Справа № 643/7537/25 Головуючий суддя І інстанції Замікула Б. С.
Провадження № 33/818/1450/25 Суддя доповідач Шабельніков С.К.
Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції
03 жовтня 2025 року м. Харків
Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К.,
за участю секретаря - Вакули Н.С.,
особи, що притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Салтівського районного суду м. Харкова від 29 липня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, -
Цією постановою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн з позбавленням права керування транспортним засобом на строк 1 (один) рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 коп.).
Постановою встановлено, що водій ОСОБА_1 , 05.05.2025 о 21 год 19 хв м. Харків, вул. Нескорених, 68Д, керував транспортним засобом Mitsubishi Outlander, д.н.з. НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння в установленому законом порядку на місці зупинки, а також у закладі охорони здоров'я КНП ХОР ОКНЛ відмовився.
Дії кваліфіковані за ч. 1 ст. 130 КУпАП, внаслідок порушення водієм вимог п.2.5 ПДР України.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 було подано апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції.
Свої апеляційні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що судом першої інстанції не з'ясовані усіх обставин, які підлягають з'ясуванню та не надана їм належна оцінка. Зокрема, апелянт посилається на те, що працівники поліції порушили вимоги чинного законодавства та провели огляд апелянта безпідставно, оскільки, як вважає ОСОБА_1 матеріали справи не містять відомостей щодо його зупинки працівниками поліції. Крім того апелянт вважає, що працівники поліції порушили вимоги ст. 266 КУпАП, оскільки не повідомили йому, які саме ознаки було виявлено, а також не залучали свідків для його огляду на стан алкогольного сп'яніння. Разом з тим, ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції не надав належну оцінку показанням свідка в частині встановлення факту керування особою, яка притягається до адміністративної відповідальності транспортним засобом. Також у своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилався на те, що він є уродженцем Казахстану та був позбавлений можливості своєчасно отримати юридичну допомогу, тоді як послуги перекладача водієві запропоновані не були.
У зв'язку з чим, просив постанову суду першої інстанції скасувати та закрити адміністративне провадження про притягнення ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Під час апеляційного розгляду апелянт підтримав подану апеляційну скаргу, посилаючись на аналогічні, зазначеним в апеляційній скарзі, доводи. Зазначав про безпідставність складання стосовно нього протоколу про адміністративну відповідальність.
Дослідивши доводи апеляційної скарги та відомості, що є наявними у матеріалах справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд дійшов висновку, що подана апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.
Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 у порушенні Правил дорожнього руху, передбачених п. 2.5, а саме: на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції відмовився.
Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об'єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Натомість, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП підтверджуються наявними у справі відомостями, а саме: відомостями з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1№321521 від 05.05.2025 року, в якому зазначено факт керування ОСОБА_1 , 05.05.2025 о 21 год 19 хв м. Харків, вул. Нескорених, 68Д, транспортним засобом Mitsubishi Outlander, д.н.з. НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння в установленому законом порядку на місці зупинки, а також у закладі охорони здоров'я КНП ХОР ОКНЛ відмовився (а.с.1).
У графі «пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, по суті порушення зазначено «З протоколом не згоден» (а.с.1), що свідчить про те, що водія було ознайомлено із змістом протоколу та надано можливість надати пояснення відповідно до вимог ст. 268 КУпАП, яким ОСОБА_1 скористався.
Відомостями довідки інспектора УПП в Харківській області ДПП Г. Іщенко встановлено, що ОСОБА_2 має посвідчення водія НОМЕР_2 , а тому не виконання водієм вимог Правил дорожнього руху в частині обов'язків водія, є свідомими діями ОСОБА_1 .
Відповідно до відомостей акту огляду на стан сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу не проводився у зв'язку із відмовою водія.
Відомостями направлення на огляд водія транспортного засобу з метою встановлення стану сп'яніння встановлено, що медичний огляд ОСОБА_1 не проводився у зв'язку із його відмовою.
З відомостей рапорту поліцейського Я. Попова вбачається, що 05.05.2025 близько 21 год. 19 хв за адресою вул. Нескорених 68Д, м. Харків було зупинено транспортний засіб Mitsubishi Outlander, д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 . Під час спілкування у водія було виявлені ознаки алкогольного сп'яніння, від проходження огляду на стан сп'яніння відмовився.
З пояснень поліцейського Я. Попова вбачається, що під час чергування 05.05.2025 в вечірній період доби у складі екіпажу, було виявлено та зупинено за допомогою проблискових маячків автомобіль під керуванням ОСОБА_1 у зв'язку з наявністю на транспортному засобі ознак дорожньо-транспортної пригоди. Після зупинки транспортного засобу водій вийшов з автомобілю і попрямував в сторону від працівників поліції, які, у тому числі і ОСОБА_3 , намагались зупинити ОСОБА_1 . Після вчинення дій, щодо зупинки водія поліцейський виявив у нього ознаки алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, хитка хода. Від виконання вимоги поліцейського пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку ОСОБА_1 відмовився.
Свідок ОСОБА_4 допитаний судом апеляційної інстанції повідомив, що 05.05.2025 року у вечірній час він повертався до дому та побачив працівників поліції та свого знайомого ОСОБА_1 , які спілкуються на підвищених тонах. Зі змісту спілкування свідок зрозумів, що мова йде про складання матеріалу про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП. З приводу фактичних обставин події ОСОБА_4 нічого не відомо. Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує, що згідно пояснень ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції допитував цього свідка з метою підтвердження факту тверезості водія, що на думку особи, яка притягається до адміністративної відповідальності обумовлює безпідставність складання оспорюваного протоколу працівниками поліції.
Відомостями відеозапису фіксації обставин правопорушення, доданого до протоколу встановлено, що транспортний засіб Mitsubishi Outlander, д.н.з. НОМЕР_1 рухається дорогою загального користування в межах при домової території та зупиняється у спеціально визначеному для паркування місці. При цьому працівники поліції рухаються за вказаним автомобілем із увімкненими спеціальними сигналами синьо-червоного кольору. Зупинивши автомобіль, водій, особу, якого згодом встановлено, як ОСОБА_1 за посвідченням водія, швидко вийшов з вказаного транспортного засобу з водійського місця та попрямував в сторону від працівників поліції, які намагались зупинити його за допомогою голосу. Водій спочатку на звернення працівників поліції не реагував та, намагаючись уникнути відповідальності, передав сумку із документами хлопцю, якому наказав йти до дому. Після цього зазначив, працівникам поліції про відсутність у нього посвідчення водія та в подальшому проводив розмову на підвищених тонах. Працівники поліції за допомогою діалогу вмовили вищезазначеного хлопця повернути сумку із документами водію, що і було зроблено. Після цього, ОСОБА_1 надав працівникам поліції посвідчення водія для ознайомлення. При цьому поліцейським повідомлено водія про причини його зупинки, а саме про те, що автомобіль Mitsubishi Outlander, д.н.з. НОМЕР_1 має ознаки причетності до ДТП, оскільки має характерні пошкодження заднього бамперу, показуючи зазначені пошкодження водію. Впродовж проведення зазначених процесуальних дій, поліцейськими у водія було встановлено ознаки алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів. Від виконання законної вимоги поліцейського пройти огляд на стан сп'яніння в установленому законом порядку водій відмовився, пояснюючи, що працівники поліції його не зупиняли, у зв'язку з чим вважав, що не має проходити огляд на стан сп'яніння. Разом з тим, ОСОБА_1 зазначав працівникам поліції, що трохи випив пива після того, як зупинився та демонстрував пляшку на підтвердження своїх доводів. Дії водія, були сприйняті та зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення, як відмова ОСОБА_1 від проведення огляду на стан сп'яніння. Крім того, з відеозапису вбачається, що розмова водія та поліцейського проводилась на підвищених тонах, а ОСОБА_1 неодноразово висловлювався нецензурною лайкою, зокрема щодо дій працівників поліції та норм чинного законодавства.
При цьому, апеляційний суд встановив, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. ОСОБА_1 не скористався процесуальною можливістю та не звернувся із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі (ст. 267 КУпАП). Разом з тим, стороною захисту не надано відомостей про звернення до суду в порядку, передбаченому ст. 5, 20, 286 КАС України щодо оскарження дій або бездіяльності відповідних посадових осіб. Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду.
Отже, суд встановив, що сторона захисту не скористалась своїм правом та не надала до суду доказів на підтвердження версії щодо незаконності дій працівників поліції або їх упередженості під час проведення ними дій та складання матеріалів про адміністративне правопорушення за відмову ОСОБА_1 від проведення огляду на стан сп'яніння, а матеріали справи не містять відповідних відомостей, що обумовлюють невинуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в письмових доказах, що долучені до матеріалів справи, відповідають дійсності, що вочевидь унеможливлює врахування апеляційним судом апеляційних доводів в цій частині.
Натомість, саме відмова від проходження огляду водія є процесуально визначальним фактом у цій справі, адже адміністративна відповідальність, встановлена ч.1 ст. 130 КУпАП, що настає в цьому випадку, саме за відмову водія у проходженні огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, що знайшло своє підтвердження у неспростованих відомостях протоколу про адміністративне правопорушення, доданих до нього доказах та інших відомостях, наявних у матеріалах справи.
Разом з цим суд апеляційної інстанції вважає належним зазначити, що приписи статей 130 та 266 КУпАП в їх невід'ємному взаємозв'язку встановлюють відповідальність за відмову від проходження огляду, яка настає у випадку відмови водія від будь-якого, визначеного законом порядку, та запропонованого (в разі наявності підстав) огляду, а недійсним є безпосередньо огляд, проведений з порушенням проведення його порядку. Відомостей про порушення проведення порядку огляду на стан сп'яніння матеріали справи не містять. Не надано таких відомостей і суду апеляційної інстанції.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у її релевантному зв'язку із нормами Закону чинними на момент вчинення правопорушення, при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, судам слід враховувати, що стан сп'яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника відповідно до встановленого Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння. Якщо водій ухиляється від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп'яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків або зафіксованому технічними пристроями відеозапису, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.
Приписами абз. 4 п. 27 згаданої Постанови Пленуму Верховного Суду в їх релевантному зв'язку із вимогами ч.1 ст. 130 КУпАП в редакції, чинній на момент скоєння правопорушення, встановлено, що для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом.
Правопорушення вважається закінченим з моменту відмови водія транспортного засобу від проходження огляду для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. А тому, у працівників поліції виникають законні підстави для складання матеріалів про адміністративну відповідальність з моменту фіксування відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння в порядку встановленому законом незалежно від причин та способу надання водієм такої відмови.
За таких обставин, враховуючи зміст пункту 2.5 Правил дорожнього руху, необхідно вважати, що водій, стосовно якого є підозри про перебування його у стані сп'яніння, саме зобов'язаний пройти огляд у встановленому законом порядку. Вказаний обов'язок водія спрямований на безпеку руху, тому факт відмови від проходження такого огляду законодавство кваліфікує як окреме правопорушення з правовими наслідками, як для перебування його у стані сп'яніння. Таке належить вважати цілком виправданим та логічним, оскільки в протилежному випадку, водії, відмовляючись від такого огляду, мали б можливість приховувати свій стан, і як наслідок - уникати юридичної відповідальності.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, (наприклад «Функе проти Франції», «Драган Петрович проти Сербії» (Dragan Petroviж v. Serbia) від 14.04.2020 (скарга № 75229/10), S та Марпер проти Сполученого Королівства) не можливо здійснювати по відношенню до особи будь - якого примусу з метою надання цією особою біологічних зразків, оскільки це в розумінні положень пункту 1 статті 8 Конвенції порушує право особи на повагу до її приватного життя.
З відомостей відеозапису, вбачається, що ОСОБА_1 відмовився від проведення огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, про що повідомив працівників поліції, а також вживав дій, які демонструють його небажання проходити зазначений огляд.
За таких обставин, наявність неспростованих під час апеляційного перегляду відомостей протоколу та долучених до нього доказів, поза розумним сумнівом, дають підстави стверджувати сторонньому спостерігачу, що ОСОБА_1 порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху, відмовившись від виконання законної вимоги поліцейського про проведення медичного огляду водія на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставність зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 працівниками поліції належить зазначити наступне.
Ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» встановлює перелік підстав для зупинки транспортних засобів. Аналіз цієї статті дає підстави стверджувати, що вимоги норм, зазначених у ній здебільшого спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху, а також на забезпечення норм, визначених Законом.
Зокрема, відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 35 Закону поліцейський може зупинити транспортний засіб якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення.
Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставини.
Доводи апеляційної скарги про те, що працівниками поліції не залучені свідки у цій справі є також безпідставними, оскільки відповідно до вимог ч. 2 ст. 266 під час проведення огляду осіб поліцейській застосовує спеціальні технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться в присутності двох свідків.
Таким, чином законодавець встановлює обов'язок залучення двох свідків лише у разі неможливості працівниками поліції здійснити фіксацію всіх обставин події, як альтернативний спосіб фіксації правопорушення працівниками поліції.
З відомостей матеріалів справи вбачається, що усі фактичні обставини оспорюваної події зафіксовані працівниками поліції за допомогою спеціальних технічних засобів відеозапису, які додані до протоколу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 та були предметом судового розгляду як у суді першої, так і у суді апеляційної інстанції.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги в цій частині належить вважати безпідставними та необґрунтованими.
Стосовно доводів апеляційної скарги щодо неповідомлення працівниками поліції виявлених у водія ознак алкогольного сп'яніння належить зазначити наступне.
Відповідно до п.3 Розділу І «Інструкцією про виявлення у водіїв транспортних засобів алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом МВС України №1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі Інструкція) вбачається, що ознаками алкогольного сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
Зазначеними нормами закону встановлено, що поліцейський уповноваженого підрозділу Національної поліції України, керуючись вищенаведеним переліком ознак сп'яніння, самостійно визначає наявність чи відсутність підстав у особи для проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Тобто, виявлення працівником поліції у водія ознак наркотичного чи алкогольного сп'яніння є його повноваженнями, що знайшло своє законне відображення у процесуальному закріпленні працівником поліції своїх висновків щодо наявності ознак алкогольного сп'яніння ОСОБА_1 у протоколі про адміністративне правопорушення, а також у долучених до нього доказах, зокрема відомостях відеозапису. З відомостей зазначеного відеозапису вбачається, що працівниками поліції було повідомлено водія про виявлення у нього ознак алкогольного сп'яніння, зокрема запаху алкоголю з порожнини рота, порушення мови. Суд апеляційної інстанції враховує також те, що з відомостей відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 повідомляв працівникам поліції про те, що вжив алкогольний напій, демонструючи пляшку, яку він дістав відчинивши водійські двері (файл export-ipx8f 32 хв - 33 хв), що свідчить про об'єктивне встановлення поліцейським такої ознаки сп'яніння, як запах алкоголю з порожнини рота.
Крім того, матеріали справи не містять відомостей, що дають підстави вважати дії працівників поліції незаконними. А від так, доводи сторони захисту в цій частині слід вважати безпідставними.
Доводи апеляційної скарги про те, що під час складання матеріалів про адміністративне правопорушення у цій справі, працівниками поліції було порушено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності внаслідок незалучення перекладача та захисника під час вчинення процесуальних дій суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, подавати заяви; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.
З відомостей відеозапису, доданого до матеріалів цієї справи вбачається, що під час вчинення процесуальних дій та складання матеріалу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 водій вільно спілкувався з працівниками поліції, розуміючи зміст спілкування, надавав відповіді на запитання. Про залучення перекладача та захисника для отримання відповідних послуг чи консультацій не клопотав.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності є громадянином України, а тому презюмується, що ОСОБА_1 знає та розуміє державну мову якою ведеться провадження та складаються процесуальні документи.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за належне зазначити, що реалізація превентивної функції права на захист, на яку фактично посилається апелянт, та, яка спрямована на попередження можливих порушень чи незаконних обмежень прав і свобод людини і громадянина з боку органів державної влади, щодо наявності якої зазначає Конституційний Суд України у рішенні від 30.09.2009 року, з огляду на певні приписи чинного законодавства щодо проведення медичного огляду на стан сп'яніння не може бути абсолютною у демократичній державі оскільки, відповідно до імперативних вимог ч. 4 ст 266 КУпАП огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров'я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. .
Натомість вимога, передбачена п. 2.5 ПДР щодо проведення огляду на стан сп'яніння для водія є обов'язковою. Порушення цієї вимоги тягне відповідальність за ст. 130 КУпАП з моменту фіксування відмови водія від проведення огляду на стан сп'яніння не залежно від підстав надання такої відмови.
Отже, законом встановлено обмежений час за який поліцейський зобов'язаний доставити водія до закладу охорони здоров'я. Порушення цієї вимоги призведе до недійсності проведеного огляду, і як наслідок - до уникнення водієм відповідальності за скоєне правопорушення. Факт виїзду захисника на місце зупинки транспортного засобу передбачає втрату у часі на виконання працівниками поліції імперативних вимог чинного законодавства щодо забезпечення проведення огляду водія в закладі охорони здоров'я протягом двох годин з моменту виявлення ознак сп'яніння чи перебування під впливом засобів, які знижують увагу водія, що надає особі відносно якої проводиться визначена законом правова процедура можливість створити штучні передумови для уникнення від відповідальності. При цьому використання водієм права на захист не обмежується, оскільки кожна особа може скористатись правовою допомогою за допомогою засобів дистанційного зв'язку, а саме: за допомогою телефону або месенджерів, а також викликати професійного захисника до закладу охорони здоров'я де і буде проводитись його огляд.
З відомостей відеозапису вбачається, що під час вчинення процесуальних дій до працівників поліції та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності підійшов ОСОБА_4 , який зазначив, що має юридичну освіту. Факт отримання ним юридичної освіти він підтвердив і суду апеляційної інстанції під час допиту в якості свідка. Зазначене свідчить, що апелянт фактично мав можливість отримати юридичну консультацію на місці зупинки транспортного засобу, однак обрав інший спосіб свого захисту, пов'язаний з небажанням проходити огляд на стан сп'яніння на законну вимогу поліцейського.
Крім того, відповідно до приписів ч. 2 ст. 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Разом з тим, вимоги чинного КУпАП не передбачають обов'язку працівникам поліції самостійно та за державний кошт залучати безоплатного захисника під час складання матеріалів про адміністративне правопорушення.
Водночас, згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про безоплатну правчину допомогу» від 02.06.2011 року в Україні діє інститут безоплатної первинної правничої допомоги, як вид державної гарантії, що полягає в інформуванні особи про її права і свободи та обов'язки, порядок їх реалізації та виконання, відновлення прав у випадку їх порушення та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно приписів ст. 9 цього Закону до суб'єктів надання первинної правчиної допомоги зокрема належать органи виконавчої влади; органи місцевого самоврядування; центри з надання безоплатної правничої допомоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону звернення про надання одного з видів правничих послуг, передбачених частиною другою статті 7 цього Закону, надсилаються або подаються особами, які досягли повноліття, безпосередньо до центральних та місцевих органів виконавчої влади, територіальних органів центральних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції.
Згідно ч. 1 ст. 11-1 Закону звернення про надання одного з видів правничих послуг, передбачених частиною другою статті 7 цього Закону, подаються в усній або письмовій формі до центру з надання безоплатної правничої допомоги.
Відповідно до вимог ч.2 ст. 7 Закону України «Про безоплатну правчину допомогу» безоплатна первинна правнича допомога включає такі види правничих послуг: надання правової інформації; надання консультацій і роз'яснень з правових питань; складення заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім документів процесуального характеру); надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правничої допомоги та медіації.
Приписами ч. 8 ст. 10 та ч. 6 ст. 11-1 цього Закону встановлено те, що якщо під час розгляду звернення про надання безоплатної первинної правничої допомоги встановлено, що особа потребує надання безоплатної вторинної правничої допомоги, орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, який розглядає звернення, або центр з надання безоплатної правничої допомоги, який розглядає звернення зобов'язаний роз'яснити особі або її законному представникові чи патронатному вихователю порядок подання звернення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги.
Таким чином з огляду на зміст вказаних вимог Закону вбачається, що особа, яка потребує первинної безкоштовної правової допомоги має право самостійно звернутися до органів уповноважених на надання первинної правової допомоги.
При цьому слід зазначити, що працівниками поліції лише складається протокол про адміністративне провадження та збираються докази на підтвердження встановлених ним відомостей, а розгляд справи провадиться судом відповідно до ст. 221 КУпАП та переглядається судом апеляційної інстанції відповідно та порядку, передбаченому ст. 294 КУпАП. Більш того, реалізувати свої права, передбачені ст. 268 КУпАП, зокрема і права на захист за вільним вибором захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, кожна особа, зокрема і ОСОБА_1 , має право як і під час перебування матеріалів справи в установі Національної поліції, працівники якої склали протокол про адміністративну відповідальність, так і під час перебування та розгляду справи судом.
Матеріали цієї справи не містять відомостей, які підтверджують наявність будь-яких перешкод щодо залучення ОСОБА_1 професійного захисника за власним вибором, у тому числі і за рахунок коштів державного бюджету, із числа адвокатів, або отримання юридичних консультацій в інший спосіб. Водночас, відомостями матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 своїм правом на професійну правову допомогу не скористався, свої інтереси під час розгляду його справи судом захищав самостійно.
Крім того, суд апеляційної інстанції враховує твердження ОСОБА_1 про те, що він раніше був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому має певний досвід щодо особливостей складання матеріалів про адміністративне правопорушення за вказаною кваліфікацією і об'єктивно міг обрати спосіб свого захисту під час події, зафіксованої в протоколі про адміністративну відповідальність ЕПР1№321521 від 05.05.2025.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги про те, що водія не було забезпечено перекладачем та захисником під час проведення огляду є безпідставними та необґрунтованими та розцінюються судом, як обраний спосіб захисту ОСОБА_1 , а право на захист особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у цій справі вважається дотриманим.
З огляду на фактичні обставини цієї справи, суд апеляційної інстанції ставиться критично до свідчень ОСОБА_4 , оскільки він є давнім знайомим особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Разом з тим, свідок ОСОБА_4 повідомив суд апеляційної інстанції, що безпосередньо з працівниками поліції не спілкувався та підійшов вже після того, як було зупинено автомобіль під керуванням ОСОБА_1 . Тобто обставини зупинки вказаного транспортного засобу свідку невідомі, оскільки не сприймались ним особисто.
Таким чином, суд апеляційної інстанції не може враховувати пояснення свідка ОСОБА_4 у цій справі, зокрема і щодо перебування ОСОБА_1 у тверезому стані, оскільки водій відмовився пройти огляд на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
Оцінюючи відомості цих доказів у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що вони узгоджуються між собою та беззаперечно свідчать про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а саме: відмови особи, що притягається до адміністративної відповідальності від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння в закладі охорони здоров'я.
Так, згідно з вимогами п. 1.3 ПДР учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Пунктом 1.9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.
Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які обумовлюють необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому посилання сторони захисту на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними.
Керуючись ст. 294 КУпАП, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову судді Салтівського районного суду м. Харкова від 29 липня 2025 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, - залишити без змін.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя С.К. Шабельніков