Справа № 752/8838/25
Провадження № 2/752/5699/25
09 жовтня 2025 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі: головуючого - судді - Машкевич К.В., за участю секретаря - Зінченка Д.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства'Сенс Банк» про зобов'язання припинити дію кредитного договору та нарахування заборгованості, суд
Позивачка звернулася до суду з позовом і просить:
- зобов'язати АТ'Сенс Банк» припинити дію кредитного договору №500750169 від 21 лютого 2023 року;
- зобов'язати АТ'Сенс Банк» припинити нарахування будь-якої заборгованості, зокрема штрафних санкцій за ст.625 ЦК України;
- зобов'язати АТ'Сенс Банк» анулювати заборгованість у розмірі 281 782, 30 грн за договором в зв'язку з його повним виконанням.
Посилається в позові на те, що 21 лютого 2023 року між нею та відповідачем була укладена Угода про надання споживчого кредиту №500750169, за умовами якої їй був наданий кредит у розмірі 245 318, 84 грн строком на 120 місяців з процентною ставкою 4, 99 % річних.
Рішенням Великоолександрівського районного суду Херсонської обл. від 26 серпня 2024 року за позовом банку вказана сума була стягнута з неї.
Постановою Херсонського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року вказане рішення було скасоване та ухвалене нове.
Постановою апеляційної інстанції з неї було стягнуто 7 963, 37 грн заборгованості по тілу кредиту та 5 473, 07 грн простроченої заборгованості за процентами.
Вказаний борг нею був повністю погашений, в зв'язку з чим постановою приватного виконавця Манікіна Д.С. від 04 квітня 2025 року виконавче провадження було закінчено.
На її запит відповідачем 26 лютого 2025 року був наданий перелік кредитних договорів, які укладалися нею з банком.
Зазначено про наявність заборгованості за кредитним договором №500750169 в сумі 281 782, 30 грн.
Тобто, не дивлячись на виконання нею рішення суду відповідач продовжує вважати даний кредитний договір чинним та нараховує заборгованість, зокрема штрафні санкції за ст. 625 ЦК України.
Такі дії банку порушують її права, як споживача фінансових послуг.
Виходячи з цього, просить задовольнити позов.
Позов був зареєстрований судом 14 квітня 2025 року та відповідно до ст.33 ЦПК України був визначений склад суду.
Ухвалою суду від 16 квітня 2025 року в справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачу копію позовної заяви з додатками.
Відповідно до ст.178 ЦПК України відповідачу був наданий строк для подання відзиву.
Відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не подав.
З урахуванням цього суд вважає за можливе розглядати справу за наявними в дій доказами.
Дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивачки, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа /кредитодавець/ зобов'язується надати грошові кошти/кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За змістом ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Судом встановлено, що 21 лютого 2023 року між сторонами був укладений кредитний договір у формі Угоди про надання споживчого кредиту № 500750169.
За умовами договору позивачці був наданий кредит у розмірі 245 318, 84 грн строком на 120 місяців під 4. 99% річних.
В зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором банк звернувся до Великоолександрівського районного суду Херсонської обл.з позовом про стягнення з позивачки суми боргу в розмірі 252 105, 56 грн.
Рішенням суду від 26 серпня 2024 року позов банку був задоволений.
Постановою Херсонського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року вказане рішення суду було скасоване та ухвалене нове.
Постановою апеляційної інстанції позов задоволено частково.
Стягнуто з позивачки 7 963, 37 грн заборгованості по тілу кредиту та 5 473, 07 грн простроченої заборгованості за процентами станом на 02 серпня 2023 року.
Постановою суду підтверджено наявність простроченої заборгованості за кредитом з березня 2023 року та відсутність інформації про погашення кредиту та відсотків з лютого до серпня 2023 року.
Судом також встановлено, що за умовами договору погашення кредиту та відсотків мало відбуватися шляхом внесення щомісячних платежів до 21 числа кожного місяця, а також визначено розмір манімального щомісячного платежу.
Відповідно до постанови приватного виконавця виконавчого округу Херсонської обл. від 04 квітня 2025 року рішення суду виконавне в повному обсязі, в зв'язку з чим виконавче провадження було закінчено.
( а.с.10 - 20 )
Листом АТ'Сенс Банк» № 9794-33.4-б/б від 26 лютого 2025 року позивачку на її звернення було повідомлено про діючий до 21 лютого 2033 року договір №500750169 та наявну заборгованість по ньому в сумі 281 782, 30 грн.
( а.с. 10 )
З постанови Херсонського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року вбачається, що нею була стягнута заборгованість позивачки станом на 02 серпня 2023 року.
В стягненні всієї суми заборгованості, як про це просив банк при зверненні до суду, було відмовлено з тих підстав, що строк платежів, які були предметом спору в справі та стягнуті судом першої інстанції, не настав.
Даним рішенням суду не було встановлено, що заборгованість за кредитним договором позивачкою погашена в повному обсязі.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Тобто, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.
Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Відповідно до ч.4 ст.10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 18 червня 2024 року в справі № 758/113//23 особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги зокрема щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити.
Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав.
Це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 зазначено, що особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача.
Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у ч.2 ст.16 ЦК України.
Такого способу захисту цивільних прав, з яким позивачка звернулася до суду, ні ст. 16 ЦК України, ні іншими законами не передбачено.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Такі право чи інтерес мають бути захищені судому спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Щодо вирішення питання про належний спосіб судового захисту у спірних правовідносинах, суд виходить з наступного.
В постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 522/12901/187 ( в схожих правовідносинах ) зазначено, що оскарження документа, який не встановлює для споживача будь-яких обов'язків і є різновидом претензії, не передбачено чинним законодавством як спосіб захисту прав.
Зазначений документ може бути визнаний як доказ (із наданням йому відповідної оцінки судом під час вирішення іншого спору), зокрема щодо відшкодування матеріальних збитків, при вирішенні якого суд зобов'язаний дати оцінку щодо його дійсності.
Тобто, приведені позивачкою обставини в обґрунтування позову можуть лише досліджуватися судом при вирішенні спору за позовом банку до неї про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Звертаючись до суду, позивачка не зазначає, що відповідач звернувся до суду з позовом про стягнення вказаної в листі від 26 лютого 2025 року заборгованості за кредитним договором.
З урахуванням приведеного вище, суд вважає, що заявлені позивачкою вимоги не є належним способом захисту прав, оскільки наявність інформації банку з зазначенням у ній суми боргу за кредитним договором, не свідчить про порушення її прав, як споживача фінансових послуг, не сприятиме ефективному відновленню порушеного права, а тому не підлягають розгляду в судовому порядку.
Це відповідає позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 11 лютого 2020 року в справі № 234/18252/18.
Враховуючи викладене, підстави для задоволення вимог позивачки відсутні.
Керуючись ст.ст. 15, 16, 525, 1054, 1048 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд
В позові ОСОБА_1 до Акціонерного товариства'Сенс Банк» про зобов'язання припинити дію кредитного договору та нарахування заборгованості відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя К.В. Машкевич