Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-сс/4809/476/25 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Категорія ст. 187 КК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
07.10.2025 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7
підозрюваного ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Подільського районного суду м. Кропивницького від 26.09.2025, якою стосовно підозрюваного
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кіровоград, українця, громадянина України, маючого середню спеціальну освіту, офіційно не працевлаштованого, розлученого, маючий на утриманні двох неповнолітніх дітей, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимому:
- 10.11.2004 Кіровським районним судом м. Кіровограда за ч.2 ст. 286 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років. Постановою Кагарлицького районного суду Київської області від 26.07.2005 на підставі ст.1 п. «б» ЗУ «Про амністію» звільнено;
-30.01.2018 до Кіровського районного суду м. Кіровограда скеровано обвинувальний акт відносно групи осіб, у тому силі, за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст.263, ч. 3 ст.307 КК України.
застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 12025120000000027 від 10.01.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1, 2 ст. 307 КК України, строком на шістдесят днів, а саме з з 07 год. 44 хв. 25.09.2025 року до 07 год. 44 хв. 23.11.2025 року, з визначенням застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто в сумі 242 240 грн.,
Старший слідчий відділу розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості СУ ГУНП в Кіровоградській області області ОСОБА_9 , за погодженням з прокурором звернувся до слідчого судді Подільського районного суду м. Кропивницького із клопотанням у даному кримінальному провадженні про застосування до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк шістдесят діб.
В обґрунтування клопотання слідчий зазначив, що відділом РЗЗС СУ ГУНП в Кіровоградській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025120000000027 від 10.01.2025 року, за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 1, 2 ст. 307 КК України, відповідно до якого мешканець м. Кропивницький ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 , не займаючись і не бажаючи займатися суспільно корисною працею, настійливо виношуючи корисливі наміри отримання доходів злочинним шляхом, в порушення вимог Закону України "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори" №60/95-ВР від 15.02.1995 та Закону України " Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними" №62/95-ВР від 15.02.1995, обрав способом реалізації протиправних намірів незаконну діяльність у сфері обігу психотропних речовин, а предметом цієї діяльності таку психотропну речовину як - метамфетамін, яка згідно «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів», затвердженого постановою КМУ від 06.05.2000 року № 770 (таблиця ІІ список 2) віднесена до психотропних речовин, обіг яких обмежено.
Так, ОСОБА_8 , у невстановлений в ході досудового розслідування спосіб, час, однак не пізніше 14.07.2025, незаконно придбав кристалічну речовину, яка згідно висновку експерта № СЕ-19/112-25/11228-НЗПРАП від 13.08.2025 являється психотропною речовиною - метамфетамін, обіг якої обмежено, масою 0,023 грама, яку в подальшому зберігав в гаражному приміщенні на території виробничої бази по вул. Комарова, 66а, в м.Кропивницький, тим самим вчинивши незаконне придбання та зберігання психотропної речовини, з метою збуту.
Реалізуючи свої злочинні наміри, направлені на корисливе збагачення за рахунок скоєння злочинів у сфері незаконного обігу психотропних речовин, обіг яких обмежено, 14.07.2025 в період часу з 17 год. 35 хв. по 17 год. 55 хв. ОСОБА_8 , перебуваючи в гаражному приміщенні на території виробничої бази по вул. Комарова, 66а, в м Кропивницький, незаконно збув особі, з якою укладено конфіденційне співробітництво ОСОБА_10 психотропну речовину - метамфетамін за наступних обставин.
Відтак, ОСОБА_10 14.07.2025 здійснив особисту зустріч з ОСОБА_8 під час якої передав останньому грошові кошти в сумі 300 гривень. Після чого, в замін отриманих грошових коштів, діючи умисно та цілеспрямовано, переслідуючи корисливий мотив, ОСОБА_8 передав ОСОБА_10 поліетиленову трубку чорного кольору всередині якої запаковано кристалічну речовину, яка згідно висновку експерта № СЕ-19/112-25/11228-НЗПРАП від 13.08.2025 являється психотропною речовиною - метамфетамін, обіг якої обмежено. Маса, метамфетаміну в наданій речовині становить 0,023 грама, тим самим вчинив збут психотропної речовини.
Таким чином, ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні незаконного придбання, зберіганні з метою збуту та збуті психотропної речовини, тобто, кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 307 КК України.
Крім того, ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 , не займаючись і не бажаючи займатися суспільно корисною працею, маючи корисливі наміри отримання доходів злочинним шляхом, в порушення вимог Закону України "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори" №60/95-ВР від 15.02.1995 та Закону України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними" №62/95-ВР від 15.02.1995, обравши способом реалізації протиправних намірів незаконну діяльність у сфері обігу психотропних речовин, а предметом цієї діяльності таку психотропну речовину як - метамфетамін, яка згідно «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів», затвердженого постановою КМУ від 06.05.2000 року № 770 (таблиця ІІ список 2) віднесена до психотропних речовин, обіг яких обмежено, продовжив свою протиправну діяльність.
Так, ОСОБА_8 , у невстановлений в ході досудового розслідування спосіб, час, однак не пізніше 25.09.2025, діючи повторно, незаконно придбав кристалічну речовину, яка згідно висновку експерта №СЕ-19/112-25/13404-НЗПРАП від 25.09.2025 містить психотропну речовину - метамфетамін, обіг якої обмежено, масою 0,089 грама, тим самим вчинивши незаконне придбання психотропної речовини, повторно, з метою збуту.
В подальшому ОСОБА_8 з невстановленого під час досудового розслідування часу, до моменту виявлення під час проведення обшуку квартири АДРЕСА_2 - його місця проживання, а саме 06 год. 00 хв. 25.09.2025, в порушення вимог ст. ст. 7, 12 Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» № 60/95-ВР від 15.02.1995, відповідно до яких діяльність з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, включених до таблиці I та ІІ «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №770 від 06.05.2000, на території України заборонена, зберігав з метою збуту 2 зіп-пакети в середині яких знаходилась кристалічна речовина, яка згідно висновку експерта №СЕ-19/112-25/13404-НЗПРАП від 25.09.2025 містить психотропну речовину - метамфетамін, обіг якої обмежено, загальною масою 0,089 грама. тим самим вчинивши незаконне зберігання психотропної речовини, повторно, з метою збуту.
Тим самим ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні незаконного придбання, зберіганні з метою збуту психотропної речовини, вчинене повторно, тобто, кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду м. Кропивницького від 26.09.2025 задоволено клопотання.
Застосовано до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід - тримання під вартою строком на 60 днів, тобто з 07 год. 44 хв. 25.09.2025 року до 07 год. 44 хв. 23.11.2025 року.
Визначено заставу у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто в сумі 242 240 грн., які необхідно внести на депозитний рахунок: код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26241445, банк отримувача ДКСУ, м. Київ, код банку отримувача (МФО) 820172, рахунок отримувача UA458201720355279001000002505. Призначення платежу: забезпечення виконання рішення згідно статті 182 КПК України по справі № 12025120000000027 від 10.01.2025 року.
При внесенні визначеної суми застави ОСОБА_8 ,- з-під варти звільнити.
У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_8 , на строк до 23.11.2025 наступні обов'язки:
1) прибувати до слідчого прокурора у кримінальному провадженні, слідчого судді та суду за першою вимогою;
2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований та фактично проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
4) утримуватися від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні;
5) здати на зберігання до відповідного територіального органу Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Роз'яснено ОСОБА_8 , що відповідно до ч. ч. 8, 9 ст. 182 КПК України у разі, якщо підозрюваний, будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
Питання про звернення застави в дохід держави вирішується слідчим суддею, судом за клопотанням прокурора або за власною ініціативою суду в судовому засіданні за участю підозрюваного, обвинуваченого, заставодавця, в порядку, передбаченому для розгляду клопотань про обрання запобіжного заходу. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя вирішує питання про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч.7 ст.194 КПК України.
Строк дії ухвали визначено до 07 год. 44 хв. 23.11.2025 року.
Судове рішення мотивоване тим, що ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 та. ч. 2 ст. 307 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, оскільки за вчинення тяжчого злочину передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна.
Прокурором та слідчим обґрунтовано наведений перелік ризиків, що передбачений п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Під час апеляційного перегляду встановити наступний порядок дослідження доказів: допитати підозрюваного, вивчити матеріали клопотання та додатків, вивчити дані, які характеризують особу підозрюваного.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що слідчим суддею взагалі не враховано обставини, які характеризують ОСОБА_8 , не кажучи вже про ті обставини, які характеризують його з позитивної сторони.
На думку сторони захисту негативних характеризуючих даних ймовірно не знайшлось.
За КПК України, саме від характеристики особи залежить запобіжний захід, який може стосовно неї бути обраним. Однак, в даному випадку сторона обвинувачення формально внесла клопотання слідчому судді для розгляду, а слідчий суддя формально підійшов до його розгляду, відразу зайнявши сторону слідчого та прокурора.
Всі припущення слідчого судді зводяться до наявності нібито обґрунтованої підозри та тяжкості злочину й міри покарання, що загрожує підозрюваному.
В ухвалі слідчого судді особа підозрюваного охарактеризована лише з тієї сторони, з якої вигідно стороні обвинувачення. При цьому, без посилань на будь-які обставини.
Слідчий суддя обрав винятковий запобіжний захід лише на підставі тяжкості злочину, який інкримінують ОСОБА_8 .
Жодних переконливих слів, фраз, обставин, ризиків, підстав тощо, які б могли свідчити про те, що ОСОБА_8 має триматися під вартою, в судовому засіданні не встановлено та в ухвалі не зазначено. Слідчий суддя акцентував увагу лише на тяжкості інкримінуемого злочину та шаблонними формальними фразами доповнював саме цей факт, весь час копіюючи загальну практику ЄСПЛ, вирвану з контексту, та цитуючи КПК України.
В судовому засіданні не доведено жодного невиконання ОСОБА_8 процесуального обов'язку підозрюваного.
В судовому засіданні не надано жодних підтверджень того, що ОСОБА_8 не виконував процесуальні обов'язки підозрюваного.
Ризики безпідставні, формальні .
В ухвалі відсутні обґрунтування щодо неможливості застосувати більш м'який запобіжний захід.
При цьому, слідчий суддя визначив, розмір застави ОСОБА_8 - 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Однак, слідчий суддя не навів жодних переконливих мотивів прийняття такого рішення, а тому в цій частині ухвала є явно необґрунтованою і невмотивованою.
Поза увагою, залишилась обставина, що в ОСОБА_8 на утриманні перебуває 2 неповнолітні дитини і є сталі соціальні зв'язки.
Заслухавши доповідача, обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника
ОСОБА_7 , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив судове рішення залишити без змін, перевіривши матеріали клопотання старшого слідчого про обрання запобіжного заходу, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з таких підстав.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до ст. 183 ч. 1, 2 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризиками, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Згідно ст. 177 ч. 1 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті (тобто недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні), слідчий суддя має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Відповідно до ст. 5 ч. 1, ч. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути розбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчинення нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Частиною 3 ст. 5 вказаної Конвенції передбачено, що кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
Згідно ст. 6 ч. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Разом з тим, статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вік та стан здоров'я підозрюваного, міцність його соціальних зв'язків, тощо.
Слід зазначити, що термін «обґрунтована підозра», згідно практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.
Колегія суддів зазначає, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання або продовження запобіжного заходу у органу досудового розслідування були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру.
Так, у справі «Феррарі-Браво проти Італії» від 14.03.1984 року ЄСПЛ вказав, що комісія наголошує, що питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування та судового розгляду, сприяти якому має й тримання під вартою.
Згідно п. 110 рішення ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» тривале тримання під вартою може бути виправдане в кожному окремому випадку за наявності конкретних ознак існуючої необхідності захисту інтересів суспільства, незважаючи на презумпцію невинуватості - переважає принцип поваги до особистої свободи, встановлений ст. 5 Конвенції.
Причетність ОСОБА_8 до повідомленої підозри підтверджується доданими до клопотання матеріалами, а саме: протоколами про результати проведення НСРД; протоколом обшуку від 25.09.2025; висновками судових експертиз матеріалів речовин та виробів; показаннями свідків, у сукупності свідчать про обґрунтованість пред'явленої ОСОБА_8 підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 307 КК України.
Для цілей повідомлення особі про підозру стандарт «достатніх підстав (доказів)» передбачає наявність доказів, які лише об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням (демонструють причетність до його вчинення) і є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування для висунення обвинувачення або спростування такої підозри (рішення ЄСПЛ у справах «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28.10.1994 та «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990).
У п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 року ЄСПЛ зазначив: «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
Отже, описані у клопотанні фактичні обставини кримінального правопорушення, у сукупності дають підстави дійти висновку про можливу причетність ОСОБА_8 до вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 307 КК України, що виправдовує застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Колегія суддів враховує, що на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті та під час винесення вироку, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність
ОСОБА_8 до вчинення кримінального правопорушення, що пред'явлені в підозрі, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, з чим погоджується і колегія суддів.
Згідно висновків Європейського суду з прав людини, зокрема, по справах «Смирнова проти Російської Федерації», «Летельєр проти Франції», «Вемгофф проти Німеччини», відповідно до яких тримання особи під вартою можливе лише у виняткових чотирьох випадках:
- при ризику неявки обвинуваченого на судовий розгляд;
- при ризику перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесові здійснення правосуддя;
- при ризику вчинення ним подальших правопорушень;
- при ризику спричинення ним порушень громадського порядку.
Усі чотири ризики мають бути реальними і обґрунтованими, аргументи на цей предмет не повинні бути загальними і абстрактними.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
В рішеннях Європейського суду з прав людини зазначені ризики, які дають підстави для обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу, а саме ризик неявки підозрюваного на судовий розгляд у справі «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопаді 1969 року, ризик перешкоджання з боку підозрюваного процесу здійснення правосуддя у справі «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року, вчинення ним подальших правопорушень у справі «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року.
Доводи про необґрунтованість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 колегією суддів не можуть бути враховані.
Не визнання вини та тяжкість злочину у якому підозрюється ОСОБА_8 в сукупності з мірою покарання, яка йому загрожує у разі визнання його винуватим, свідчать про наявність високого ступеню ризиків переховування його від суду.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
Ризик переховування підозрюваного ОСОБА_8 від суду продовжує існувати та обумовлений тяжкістю ймовірного покарання та суворістю можливого вироку.
Так, ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні тяжких кримінальних правопорушень, які вчинені умисно з корисливих мотивів з метою незаконного збагачення.
Так, ОСОБА_8 усвідомлюючи тяжкість кримінального правопорушення та розуміючи міру покарання, яка може бути застосована у разі ухвалення обвинувального вироку, може переховуватись суду з метою уникнення відповідальності за вчинений злочин.
Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 25.07.2001, в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Крім того, на території України триває військова агресія з боку російської федерації, що часто створює невизначеність на кордонах України та позбавляє насамперед прикордонну службу України можливості здійснювати належний контроль за всією ділянкою державного кордону, отже, і пропуск громадян через кордон із дотриманням відповідних порядку та правил. Зазначена обставина не виключає можливості здійснення підозрюваним спроб перетину межі військового зіткнення та залишитися на окупованій території України, що фактично виключить можливість розшуку та притягнення до кримінальної відповідальності або взагалі надасть можливість виїхати до російської федерації.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків, колегія суддів враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).
За таких обставин, ризик впливу на свідків та інших обвинувачених існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
За таких обставин, не будучи обмеженими у вільному спілкуванні із зазначеним колом осіб ОСОБА_8 може здійснити вплив на свідків, з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі.
При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_8 добре зазнає свідків, які ще не допитані, а тому є вагомі підстави вважати, що останній зможе здійснити незаконний вплив на них з метою зміни наданих ним показань для уникнення від кримінальної відповідальності за скоєний злочин.
Отже, на переконання колегії суддів, обов'язок, який полягає в необхідності утримуватися ОСОБА_8 від спілкування з визначеним колом осіб є об'єктивно виправданим.
Також, ОСОБА_8 може вчинити інші подібні кримінальне правопорушення, оскільки 30.01.2018 до Кіровського районного суду м. Кіровограда скеровано обвинувальний акт відносно групи осіб, у тому силі, за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст.263, ч. 3 ст.307 КК України.
Окрім того, ОСОБА_8 не має достатнього рівня репутації, яка б змогла гарантувати виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а тому у разі обрання йому більш м'якого запобіжного заходу може вчинити спроби переховування від суду, вливати на свідків та вчиняти нові кримінальні правопорушення.
Крім того, стороною захисту не надано доказів на наявність у ОСОБА_8 достатніх стримуючих факторів в поведінці, та які гарантуватимуть її виправлення під час застосування запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
В той же час доводи сторони захисту про не доведеність ризиків ОСОБА_8 не може бути враховано, оскільки вказане жодним чином не убезпечить від вчинення підозрюваним нових кримінальних правопорушень.
Факт наявності місця проживання не є підставою для зміни запобіжного заходу.
Також стороною захисту не надано докази про наявність у ОСОБА_8 міцних соціальних зв'язків, які зможуть гарантувати виправлення підозрюваного та убезпечить від можливості вчинення нових кримінальних правопорушень.
Окрім цього, особисте зобов'язання не може бути застосоване до обвинуваченої
ОСОБА_8 оскільки даний запобіжний захід є найбільш м'яким, а кримінальне правопорушення, яке йому інкримінують є тяжкими.
Особиста порука, яка полягає у наданні особам, яких суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків і зобов'язуються за необхідністю доставити його до органу досудового розслідування чи суду на першу про те вимогу, так в ході розслідування даного провадження таких осіб не встановлено.
Що стосується тверджень захисника про те, що до ОСОБА_8 можливо застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, то такі доводи на переконання колегії суддів не спростовують висновок судді про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених пп. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та не можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про застосування щодо запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та доданих ініціатором клопотання доказів на підтвердження його обґрунтованості.
А тому, у разі застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою останній з високою імовірністю може вчинити спроби направлені як на ухилення від явки до суду, впливати на свідків та вчиняти нові кримінальні правопорушення.
В той же час, доводи про зміну запобіжного заходу не можуть бути враховані оскільки вказане жодним чином не зможуть гарантувати виконання ОСОБА_8 процесуальних обов'язків.
Більш того на розгляді у фортечному районному суді м. Кропивницького перебуває матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_8 , однак останній належних висновків не зробив.
Отже, у справі наявна реальна можливість ОСОБА_8 вчиняти нові кримінальні правопорушення.
З цих же підстав, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляції про недоведеність ризиків.
Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення, а також те, що інший більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою - не забезпечить належне виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисту про необхідність обрання підозрюваним запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.
Отже, слідчим суддею правильно встановлено наявність ризиків передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Можливість настання ризиків безпосередньо залежить від застосування до обвинуваченого, більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, зокрема таких як особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешт, застава.
А тому, належна поведінка ОСОБА_8 не може бути забезпечена шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою та не зможе запобігти спробам переховуватись суду та вчиняти нові кримінальні правопорушення.
В той же час, обираючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою
ОСОБА_8 , суддя визначив заставу в розмірі 80 прожитковим мінімумам для працездатних осіб та узгоджується зі змістом ст. 182 КПК України.
Частиною 3 ст. 183 КПК України встановлено, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
В пункті 1ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказано, що позбавлення свободи - захід настільки суровий, що виправдати його можна лише у разі, коли інші, менш суворі заходи були розглянуті й визнані недостатніми для того, щоб забезпечити особисті або державні інтереси, які вимагають такого тримання під вартою.
Частиною 5 ст. 182 КПК України закріплені межі розміру застави залежно від ступеня тяжкості вчиненого особою злочину, зокрема розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Разом з тим, із статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в цілому та її третього пункту вбачається, що застава може вимагатись лише до тих пір, поки існують причини, що виправдовують затримання (пункт 42 рішення ЄСПЛ у справі Musucv.Moldova від 06.11.2007, заява №42440/06, та пункт 139 рішення ЄСПЛ у справі Олександр Макаров проти Росії від 12.04.2009, заява № 15217/07). Влада повинна бути уважною у встановленні відповідної застави. Більше того, сума застави повинна бути належним чином обґрунтована в рішенні суду, а також повинно бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого (пункт 79 рішення ЄСПЛ у справі Mangourasv. Spain).
З огляду на наведене, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув'язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.
На думку апеляційного суду, при визначенні розміру застави, суддею дотримано вимоги, встановлені ст.ст. 177, 178, 182 КПК України, та позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сума застави повинна визначатись тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
В даному випадку, за вказаних обставин справи, а саме обґрунтованості підозри у вчиненні двох кримінальних правопорушень, які є тяжкими злочинами застосування запобіжного заходу ОСОБА_8 , з визначенням застави в розмірі 80 прожитковим мінімумам для працездатних осіб не є надмірним та забезпечить виконання підозрюваним процесуальних обов'язків та утримувала б підозрюваного ОСОБА_8 від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки.
Доказів неналежного майнового стану до суду не подано.
Доводи сторони захисту про визначення застави ближче до мінімальної межі, колегію суддів, не може бути враховано з урахуванням обставин справи, висунутої підозри та особи підозрюваного.
На підставі викладеного, із урахуванням того, що доводи апеляційної скарги під час апеляційного перегляду, свого підтвердження не знайшли, підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 183, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Подільського районного суду м. Кропивницького від 26.09.2025, якою стосовно підозрюваного ОСОБА_8 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 12025120000000027 від 10.01.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1, 2 ст. 307 КК України, строком на шістдесят днів, а саме з з 07 год. 44 хв. 25.09.2025 року до 07 год. 44 хв. 23.11.2025 року, з визначенням застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто в сумі 242 240 грн.,- залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4