апеляційне провадження №22-ц/824/14028/2025
справа №229/5242/24
09 жовтня 2025 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Желепи О.В., Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Власюком Дмитром Васильовичем, на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 03 липня 2025 року, постановлену під головуванням судді Тиханського О.Б., дата складення повної ухвали не зазначена,
у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення приватного виконавця Голяченка Івана Павловича та в.о. директора Департаменту Державної виконавчої служби Нещадима Івана щодо утримання з заробітної плати ОСОБА_1 50 відсотків щомісячно, -
встановив:
1. Короткий виклад обставин справи.
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії та рішення приватного виконавця Голяченка І.П. та в.о. директора Департаменту Державної виконавчої служби Нещадима І. щодо утримання із заробітної плати ОСОБА_1 50 відсотків щомісячно.
В обґрунтування скарги вказує, що на виконання рішення Обухівського районного суду від 29 жовтня 2024 року у справі №229/5242/24 про стягнення на користь ОСОБА_2 30 000 доларів США основного боргу, 10 000 доларів США процентів, 7570 грн судового збору та 10 000 грн витрат на правову допомогу, видано три виконавчі листи, за якими приватним виконавцем відкрито окремі виконавчі провадження, після чого постановою від 11 лютого 2025 року НОМЕР_1 звернено стягнення на заробітну плату ОСОБА_1 у розмірі 50 % щомісячно до повного погашення суми 1 831 182,70 грн.
Скаржник уважає таке стягнення незаконним, оскільки відповідно до частини 2 статті 70 Закону України "Про виконавче провадження" утримання у розмірі 50 % можливе лише у випадках стягнення аліментів, відшкодування шкоди життю чи здоров'ю, шкоди у зв'язку зі смертю особи або шкоди від кримінального правопорушення, в той час як за іншими видами стягнень максимальний розмір відрахувань становить 20 %.
Зазначає, що посилання приватного виконавця та Департаменту Державної виконавчої служби на частину 3 статті 70 Закону України "Про виконавче провадження" та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20 квітня 2022 року у справі №756/8815/20, є безпідставними, оскільки у зазначеній справі не розглядався спір про визначення розміру утримань за кількома виконавчими документами іншого характеру. Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 22.03.2023 №3-р(ІІ)/2023 підтвердив, що за іншими видами стягнень допускається утримання не більш як 20 % доходу.
Скаржник наголошує, що утримання 50% його заробітної плати позбавляє його та неповнолітню дитину мінімальних засобів існування, порушує право на гідний рівень життя та суперечить статті 10 Конвенції «Про захист заробітної плати». Такі дії приватного виконавця є непропорційним обмеженням, що виходить за межі допустимого втручання у право на отримання заробітної плати.
Щодо строків звернення із скаргою вказує, що утримання із заробітної плати проводиться щомісячно, а отже правопорушення є триваючим. Оскарження дії приватного виконавця Голяченка І.В. в судовому порядку позбавляє ОСОБА_1 на подачу скарги до керівника структурного підрозділу Міністерства юстиції України, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері примусового виконання рішень.
Скарга до суду на рішення та дії приватного виконавця Голяченка І.В. з утримання коштів могла бути подана після отримання відповіді Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 25.06.2025 № 90056/ І-12376/20.4.1.
Попередній розмір витрат на професійну правничу допомогу становить 1 000,00 гривень.
Мотивуючи наведеним, просить:
- визнати протиправною та скасувати відмову виконуючого обов'язки директора Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Івана Нещадима в задоволенні скарг ОСОБА_1 від 21 травня 2025 року та від 22 травня 2025 року на дії приватного виконавця виконавчого округу Київської області Голяченка І.П. щодо утримання з заробітної плати ОСОБА_1 , яка надана листом від 25 червня 2025 року№90056/ І-12376/20.4.1;
- зобов'язати виконуючого обов'язки директора Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Івана Нещадима повторно розглянути скарги ОСОБА_1 від 21 травня 2025 року та від 22 травня 2025 року на дії приватного виконавця Голяченка І.П. з утримання з заробітної плати ОСОБА_1 ;
- визнати неправомірними дії приватного виконавця Голяченка І.П. виконавчого округу Київської області з утримання із заробітної плати ОСОБА_1 50 відсотків щомісячно;
- визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця Голяченка І.П. виконавчого округу Київської області від 11 лютого 2025 року НОМЕР_1 про звернення стягнення на заробітну плату ОСОБА_1 ;
- стягнути з приватного виконавця Голяченка І.П. та Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 1 000 грн витрат на правову допомогу.
2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 03 липня 2025 року у задоволенні скарги відмовлено.
Відмовивши у задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 у скарзі зазначив, що у нього відсутнє майно, єдиним джерелом доходів є заробітна плата в Управлінні поліції охорони Київської області, отже приватний виконавець Голяченко І.П. правомірно виніс постанову про звернення стягнення на заробітну плату боржника.
Суд першої інстанції відхилив доводи скаржника щодо протиправного звернення стягнення на заробітну плату у розмірі 50% та вказав, що приватний виконавець діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про виконавче провадження». Суд не встановив порушення прав скаржника приватним виконавцем, так будь-які дані про те, що скаржник повідомляв приватного виконавця про розмір своїх доходів та стан виконання рішення суду, надавши відповідні документи, розрахунки тощо матеріали справи не містять взагалі.
Суд послався на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20 квітня 2022 року у справі № 756/8815/20.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з постановленою ухвалою, адвокатом Власюком Д.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої інстанції частини 2 та частини 3 статті 70 Закону України «Про виконавче провадження».
Наголошує, що утримання 50 % із заробітної плати допускається виключно у випадках стягнення аліментів, відшкодування шкоди здоров'ю, у зв'язку зі смертю годувальника або заподіянням шкоди кримінальним правопорушенням, тоді як за іншими видами стягнень може бути утримано не більш як 20 %.
Стверджує, що постанова приватного виконавця порушує його право на достатній рівень життя, адже єдиним джерелом доходу є заробітна плата, на утриманні перебуває неповнолітня дитина, а все майно втрачено внаслідок військової агресії.
Скаржник вказує, що відмова Департаменту ДВС Міністерства юстиції у задоволенні його скарг є незаконною, оскільки висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №756/8815/20 не підлягають застосуванню до його випадку, оскільки у наведеній справі йшлося про інші обставини і утримання в межах 20 %, а питання стягнення 50 % за кількома виконавчими документами іншого характеру не розглядалося.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник посилається на рішення Конституційного Суду України від 22.03.2023 №3-р(ІІ)/2023, яким підтверджено, що за іншими видами стягнень максимальний розмір утримань не може перевищувати 20 %, а також на Конвенцію «Про захист заробітної плати», що гарантує збереження працівнику мінімальних засобів для існування.
Мотивуючи наведеним, просить скасувати ухвалу Обухівського районного суду від 03 липня 2025 року та постановити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги скарги.
4. Доводи осіб, які подали відзив на апеляційну скаргу.
15 вересня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив Міністерства Юстиції України на апеляційну скаргу.
В обґрунтування відзиву зазначає, що скарги ОСОБА_1 розглянуто в межах наданих законом повноважень та листом від 25 червня 2025 року ОСОБА_1 надано обґрунтовану відповідь.
Вказує, що втручання Міністерства юстиції України у виконавче провадження приватного виконавця заборонене законом, а перевірки його діяльності в умовах воєнного стану не проводяться. Водночас, у разі порушення вимог закону, процесуальні документи приватного виконавця можуть бути скасовані постановою керівника структурного підрозділу Міністерства юстиції України, однак підстав для цього не встановлено.
Зазначає, що на виконанні у приватного виконавця перебуває зведене виконавче провадження НОМЕР_2, що включає три виконавчі документи про стягнення значних сум. Постанова приватного виконавця від 11 лютого 2025 року про звернення стягнення на заробітну плату передбачає відрахування 50% доходів щомісяця. Такі дії відповідають вимогам статей 30, 68, 70 Закону України «Про виконавче провадження» та узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладені у постанові від 20 квітня 2022 року у справі №756/8815/20, де зазначено, що за наявності кількох виконавчих документів у зведеному провадженні можливе стягнення до 50% доходу боржника.
Посилання скаржника на рішення Конституційного Суду №3-р(ІІ)/2023 є безпідставним, оскільки воно стосується утримань із пенсій і не скасовує положення частини 3 статті 70 Закону України "Про виконавче провадження". Обставини, пов'язані з матеріальним становищем боржника, не звільняють його від виконання рішення суду, тим більше, що доказів надмірного тягаря чи неможливості існування за умови відрахувань 50% заробітку матеріали справи не містять.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що підстави для задоволення скарги ОСОБА_1 відсутні, оскільки дії приватного виконавця здійснені в межах повноважень і відповідають вимогам закону.
Просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржувану ухвалу залишити без змін.
15 вересня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив приватного виконавця виконавчого округу Київської області Голяченка І.П. на апеляційну скаргу.
В обґрунтування відзиву посилається на необґрунтованість та безпідставність апеляційної скарги.
Вказує, що на примусовому виконанні у приватного виконавця перебуває зведене виконавче провадження НОМЕР_2, що включає:
ВП НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа №229/5242/24, виданого 12 грудня 2024 року Обухівським районним судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 30 000 доларів США, та проценти за користування коштами у розмірі 10 000 доларів США, що на дату подачі позову становило 410 291 грн;
ВП НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 229/5242/24, виданого 12 грудня 2024 року Обухівським районним судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн;
ВП НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа № 229/5242/24, виданого 12 грудня 2024 року Обухівським районним судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору у розмірі 7 570,00 грн.
За статтею 68 Закону України "Про виконавче провадження" у разі відсутності майна виконавець вправі звернути стягнення на заробітну плату. Частина 3 статті 70 Закону України "Про виконавче провадження" прямо передбачає, що у разі наявності кількох виконавчих документів загальний розмір відрахувань не може перевищувати 50%. Саме на підставі цих норм 11 лютого 2025 року приватним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на 50% заробітку.
Висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20 квітня 2022 року у справі №756/8815/20, підтверджують, що при зведеному провадженні за кількома виконавчими документами відрахування може становити до 50% доходу боржника.
Твердження скаржника, що ця практика не релевантна, є безпідставним. Посилання на рішення КСУ №3-р(ІІ)/2023 також не стосується даної справи, оскільки воно регулює відрахування з пенсій, тоді як предмет спору - утримання із заробітної плати.
Таким чином, приватний виконавець діяв у межах закону та своїх повноважень, а Департамент ДВС листом від 25 червня 2025 року обґрунтовано відмовив у задоволенні скарг ОСОБА_1 .. Апеляційна скарга не містить конкретних посилань на незаконність чи необґрунтованість ухвали суду першої інстанції, а лише виражає незгоду з нею.
Мотивуючи наведеним, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржувану ухвалу залишити без змін.
5. Позиція учасників справи.
В судове засідання учасники справи не з'явились, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Причини неявки не повідомляли.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явились, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до частини 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
6. Позиція суду апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
7. Фактичні обставини справи, установлені судом.
З матеріалів справи установлено, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 29 жовтня 2024 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто грошові кошти у розмірі 30000 доларів США, проценти за користування коштами у розмірі 10000 доларів США, що на дату подачі позову становило 410 291 грн; судовий збір у розмірі 7 570,00 грн; витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн (а.с. 41-45).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Голяченко І.П. від 06 лютого 2025 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 30 000 доларів США та проценти за користування коштами у розмірі 10 000 доларів США, що на дату подачі позову становило 410 291 грн (а.с. 63).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Голяченко І.П. від 06 лютого 2025 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн (а.с. 64).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Голяченко І.П. від 06 лютого 2025 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 7 570,00 грн (а.с. 65).
11 лютого 2025 року Приватним виконавцем Голяченко І.П., у виконавчому провадженні НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчих листів № 229/5242/24 від 12 грудня 2024 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 30 000 доларів США, процентів за користування коштами у розмірі 10 000 доларів США, що на дату подачі позову становило 410 291 грн; судового збору у розмірі 7 570,00 грн; витрат на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн, прийнято постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, відповідно до якої звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 , що отримує дохід у Управлінні поліції охорони в Київській області, та здійснювати відрахування із суми доходів боржника у відповідності до вимог чинного законодавства, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у розмірі 50% доходів щомісяця до погашення загальної суми заборгованості за виконавчим провадженням, яка складає 1 831 182,70 грн, у тому числі виконавчий збір/основна винагорода приватного виконавця та витрати, пов'язанні з організацією та проведенням виконавчих дій (а.с. 72-73).
Не погодившись із вказаною постановою, ОСОБА_1 звернувся із скаргами до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, віце-прем'єр-міністра України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України, приватного виконавця Голяченка І.П. (а.с. 73-82).
8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права.
Відповідно до статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
За положеннями частини 2 статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина 3 статті 451 ЦПК України).
Відповідно до статті 129-1 Конституції України cуд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Згідно з частиною 1 статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404- VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно статті 10 Закону заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно(майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини 1, пункту 7 частини 3 статті 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Статтею 48 Закону № 1404-VIII передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Відповідно до частини 2, 3 статті 70 Закону України "Про виконавче провадження" із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості:
у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю особи, у зв'язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків;
за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків.
Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу скаржник посилається на те, що утримувати 50% заробітної плати можливо лише у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю особи, у зв'язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням. Разом з цим, скаржник не є боржником у вказаних категоріях, отже відрахуванню підлягає лише 20% від заробітної плати.
Надаючи оцінку цим доводам, колегія суддів звертає увагу, що частиною 3 статті 70 Закону №1404-VIII передбачено, що максимальний розмір відрахування може становити 50 відсотків із заробітної плати у разі відрахування за кількома виконавчими документами.
Конструкція статті 70 Закону №1404-VIII дозволяє зробити висновок, що частиною 2 визначено, що загальний розмір відрахування від доходу не може перевищувати 20%. При цьому Закон допускає відрахування у розмірі 50% для окремо визначених категорій.
Крім цього, частина 3 статті 70 Закону №1404-VIII встановлює право виконавця відраховувати 50% від доходу у разі наявності кількох будь-яких виконавчих проваджень, а не лише, визначених у частині другій.
У справі, що переглядається колегією суддів, установлено та не заперечується скаржником, що він є боржником у декількох виконавчих провадженнях, отже приватним виконавцем правомірно звернуто стягнення на 50% заробітної плати, що відповідає положенням статті 70 Закону № 1404-VIII.
Посилання скаржника на рішення Конституційного Суду України від 22 березня 2023 року №3-р(II)/2023 колегія суддів відхиляє, оскільки таким не визначено неможливість відрахування 50% від заробітної плати.
Крім цього, Конституційний Суд України у Рішенні від 22 березня 2023 року №3-р(II)/2023, аналізуючи приписи частини 3 статті 46 Конституції України у зв'язку з приписами її статей 1, 3, 8, 21, 28, 46, 48, зазначив, що законодавець має визначати юридичне регулювання так, щоб пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, забезпечували рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, установленого законом (підпункт 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
У справі, що переглядається колегією суддів відрахування здійснюється не з пенсії чи будь-якої іншої соціальної виплати, а із заробітної плати, отже посилання скаржника в цій частині скарги є необґрунтованим.
Судом першої інстанції правильно застосовано висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 20 квітня 2022 року у справі №756/8815/20, у якій Верховний Суд, проаналізувавши положення статті 70 Закону № 1404-VIII, вказав, що виконавець має повноваження звернути стягнення на заробітну плату боржника лише за відсутності іншого майна, на яке можливо звернення стягнення та для виконання рішення про стягнення періодичних платежів, однак у розмірі не більше 20 відсотків за наявності одного виконавчого документа та 50 відсотків заробітної плати за наявності декількох виконавчих документів (зведене виконавче провадження). Таке стягнення здійснюється підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи. Встановлення відрахувань у певному відсотковому визначенні від заробітної плати боржника покликане гарантувати людині право на своєчасне, у передбачені законом строки, одержання винагороди за працю, що становить одне з основних трудових прав людини, тому й законодавець обмежив розмір будь - яких утримань із заробітної плати, і таке обмеження є законодавчо встановленою забороною на накладення арешту на заробітну плату, що виплачена боржнику після таких утримань, або частину заробітної плати, що перевищує граничну межу таких відрахувань.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Власюком Дмитром Васильовичем, залишити без задоволення.
Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 03 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді О.В. Желепа
В.В. Соколова