Номер провадження 22-ц/821/1418/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №704/163/25 Категорія: Дьяченко Д. О.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
07 жовтня 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т. Л.
суддіГончар Н. І., Сіренко Ю. В.
секретар Широкова Г.К.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 16.06.2025 (повний текст складено 16.06.2025, суддя в суді першої інстанції Дьяченко Д. О.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Черкаської філії ТОВ «Газорозподільчі мережі України (газ мережі) Тальнівська дільниця» про поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу,
у лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом у якому зазначає, що наказом №638 від 29.11.2023 його звільнено з посади монтера із захисту підземних трубопроводів від корозії 6 розряду за угодою сторін. Позивач вважає своє звільнення результатом шахрайських дій, так як в результаті мобінгу його примусили написати заяву в якій вказувалось про звільнення у зв'язку з переведенням на іншу роботу, його заява про звільнення не має юридичної сили, в зв'язку з чим він змушений звернутись із даним позовом до суду.
Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 16.06.2025 позовні вимоги у справі відхилено з підстав того, що звільнення позивача відбулося із належним дотриманням приписів трудового законодавства. Також суд першої інстанції стягнув з позивача на користь держави 2422,40 грн судового збору.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав 23.06.2025 засобами поштового зв'язку апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення.
Вказує на те, що йому при звільнення видали лише трудову книжку, а не наказ про звільнення, не вручене письмову повідомлення про нараховані при звільненні кошти, в цілому звільнення позивача є незаконним. Позивач зазначив про те, що ним не дотримано строків звернення до суду із вимогами про поновлення на роботі у зв'язку зі зверненням за досудовим врегулюванням спору.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
При розгляді справи встановлено, що згідно заяви на ім'я голови правління АТ «Черкасигаз» Т. Денисової від 22.11.2023 позивач ОСОБА_1 просить звільнити його за угодою сторін 30.11.2023. Причина звільнення - перехід на іншу роботу.
Відповідно до наказу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Черкасигаз» №683п від 29.11.2023 ОСОБА_1 звільнено з 30.11.2023 з посади монтера із захисту підземних трубопроводів від корозії 6 розряду за угодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України. Підстава звільнення - заява ОСОБА_2 .
Відповідно до надпису на наказі ОСОБА_1 копію наказу працівник отримав 30.11.2023.
Позивач вважає, що звільнення його із займаної посади відбулося із порушенням трудового законодавства, що є підставою для поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки заяву про звільнення він написав внаслідок мобінгу.
Правовідносини, наявні між сторонами справи на підставі викладених фактичних обставин, мають таке правове регулювання.
Відповідно до частини шостої статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
За змістом п.1 ст.36 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані за угодою сторін.
11.12.2022 набрав чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії мобінгу (цькуванню)» згідно з яким були внесені зміни до низки нормативно-правових актів, зокрема до КЗпП України, ЗУ «Про колективні договори», визначено поняття мобінгу, врегульовано питання щодо захисту прав учасників трудових правовідносин від мобінгу, а також визначено механізми його протидії.
Так, КЗпП України доповнено статтею 2-2, в якій визначено поняття мобінгу, встановлено його заборону, а також надано право особам, які вважають, що вони зазнали мобінгу звернутися зі скаргою до контролюючого органу у сфері праці та/або до суду.
Крім того, у статті 5-1 КЗпП України доповнено гарантії забезпечення права на працю та викладено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від мобінгу (цькування), дискримінації, упередженого ставлення у сфері праці, захист честі та гідності працівника під час здійснення ним трудової діяльності, а також забезпечення особам, які зазнали таких дій та/або бездіяльності, права на звернення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та до суду щодо визнання таких фактів та їх усунення (без припинення працівником трудової діяльності на період розгляду скарги, провадження у справі), а також відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок таких дій та/або бездіяльності, на підставі судового рішення, що набрало законної сили.
Системний аналіз вказаних норм КЗпП України свідчить про те, що гарантією забезпечення права працездатних громадян України на працю є те що, особа, яка зазнала дій/бездіяльності, що містять ознаки мобінгу, має право на звернення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та до суду щодо визнання таких фактів та їх усунення. Водночас на період розгляду відповідної заяви працівник продовжує виконувати свою трудову функцію.
У випадку встановленого факту неналежного виконання працівником своєї трудової функції, не пов'язаного з фактами мобінгу, порушення ним трудової дисципліни після звернення до компетентного органу із заявою про встановлення факту мобінгу та до набрання законної сили судовим рішенням про встановлення такого факту, роботодавець не позбавлений права на застосування до такого працівника заходів дисциплінарної відповідальності за таке правопорушення (не пов'язане з фактами мобінгу) у порядку, передбаченому КЗпП України.
Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
За обставин цієї справи позивач не надав суду доказів того, що стосовно нього при написанні заяви від 22.11.2023 про звільненні за угодою сторін застосовувався у будь-якій формі мобінг, тобто дискримінація чи цькування, отже заявлені в обґрунтування позовних вимог обставини при судовому розгляді не підтвердилися.
Крім того позивач в позові вказав, що вважає своє звільнення результатом шахрайських дій, однак не надав суду відповідних доказів щодо притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за таке правопорушення.
Відтак звільнення позивача відбулося з належним дотриманням норм трудового законодавства і підстав для визнання незаконним наказу про звільнення позивача з роботи та відповідно, для його поновлення на цій роботі, у суду немає.
Крім того, виходячи з положень статті 233 КЗпП України ( в редакції статі чинній на дату звільнення позивача із займаної посади) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
Верховний суд у справі № 751/1198/18 вказав, що у статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин.
При цьому поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об'єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
Позиція суду ґрунтується на офіційному тлумаченні положень частин 1, 2 статті 233 КЗпП України (строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів) викладені у наступній редакції: працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП).
Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника.
Вирішуючи спір, суд зауважує, що строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.
Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (частина третя статті 267 ЦК України).
Такий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 02.12.2020 по справі №751/1198/18.
Як роз'яснено у п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строків у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуск строку, а й усі обставини справи, права та обов'язки сторін.
Статтею 234 КЗпП України встановлено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.
У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначатися в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. При цьому поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об'єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
У кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені в обґрунтуванні клопотання про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Статтею 47 КЗпП України передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.
Тобто, на відміну від інших трудових спорів, коли строк звернення до суду обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, місячний строк для звернення до суду за вирішенням спору про поновлення на роботі обчислюється не інакше як з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Початком перебігу місячного строку для звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі слід вважати день вручення наказу про звільнення або день видачі трудової книжки.
Як вірно зауважив суд першої інстанції, під час розгляду справи встановлено, що позивач був ознайомлений з наказом про звільнення в день свого звільнення - 30.11.2023, при звільненні з ним було проведено розрахунок, а до суду з позовною заявою працівник звернувся 10.02.2025, тобто з пропуском встановлених законодавством строків для звернення до суду.
При цьому позивач у своїй позовній заяві не наголошує на дотриманні строків звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, не вказує причин пропуску такого строку та не ставить вимог щодо їх поновлення.
У поданій апеляційній скарзі позивач необґрунтовано зазначив про те, що ним не дотримано строків звернення до суду у зв'язку зі зверненням за досудовим врегулюванням спору, однак доказів того, що вказані дії взагалі мали місце та спричинили такий тривалий пропуск строків у матеріалах справи не має.
Відтак такі доводи скаржника при апеляційному перегляді справи також свого підтвердження не знайшли.
Аргументи скаржника про те, що йому при звільнення видали лише трудову книжку, а не наказ про звільнення, не вручене письмову повідомлення про нараховані при звільненні кошти також наявними доказами не підтверджуються, адже в наказі про звільнення від 30.11.2023 наявний підпис працівника про його отримання 30.11.2023, а також наявні видаткова накладна від 30.11.2023 та заява про залік взаємних вимог на а.с.54 стосовно суми заробітку, яка виплачується працівнику та врахування відшкодування за спецодяг.
Інших доводів, які б свідчили про те, що спір у справі суд першої інстанції вирішив невірно, подана апеляційна скарга не містить.
Водночас апеляційний суд враховує, що за приписами п.1 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Відтак правових підстав для покладення на позивача у даній категорії справ про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не має.
Натомість відповідні витрати мають бути віднесені на рахунок держави.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Отже рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 16.06.2025 у даній справі слід скасувати в частині стягнення з позивача на користь держави судового збору за розгляду справи та в решті - залишити без змін, а подану позивачем апеляційну скаргу - задовольнити частково.
На підставі положень ст.141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд справи віднести на рахунок держави у зв'язку зі звільненням позивача від їх сплати у даній категорії справ про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати на підставі п.1 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір».
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - задовольнити частково.
Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 16.06.2025 у даній цивільній справі - скасувати в частині стягнення з позивача на користь держави судового збору.
Витрати по сплаті судового збору за розгляд справи судом першої інстанції віднести на рахунок держави.
У решті рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 16.06.2025 у даній цивільній справі - залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд справи віднести на рахунок держави.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 08.10. 2025.
Суддя-доповідач
Судді