність дізналась після відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на її банківські рахунки.
Крім того, наданий позивачем розрахунок не містить відомостей про порядок нарахування складових заборгованості та переведення її в прострочену, а також про наявність або відсутність погашень заборгованості з боку відповідача. Зазначене унеможливлює перевірку правильності нарахувань відповідних сум. Також звертає увагу, що вказаний розрахунок та витяг із реєстру боржників до договору факторингу не є первинною бухгалтерською документацією, а тому не є достатнім доказом для підтвердження наявності заборгованості
ТОВ «Коллект центр» надано відзив на апеляційну скаргу, в яким вони просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване. Зазначали, що ними належними та допустимими доказами підтверджено наявність у відповідачки заборгованості за кредитним договором від 08 грудня 2016 року та перехід до них як нових кредиторів права вимоги до ОСОБА_1 .. Звертає увагу, що заперечуючи проти наявної заборгованості, апелянт не надала своїх розрахунків та доказів, які б спростовували суму заборгованості чи підтверджували її повне погашення. З приводу доводів про первинні бухгалтерські документи, зазначає, що надані ними у сукупності документи підтверджують отримання відповідачем кредитних коштів та користування ними, а розрахунок заборгованості містить детальний порядок її нарахування, зокрема і процентів, які погоджені сторонами у кредитному договорі.
Представником ОСОБА_1 надано додаткові пояснення, в яких просили задовольнити апеляційну скаргу відповідачки. Зазначає, що саме на позивача покладено обов'язок доказування і саме він повинен довести факт перерахунку кредитних коштів відповідачу та порядок нарахування такої заборгованості. А тому доводи відзиву позивача на апеляційну скаргу з приводу ненадання відповідачем доказів погашення кредитної заборгованості не відповідає вимогам процесуального закону та нівелює принцип змагальності. Також звертав увагу, що кредит надавався відповідачу на споживчі потреби, а тому до нього необхідно застосовувати законодавство про захист прав споживачів та враховувати те, що нарахування процентів не повинно призводити до надмірного збагачення кредитора та відповідати принципам пропорційності.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
У ч.1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи, що по даній справі ціна позову становить 68 301,34 грн., тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до справи, яка не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.
Враховуючи наведене підстав для задоволення клопотання позивача про розгляд справи із викликом сторін не має.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «Коллект Центр» довело своє право вимоги на підставі договорів факторингу до ОСОБА_2 за кредитним договором, укладеним останньою із ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», за яким боржник не виконав належним чином свої зобов'язання. При цьому враховуючи характер спірних правовідносин підстави та предмет позову заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу зменшено до 3 000 грн.
Такий висновок не повній мірі відповідає встановленим обставинам справи та вимогам закону.
Судом першої інстанції встановлено, що 08 грудня 2016 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і відповідачем було укладено Договір про надання банківських послуг та послуг у сфері страхування № 010/0143/82/0221325 (надалі кредитний договір) №010/0143/82/0221325, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_3 грошові кошти умовами передбачених Кредитним договором, а відповідач зобов'язався повернути використану суму в строк до 08.12.2020 року та сплатити проценти за користування кредитними коштами в розмірі 42% річних.
30 листопада 2021 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір про відступлення прав вимоги № 114/2-47, відповідно до умов якого банк відступив право вимоги за кредитним договором № 010/0143/82/0221325 від 08 грудня 2016 року.
10 січня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» і ТОВ «Коллект Центр» було укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги та до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором № 010/0143/82/0221325 від 08 грудня 2016 року.
Згідно розрахунку заборгованості за Кредитним договором № 010/0143/82/0221325 від 08 грудня 2016 року у ОСОБА_1 станом на 10.05.2024 року утворилася заборгованість у розмірі 68 301 грн. 34 коп., з яких 33 629 грн. 19 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 15 865 грн. 61 коп. - заборгованість за відсотками по кредиту на дату відступлення права вимоги, 18 806 грн. 54 коп. - заборгованість за нарахованими відсотками згідно Кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному
ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 указаного Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Судом встановлено, що 08.12.2016 року ОСОБА_5 уклала із ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» договір про надання банківських послуг та послуг у сфері страхування, за яким клієнт з дати початку кредитування має право отримати грошові кошти на картковий рахунок в межах поточного ліміту зі сплатою відсотків у розмірі 42 % річних та з кінцевим строком кредитування 08 грудня 2020 року.
Звертаючись до суду із позовом ТОВ «Коллект центр» зазначало, що станом на 10.05.2024 року заборгованість за договором від 08.12.2016 року складає 68 301,34 грн., з яких 33 629,19 грн. - заборгованість за тілом кредитом, 15 865,61 грн. - заборгованість за відсотками по кредиту на дату відступлення права вимоги, 18 806,54 грн.- заборгованість за нарахованими відсотками згідно Кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості).
Із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що розмір заборгованості за договором від 08.12.2016 року станом на 30.11.2021 року складає 33 783,96 грн., в яку входять заборгованість за тілом та відсотками за користування кредитом. Однак, датою закінчення строку кредитування, погодженою сторонами у договорі є 08 грудня 2020 року, а відомостей про те, що строк дії кредиту у встановленому в договорі порядку було подовжено матеріали справи не містять. Таким чином не було підстав для нарахування відсотків за користування кредитом після 08.12.2020 року, проте як вбачається з розрахунку заборгованості після вказаної дати відповідачу продовжували нараховуватись відсотки, які включались до основної суми заборгованості.
Також на підтвердження розміру заборгованості за відсотками позивач надає розрахунки станом на 2023 та 2024 роки, тобто вже після спливу строку кредитування, тобто у період коли кредитор не мав права їх нараховувати.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 31.10.2018 року у справі № 202/4494/16-ц зробила висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Подібні правові висновки викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 року у справі № 912/1120/16, рішенні Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 р. у справі №444/9519/12.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ст.1050 ЦК України.
На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та прийшов до помилкового висновку про стягнення з відповідачки повної суми заборгованості у розмірі 68 301,34 грн., в яку входять відсотки нараховані новим кредитором після спливу строку дії договору.
Щодо доводів апеляційної скарги з приводу неналежності та не допустимості доказів наданих позивачем на підтвердження розміру кредитної заборгованості слід зазначити наступне.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 с. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно із положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Визначальним у даній категорії справ є не безпосередньо вид чи характеристика умов, щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Звертаючись до суду із цим позовом, банком надано копії договору від 08.12.2016 року та додатків до нього, копії банківських виписок, розрахунки заборгованості, в яких поетапно зазначено порядок її нарахування та складових, які відповідачем не спростовані.
Так зокрема доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 р №75, виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Враховуючи наведене надані позивачем докази в підтвердження укладання кредитного договору між сторонами апеляційний суд вважає належними та допустимими.
При цьому слід звернути увагу, що кредитний договір відповідачем недійсним не визнавався, ОСОБА_1 користувалась кредитними коштами, договір нею виконувався, тобто вносилися платежі, хоч і не своєчасно та не в повному обсязі, що підтверджується розрахунком заборгованості та виписками по рахунку, які мають статус первинних бухгалтерських документів, що в своїй сукупності вказує на наявність договірних відносин між сторонами та дійсність кредитного договору. Також матеріали справи не містять, а відповідачем не надані докази того, що вона не користувалась кредитом або погасила його у повному обсязі. Враховуючи наведене, суд першої інстанції правильно зазначив, що позивачем надано належні та допустимі докази наявності у відповідача кредитної заборгованості.
Доводи апеляційної скарги з приводу не надання первинних бухгалтерських документів спростовуються наявними в матеріалах справи документами, зокрема виписками по рахунку відповідача.
Щодо відступлення права вимоги за вказаним вище кредитним договором слід зазначити наступне.
Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити
факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
За договорами відступлення прав вимоги від 30 листопада 2021 року та від 10 січня 2023 року, позивач отримав право вимоги за вказаним кредитним договором від первісного кредитора.
Відповідно до реєстру боржників до договору про відступлення права вимоги від 30.11.2021 року та витягу з нього ТОВ «Вердикт Капітал» отримало від АТ «Райффайзен Банк» право вимоги за договором №010/0143/82/0221325 від 08.12.2016 року у боржника ОСОБА_6 .
За реєстром боржників до договору про відступлення права вимоги від 10.01.2023 року ТОВ «Коллект Центр» отримало від ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги за договором №010/0143/82/0221325 у боржника ОСОБА_6 .
Таким чином позивач належними та допустимими доказами довів наявність у відповідача ОСОБА_6 кредитної заборгованості за договором №010/0143/82/0221325 у вигляді тіла кредиту та відсотків за його користування, право вимоги на які згідно договорів відступлення прав вимоги від 30 листопада 2021 року та від 10 січня 2023 року перейшло до позивача ТОВ «Коллект Центр».
Отже, ТОВ «Коллект Центр», як новий кредитор, набуло право вимоги до ОСОБА_2 за укладеним 08.12.2016 року договором №010/0143/82/0221325 у відповідних сумах.
Однак, суд першої інстанції допустився помилки та не врахував, що заявлена позивачем сума заборгованості містить відсотки, які були нараховані після спливу строку дії договору. Таким чином з ОСОБА_2 на користь правонаступника кредитора ТОВ «Коллект Центр» підлягають стягненню заборгованість за договором №010/0143/82/0221325 станом на 08.12.2020 року у розмірі 26 439,83 грн., яка включає в себе заборгованість за кредитом та відсотки за його користуванням.
З приводу доводів апеляційної скарги про не повідомлення відповідача про розгляд справи у суді першої інстанції, то зазначене спростовується матеріалами справи, з яких вбачається, що відповідачка повідомлялась про розгляд справи шляхом направлення на її адресу реєстрації копію позовної заяви разом із ухвалою про відкриття провадження у справі та призначення її до розгляду, однак конверт із цим пакетом документів повернувся до суду із відміткою АТ «Укрпошта» «за закінченням терміну зберігання». Також суд намагався повідомити відповідачку про розгляд справи у телефонному режимі, повістки у вигляді смс не були доставлені у зв'язку із тимчасовою недоступністю абонента. Тому суд першої інстанції повідомив ОСОБА_2 шляхом розміщення на офіційному сайті судової влади оголошення для відповідача про призначення справи до розгляду на 17 жовтня 2024 року.
Згідно із ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
У постанові Верховного Суду від 19 грудня 2022 року у справі № 910/1730/22 вказано, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв'язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України , і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2021 року у справі № 910/8197/19, від 09 грудня 2021 року у справі № 911/3113/20).
Також, відповідно до ч.11 ст.128 ЦПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Таким чином, доводи апеляційної скарги з приводу не повідомлення відповідача про розгляд справи не знайшли свого підтвердження.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1ст. 376 ЦПК України є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. При цьому зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ч.4 ст. 376 ЦПК України).
Враховуючи те, що висновки суду з приводу розміру заборгованості не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону, то рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру такої заборгованості з 68 301,34 грн. на 26 439,83 грн.
Згідно частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч.10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Оскільки позовні вимоги ТОВ «Коллект Центр» та вимоги апеляційної скарги ОСОБА_7 підлягають частковому задоволенню, сторонам не підлягають відшкодування витрат зі сплати судового збору, які сторони понесли в суді першої та апеляційної інстанції в порядку взаємозарахування, а тому оскаржуване рішення у цій частині також підглядає скасуванню.
Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 68 301,34 грн. що менше двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст.368, 369, 376, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2024 року в частині розміру стягнутої з ОСОБА_8 заборгованості за договором № 010/0143/82/0221325 від 08 грудня 2016 року змінити із «68 301 грн. 34 коп.» на «26 439 грн. 83 коп.», виключивши із другого абзацу резолютивної частини фразу «з яких 33629 грн. 19 коп. - заборгованість за тілом кредитом, 15865 грн. 61 коп. - заборгованість за відсотками по кредиту на дату відступлення права вимоги, 18806 грн. 54 коп. - заборгованість за нарахованими відсотками згідно Кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості)».
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2024 року у частині стягнення судового збору скасувати.
В іншій частині рішення суду залишити без мін, відновивши його дію.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: