Справа № 496/4449/24
Провадження № 2/496/499/25
26 вересня 2025 року Біляївський районний суд Одеської області у складі:
головуючої - судді Портної О.П.,
за участю:
секретаря - Рябової А.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Біляївка Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження питання щодо зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання факту зловживання процесуальними правами у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат та 3% річних, -
В провадженні Біляївського районного суду Одеської області перебуває цивільна справа № 496/4449/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат та 3% річних.
21.05.2025 року на адресу суду від відповідачки надійшла зустрічна позовна заява до ОСОБА_2 , якою вона просила визнати факт зловживання ОСОБА_2 процесуальними правами, подання завідомо безпідставного позову за відсутності предмету спору, розірваного 26.03.2015 року Договору від 11.10.2014 року про надання правової допомоги на підставі обману, надання недопустимих доказів до позову від 03.07.2024 року за № 18739/24 по справі № 496/4449/24, у задоволенні первісного позову відмовити в повному обсязі та стягнути з позивача судовий збір.
Вирішуючи питання про прийняття зустрічної позовної заяви до спільного розгляду з первісною позовною заявою у справі судом встановлено, що зустрічна позовна заява була подана без додержання вимог, викладених у ст.ст. 175, 177 ЦПК України, а саме не зазначені: адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи; підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Окрім цього не сплачено судовий збір за вимогу немайнового характеру відповідно до ЗУ «Про судовий збір» та не наведено обґрунтовані доводи, що підтверджують підстави звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до закону.
У зв'язку з цим, ухвалою суду від 24.06.2025 року зустрічна позовна заява була залишена без руху, та відповідно до ст. 185 ЦПК України, відповідачці було надано строк для усунення недоліків терміном 20 днів з дня отримання ухвали.
22.07.2025 року на адресу суду через канцелярію, від відповідачки надійшла заява/клопотання про усунення недоліків, якою недоліки, зазначені в ухвалі суду, усунуті не в повній мірі, а саме не зазначено зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні та попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Отже, станом на 26.09.2025 року ухвалу суду про залишення позовної заяви без руху не виконана.
Позивач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, але надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність.
Відповідачка, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилася, про поважність причин своєї неявки суд не повідомила.
Судом на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали зустрічного позову, суд вважає за необхідне зустрічну позовну заяву вважати неподаною та повернути відповідачці з наступних підстав.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ч. 1 ст. 19 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ЦПК України, відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред'явлення позову, повинна відповідати вимогам ст.ст. 175 і 177 цього Кодексу (ч. 1 ст. 194 ЦПК України). Статтею 175 ЦПК України визначено вимоги до позовної заяви.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, у позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у ст. 16 ЦК України, ч. 1 якої встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
Частиною 2 ст. 16 ЦК встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Таким чином, правом звернення до суду з позовом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів та, відповідно, таке цивільне право або інтерес може бути захищено судом у спосіб, який, зокрема, не суперечить чинному законодавству, договору та має бути ефективним.
Застосування способу захисту має бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 року у справі № 488/2807/17, провадження № 14-91цс20, п. 86).
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (ч. 3 ст. 124 Конституції України).
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом.
Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Позов - це звернена через суд до відповідача матеріально-правова вимога про поновлення порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, який здійснюється в певній, визначеній законом процесуальній формі. Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) є його предмет і підстава.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача. Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки.
Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача.
Правова підстава позову - це посилання у позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.
Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 року у справі № 161/2823/19 (провадження № 61-6515св20).
Таким чином, відповідачка не визначила у зустрічній позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено позивачем, до якого пред'явлено зустрічний позов, та не зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення її порушеного права.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33).
Суд також враховує вже зазначену позицію Європейського суду з прав людини у справі «Голдер проти Сполученого Королівства», згідно з якою саме «небезпідставність» доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду. У п. 30-32 рішення у справі «Наталія Михайленко проти України» (заява № 49069/11) Суд повторює, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками цивільного характеру (див. рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), п. 36, Series A №18). На це «право на суд», в якому право на доступ до суду є одним з аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання в реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним, та скаржиться на те, що відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції йому не було надано жодних можливостей подати до суду скаргу (див. серед іншого (inter alia), рішення у справах «Рош проти Сполученого Королівства» (Roche v. the United Kingdom), заява № 32555/96, п. 117, та «Салонтаджі-Дробняк проти Сербії» (Salontaji-Drobnjak v. Serbia), заява № 36500/05, п. 132). Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб» (див. рішення від 28.05.1985 року у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A №93). Встановлюючи такі правила, договірна держава користується певною свободою розсуду, однак обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Крім того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Кордова проти Італії» (№1) (Cordova v. Italy (no. 1)), заява № 40877/98, п. 54, та рішення у справі «Фаєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), п. 65, Series A № 294-B).
Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Це особливо стосується гарантій, закріплених ст. 6 Конвенції, з огляду на визначне місце, яке у демократичному суспільстві займають право на справедливий суд разом з усіма гарантіями за цією статтею (див. рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Альберт-Адам ІІ проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany) [ВП], заява № 42527/98, п. 45). У п. 54 рішення у справі «Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland, заява № 28249/95) Суд також погодився, що можуть бути справи, в яких майбутній позивач повинен мати попередній дозвіл до того, як йому дозволять процедуру подання позову (див. рішення суду у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), серія A, № 93, п. 59).
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Окрім того суд вважає за необхідне звернути увагу ОСОБА_1 на те, що згідно з п. 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України, до основних засад (принципів) цивільного судочинства віднесено, зокрема, неприпустимість зловживання процесуальними правами. У свою чергу, ст. 44 Кодексу встановлює, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. З урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.
Під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи встановлення явної неповаги до суду чи учасників справи (Постанова ВС України від 03.03.2021 року у справі № 761/27076/19 (провадження № 61-14448св20).
Аналіз ч. 2 ст. 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти, як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права. Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб'єктивних цивільних прав, а не виконання обов'язків. Обов'язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб'єктивного цивільного права. (Постанова ВС України від 12.10.2021 року у справі № 311/2121/19 (провадження № 61-11958св20)
Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право. (Постанова ВС України від 08.05.2018 року у справі № 910/1873/17)
Відповідно до вимог ст. 185 ЦПК України, при отриманні заяви суддя на підставі поданих документів, самостійно повинен вирішити питання, чи відповідає заява вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України.
Відповідно до ч. 5 ст. 185 ЦПК України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Зважаючи на вказану норму чинного законодавства, підставою для повернення є невиконання вимог суду щодо усунення недоліків у зустрічній позовній заяві.
Частиною 2 ст. 194 ЦПК України встановлено, що до зустрічної позовної заяви, поданої з порушенням вимог, встановлених ч. 1 цієї статті, застосовуються положення ст. 185 цього Кодексу.
Згідно ч. 3 ст. 185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначенні у ст.ст. 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Відповідно до ч. 7 ст. 185 ЦПК України, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення позовної заяви.
Оскільки, станом на 26.09.2025 року недоліки зустрічної позовної заяви, вказані в ухвалі Біляївського районного суду Одеської області від 24.06.2025 року відповідачкою не усунуті, з заявою про продовження строку для усунення недоліків до суду не зверталася, зустрічна позовна заява вважається неподаною та підлягає поверненню.
Також, суд вважає за необхідне роз'яснити ОСОБА_1 , що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги.
Керуючись ст.ст. 175, 177, 185, 193, 194, 258 354, 355 ЦПК України, суд -
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання факту зловживання процесуальними правами - вважати неподаною та повернути позивачу, ОСОБА_1 .
Копію зустрічної позовної заяви залишити у матеріалах справи.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що повернення зустрічного позову не перешкоджає зверненню до суду із зазначеним позовом у загальному порядку.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складання ухвали.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст складено 26.09.2025 року.
Суддя О.П. Портна