Справа № 642/1539/24 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/219/25 Суддя доповідач ОСОБА_2
09 жовтня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Харків в режимі відеоконференції апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_9 на вирок Ленінського районного суду м.Харкова від 23 квітня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному 03 березня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024226260000081 за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, неодруженого, не працюючого не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України,
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини:
Вироком Ленінського районного суду м.Харкова від 23 квітня 2024 року засуджено ОСОБА_8 за ч.2 ст.125 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_8 визнаний винним в тому, що він 02 березня 2024 року приблизно о 21:00 год., перебуваючи поблизу будинку № 25, по вулиці Золочівській у місті Харкові, вступив в конфлікт з раніше знайомим ОСОБА_9 , на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, діючи умисно, наблизився до останнього, у положенні стоячи ззаду потерпілого схопив ОСОБА_9 за тулуб, та кинув його на прогин. Після чого, наблизившись до останнього ближче, та перебуваючи у положенні зверху над потерпілим наніс ОСОБА_9 кулаком правої руки один удар у праву надбрівну ділянку, після якого наніс один удар кулаком правої руки у ділянку перенісся та ще один удар кулаком правої руки у ділянку слизової верхньої губи.
Внаслідок вказаних дій потерпілому ОСОБА_9 було спричинено тілесні ушкодження у вигляді:
-закритого перелому носових кісток зі зміщенням та забійні рани на обличчі, що відноситься до легких тілесних ушкоджень, що спричинили за собою короткочасний розлад здоров'я тривалістю понад 6 - ти днів, але не більше як 3 тижні;
-синці на обличчі, садна на правій нозі, що відноситься до легких тілесних ушкоджень, які викликали незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше 6 - ти днів.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_9 , за її змістом, не оспорюючи висновки суду першої інстанції щодо доведеності обвинувачення та винуватості ОСОБА_8 , правову кваліфікацію, вважає вирокЛенінського районного суду м.Харкова від 23 квітня 2024 року незаконним і необґрунтованим в частині призначеного ОСОБА_8 покарання. Просить даний вирок змінити та призначити ОСОБА_8 покарання за ч.2 ст.125 КК України у виді 240 годин громадських робіт.
В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що суд помилково зазначив у вироку, що він, як потерпілий погоджується з призначеним покаранням у виді штрафу, а також про те, що потерпілий цивільний позов по справі не заявляв у зв'язку з тим, що не має матеріальних претензій до обвинуваченого.
Окрім цього, зазначає, що обвинувачений не скористався правом на відшкодування йому матеріальної шкоди у зв'язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні, та навіть не вибачився.
Також просив апеляційний розгляд провести без його участі.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги потерпілого підтримала в частині призначення покарання.
Обвинувачений та його захисник в судовому засіданні вважали необґрунтованою апеляційну скаргу потерпілого та просили залишити її без задоволення.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, обвинуваченого, захисника, обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга потерпілого підлягає задоволенню частково.
Мотиви суду
Згідно з вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як убачається з вироку суду, судовий розгляд було проведено за процедурою, передбаченою ч.3 ст.349 КПК України, з врахуванням цього суд встановив фактичні обставини кримінального провадження та відповідно кваліфікував дії ОСОБА_8 за ч.2 ст.125 КК України, а тому висновки суду щодо фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, доведення винуватості та кваліфікації його дій, які в апеляційній скарзі не оскаржуються, у відповідності з нормами ч.2 ст.394, ст.404 КПК України в апеляційному порядку не перевіряються.
Що стосується доводів апеляційної скарги потерпілого про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, колегія суддів вважає, що вони заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Згідно ст.50, 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставин, що обтяжують та пом'якшують покарання, а також дані, які всебічно характеризують особу винного. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Тільки з врахуванням та належним аналізом усіх цих обставин у своїй сукупності буде досягнуто необхідного балансу верховенства права та справедливості при вирішенні цього питання.
Такі вимоги кореспондуються з правовими позиціями, викладеними в Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7, а також приписами, зазначеними в ч.1 ст.1 КК України, ст.2 КПК України.
Також, визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Призначаючи ОСОБА_8 за ч.2 ст.125 КК України покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень, тобто в мінімальних межах санкції зазначеної норми закону України про кримінальну відповідальність, суд першої інстанції послався на щире каяття з боку останнього. Зазначена обставина була визнана судом як обставина, яка пом'якшує покарання, що передбачена п.1.ч.1 ст.66 КК України, та обґрунтовує саме визначені судом вид та розмір покарання обвинуваченому. Обставин, які обтяжують покарання, судом першої інстанції не встановлено.
Але з таким висновком не можна погодитися, так як він не ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, встановлених ст.50,65 КК України, оскільки суд першої інстанції в достатній мірі не врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, дані щодо особи останнього, належним чином не мотивувавши його в цій частині.
Як убачається з матеріалів провадження та встановлено судом у вироку, ОСОБА_8 умисно заподіяв тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_9 , що спричинило короткочасний розлад здоров'я, однак перед потерпілим не вибачився та не висловив жаль за скоєне. Сам він суспільно - корисливою діяльністю не займається, не одружений, не працює.
Але зазначеним обставинам судом першої інстанції не було надано належної оцінки.
На думку колегії суддів, призначене обвинуваченому ОСОБА_8 покарання в мінімальних межах санкції зазначеної норми закону України про кримінальну відповідальність є необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам закону, а також засадам та меті покарання, визначеним ст.50,65 КК України, а тому вирок суду в цій частині не можна визнати законним та обґрунтованим, відповідно до вимог ст.370 КПК України, а доводи апеляційної скарги потерпілого про м'якість призначеного обвинуваченому покарання слід визнати цілком обґрунтованими.
Поряд з цим, не дивлячись на те, що потерпілий ОСОБА_9 в судових дебатах зазначив, що він погоджується з думкою прокурора про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_8 покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень, колегія суддів зауважує, що потерпілий у кримінальному провадженні може змінити свою позицію щодо призначеного обвинуваченому покарання, зазначивши відповідні обґрунтування.
У зв'язку з викладеним, у відповідності зі ст.414, 420 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 скасувати в частині призначеного йому покарання та ухвалити свій вирок в цій частині.
Відповідно до ст.1 КК України Кримінальний кодекс України, між іншим, має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина від злочинних посягань, а також запобігання кримінальним правопорушенням.
Суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що виходячи з вказаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Тільки з врахуванням та належним аналізом усіх цих обставин у своїй сукупності буде досягнуто необхідного балансу верховенства права та справедливості при вирішенні цього питання.
Призначене ОСОБА_8 покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень, враховуючи обставини справи, ступінь суспільної небезпеки злочину, не є достатньо суворим заходом впливу.
Призначаючи ОСОБА_8 покарання за кримінальне правопорушення, колегія суддів враховує дані щодо особи обвинуваченого, який не судимий, не працює, суспільно - корисливою діяльністю не займається, неодружений.
З врахуванням зазначеного, обвинуваченому ОСОБА_8 слід призначити покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин, яке буде відповідати загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є достатнім і необхідним для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Поряд з цим, посилання потерпілого на те, що судом у вироку помилково зазначено, що потерпілому не було надано можливості подати цивільний позов по справі не є слушними, виходячи з наступного.
Як убачається із звукозапису судового засідання від 23 квітня 2024 року та журналу до нього (а.с.21), судом першої інстанції потерпілому була вручена пам'ятка про права та обов'язки, про що особисто підтвердив потерпілий в судовому засіданні. При цьому, будь-яких клопотань чи цивільного позову потерпілим заявлено не було.
Також з достатньою повнотою, судом було роз'яснено суть розгляду кримінального провадження за спрощеною процедурою в порядку ч.3 ст.349 КПК України, з чим також погодився потерпілий та будь-яких заперечень не висловлював.
Окрім цього, поданий потерпілим ОСОБА_9 до апеляційного суду цивільний позов не підлягає розгляду, оскільки відповідно до вимог ч.1 ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що потерпілий не позбавлений процесуальної можливості звернутися до суду з цивільним позовом в порядку цивільного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись ст.404, 407, 418, 420 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_9 задовольнити частково.
Вирок Ленінського районного суду м.Харкова від 23 квітня 2024 року щодо ОСОБА_8 в частині призначеного покарання - скасувати.
Призначити ОСОБА_8 покарання за ч.2 ст.125 КК України у виді громадських робіт на строк 200 (двісті) годин.
В решті вирок залишити без змін.
Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Кримінального касаційного суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4