Номер провадження 1-кс/754/3303/25
Справа № 754/16674/25
Іменем України
07 жовтня 2025 року Слідчий суддя Деснянського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , представника власника майна - адвоката ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання прокурора Деснянської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_4 про арешт майна по матеріалах досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за №12025100030002794 від 04.10.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 203-2 КК України,-
06 жовтня 2025 року до Деснянського районного суду м. Києва надійшло клопотання прокурора Деснянської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_4 про арешт майна із забороною його відчуження, розпорядження та користування, яке вилучено в ході обшуку 04.10.2025 за адресою: АДРЕСА_1, а саме: 5 моніторів різних марок, які опечатано бирками NPU-1060762, NPU-1060763, NPU-1060764, NPU-1060765, NPU-1060766; 5 системних блоків різних марок, що опечатано бирками NPU - 1060760, NPU - 1060769, NPU - 1060758, NPU - 1060757, NРU - 1060761; 2 комп'ютерні миші; 2 клавіатури, які поміщено до спеціального пакета, який має номер NPU - 1060767, ключ від приміщення, що поміщено до спеціального пакета KIV1143414.
Обґрунтовуючи клопотання прокурор посилається на те, що 04.10.2025 на спецлінію «102» надійшло повідомлення з приводу здійснення незаконної діяльності з організації та проведення азартних ігор за адресою: АДРЕСА_1.
Виїздом слідчо-оперативної групи Деснянського УП ГУНП у м. Києві вказана інформація підтвердилась.
Слід зазначити, що на момент прибуття працівників Деснянського УП ГУНП у м. Києві, за адресою проведення незаконної діяльності у сфері азартних ігор, а саме: АДРЕСА_1, доступ до таких приміщень не обмежувався.
Так, 04.10.2025 у період часу 17:09 год. до 17:56 год., відповідно до положень ч. 3 ст. 233 КПК України, з метою врятування майна, а саме: речей, які є доказами вчинення кримінального правопорушення, проведено обшук у нежитловому приміщенні, за адресою: АДРЕСА_1, під час якого виявлено та вилучено: 5 моніторів різних марок, які опечатано бирками NPU-1060762, NPU-1060763, NPU-1060764, NPU-1060765, NPU-1060766; 5 системних блоків різних марок, що опечатано бирками NPU - 1060760, NPU - 1060769, NPU - 1060758, NPU - 1060757, NPU - 1060761; 2 комп'ютерні миші; 2 клавіатури, які поміщено до спеціального пакета, який має номер NPU - 1060767, ключ від приміщення, що поміщено до спеціального пакета KIV1143414.
Відповідно до постанови старшого слідчого СВ Деснянського УП ГУНП у м. Києві від 04.10.2025 вилучені в ході обшуку речі визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №12025100030002794.
Додатково, постановою старшого слідчого Деснянського УП ГУНП у м. Києві від 04.10.2025 нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1, визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12025100030002794.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (нежитлові приміщення павільйон НОМЕР_1 на території торгівельного комплексу ПАТ «ЮНОСТЬ», за адресою: АДРЕСА_1, загальна площа - 163 кв.м), на праві власності належать ПАТ «ЮНОСТЬ-2».
Згідно з договором суборенди приміщення від 01.01.2025, нежитлове приміщення -павільйон НОМЕР_1 на території торгівельного комплексу ПАТ «ЮНОСТЬ», за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею - 163 кв.м, надано в тимчасове користування ТОВ «НОРІОС».
На думку прокурора, вилучене за адресою: АДРЕСА_1 майно безпосередньо використовувалося для організації доступу до азартних ігор, тобто було засобами (знаряддями) вчинення злочину; містить на цифрових носіях відомості, що мають значення для встановлення обставин вчинення правопорушення, у тому числі інформацію про облікові записи, інтерфейс гральної платформи; може бути об'єктом спеціальної конфіскації, якщо буде доведено, що воно використовувалося з прямою метою порушення закону.
На переконання прокурора існують обґрунтовані ризики втрати, пошкодження, модифікації або знищення інформації, що міститься на вилученому майні, у разі повернення його володільцям, що унеможливить подальше ефективне досудове розслідування.
Арешт на зазначене майно необхідний для збереження речових доказів; для запобігання подальшому використанню в протиправній діяльності; для можливості подальшої конфіскації, у разі постановлення обвинувального вироку суду.
В судове засідання прокурор не з'явився, подав заяву про розгляд клопотання без його участі.
Представник власника майна (ТОВ «НОРІОС») адвокат ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання. Вказував на недоведеність факту використання вилученого майна з метою проведення азартних ігор. Наполягав на незаконності проведеного обшуку без ухвали слідчого судді. Пояснив, що на момент обшуку всі комп'ютери були вимкнені, відтак висновки про їх використання для проведення азартних ігор і, як наслідок, невідкладність обшуку, не ґрунтуються на фактичних обставинах.
Вислухавши пояснення представника власника майна, дослідивши клопотання та долучені до нього матеріали, приходжу до такого висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно з ч.2 ст.173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен врахувати:
1) правову підставу для арешту майна;
2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);
4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Як вбачається з матеріалів клопотання, прокурор, звертаючись до суду із клопотанням про арешт майна, зазначив, що метою накладення арешту на майно є забезпечення збереження речових доказів, оскільки є підстави вважати, що вони зберегли на собі сліди вчинення кримінального правопорушення та використовувались, як знаряддя вчинення ймовірного правопорушення.
Згідно положень ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
З огляду на положення ч.ч.1, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, і у кого і де воно знаходиться, незалежно від того, чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить об'єктивному встановленню обставин кримінального провадження.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на вищевказане майно, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт, зокрема з'ясувати правову підставу для арешту, що має бути викладена у клопотанні та відповідати вимогам закону.
Оглянувши клопотання, слідчий суддя дійшов висновку про відсутність у матеріалах кримінального провадження доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення.
Так, диспозицією ч. 1 ст. 203-2 КК України передбачена відповідальність за організацію або проведення азартних ігор без ліцензії на провадження відповідного виду діяльності з організації та проведення азартних ігор, що видається відповідно до закону або випуск чи проведення лотерей особою, яка не має статусу оператора лотерей, або організацію чи функціонування закладів з метою надання доступу до азартних ігор чи лотерей, які проводяться в мережі Інтернет.
Як свідчать додані до клопотання документи, приміщення, у якому проведено обшук та вилучено комп'ютерну техніку, про арешт якої клопоче прокурор, перебуває в користуванні ТОВ «НОРІОС» на підставі договору суборенди від 01.01.2025 та використовується з метою організації комп'ютерного клубу.
Як свідчать ілюстративні таблиці до протоколу обшуку, комп'ютерна техніка на момент вилучення перебувала у вимкненому стані, жодних доказів на підтвердження використання її для організації або проведення азартних ігор матеріали провадження не містять.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 173КПК України слідчий суддя, суд при вирішенні питання про арешт майна зобов'язаний врахувати, щоб такий арешт не призвів до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
Натомість, накладення арешту на всю комп'ютерну техніку, яка використовується товариством для проведення підприємницької діяльності з організації комп'ютерного клубу, позбавить товариство можливості користування та розпорядження своїм майном, а також ведення господарської діяльності.
Слідчий суддя також звертає увагу, що до клопотання не долучено ухвалу слідчого судді про надання дозволу на обшук приміщення за адресою: м. Київ, вул. Шолом Алейхема, 2А, під час проведення якого було вилучено перелічене у клопотанні майно, що ставить під сумнів законність проведеного обшуку та допустимість отриманих речових доказів.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 233 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення. У такому разі прокурор, слідчий, дізнавач за погодженням із прокурором зобов'язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого, дізнавача про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу.
Наведені вимоги законодавства, а також досліджені матеріали кримінального провадження дають слідчому судді підстави для розумного сумніву у вчиненні кримінального правопорушення, яке б могло бути підставою для накладення арешту на майно особи, а також у допустимості отриманих доказів.
В силу ст. 41 Конституції України, ст. 1 протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, ніж на користь суспільства і на умовах, передбачених Законом або загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатись між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи. (Рішення у справі "АГОСЬ" проти Сполученого Королівства" від 24 жовтня 1986 року, серія А.№108, п.52).
Так, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.
Слідчий суддя бере до уваги, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, тоді як представник сторони обвинувачення в судове засідання не з'явився та не надав слідчому судді належних доказів для безспірного висновку щодо необхідності застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до принципу диспозитивності кримінального провадження, його сторони є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Отже, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність в кримінальному провадженні даних, які б виправдовували втручання держави у право на мирне володіння майном.
Враховуючи викладене, вимоги, передбачені ч.2 ст. 173 КПК України, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання прокурора не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 170-173, 369-372 КПК України, слідчий суддя, -
клопотання прокурора Деснянської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_4 про арешт майна по матеріалах досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за №12025100030002794 від 04.10.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 203-2 КК України, - залишити без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення, а особою, яка не викликалась в судове засідання, - протягом 5 днів з дня отримання копії ухвали.
Повний текст ухвали оголошено 09 жовтня 2025 року о 17 годині 00 хвилин.
Слідчий суддя: ОСОБА_1