апеляційне провадження №22-ц/824/10224/2025
справа №363/5461/24
08 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Желепи О.В., Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , підписаною адвокатом Кіптенком Миколою Вікторовичем, на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 05 березня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Рукас О.В., дата складення повного судового рішення не зазначена,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення понесених витрат по оплаті послуг на утримання спільного сумісного майна, -
встановив:
1. Короткий виклад доводів пред'явленого позову.
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про стягнення понесених витрат по оплаті послуг на утримання спільного сумісного майна.
В обґрунтування позову вказує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках є співвласниками нерухомого майна: 1) житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) земельної ділянки кадастровий номер 3221887801:03:139:6001, загальною площею 0,3196 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель, споруд (присадибна ділянка), що розташована під вказаним житловим будинком.
Після поділу зазначеного майна з червня 2022 року ОСОБА_1 виїхав з будинку та проживає із своєю родиною у м. Києві. Не зважаючи на це, ОСОБА_1 самостійно протягом тривалого часу сплачує всі необхідні комунальні платежі та інші кошти для утримання будинку і земельної ділянки в належному стані.
За період з червня 2022 року по 01 жовтня 2024 року ОСОБА_1 сплачено: за електроенергію ТОВ «Київська обласна ЕК» ? 117 964,20 грн; за газопостачання ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» ? 78 615,74 грн; за послуги охорони та відеоспостереження ТОВ «Венбест-Безпека 24» ? 43 576,00 грн.
Всього за вказаний період ОСОБА_1 сплачено послуг на суму 240 155,94 грн, половина з яких становить 120 077,97 грн та має бути сплачена ОСОБА_2 як співвласницею цього нерухомого майна.
Однак ОСОБА_2 , хоча і має офіційно зареєстроване місце проживання за вказаною адресою, добровільно залишила вказаний будинок та в ньому не проживає. При цьому, ОСОБА_2 відмовляється брати участь у витратах на утримання спільного майна.
Мотивуючи наведеним, просить стягнути з ОСОБА_2 частину від сплачених послуг на утримання будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 в сумі 120 077,97 гривень.
2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 05 березня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що позивачем не доведено, що витрати на оплату комунальних послуг з постачання електричної енергії та постачання природного газу були необхідними витратами на утримання спільного майна у розумінні статті 360 ЦК України, як і не доведено належними, допустимими та достатніми доказами факт понесення таких витрат, а також не доведено понесення витрат на збереження спільного майна шляхом оплати охоронних послуг, які за обставин даної справи можуть уважатися необхідними витратами на утримання спільного майна у розумінні статті 360 ЦК України.
Суд першої інстанції відхилив надані позивачем докази та зазначив, що акти за відсутності первинних облікових (бухгалтерських) документів не підтверджують, що кошти в якості оплати житлово-комунальних послуг сплачувалися саме ОСОБА_1 , тобто неможливо підтвердити, що саме позивачем понесено ці витрати, а відповідно неможливо встановити, що ОСОБА_1 має право зворотної вимоги до ОСОБА_2 .
Також суд першої інстанції звернув увагу, що акт звірки № 3594636-в від 10 вересня 2024 року, складений між ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» та ОСОБА_1 та акт звірки взаєморозрахунків, що складений між ТОВ «ВЕНБЕСТ-БЕЗПЕКА 24», не містять підпису самого ОСОБА_1 , що ставить під сумнів їх належність та допустимість.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з ухваленим рішенням, адвокатом Кіптенком М.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на неповне з'ясування обставин у справі.
Вказує, що надав суду акти звірки взаєморозрахунків з постачальниками комунальних послуг (електроенергії, газу, охорони) як підтвердження понесених витрат. Ці документи містять дані про обсяг послуг, суми до сплати, підписані уповноваженими особами та мають печатки.
Суд помилково відмовив у визнанні цих актів належними доказами, посилаючись на відсутність квитанцій про оплату. Між сторонами не заперечується факт отримання та оплати послуг. Уважає необґрунтованим посилання суду на правові висновки Верховного Суду у справі № 916/499/20, оскільки вона стосується господарського спору з іншим предметом доказування.
Щодо відсутності підпису на одному з актів зазначає, що це не скасовує факту господарської операції.
Також суд визнав існування спільних витрат, але не визначив, які саме з них є необхідними, що є порушенням статті 360 ЦК України. Помилково було також зроблено висновок, що обсяг споживання комунальних послуг у приватному будинку не залежить від його площі, тоді як автономне опалення прямо пов'язане з розмірами будинку.
Крім того, суд безпідставно визнав, що відповідачка не проживає в будинку, хоча вона не надала жодного доказу неповернення до України після виїзду. Натомість факт її перебування в Україні підтверджується державною реєстрацією права власності в жовтні 2022 року. Також необґрунтовано було поставлено під сумнів проживання позивача за зареєстрованим місцем.
Суд першої інстанції у рішенні проігнорував положення статей 322, 360, 526, 544 ЦК України, які покладають на співвласника обов'язки з утримання спільного майна та надають право на регресні вимоги у солідарних зобов'язаннях.
Мотивуючи наведеним, просить рішення Вишгородського районного суду Київської області від 05 березня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким вимоги позову задовольнити.
4. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу.
26 травня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив адвоката Волкова А.В., який діє в інтересах ОСОБА_2 , на апеляційну скаргу.
Відповідачка ОСОБА_2 заперечує проти задоволення апеляційної скарги, оскільки з березня 2022 року вона з дітьми постійно проживає в Норвегії та фактично не користується будинком у с. Старі Петрівці.
Наявність індивідуальних лічильників на будинку свідчить про значне споживання електроенергії та газу, зокрема на обігрів басейну, що підтверджує користування будинком самим позивачем та його новою родиною. Споживання не є мінімальним або технічним, а свідчить про постійне проживання в будинку, як це, зокрема, визнано самим позивачем у заявах до суду у справі №361/8432/23.
Зазначає, що позивач неодноразово відмовлявся продати частку чи компенсувати її вартість, чим змусив відповідачку звернутись з окремим позовом про припинення його права власності на частку. З огляду на це позивач, користуючись будинком одноособово, намагається перекласти витрати на ОСОБА_2 , що суперечить нормам закону.
Витрати на охорону і відеоспостереження, на які посилається позивач, документально не підтверджені, укладення договорів відбувалося без погодження з відповідачкою, а додані акти не підписані самим позивачем. Позивач не довів, що спірні витрати підпадають під поняття необхідних для збереження спільного майна витрат за статтею 360 ЦК України, а також не довів порушення свого права.
Враховуючи вищевикладене уважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим і законним, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
5. Позиція учасників справи.
03 вересня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшли письмові пояснення адвоката Кіптенка М.І., який діє в інтересах ОСОБА_1 .
В поясненнях зазначає, що на підтвердження позовних вимог надав до суду акти звірки з постачальниками електроенергії, газу та охорони, які підтверджують обсяги наданих послуг, їх оплату, підписані відповідальними особами та скріплені печатками. Вони є належними та допустимими доказами відповідно до статей 76-77 ЦПК України.
Суд безпідставно відхилив ці акти через відсутність квитанцій, поставивши під сумнів факт сплати коштів самим позивачем. У цій справі і постачальники, і позивач підтвердили факт та розмір оплати, відповідачка визнала, що жодних витрат не здійснювала. Позивач, маючи беззаперечні акти звірки, не подавав квитанцій з метою економії часу, оскільки факт оплати не оспорювався.
Надалі у письмових поясненнях наводить зміст квитанцій (№ квитанції її дату, ім'я відправника, банк, код банку та ін).
Крім цього, до письмових пояснень позивач долучає копії квитанцій на 49 аркушах.
Просить долучити письмові пояснення до матеріалів справи.
17 вересня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшли письмові пояснення адвоката Кіптенка М.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , ідентичні за змістом поясненням від 03 вересня 2025 року. До письмових пояснень надає копії платіжних інструкцій на 68 аркушах.
Просить врахувати пояснення при вирішенні апеляційної скарги.
25 вересня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшли заперечення адвоката Волкова А.В., який діє в інтересах ОСОБА_2 , щодо приєднання та врахування судом доказів, що надані скаржником.
В обґрунтування поданих заперечень посилається на пропуск встановленого ЦПК строку для подання доказів на підтвердження позовних вимог. Крім цього, подавши докази на стадії апеляційного перегляду, скаржник не вказує об'єктивних обставин, що унеможливлювали подання доказів під час розгляду справи судом першої інстанції.
Звертає увагу, що із змісту частини квитанцій не можливо ідентифікувати одержувача коштів та їх цільове призначення.
Просить не враховувати докази, приєднані до письмових пояснень скаржника.
В судовому засіданні адвокат Кіптенко М.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , підтримав подану апеляційну скаргу, просив суд її задовольнити.
Адвокат Волков А.В., який діє в інтересах ОСОБА_2 , просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
6. Позиція суду апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Волкова А.В., який діє в інтересах ОСОБА_2 , адвоката Кіптенка М.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вирішуючи питання за квитанціями, доданими скаржником до письмових пояснень від 03 вересня 2025 року та 17 вересня 2025 року, колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до частин 1, 2 статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Згідно частини 8 статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до частини 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
В постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2023 року у справі №499/895/19 роз'яснено, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.
Відтак, оскільки позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд протягом всього часу розгляду справи у суді першої інстанції не скористався своїм правом на подання клопотань про долучення доказів, а також не надав доказів неможливості подання таких клопотань до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, ураховуючи положення частини третьої статті 367 ЦПК України, апеляційний суд ухвалою Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року, занесеною до протоколу судового засідання, не прийняв докази, долучені до письмових пояснень від 03 вересня 2025 року та 17 вересня 2025 року.
Безпосередньо письмові пояснення долучено до матеріалів справи, оскільки право надавати пояснення унормовано статтею 43 ЦПК України без обмеження будь-якими строками.
7. Фактичні обставини справи, установлені судом.
Згідно даних витягу з додатку "Реєстр нерухомості" №5004717425984 від 30 серпня 2024 року убачається, що житловий будинок АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (по кожному) (а.с. 9-11).
Згідно даних акту звіряння розрахунків від 10 вересня 2024 року та відомостей по особовому рахунку № НОМЕР_1 убачається, що за період з червня 2022 року по червень 2024 року за особовим рахунком № НОМЕР_1 , відкритим за адресою АДРЕСА_1 за споживання електричної енергії сплачено 117 964,20 гривень (а.с. 12-13).
Згідно даних акту звірки №3594636-в виданого ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" убачається, що за період із червня 2022 року по серпень 2024 року за споживання природного газу сплачено 78 615,74 грн (а.с. 14).
Відповідно до даних акту звірки взаєморозрахунків, виданого ТОВ "Венбест-Безпека 24", убачається, що за період з липня 2022 по вересень 2024 року за договором №1014/24-ОП від 30 квітня 2020 року сплачено 43 576,00 (а.с. 15).
Згідно даних листа Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 25 жовтня 2024 року №03-11/3056 убачається, що згідно відомостей реєстру Петрівської сільської територіальної громади місце проживання громадянки ОСОБА_2 зареєстровано за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 20).
8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права.
Статтею 322 ЦК України визначено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із частиною 1 та 2 статті 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Відповідно до статті 360 ЦК України, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Участь кожного співвласника у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна означає необхідність несення витрат, які є об'єктивно необхідними для підтримання спільного майна у належному стані, тобто для підтримання його технічних, санітарно-гігієнічних, екологічних, ергономічних та естетичних характеристик будинку, які визначають його експлуатаційні якості.
Кожен співвласник зобов'язаний брати участь в у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто із співвласників укладає правочин або здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
При цьому маються на увазі витрати, об'єктивно необхідні для належного функціонування спільного майна, тобто для підтримання його технічних, санітарно-гігієнічних, екологічних, ергономічних та естетичних характеристик будинку, які визначають його експлуатаційні якості.
Виходячи з аналізу наведених норм, у разі ухилення співвласника від участі у витратах на утримання спільної власності, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно й вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутися до суду з позовом про примусове стягнення зі співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна. У свою чергу, такий співвласник може висунути відповідні заперечення, вважаючи здійснені співвласниками витрати надмірними або зайвими.
Отже, в разі доведеності одним зі співвласників понесення ним витрат на управління, утримання та збереження спільного майна, участь у ньому (управлінні, утриманні, збереженні) пропорційно своїй частці зобов'язаний приймати інший співвласник, який ухиляється від свого обов'язку, особа, яка зазнала втрат, має право на їх відшкодування у передбаченому законом порядку.
Зокрема, такими способами захисту права є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини 2 статті 16 ЦК України).
Подібний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 08 травня 2020 року у справі №635/516/18-ц (провадження №61-22559св19), від 12 грудня 2018 року у справі №210/6795/13-ц (провадження №61-16288св18).
Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає.
Згідно частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частин 1 статті 77 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).
Звернувшись до суду із позовом на підтвердження позовних вимог позивач надав: акт звіряння розрахунків за період 01 червня 2022 року - 01 вересня 2024 року з ТОВ "Київська обласна ЕК", акт звірки №3594636-в від 10 вересня 2024 року взаємних розрахунків за період 01 червня 2022 року - 10 вересня 2024 року з ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" та акт звірки взаєморозрахунків за період липень 2022 року - вересень 2024 року з ТОВ "Венбест-Безпека 24".
21 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №916/499/20 досліджував питання щодо використання акту звірки взаєморозрахунків, як доказ господарської операції.
Так, Верховний Суд у зазначеній справі дійшов до висновку, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим, а лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Він відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин.
Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь- яких господарських операцій (поставки, надання послуг тощо), оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17; від 24.10.2018 у справі № 905/3062/17; від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17.
Разом із тим, Верховний суд у своїй постанові від 21.12.2020 по справі №916/499/20 звернув увагу на те, що акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, лише за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату.
Апеляційний суд приймає твердження скаржника про те, що наведені висновки Верховного Суду викладено в постановах господарського суду щодо господарських операцій, проте наведене не спростовує того, що акт звірки без підтвердження факту оплати не має доказової інформації щодо здійснення розрахунків конкретною особою, а також дати та суми такої оплати.
Установлено, що позивач на підтвердження факту оплати послуг не надав жодного первинного бухгалтерського документа, отже всупереч статті 81 ЦПК України не довів, обставини, на які посилається у позовній заяві.
Факт того, що згідно даних наданих актів звірки відсутня заборгованість, не дає підстави уважати, що оплата за послуги здійснена саме позивачем, окрім того, відповідних договорів про надання послуг до матеріалів справи не надано.
Отже, суд першої інстанції зробив правильні висновки про те, що надані акти звірки розрахунку не є належними доказами оплати позивачем тих чи інших послуг.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що суд першої інстанції у рішенні проігнорував положення статей 322, 360, 526, 544 ЦК України, які покладають на співвласника обов'язки з утримання спільного майна та надають право на регресні вимоги у солідарних зобов'язаннях, відхиляються апеляційним судом, оскільки у цій справі позивачем не доведено належними та допустимими доказами виконання обов'язку, що давало б право на зворотну вимогу.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, судом надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування рішення суду першої інстанції, апеляційним судом не установлено.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , підписану адвокатом Кіптенком Миколою Вікторовичем, залишити без задоволення.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 05 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді О.В. Желепа
В.В. Соколова