09 жовтня 2025 року місто Чернівці справа №717/1647/25
провадження №22-ц/822/854/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Височанської Н.К.,
суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.
секретар Факас А.В.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кельменці Агро»,
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 01 серпня 2025 року та на додаткове рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 18 серпня 2025 року по цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кельменці Агро» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, головуючий в суді першої інстанції суддя Проценко А.М.,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кельменці Агро» (далі по тексту - ТОВ «Кельменці Агро») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди.
Посилалося на те, що 04 липня 2024 року близько 17:43 год. в с. Бабин, вул.Шевченка, Дністровського району Чернівецької області водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки ВАЗ 2109, д.н.з. НОМЕР_1 , в порушення п. 16.13, ПДР, 10.2. ПДР під час здійснення повороту ліворуч не надав перевагу у русі автомобілю Renault Logan, д.н.з. НОМЕР_2 (належному на праві власності ТОВ «Кельменці Агро»), який рухався в зустрічному напрямку, внаслідок чого допустив зіткнення з даним автомобілем.
Внаслідок даного ДТП автомобілям завдано технічні ушкодження.
Постановою Кельменецького районного суду Чернівецької області від 24 липня 2024 року по справі №717/1723/24 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Внаслідок вказаного вище ДТП з вини відповідача належний ТОВ «Кельменці Агро» автомобіль Renault Logan, д.н.з. НОМЕР_2 , був пошкоджений, що завдало товариству матеріальної шкоди.
З метою відновлення та ремонту вказаного автомобіля після вказаної ДТП позивачем було понесено витрати з оплати послуг з ремонту (включаючи матеріали та запчастини) в сумі 106 191 грн.
Також позивачем було понесено витрати, пов'язані із евакуацією пошкодженого автомобіля з місця ДТП в сумі 8000 грн. та із дефектовкою авто в сумі 1558 грн.
Позивачем для перевірки правильності здійсненого страховою компанією розрахунку страхового відшкодування було замовлено та оплачено виготовлення експертного висновку №90/24 від 08 листопада 2024 року, у зв'язку із чим понесено додаткові витрати в сумі 8170 грн.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 як власника наземного транспортного засобу ВАЗ 2109, д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована відповідно до полісу №ЕР-218743640 (Страховик - Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп»).
На підставі даного полісу страховиком було виплачено на користь ТОВ «Кельменці Агро» страхове відшкодування, пов'язане із вищевказаною дорожньо-транспортною пригодою, яка сталася 04 липня 2024 року, в загальному розмірі 58198 грн.
Відтак, станом на момент подачі позову сума, понесеної та не відшкодованої позивачу шкоди, завданої відповідачем внаслідок ДТП становить: 106 191 + 8 000 + 1 558 + 8 170 - 58 198 = 65 721 грн., що є ціною даного позову.
Позивач просив стягнути з відповідача матеріальну шкоду, завдану дорожньо-транспортною пригодою, в розмірі 65721,00 грн.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 01 серпня 2025 року позов товариства з обмеженою відповідальністю «Кельменці Агро» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану дорожньо-транспортною пригодою, в розмірі 29689 (двадцять дев'ять тисяч шістсот вісімдесят дев'ять) гривень 41 копійку.
В решті задоволення позову відмовлено.
Додатковим рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 18 серпня 2025 року заяву представника позивача товариства з обмеженою відповідальністю «Кельменці Агро» про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кельменці Агро» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кельменці Агро» судові витрати у справі, а саме: витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3161 грн. (три тисячі сто шістдесят одну) гривню 90 копійок; витрати, пов'язані із залученням експерта та проведенням експертизи, в сумі 3690 (три тисячі шістсот дев'яносто) гривень грн. 40 копійок; судовий збір в сумі 1094 (одна тисяча дев'яносто чотири) гривні 40 копійок.
В іншій частині заявлених вимог відмовлено.
Повний текст додаткового рішення складено 25 серпня 2025 року.
Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги та позиції інших учасників
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Апеляційна скарга мотивована тим, що 05 січня 2024 року ним був укладений договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів із Приватним акціонерним товариством «Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп»).
Страхова сума за шкоду заподіяну майну на одного потерпілого визначена в сумі 160 000 гривень.
Отже і розмір збитків товариства з обмеженою відповідальністю «Кельменці Агро» в сумі 61398 гривень і вартість відновлювального ремонту в сумі 83667 гривень 07 копійок у повному обсязі знаходяться у межах страхової суми. Розмір завданої шкоди не перевищує ліміт відповідальності страховика.
Але ці обставини не були враховані судом.
Таким чином, ОСОБА_1 є неналежним відповідачем у даній справі. Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп») до участі у цій справі в якості співвідповідача не залучений, а відтак позов пред'явлено не до всіх належних відповідачів, що є самостійною підставою для відмови судом у позові.
Отже вважає, що судом неповно встановлено обставин, які мають значення для справи, та неправильно визначено відповідно до встановлених судом обставин правовідносини.
Крім того, просив врахувати, що не всі докази судових витрат були своєчасно подані разом із позовною заявою.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Кельменці Агро» просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Представник відповідача помилково і безпідставно ототожнює поняття «страхова сума» і «страхова виплата (страхове відшкодування)», і фактично на цьому хибному підґрунті базується вся аргументація апеляційної скарги.
Правова позиція суду першої інстанції в повній мірі відповідає висновкам Верховного суду. Позивач висував позовну вимогу до відповідача як раз в обсязі різниці між фактичним розміром завданої шкоди (витрат понесених на відновлення автомобіля після аварії та супутніх витрат) та сумою страхового відшкодування.
Тобто, твердження представника відповідача про те, що ОСОБА_1 є неналежним відповідачем по справі і про безпідставність часткового задоволення позову, є помилковим та не відповідає нормам права та вищенаведеним висновкам Верховного суду.
Сума судових витрат, які понесе Позивач у зв'язку із розглядом даної справи судом апеляційної інстанції: оплата витрат на правову допомогу в сумі 3 000 грн. Докази понесення витрат на правову допомогу будуть подані по суду в строк, передбачений ст. 142 ЦПК України.
Мотивувальна частина
Межі розгляду справи
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду переглядається в частині задоволених позовних вимог, в іншій частині рішення не переглядається.
Позиція апеляційного суду
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (частина четверта статті 19, стаття 274 ЦПК України).
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (частина перша статті 369 ЦПК України).
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (частина тринадцята статті 7 ЦПК України).
Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом встановлено, що постановою Кельменецького районного суду Чернівецької області від 24 липня 2024 року по справі №717/1723/24 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, яка набрала законної сили (а.с.6).
Згідно вказаної постанови, 04 липня 2024 року близько 17:43 год. в с. Бабин, вул.Шевченка, Дністровського району Чернівецької області водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки ВАЗ 2109, д.н.з. НОМЕР_1 , в порушення п. 16.13, ПДР, 10.2. ПДР під час здійснення повороту ліворуч не надав перевагу у русі автомобілю Renault Logan, д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався в зустрічному напрямку, внаслідок чого допустив зіткнення з даним автомобілем.
Власником автомобіля Renault Logan, д.н.з. НОМЕР_2 , є ТОВ «Кельменці Агро», що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 13 липня 2017 року (а.с.9).
Відповідно до висновку експерта Юзви С.Г. №90/24 від 08 листопада 2024 року за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи за договором ТОВ «Кельменці Агро», вартість відновлювального ремонту автомобіля Renault Logan, д.н.з. НОМЕР_2 , від пошкоджень, які виникли внаслідок ДТП 04 липня 2024 року склали - 84687,41 грн. з урахуванням ПДВ на складові і матеріали. Вартість матеріального збитку, завданого власнику, автомобіля Renault Logan, д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок ДТП 04 липня 2024 року становить 60165,71 грн. з урахуванням ПДВ на складові і матеріали (а.с.23-27).
Згідно звіту №40903 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу від 19 листопада 2024 року, складеного ФОП ОСОБА_2 на замовлення ПАТ «Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп» вбачається, що вартість відновлювального ремонту автомобіля Renault Logan, д.н.з. НОМЕР_2 внаслідок ДТП 04 липня 2024 року складає - 83667,07 грн. (включаючи ПДВ на запасні частини та матеріали фарбування); вартість матеріального збитку з урахуванням фізичного зносу і ПДВ - 61 398,00 грн.; вартість матеріального збитку без ПДВ - 54627,50 грн. (а.с.12-14).
З метою відновлення та ремонту вказаного автомобіля після ДТП позивачем було проведено ремонт автомобіля та понесено витрати з оплати послуг з ремонту (включаючи матеріали та запчастини) в сумі 106191 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №6896 від 28 січня 2025 року та актом виконаних робіт №Ав-К-240004136 від 10 січня 2025 року (а.с.17-18).
ПАТ «Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп» здійснило виплату ТОВ «Кельменці Агро» страхове відшкодування в сумі 58 198 грн., що вбачається з листа-відповіді (а.с.11).
Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вимогам, визначеним в ст.263 ЦПК України.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ПАТ «Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп» виплачено страхове відшкодування у сумі 58198,00 грн. Франшиза згідно з полісом становить 3200 грн. Експертом вартість відновлювального ремонту на дату ДТП визначена у сумі 84687,41 грн. Від цієї суми слід відняти виплачену страховою компанією суму (84687,41-58198,00=26489,41). Саме цей розмір підлягає стягненню з відповідача як матеріальна шкода. Також підлягає стягненню з відповідача 3200 грн. франшизи. Загальна обґрунтована сума відшкодування внаслідок ДТП складає 29689,41 грн.».
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Переглядаючи рішення суду за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до статті 16 ЦК України відшкодування збитків є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
За правилами ст.15 та ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої зазначеної статті).
Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом указаної норми, за загальним правилом, шкода підлягає відшкодуванню, по-перше, в повному обсязі, по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК).
Проте, крім загального правила, є спеціальні, передбачені законом. Одним із таких спеціальних правил є норми про страхування особою цивільно-правової відповідальності.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) і доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон №1961-IV).
Згідно зі статтею 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 5 указаного Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
За змістом статті 1194 ЦК особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV).
Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Відтак відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17 (провадження № 14-95цс20), зазначено, що:
«Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом №1961-IV у страховика (страховика) не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17).
Внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом №1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом №1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом №1961-IV не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Тому висновок апеляційного суду про абсолютність права потерпілого на відшкодування шкоди саме за рахунок особи, яка завдала шкоди, є помилковим. Враховуючи розподіл у деліктному зобов'язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов'язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі №6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі №6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі №6-954цс16). З огляду на зазначене, уточнення правових позицій, висловлених у пунктах 149, 150 цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про альтернативне право потерпілого в цій справі обирати особу, до якої можна звернутись із вимогою про виплату відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження №14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик. Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника».
За змістом частини першої статті 28, статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Таким чином обов'язком страховика є відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, тому за обставин цієї справи у нього не виникло обов'язку повного відшкодування шкоди в межах ліміту відповідальності.
Аналізуючи вказані норми закону, варто звернути увагу на постанову Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі №6-691цс15 де вказано, що «суд касаційної інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з товариства, працівник якого є винуватцем ДТП, різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати)».
У постанові у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19 (провадження № 61-10010св20) зроблено висновок, що «відмовляючи у задоволенні позову в частині відшкодування майнової шкоди, суди не звернули уваги, що різниця між виплаченою ОСОБА_1 страховиком сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля, пошкодженого у ДТП, викликана у тому числі законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме франшизою та врахуванням зносу при відшкодуванні витрат, пов'язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу. За таких обставин саме ОСОБА_2 , як особа винна у вчиненні ДТП, зобов'язаний сплатити ОСОБА_1 таку різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 522/15636/16-ц (провадження № 61-1819св17) зазначено, що «якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (у разі відшкодування збитків). Враховуючи те, що на відновлення автомобіля позивача окремі вузли підлягали заміні, апеляційний суд правильно визначив розмір коштів, який необхідний на відновлення пошкодженого автомобіля позивача та зробив обґрунтований висновок про те, що на користь позивача має бути стягнута різниця між фактичним розміром шкоди, страховою виплатою і витратами, які необхідні для повного відновлення транспортного засобу».
У постанові Верховного Суду від 06 липня 2018 року у справі № 924/675/17 встановлено, що спір виник щодо стягнення з винуватця дорожньо-транспортної пригоди та його страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів різниці між вартістю ремонту автомобіля та сплаченою сумою страхового відшкодування.
Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що спеціальні правила Закону № 1961 обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пункту 32.4, пункту 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду та шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Якщо для відновлення пошкодженого у дорожньо-транспортній пригоді транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач у справі) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу. Тому пред'явлення позивачем до відповідача (страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) вимоги про виплату страхового відшкодування у розмірі повної вартості відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу є неправомірним.
Близькі за змістом висновки зроблено також у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 910/3867/16, від 14 травня 2018 року у справі № 910/5092/17 та від 10 липня 2018 року у справі №922/1436/17.
Аналізуючи викладені норми права, апеляційний суд вказує, що різниця між виплаченою позивачу страховиком сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля, пошкодженого у ДТП, зумовлена законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком -франшизою та врахуванням зносу при відшкодуванні витрат, пов'язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу. Тому саме відповідач, як особа винна у вчиненні ДТП, зобов'язаний сплатити позивачу різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Кельменецького районного суду Чернівецької області від 24 липня 2024 року по справі №717/1723/24 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Постанова набрала законної сили.
Згідно вказаної постанови, 04 липня 2024 року близько 17:43 год. в с. Бабин, вул.Шевченка, Дністровського району Чернівецької області водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки ВАЗ 2109, д.н.з. НОМЕР_1 , в порушення п. 16.13, ПДР, 10.2. ПДР під час здійснення повороту ліворуч не надав перевагу у русі автомобілю Renault Logan, д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався в зустрічному напрямку, внаслідок чого допустив зіткнення з даним автомобілем (а.с.6)..
Власником автомобіля Renault Logan, д.н.з. НОМЕР_2 , є ТОВ «Кельменці Агро», що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 13 липня 2017 року (а.с.9).
Цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 - водія транспортного засобу марки ВАЗ 2109, д.н.з. НОМЕР_1 , на момент дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 04 липня 2024 року, була застрахована в «Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп».
Звертаючись до суду з позовом про відшкодування майнової шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки до винної особи в ДТП ОСОБА_1 , позивач вказував на те, що виплаченого страхового відшкодування страховою компанією у сумі 58 198 грн. недостатньо для відновлення автомобіля, а тому різниця підлягає стягненню з винної особи.
Матеріалами справи встановлено, що сторонами у справі не оспорюється факт ДТП, вина відповідача, отримання позивачем від страховика суми страхового відшкодування у сумі 58 198 грн., а також не оскаржуються висновки експертиз щодо розміру завданої шкоди позивачу.
Предметом спору є стягнення не довиплаченої суми матеріального збитку з особи з чиєї вини завдано шкоди, різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням.
Аналіз змісту спірних правовідносин свідчить, що визначальним елементом спору між сторонами є розмір матеріального збитку який підлягає відшкодуванню страховиком та винною особою.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо накладення обов'язку щодо відшкодування шкоди саме на відповідача, з огляду на таке.
Відповідно до висновку експерта Юзви С.Г. №90/24 від 08 листопада 2024 року за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи за договором ТОВ «Кельменці Агро», вартість відновлювального ремонту автомобіля Renault Logan, д.н.з. НОМЕР_2 , від пошкоджень, які виникли внаслідок ДТП 04 липня 2024 року склали - 84687,41 грн. з урахуванням ПДВ на складові і матеріали. Вартість матеріального збитку, завданого власнику, автомобіля Renault Logan, д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок ДТП 04 липня 2024 року становить 60165,71 грн. з урахуванням ПДВ на складові і матеріали (а.с.23-27).
Згідно звіту №40903 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу від 19 листопада 2024 року, складеного ФОП ОСОБА_2 на замовлення ПАТ «Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп» вбачається, що вартість відновлювального ремонту автомобіля Renault Logan, д.н.з. НОМЕР_2 внаслідок ДТП 04 липня 2024 року складає - 83667,07 грн. (включаючи ПДВ на запасні частини та матеріали фарбування); вартість матеріального збитку з урахуванням фізичного зносу і ПДВ - 61 398,00 грн.; вартість матеріального збитку без ПДВ - 54627,50 грн. (а.с.12-14).
З метою відновлення та ремонту вказаного автомобіля після ДТП позивачем було проведено ремонт автомобіля та понесено витрати з оплати послуг з ремонту (включаючи матеріали та запчастини) в сумі 106191 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №6896 від 28 січня 2025 року та актом виконаних робіт №Ав-К-240004136 від 10 січня 2025 року (а.с.17-18).
ПАТ «Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп» здійснило виплату ТОВ «Кельменці Агро» страхового відшкодування в сумі 58 198 грн., що вбачається з листа-відповіді (а.с.11).
В цьому контексті суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частини третя, четверта статті 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Відповідачем у силу норм ЦПК України не спростовано правильність розміру матеріального збитку завданого позивачу внаслідок ДТП, відповідач протягом всього розгляду справи не заявляв клопотання про проведення повторної експертизи. Колегія суддів вважає, що саме відповідач мав надати докази на спростування відповідного розміру завданих збитків.
Відповідно до пункту 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/5/2092 (далі - Методика), вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнав власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнав чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Згідно з пунктом 8.3 Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.
За змістом цих положень законодавства, величина коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків).
Відповідно до п. 8.1 Методики, для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, застосовуються витратний підхід і метод калькуляції вартості відновлювального ремонту.
Вартість матеріального збитку, завданого позивачу внаслідок ДТП, розраховується за наступною формулою:
- вартість відновлювального ремонту = вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн + вартість необхідних для ремонту матеріалів грн + вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн.
В інших випадках вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ (Сврз) та величини ВТВ за формулою: вартість матеріального збитку з врахування коефіцієнту фізичного зносу = вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн + вартість необхідних для ремонту матеріалів грн + вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту визначена з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу.
Відповідно до частини першої, другої статті 22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Отже, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
Отже, за результатами викладеного сума збитків, що підлягала відшкодуванню за рахунок страховика відповідача складає 61398,00-3200 = 58198), де 61398,00 грн. - вартість матеріального збитку з врахування коефіцієнту фізичного зносу, 3200 - франшиза; 58198 грн. - виплачена сума страхового відшкодування.
Оскільки вартість майнового збитку, завданого позивачу пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує розмір страхового відшкодування, то із відповідача ОСОБА_1 , як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром завданої шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням.
Отож, колегія суддів погоджується з визначеною сумою до стягнення з відповідача ОСОБА_1 в розмірі 26689,41 грн.
У відмовленій частині позовних вимог, рішення суду не оскаржується, а тому не переглядається.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Тобто, колегія суддів наголошує, що обов'язком страховика є відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу.
Зазначена норма стосується виключно розрахунку та виплати страховиком страхового відшкодування.
У п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації.
Винна у ДТП особа повинна сплатити потерпілому різницю між страховою виплатою та вартістю відновлювального ремонту, який передбачає заміну пошкоджених в ДТП деталей, які мали певну зношеність, на нові деталі, без урахування коефіцієнта зносу.
Наведене відповідає правовим висновкам, сформульованим у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі №6-691цс15, від 03 жовтня 2018 року (справа №686/17155/15-ц), від 15 жовтня 2020 року (справа №755/7666/19), від 16 лютого 2022 року (справа №709/370/20), від 21 вересня 2022 року (справа №486/716/20), від 14 листопада 2024 року у справі № 442/6010/22 (провадження № 61-4511св24) та інших.
Тому суд першої інстанції установивши, що розмір шкоди, завданої позивачу пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує розмір страхового відшкодування з урахуванням зносу, зробив правильний висновок, що з винної особи підлягає стягненню на користь позивача різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.
Відтак, ухвалюючи рішення у даній справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази, і надавши їм належну оцінку й дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.
Решта доводів апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів, незгоди відповідача з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
Будь-яких інших доводів, які б могли вплинути на суть ухваленого у справі судового рішення, апеляційна скарга не містить.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Доводи та мотиви апеляційного суду та застосовані норми права переглядаючи додаткове рішення
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Відповідно до п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ЦПК України).
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
За змістом статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частинами 3 і 8 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до статті 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Згідно матеріалів справи вбачається, що професійну правничу допомогу в суді першої інстанції позивачу надавав адвокат Будній М.М. відповідно до ордера серії ВК №1177691 від 26 червня 2025 року (а.с.1).
На підтвердження вимог про стягнення витрат на правничу допомогу адвокатом надано Договір про надання правничої допомоги від 26 червня 2025 року, Акт про надання послуг від 01 серпня 2025 року та рахунок №08/01 від 01 серпня 2025 року на суму 7000 грн. (а.с.99-103).
З урахуванням наведеного не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про відсутність доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу.
Про неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції відповідач не заявляв, а тому підстав для їх зменшення у суду не було.
Оскільки рішенням позов задоволено частково, то суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу адвоката пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Подана апеляційна скарга не містить доводів щодо необґрунтованості стягнутого розміру витрат на правову допомогу, а тому суд в цій частині рішення не переглядає.
З огляду на викладене апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про наявність правових підстав для відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання стягнення витрат на правову допомогу ухвалено відповідно до норм матеріального права з додержанням норм процесуального права і підстав для його скасування у межах доводів апеляційної скарги немає.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду в оскаржуваній частині ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду та додаткове рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 01 серпня 2025 року та додаткове рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 18 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено судом 09 жовтня 2025 року.
Головуючий: Н.К. Височанська
Судді: І.М. Литвинюк
І.Б. Перепелюк