печерський районний суд міста києва
Справа № 757/54438/24-ц
пр. 2-4339/25
09 липня 2025 року
Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Хайнацького Є.С.,
при секретарі судового засідання - Сміян А.Ю.,
за участю:
позивача: не з'явилась,
відповідача: не з'явилась,
третьої особи: не з'явився,
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського Валентина Сергійовича, про визнання права власності на спадкове майно, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач, ОСОБА_2 ), в якому просить визнати за нею в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Свої вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 ), після смерті якої відрилась спадщина, до складу якої входить квартира АДРЕСА_1 . Спадкова справа № 24/2020 відкрита приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С.
За життя 11 червня 1998 року ОСОБА_4 склала заповіт серії ААО № 512491, посвідчений державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори Прудь Н. В., реєстровий номер 6у-1123., згідно з яким на випадок її смерті все її майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, все те, що буде належати їй на день смерті, заповіла (своєму братові, її чоловіку) ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ) та їх з ОСОБА_3 дочці - ОСОБА_2 .
Спадкоємець ОСОБА_3 помер раніше спадкодавця ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У ОСОБА_4 також залишився чоловік ОСОБА_5 , шлюб з яким був зареєстрований 19 лютого 2016 року, та який, незважаючи на те, що квартира придбана не в шлюбі, подав заяву до нотаріуса про прийняття спадщини. Свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_5 не отримав, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_3 помер.
Зазначає, що вона зверталась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В.С. з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , проте у видачі свідоцтва нотаріус їй відмовив через відсутність оригіналів правовстановлюючих документів, зокрема свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Печерський районний суд м. Києва рішенням від 21 вересня 2023 року та додатковим рішенням від 20 грудня 2023 року визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Посилаючись на наведене, просить суд задовольнити позов та в порядку спадкування за заповітом та законом визнати за нею право власності на іншу 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , яка належала чоловіку ОСОБА_3 .
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2024 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 19 березня 2025 року.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2025 року відкладено підготовче засідання на 09 липня 2025 року.
Позивачка в судове засідання не з'явилась, про розгляд справи повідомлена належним чином, подала до суду заяву, в якій просить позов задовольнити, справу розглянути без її участі.
Відповідачка в судове засідання не з'явилась, про розгляд справи повідомлена належним чином, подала до суду заяву, в якій не заперечує щодо задоволення позову, просить справу розглянути без її участі.
Як визначено у ч. 3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Відповідно до ч. 4 ст. 200 ЦПК України, ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що відповідачка визнала позов, суд вважає за можливе за результатом підготовчого провадження ухвалити рішення у справі.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, вважає, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд установив, що ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_4 , актовий запис № 15643, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Київським міським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ) 23 вересня 2020 року.
ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Органом приватизації державного житлового фонду заводу «Арсенал» 02.10.1996 (розпорядження № 1771), зареєстрованого в Бюро 08.10.1996 за реєстровим № 2625, належала квартира за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відповіддю КП КМР «КМ БТІ» від 09.10.2020 року.
За життя ОСОБА_4 склала заповіт від 11.06.1998 року, серії ААО № 512491, посвідчений державним нотаріусом Шостої київської державної нотаріальної контори Прудь Н.В., реєстровий номер 6у-1123. Відповідно до вказаного заповіту ОСОБА_4 заповіла все своє майно ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у рівних частинах. Іншого заповіту складено не було.
Після її смерті відкрилась спадщина, до складу якої входила квартира АДРЕСА_1 . Спадкова справа № 24/200 була відкрита приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С.
Спадкоємець ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданим відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у м. Києві 17.11.2019.
30.09.2020 року ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В.С. із заявою про прийняття спадщини після померлої тітки ОСОБА_4 . У заяві вказувала, що інший спадкоємець, ОСОБА_3 помер до відкриття спадщини.
Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С. була відкрита спадкова справа № 24/200.
Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В.С. від 30.03.2021 року було відмовлено ОСОБА_2 у вчиненні нотаріальної дії, а саме, у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на її ім'я на 1/4 частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 після смерті ОСОБА_4 у зв'язку із відсутністю оригіналу зареєстрованого у встановленому порядку правовстановлюючого документу на нерухоме майно, необхідного для оформлення права на спадщину.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21.09.2023 року у справі № 757/63102/21-ц задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войтовський В. С., про визнання права власності на спадкове майно за заповітом.
Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 право приватної власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Здійснено розподіл судових витрат.
Додатковим рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20.12.2023 у справі № 757/63102/21-ц реквізити квартири доповнено відомостями про загальну площу, а саме 65,70 кв.м.
ОСОБА_2 зареєструвала на своє ім'я право власності на 1/2 частину квартири, що вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. За оспорювання або невизнання права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
При розгляді справи суд зобов'язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 757/39521/20-ц.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (стаття 1223 ЦК України).
Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім'ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18)).
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України). У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (стаття 1262 ЦК України).
У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця (стаття 1263 ЦК України).
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. У п'яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї (частини перша друга статі 1265 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 643/1216/15-ц зроблено висновок щодо застосування статті 1266 ЦК України та вказано, що спадкування за правом представлення - це такий порядок набуття права на спадкування за законом при якому спадкоємці п'ятої черги включаються до складу першої, другої чи третьої черги замість спадкоємця внаслідок того, що він помер до відкриття спадщини. По своїй суті спадкування за правом представлення - це специфічний порядок набуття права на спадкування за законом, і він не є окремою підставою або видом спадкування. У такому разі суб'єктами спадкування за правом представлення будуть певні спадкоємці за законом. Спадкування за правом представлення надає можливість спадкоємцям п'ятої черги за законом переміститися у вищу чергу.
Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Згідно з частиною п'ятою статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Обґрунтовуючи підстави позову про визнання права власності в порядку спадкування, позивачка зазначає, що є спадкоємцем з законом після смерті чоловіка ОСОБА_3 , який, у свою чергу, є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_4 , проте помер раніше спадкодавця. Через відсутність оригіналу зареєстрованого у встановленому порядку правовстановлюючого документа на спірну квартиру, необхідного для оформлення права на спадщину, не має можливості в інший спосіб захистити своє порушене право.
При цьому, зазначає, що у спадкодавця ОСОБА_4 також залишився чоловік ОСОБА_5 , шлюб з яким був зареєстрований 19 лютого 2016 року, та який, незважаючи на те, що квартира придбана не в шлюбі, подав заяву до нотаріуса про прийняття спадщини. Свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_5 не отримав, оскільки помер.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (схожі за змістом висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17). Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем.
Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Визначення позивачем у позові складу сторін у справі має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Відповідно до вимог статті 51 ЦПК України суд має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
За змістом наведених норм цивільного процесуального права, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє в задоволенні позову.
Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Таким чином, пред'явлення позовних вимог до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
На виконання вимог процесуального права, позивачка, визначаючи суб'єктний склад учасників, відповідачем у справі зазначила ОСОБА_2 (доньку), яка її позов визнала.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року у справі № 572/2515/15-ц (провадження № 61-1051св17) вказано, що «відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову».
З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 грудня 2024 року у справі № 757/37930/24-ц визнано за ОСОБА_6 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 право приватної власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 65,70 кв.м.
Інша 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 на підставі судового рішення зареєстрована за донькою позивачки ОСОБА_2 .
Отже, заявлені позивачкою вимоги, виходячи з підстав позову, безпосередньо стосуються не тільки прав та обов'язків відповідача ОСОБА_2 , як власника 1/2 частини спірної квартири, але також ОСОБА_6 , яка не залучена до участі у справі.
Питання про залучення належних співвідповідачів, зокрема ОСОБА_6 , судом не вирішувалося, оскільки таке клопотання позивач не заявляла.
Висновки по суті вирішення спору про обґрунтованість або необґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені судом за належного суб'єктного складу її учасників.
Отже, пред'явлення позову не до всіх належних відповідачів є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права звернутися до суду з позовом із формуванням належного складу співвідповідачів.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, понесені позивачкою судові витрати відшкодуванню не підлягають відповідно до пункту 2 частини 2 статті 141 ЦПК України.
Керуючись статтями 12, 13, 18, 82, 141, 263-265,267,273,274,280,354,355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського Валентина Сергійовича, про визнання права власності на спадкове майно, -залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено та підписано 21.07.2025 року.
Суддя Євген ХАЙНАЦЬКИЙ