Справа № 473/2681/25
іменем України
"09" жовтня 2025 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Вуїва О.В.,
за участю секретаря судового засідання Москаленко С.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Булахевіч Степан Вікторович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, в якому вказував що 01 червня 2021 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда В.О. вчинив виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 4262, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за Кредитним договором №0525-8907 від 31 жовтня 2020 року, що утворилася за період з 21 листопада 2020 року до 12 травня 2021 року, у загальному розмірі (з урахуванням плати за вчинення виконавчого напису) 23 570 грн.
Виконавчий напис знаходиться на примусовому виконанні у приватного нотаріуса Булахевіча С.В.
Проте ОСОБА_1 вказував на те, що оспорюваний виконавчий напис вчинено без урахування того, що заборгованість не є безспірною, оскільки подані стягувачем нотаріусу документи не підтверджують наявність та розмір заборгованості за кредитним договором.
Також позивач вказував на те, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису порушив встановлену законом процедуру, оскільки не повідомив боржника про наявність та розмір заборгованості, а також вчинив виконавчий напис на кредитному договорі, що був складений у простій письмовій формі, що суперечить правилам вчинення виконавчих написів.
У зв'язку з цим Притиковський О.Ю. просив визнати оспорюваний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, а також стягнути з відповідача на свою користь 1 211,20 грн судового збору та 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
16 червня 2025 року від представниці відповідача Тітової О.О. надійшло клопотання про відмову у стягненні понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом в межах надання ОСОБА_1 професійної правничої допомоги або, в якості альтернативи, про зменшення до стягнення витрат на правничу допомогу до 2 500 грн у зв'язку з тим, що такі витрати не відповідають критерію реальності, є неспівмірними зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг, витраченим часом тощо.
18 червня 2025 року від представника позивача Данильчука С.Г. надійшло заперечення на клопотання представниці відповідача від 16 червня 2025 року, яке обґрунтоване тим, що оскільки гонорар за надання правничої допомоги узгоджений учасниками вказаних правовідносин у фіксованому розмірі, а тому надання детального опису виконаних адвокатом робіт не є необхідним. Також представник позивача зазначав, що адвокатський гонорар у розмірі 5 000 грн узгоджений між ним та позивачем у договорі про надання правничої допомоги, розмір гонорару є справедливим, співмірним обсягу наданих послуг, а тому підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у повному обсязі.
Ухвалою суду від 09 жовтня 2025 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бригіда В.О. виключено з числа третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник Данильчук С.Г. не з'явилися, проте в матеріалах справи міститься заява представника позивача про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Представник відповідача - ТОВ «Укр Кредит Фінанс» в судове засідання не з'явився, причину неявки суду не повідомив.
Третя особа без самостійних вимог - приватний виконавець Булахевіч С.В. в судове засідання не з'явився, причину неявки суду не повідомив.
Суд вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі позивача, представників сторін та третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору, оскільки матеріали справи містять усі необхідні інформацію та докази для вирішення спору.
Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.
Зокрема, суд встановив, що 31 жовтня 2020 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 уклали між собою в простій письмовій формі Кредитний договір №0525-8907, у якому узгодили усі його істотні умови, зокрема суму кредиту, строк кредитування, плату за користування кредитом (проценти), інші умови.
01 червня 2021 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда В.О. вчинив виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 4262, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за Кредитним договором №0525-8907 від 31 жовтня 2020 року, що утворилася за період з 21 листопада 2020 року до 12 травня 2021 року, у загальному розмірі (з урахуванням плати за вчинення виконавчого напису) 23 570 грн., у тому числі: прострочену заборгованість за кредитом - 9 000 грн; прострочену заборгованість за процентами - 14 220 грн; плату за вчинення виконавчого напису - 350 грн.
Виконавчий напис знаходиться на примусовому виконанні у приватного нотаріуса Булахевіча С.В.
Аналізуючи доводи сторони позивача та наявні в матеріалах справи докази, суд прийшов до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Зокрема, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 87 Закону України «Про нотаріат»).
Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.
Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку (ст. 88 Закону України «Про нотаріат»).
Зміст виконавчого напису повинен відповідати вимогам ст. 89 Закону України «Про нотаріат».
У виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред'явлення виконавчого напису до виконання.
Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса (ч. 1 ст. 89 Закону України «Про нотаріат»).
Нотаріус вчиняє виконавчий напис у порядку, передбаченому главою 16 розділу ІІ «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року, №296/5 у редакції, чинній на час вчинення напису (далі - Порядок).
Зокрема, згідно п.п. 1.1, 1.2, 2.1, 2.2 глави 16 розділу ІІ Порядку для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
Для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо.
Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі, якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача.
Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо: подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року (п. 3.1 глави 16 розділу ІІ Порядку).
Якщо для вимоги, за якою вчиняється виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис вчиняється у межах цього строку (п. 3.3 глави 16 розділу ІІ Порядку).
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені «Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у «Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (п.п. 3.2, 3.5 глави 16 розділу ІІ Порядку).
Виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), що встановлює заборгованість.
Якщо за борговим документом необхідно провести стягнення частинами, виконавчий напис за кожним стягненням може бути зроблений на копії документа або на виписці з особового рахунку боржника. У цих випадках на оригіналі документа, що встановлює заборгованість, робиться відмітка про вчинення виконавчого напису і зазначаються, за який строк і яка сума стягнута, дата і номер за реєстром нотаріальних дій (п.п. 5.1, 5.3 глави 16 розділу ІІ Порядку).
У справах нотаріуса залишається копія документа, що встановлює заборгованість, чи правочину, за яким здійснюється стягнення, або витяг з особового рахунку боржника і примірник виконавчого напису.
Один примірник витягу з виконавчим написом і оригінал зобов'язання повертаються стягувачу, а другий примірник залишається у нотаріуса (п.п. 7.1, 7.3 глави 16 розділу ІІ Порядку).
Якщо для вчинення виконавчого напису, крім документа, що встановлює заборгованість, необхідно подати й інші документи, зазначені в «Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, то вони до виконавчого напису не приєднуються, а залишаються у матеріалах нотаріальної справи (п. 7.6 глави 16 розділу ІІ Порядку).
Виконавчий напис має містити: дату (рік, місяць, число) вчинення, посаду, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та місце проживання (місцезнаходження) стягувача; найменування та місце проживання (місцезнаходження) боржника, дату й місце його народження, місце роботи (для фізичних осіб), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, у тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, суму державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, під яким виконавчий напис зареєстровано; дату набрання чинності виконавчим написом; строк пред'явлення виконавчого напису до виконання; підпис нотаріуса, який вчинив виконавчий напис, скріплений печаткою; інші відомості, передбачені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» (п. 4 глави 16 розділу ІІ Порядку).
Згідно п. 2 «Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року, №1172 (в редакції на час вчинення виконавчого напису), для одержання виконавчого напису про стягнення кредитної заборгованості кредитором надаються: оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Однак постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14 визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», а саме пункт 2 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року у справі №826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року залишено без змін.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 826/20084/14 відмовила в задоволенні заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, не знайшовши підстав для такого перегляду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.
У разі задоволення такого позову адміністративний суд може прийняти рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень (п. 1 ч. 2 ст. 245 КАС України).
Резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.
Нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду (ч.ч. 1, 2 ст. 265 КАС України).
Таким чином, законом чітко визначено, що нормативно-правовий акт втрачає чинність з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Аналогічні висновки викладені й в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17, згідно якої судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
За встановленого, постанова № 662, якою внесені зміни до переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, втратила чинність з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 826/20084/14.
Разом з тим, Верховний Суд у постановах від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц, від 15 квітня 2020 року у справі № 158/2157/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 172/1652/18, від 08 серпня 2022 року у справі № 752/16820/19, від 19 жовтня 2022 року у справі № 278/2416/21, від 28 червня 2023 року у справі №758/3725/21 неодноразово нагадував судам, що встановлення під час вирішення спору про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, тієї обставини, що укладений між банком та позичальником кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, вказує на наявність підстав для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Таким чином, оспорюваний виконавчий напис вчинений з порушенням встановленого законом порядку, а саме - на підставі кредитного договору, укладеного у простій письмовій формі (нотаріально не посвідченого), тобто без урахування того, що підтвердження заборгованості у кредитних відносинах (за винятком нотаріально посвідчених кредитних або пов'язаних з ними договорів) не може здійснюватися в порядку вчинення виконавчого напису. Вказаний напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню у зв'язку з визнанням відповідних положень Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, нечинними в судовому порядку.
В іншій частині доводів позову підлягають врахуванню висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц, згідно яких порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій). Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій. Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За результатами аналізу норм вищенаведених нормативних актів можна дійти висновків, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності. Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.
Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Проте доводи позову в тій частині, що оспорюваний виконавчий напис вчинено без урахування того, що подані стягувачем нотаріусу документи не підтверджуються наявність та розмір заборгованості за кредитним договором, а також доводи про неповідомлення боржника про наявність та розмір заборгованості перед вчиненням оспорюваного виконавчого напису не знайшли свого належного підтвердження в судовому засіданні, оскільки позивачем не надано, а матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження вказаних обставин.
За встановлених судом обставин, враховуючи порушення нотаріусом вимоги щодо вчинення виконавчого напису виключно на нотаріально посвідчених кредитних договорах, а тому напис з цієї підстави підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з ТОВ «Укр Кредит Фінанс» на користь позивача також підлягають стягненню 1 211,20 грн судового збору.
Що стосується вимоги про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то в цій частині суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.ч. 1-6 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому в ст. 627 ЦК України.
Гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту; і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично понесені, та оцінювати їх необхідність.
Разом з тим, правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися із суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 та від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21).
Таким чином, узгодження між адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару адвоката не виключає необхідності надання детального опису робіт, однак без зазначення відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зробила висновок про те, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Водночас, у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.
Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд встановив, що 09 травня 2025 року ОСОБА_1 та адвокат Данильчук С.Г. уклали між собою Договір №2025/05/09-02 про надання правничої допомоги, з фіксуванням в Додатку №2 від 22 травня 2025 року до вказаного договору форми та розміру гонорару адвоката за надані послуги у фіксованому розмірі - 5 000 грн.
Водночас, правовідносини між сторонами виникли з приводу визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Даний спір є спором незначної складності, судова практика щодо яких є сталою і передбачуваною, справа не передбачає необхідності виконання значного обсягу дій та робіт, необхідних для її підготовки та розгляду.
Оскільки в матеріалах справи відсутній детальний опис робіт щодо надання правничої допомоги, суд виходить з фактично встановленого судом обсягу таких робіт: підготовка та подача позову (з додатками) до суду; складання та подача заперечення на клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.
Отже, зважаючи на категорію даної справи, яка є нескладною, враховуючи усталену практику, суд вважає, що визначені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу не є співмірними, обґрунтованими і пропорційними об'єму здійсненої роботи та наданих послуг, складності справи, а тому дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування витрат на правничу допомогу до 4 000 грн.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 137, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Булахевіч Степан Вікторович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - задовольнити повністю.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 01 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимиром Олександровичем, зареєстрований в реєстрі за № 4262, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за Кредитним договором №0525-8907 від 31 жовтня 2020 року, що утворилася з 21 листопада 2020 року до 15 травня 2021 року, у загальному розмірі (з урахуванням плати за вчинення виконавчого напису) 23 570 грн, у тому числі:
- прострочену заборгованість за кредитом - 9 000 грн;
- прострочену заборгованість за процентами - 14 220 грн;
- плату за вчинення виконавчого напису - 350 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, офіс 407; код ЄДРПОУ 38548598) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ) 5 211 (п'ять тисяч двісті одинадцять) гривень 20 копійок судових витрат.
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Суддя: О.В. Вуїв