08.10.2025
Справа № 469/544/25
2/469/503/25 З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я
08 жовтня 2025 року с-ще Березанка
Березанський районний суд Миколаївської області у складі :
головуючого судді - Гапоненко Н.О.,
за участю секретаря судового засідання - Якубець С.В.,
учасники справи:
представник позивача Пархомчук С.В. - не з'явився,
відповідач ОСОБА_1 - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “КЕШ ТУ ГОУ» (далі ТОВ “ФК “КЕШ ТУ ГОУ») через систему "Електронний суд" 12 травня 2025 року звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у сумі 13860,00 грн. та сплачений судовий збір.
Позивач посилався на те, що 01 січня 2020 року між ТОВ “Займер» та відповідачем укладено договір № 102577 про надання фінансового кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір, відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватись. Відповідно до п.1.1 кредитного договору відповідач отримав в кредит грошові кошти в сумі 3000,00 грн. строком на 30 днів зі сплатою стандартної процентної ставки за користування кредитом в розмірі 2,0% в день або 730,0% річних. Свої зобов'язання за кредитним договором фінансова установа виконала належним чином. Відповідач належним чином зобов'язання за кредитним договором не виконував, внаслідок чого станом на 13 січня 2025 року утворилась заборгованість в загальному розмірі 13860,00 грн., яка складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 3000,00 грн. та простроченої заборгованості за процентами в розмірі 10860,00 грн..
На підставі Договору факторингу №01-28/10/2021 від 28 жовтня 2021 року, укладеного між ТОВ “Займер» та ТОВ “ФК “КЕШ ТУ ГОУ», до ТОВ “ФК “КЕШ ТУ ГОУ» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 102577 від 01 січня 2020 року в сумі 13860,00 грн..
22 вересня 2025 року через систему "Електронний суд" представник позивача надав заяву про розподіл/відшкодування/компенсацію судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи, в якій просив стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу у розмірі 10500,00 грн..
Ухвалою суду від 14 травня 2025 року відкрито провадження у вказаній справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
У судове засідання представник позивача не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності та підтримання позовних вимог, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив, відзив на позовну заяву суду не надав.
Зі згоди представника позивача суд постановив ухвалити рішення при заочному розгляді справи на підставі наявних доказів, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.
З матеріалів справи судом встановлено, що 01 січня 2020 року між ТОВ “Займер» та відповідачем укладено договір № 102577 про надання фінансового кредиту на умовах строковості, зворотності, платності, який підписаний електронним підписом позичальника шляхом використання одноразового ідентифікатора.
Відповідно до умов цього договору ТОВ “Займер» надало відповідачу фінансовий кредит в розмірі 3000,00 грн. строком на 30 днів до 30 січня 2020 року зі сплатою за користування кредитом 730,0% річних від суми кредиту в розрахунку 2,0% на добу, тип процентної ставки - фіксована (п.1.3. договору).
Сторони узгодили, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком розрахунків, який є невіцд'ємною частиною договору (а.с.14-16).
Згідно з п.1.4. договору, кредит надається клієнту в безготівковій формі на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом.
Відповідно до п.6.1 Договору, він підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до умов Закону України “Про електронну комерцію»; всі додатки та додаткові угоди, складені сторонами в електронному вигляді і підписані з використанням одноразового ідентифікатора є невід'ємними частинами договору (п.6.3).
Додатком № 1 до договору сторони погодили графік розрахунків та орієнтовну сукупну вартість кредиту, виходячи з суми кредиту 3000,00 грн., строку його надання - на тридцять днів, фіксованої процентної ставки за день користування кредитом у розмірі 2,0%, сума нарахованих процентів за користування кредитом - 1800,00 грн.; сума нарахованої пені (у разі наявності прострочення) - 5,0%, усього до оплати 4800,00 грн.(а.с.16).
Довідкою про ідентифікацію підтверджено отримання клієнтом ТОВ “Займер» ОСОБА_1 одноразового ідентифікатора на вказаний ним номер телефону 01 січня 2020 року (а.с.10).
Факт отримання коштів позичальником підтверджується листом ТОВ “Платежі Онлайн» за № 1049/02 від 24 лютого 2025 року, відповідно до якого 01 січня 2020 року на картковий рахунок відповідача перераховано кредитні кошти в сумі 3000,00 грн. за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 (а.с.27).
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
На підставі ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Статтею 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
У статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 зазначеного Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).
Згідно з ч.6 ст.11 вказаного Закону, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
На підставі ч.12 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Частиною 13 ст.11 вказаного Закону встановлено, що електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;
електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ст.7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.
Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу.
Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред'явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії.
Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом.
Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.
Отже, підписання кредитного договору відповідачем за допомогою одноразового електронного ідентифікатора відповідає законодавству України.
Після підписання договору у сторін виникли взаємні права та обов'язки, зокрема, у позивача виникло зобов'язання надати кредитні кошти відповідачу, а у відповідача виникло зобов'язання повернути кредит зі сплатою відсотків у визначений договором строк.
Зазначеного обов"язку відповідач не виконав.
На підтвердження існування заборгованості позивачем надано підписаний директором ТОВ "КЕШ ТУ ГОУ" І.С.Осипенко документ під назвою ""Виписка з особового рахунку за кредитним договором № 102577", який містить відомості про загальну суму заборгованості по тілу кредиту і відсотках за період з 01 січня 2020 року по 13 січня 2025 року, яка всього становить 13860,00 грн., у тому числі: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 3000,00 грн., прострочена заборгованість за процентами - 10860,00 грн. (а.с.8).
Зазначений документ розцінюється судом як довідка позивача про обліковану ним заборгованість відповідача, а не первинний бухгалтерський документ, оскільки не відповідає вимогам до первинних бухгалтерських документів, визначених п.51 розділу ІІІ Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 № 75, відповідно до якого первинні документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов'язкові реквізити:
1) назву документа (форми);
2) дату складання;
3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності) фізичної особи, який/яка склав/склала документ/від імені якого/якої складений документ;
4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру;
5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення;
6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції.
Вказана "виписка" не містить дати її складання, змісту та обсягу операцій (підстав для їх здійснення), а тому на підставі п.52 вказаного Положення є недійсною і не може бути підставою для бухгалтерського обліку.
З цих же підстав цей документ не відповідає і вимогам до виписок з клієнтських рахунків, встановлених п.63 вказаного Положення, відповідно до якого виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити:
1) назву документа (форми);
2) дату складання;
3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності) фізичної особи;
4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта;
5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.
Оскільки Національний банк України на підставі п.47 ч.1 ст.1 Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії" є Регулятором стосовно надавачів фінансових послуг, вказані вимоги Положення поширюються і на позивача.
Крім того, такі ж вимоги до первинних документів передбачені і ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінасову звітність в Україні".
Суд також звертає увагу на те, що зазначена виписка, складена за період 01 січня 2020 року - 13 січня 2025 року, підписана посадовою особою позивача, проте правовідносини між позивачем та відповідачем з приводу укладеного кредитного договору виникли лише після укладення 28 жовтня 2021 року ТОВ "Займер" та позивачем договору факторингу № 01-28/10/2021; докази того, що посадова особа позивача, яка підписала виписку, мала повноваження підписувати первинні бухгалтерські документи щодо обігу коштів ТОВ "Займер", суду не надані.
У зв"язку з викладеним вказана виписка не є допустимим доказом руху коштів за особовим рахунком відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.1048 та ч.1 ст.1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Як зазначено у правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, провадження № 12-16гс22, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема, навів висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в пункті 123 постанови від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів.
З огляду на мотивувальну частину цієї постанови Велика Палата Верховного Суду уточнює вказаний вище висновок таким. У разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.
Таким чином, позикодавець відповідно до ст.1048 ЦК України має право стягнути заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.
Як встановлено судом, між сторонами укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №102577 від 01 січня 2020 року, згідно з яким сума кредиту становить 3000,00 грн., строк кредиту становить 30 днів. Відповідно до п.1.3. фіксована процентна ставка становить 2,0 % на добу.
Тобто нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється виключно в межах строку кредиту, що передбачено, окрім ст.1048 ЦК України, і самим Договором.
Оскільки Договором визначений строк його дії, який становить 30 днів, саме протягом цього строку позивач мав право нараховувати відповідачу передбачені Договором відсотки.
Позивачем не доведено пролонгацію або ж автопролонгацію вищевказаного договору, що давало б можливість продовження нарахування відсотків за користування кредитом на суми, зазначені у розрахунку, детального розрахунку такої заборгованості не надано.
Отже, підлягає стягненню з відповідача заборгованість по відсоткам за умовами вказаного договору у розмірі 1800,00 грн. (3000,00 грн. х 2,00% х 30 днів).
Тому загальний розмір заборгованості відповідача становить 4800,00 грн. (3000,00 грн. - заборгованість за сумою кредиту + 1800,00 грн. - заборгованість за процентами).
28 жовтня 2021 року між ТОВ “Займер» та ТОВ “ФК “КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-28/10/2021, відповідно до умов якого ТОВ “Займер» відступило ТОВ “ФК “КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників (а.с.17-20).
Відповідно витягу з реєстру боржників до договору факторингу №01-28/10/2021 від 28 жовтня 2021 року ТОВ “ФК “КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до відповідача (а.с. 9).
Згідно з частиною 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а за положеннями ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, до позивача перейшло право вимоги до відповідача від первісного кредитора ТОВ “Займер».
Відповідно до ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача сплачені ним судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог.
При зверненні до суду з позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн. при ціні позову 13860,00 грн., судом задоволено вимоги на суму 4800,00 грн., тобто підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 2422,40 грн.*4800,00 грн. : 13860,00 грн.= 838,93 грн..
Частиною 1 ст.133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.1 ст.26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до ст.30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Частиною 3 ст.141 ЦПК України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно з ч.ч.4-5 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У заяві про розподіл судових витрат від 22 вересня 2025 року представник позивача Пархомчук С.В. просив стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу у розмірі 10500,00 грн., на підтвердження якого надав копію договору про надання правової допомоги від 29 грудня 2023 року, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, додаткову угоду №1 від 27 грудня 2024 року до договору про надання правової допомоги від 29 грудня 2023 року, акт про отримання правової допомоги від 15 вересня 2025 року, згідно з яким позивачем та адвокатом Пархомчуком С.В. визначено загальну вартість послуги з надання правової допомоги у розмірі 10500,00 грн. та платіжну інструкцію від 15 вересня 2025 року про оплату за правничу допомогу в сумі 10500,00 грн..
Зважаючи на те, що заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу складає 35% від ціни позову, а також враховуючи незначну складність та типовість позовної заяви для позивача, незначний обсяг наданих адвокатом послуг, а також часткове задоволення позову, суд вважає за можливе задовольнити вимоги про стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу пропорційно до задоволених вимог у розмірі 3675,00 грн..
Суд не бере до уваги заяву відповідача ОСОБА_1 про неможливість явки до суду та незгоду із позовними вимогами у зв'язку зі спливом позовної давності, яка надійшла на електронну адресу суду, оскільки вона не підписана кваліфікованим електронним підписом.
Відповідно до частини другої статті 183 Цивільного процесуального кодексу України письмові заяви, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.
Частиною четвертою статті 183 ЦПК України передбачено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Згідно з частиною восьмою статті 43 ЦПК України, якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника).
Частиною першою, другою статті 6, частиною першою статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Отже, подана відповідачем заява не є підписаною, а тому є такою, що не подана.
Щодо строку позовної давності суд зазначає таке.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу (ч.1 ст.256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ч.261 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 ЦК України).
За змістом укладеного відповідачем кредитного договору від 01 січня 2020 року, строк повернення кредиту визначений до 30 січня 2020 року.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду із позовною заявою про стягнення заборгованості 12 травня 2025 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 карантин був відмінений з 30 червня 2023 року.
Крім того, відповідно до п. 19 Перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Таким чином, з огляду на приписи статтей 256, 257 ЦК України, позивачем строк позовної давності не пропущено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.13, 206, 258, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “КЕШ ТУ ГОУ» (код ЄДРПОУ 42228158, місцезнаходження: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 82, офіс 7) заборгованість за кредитним договором № 102577 від 01 січня 2020 року у розмірі 4800,00 грн., судовий збір в сумі 838,93 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 3675,00 грн., всього стягнути 9313 (дев"ять тисяч триста тринадцять) гривень 93 копійки.
Позивач має право оскаржити заочне рішення у загальному порядку, встановленому ЦПК України, шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України, шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: