Cправа № 127/31182/25
Провадження № 2-о/127/562/25
03 жовтня 2025 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Березовської О. А.,
присяжних: Костецької О. А., Лебедєва О. Я..,
за участі секретаря судового засідання Схабовської І. М.,
представника заявника: Ілик О. С.,
прокурора Янчука О. Д.,
представника особи, щодо якого вирішується питання про надання психіатричної допомоги, адвоката Дмитришиної Т. І.,
особи, щодо якої вирішується питання про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку - ОСОБА_1 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні в м. Вінниці в приміщенні Комунального некомерційного підприємства «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради» в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою Комунального некомерційного підприємства «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради» про госпіталізацію ОСОБА_1 в примусовому порядку без її згоди,
02.10.2025 до Вінницького міського суду Вінницької області звернулося КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради» з заявою про госпіталізацію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в примусовому порядку без її згоди.
Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителька АДРЕСА_1 , доставлена у супроводі матері на приймальне відділення ВОКПЛ, була госпіталізована 30.09.2025 о 09:04 в 2-ге відділення ВОКПЛ ім. ак. О. І. Ющенка. Направлення на госпіталізацію було видано черговим лікарем приймального відділення КНП «ВОКПЛ ім. акад. О. І. Ющенка ВОР» в зв'язку з необхідністю її госпіталізації в психіатричний стаціонар для лікування через наявність в неї тяжкого психічного розладу, який обумовлює її небезпеку для себе і оточуючих, суттєву шкоду її здоров'ю внаслідок погіршення психічного стану у разі, якщо їй не буде надана психіатрична допомога. У відділенні 30.09.2025 пацієнтка надала усвідомлену згоду на лікування в психічному закладі на три дні (про що є власноруч підписана усвідомлена згода).
02.10.2025 ОСОБА_1 відмовилась від госпіталізації до лікарні, але була госпіталізована в примусовому порядку на підставі статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» в зв'язку з тим, що пацієнтка поводить себе неадекватно, може вчинити дії (майже не спить, відмовляється від їжі для того щоб неконтрольовано робити ін'єкції інсуліну погодинно згідно рекомендацій ендокринолога, мотивуючи тим, що натщесерце колоти інсулін не можна щоб не було коми, а їсти вона не хоче і буде це робити тоді коли захоче в зв'язку з чим лабораторно спостерігаються високі цифри глюкози в крові, вважає, що всі в змові проти неї, хочуть зашкодити, а вона майбутній досвідчений лікар і все знає, погрожує матері розправою, повісити її, заподіяти собі шкоду щоб насолити матері, погрожує лікарю впливовими людьми, які доведуть що вона абсолютно здорова, маячно інтерпретує дії оточуючих, бреше, вкрай негативістична щодо матері, заблокувала її в телефоні), що являють собою безпосередню небезпеку для себе та оточуючих, може завдати значної шкоди своєму здоров'ю, не може усвідомлювати свої дії оскільки знаходиться під впливом хворобливих переживань. По своєму психічному стану не може дати усвідомленої згоди на госпіталізацію, потребує госпіталізації в примусовому порядку.
02.10.2025 об 11-00 ОСОБА_1 була оглянута комісією лікарів-психіатрів лікарні, яка підтвердила доцільність її госпіталізації для надання психіатричної допомоги.
В судовому засіданні представник заявника вимоги заяви підтримала та просила їх задовольнити з підстав, викладених у заяві. Доповнила, що ОСОБА_1 з грудня 2023 року по теперішній час декілька раз зверталася в лікарню з ментальними порушеннями, консультувалася в психіатра, був відхід від соціальних обов'язків, наносила собі порізи на руках, не відвідувала навчання, не робила собі ін'єкції інсуліну, в зв'язку з чим був випадок втрати свідомості; маячно інтерпретує поведінку подруги як зраду, що впливає на стан її здоров'я. З 29.05. по 10.06.2024 перебувала на лікуванні в психіатричній лікарні. Погодилася на амбулаторний нагляд, але психіатра не відвідувала. Були суїцидальні спроби.
На теперішній час: наносить порізи на шкіру рук, маячно відноситься до матері, погрожує їй, неконтрольовано вживає інсулін, писала тітці повідомлення, що заподіє собі шкоду, щоб розсердити матір та щоб її притягнули до відповідальності, висловлює наміри залишити навчання.
Представник заявника пояснила також, що ОСОБА_1 спочатку надала згоду на госпіталізацію, а в подальшому відмовилася від лікування, виганяла начальника відділення з палати, викликала поліцію, вважаючи, що її незаконно тримають у медичному закладі; дві доби у відділенні не приймала їжу; працівникам відділення пояснювала, що ін'єкції інсуліну буде робити собі сама. Каже, що знає сама як краще лікуватися, що її погано лікують. Погано спить. Погрожує матері повісити її та заподіяти собі шкоду, щоб матір посадили за грати. Пропонувала сексуальні послуги чоловікам, які допомагали матері везти її в психіатричну лікарню. В лікарню її доставили в супроводі матері. Поступила в стані збудження, плакала, кричала, маячно інтерпретувала реальність. Були опухлість та набряки, викликані підвищеним рівнем інсуліну, потрібно було знизити рівень цукру в крові. Представник медичного закладу вважає, що ОСОБА_1 несе пряму загрозу собі та матері, просить її госпіталізувати для надання психіатричної допомоги.
ОСОБА_1 в судовому засіданні не погодилася пройти курс стаціонарного лікування, стверджує, що не потребує лікування в стаціонарі; пояснила, що була на прийомі у лікаря психотерапевта - психіатра 08.09.2025, їй було призначено лікування, вона придбала ліки, вживала їх і стан її здоров'я покращився. Визнає неприязні стосунки з матір'ю, з якою перестала спілкуватися з червня 2025 року, заблокувала її в телефоні. Це стало наслідком того, що в серпні 2025 року матір приїхала до неї в Вінницю та побила її через те, що вона стала палити. ОСОБА_1 визнає, що у неї бувають стреси через навчання та роботу та депресивні стани через стосунки з хлопцем, який їй подобається. Знає та розуміє, що вона хворіє на цукровий діабет, має високий рівень цукру в крові, який контролює, але були випадки, коли вона могла забути вколоти собі ін'єкцію інсуліну через завантаженість на роботі та навчання. Розуміє, що їй необхідно звернутися на консультацію до ендокринолога, збиралась це зробити, але матір приїхала зранку 30.09.2025 до неї в гуртожиток у супроводі двох незнайомих їй чоловіків та силою забрала її на лікування до психіатричного закладу. В цьому закладі їй не зможуть надати належну медичну допомогу, необхідну їй для лікування цукрового діабету.
ОСОБА_1 пояснила, що в неї погані стосунки з матір'ю і те, що вона говорить, вона говорить назло матері, але в неї немає наміру нашкодити матері, яка живе у м. Літин, немає суїцидальних намірів, намірів покинути навчання в медичному університеті, де вона навчається на четвертому курсі на бюджетній формі навчання. Планує бути лікарем, обрала для себе терапевтичний напрямок. Фінансово матір їй не допомагає, тому вона навчається та працює баристою у вихідні дні та у вільний від навчання час.
ОСОБА_1 пояснила, що останні ушкодження на руках зробила собі 05.09.2025, робить це щоб привернути увагу хлопця, який їй подобається, ушкодження поверхневі. Відчувши погіршення стану психічного здоров'я вона звернулась до лікаря-психіатра.
Стрес, пов'язаний з госпіталізацією до психіатричної лікарні, призвів до підняття цукру, ін'єкції інсуліну вона собі робить, від їжі в лікарні вона не відмовлялась, подруга приносила їй вечерю.
Підтвердила, що надала добровільну згоду на госпіталізацію в психіатричний заклад, бо її вмовили мати та лікарі, але її не відпустили як обіцяли, тому вона відмовилася від подальшого лікування. Згодна, що потребує лікування, самостійно зверталась до лікаря-психіатра, яка їй виписала легші препарати, ніж ті, що їй призначили в лікарні, побічним наслідком яких є важкий тривалий сон. ОСОБА_1 погоджується проходити курс амбулаторного, але не стаціонарного лікування.
Прокурор Янчук О. Д. проти задоволення заяви не заперечував, пояснив, що вважає доведеним, що ОСОБА_1 страждає на психіатричне захворювання та може завдати шкоду собі, якщо не буде госпіталізована та їй не буде надана психіатрична допомога.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Дмитришина Т. І. в судовому засіданні, підтримуючи позицію ОСОБА_1 , заперечувала щодо задоволення заяви, пояснила, що вважає, що підстави для госпіталізації відсутні, бо ОСОБА_1 проходила лікування амбулаторно.
Суд заслухав в судовому засіданні покази свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Свідок ОСОБА_2 , мати ОСОБА_1 , суду пояснила, що вона мешкає в м. Літин Вінницької області, працює лікарем, а донька навчається в медичному університеті та мешкає у м. Вінниця. Не заперечує, що у неї з донькою на теперішній час погані стосунки. Стверджує, що останнім часом психічний стан доньки погіршився, вона погрожує самогубством, всіх блокує в телефоні, обзиває її, почала палити і недопалки тушить собі в передпліччя, порізала руки. Донька повідомляє їй, що у неї високий рівень цукру, але ін'єкції інсуліну вона не робить. Наслідком неконтрольованого вживання інсуліну стало те, що у доньки розвинулась катаракта і їй коштом матері зробили операцію з заміни кришталиків. На думку матері, донька не контролює стан свого здоров'я. Вона приїхала до доньки в серпні 2025 року, заплатити за гуртожиток, зустрілася з донькою, яка була брудна, незачесана, плакала. Вона проконсультувалась з лікарем-психіатром за місцем своєї роботи, який призначив пігулки, які вона придбала для доньки, але донька їй не вживає.
Підтверджує, що знає зі слів доньки, що та зверталася до лікаря-психіатра та приймала антидепресанти, але їй весь час говорить про самогубство. У доньки вже було три спроби самогубства, тому вона хвилюється за неї. Донька не контролює рівень глюкози в крові, не дотримується дієти, не робить собі ін'єкції інсуліну, що негативно впливає на стан її здоров'я. Стверджує, що допомагає доньці матеріально, оплачує гуртожиток, але донька вважає, що їй недостатньо стипендії, яку вона отримує та цієї допомоги, пішла працювати; висловлює побоювання, що донька залишить навчання в університеті.
Визнала, що госпіталізувала доньку до психіатричного закладу за допомоги двох чоловіків, які працюють у військовому шпиталі, з якими вона приїхала до доньки в гуртожиток, бо вважає, що їй потрібне стаціонарне лікування в психіатричному закладі.
Свідок ОСОБА_3 , яка є роботодавцем ОСОБА_1 , суду пояснила, що ОСОБА_1 з червня 2025 працює у неї в кав'ярні баристою. Знає, що вона є студенткою, поєднує роботу та навчання; характеризує ОСОБА_1 позитивно як старанного та відповідального працівника, який має схвальні відгуки як відвідувачів кав'ярні так і колег. Скарг на її роботу не було. Якихось особливостей та відхилень в поведінці ОСОБА_1 вона не спостерігала. Про наявність у ОСОБА_5 проблем їй стало відомо недавно. Їй зателефонувала матір ОСОБА_1 в істериці та повідомила, що її донька психічнохвора, тому вона має звільнити її з роботи. Дівчата, які працюють з ОСОБА_1 сказали їй, що помічали сліди загоєних порізів у неї на руках. У вересні з'явився свіжий слід на руках. Спочатку вона не знала, що ОСОБА_1 хворіє на цукровий діабет, дізналася про це від співробітниці. Мала з нею розмову, як з донькою, про цінність її життя, помітила, що вона постійно вибачається за все, вважає, що їй не вистачає тепла та чуйності з боку матері. В розмові ОСОБА_5 не змогла пояснити чого завдає собі ушкодження, бачила, що порізи поверхневі. ОСОБА_1 пояснювала, що наміру завдавати шкоди своєму життю не мала. Знає зі слів співробітників, що у вересні ОСОБА_1 була у психотерапевта і та їй виписала ліки, ліки вона спочатку не приймала, тому що боялася побічних наслідків від прийому ліків. Вона з нею бесідувала про необхідність прийому ліків і ОСОБА_5 сказала, що буде приймати ліки. Потім вона цікавилася через співробітницю, то та сказала, що ОСОБА_1 вживає ліки, виписані психотерапевтом.
Свідок ОСОБА_4 суду пояснила, що вони товаришують з ОСОБА_1 , разом мешкають в гуртожитку та разом вчяться, але в різних групах; знає, що ОСОБА_1 заняття в університеті відвідує, має гарні результати навчання. Їй відомо про психіатричне захворювання ОСОБА_1 . З ОСОБА_1 вони спілкувалися все літо, стан її був задовільний, вона їздила на відпочинок, була бадьорою та енергійною. На початку вересня у неї були покази до лікування, був апатичний стан, вона робила поверхневі порізи на руках, чому не пояснювала, свідок думає, щоб привернути до себе чиюсь увагу. Знає що у неї є давні порізи, які вона зробила пару років тому. ОСОБА_1 їй розказувала, що тоді у неї була спроба суїциду, знає, що пару тижнів тому ОСОБА_5 зверталася до лікаря-психіатра, яка виписала їй ліки, знає, що ліки вона придбала, але не бачила і не знає, чи вона їх вживала.
Після лікування настрій у неї був задовільний. Знає, що у ОСОБА_1 були високі показники цукру, який їй не вдалося скорегувати; підтвердила, що ОСОБА_1 планувала звернутися на консультацію до лікаря-ендокринолога, але була госпіталізована до психіатричної лікарні.
Вислухавши пояснення представника заявника, прокурора, представника особи, відносно якої вирішується питання про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку - адвоката Дмитришиної Т. І., пояснення ОСОБА_1 , свідків, дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви, виходячи з такого.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.
Відповідно до пункту 1 принципу 15 Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги (затверджені Розолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 17.12.1991 № 46/119) коли особа потребує лікування в психіатричному закладі, необхідно докладати всіх зусиль, щоб уникнути примусової госпіталізації.
Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу розглядаються як позбавлення свободи в розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950 з гарантіями, що передбачені цією статтею.
Відповідно до частини шостої статті 284 Цивільного кодексу України надання фізичній особі психіатричної допомоги здійснюється відповідно до закону.
Статтею 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.
Статтею 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.
Тлумачення вказаної норми свідчить, що примусова госпіталізація можлива лише за наявності одночасно таких умов: по-перше, лікування можливе лише у стаціонарних умовах лікарні; по-друге, встановлення в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність. Відсутність необхідності щодо лікування особи лише в стаціонарних умовах виключає можливість примусової госпіталізації пацієнта до медичного закладу. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14.12.2021 у справі №447/1095/21 (провадження № 61-17062св21.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителька АДРЕСА_1 , була доставлена у супроводі матері на приймальне відділення ВОКПЛ, була госпіталізована 30.09.2025 о 09:04 в 2-ге відділення ВОКПЛ ім. ак. О. І. Ющенка (а. с. 5).
За результатами огляду лікарем визначений психічний статус: продуктивному контакту - доступний; свідомість -ясна, на питання відповідає -однослівно, вибірково після паузи; орієнтація - орієнтований у власній особистості, часі, місці перебування; пасивна і активна увага - порушена неуважність; настрій - знижений; емоційна - лабільність, легко афектується, плаксивість, мислення - сповільнене, послідовне; пам'ять - збережена; інтелект - відповідає освіті і набутому життєвому досвіду; психомоторне збудження не виявляє; негативізм не виявляє; маячні ідеї не висловлює; розлади сприйняття не виявлені; суїцидальні думки висловлює; критика до свого стану знижена.
02.10.2025 об 11-00 ОСОБА_1 була оглянута комісією лікарів-психіатрів лікарні, яка встановила діагноз F 25.2 - шизоафективний розлад, змішаний тип та підтвердила доцільність її госпіталізації для надання психіатричної допомоги (а.с.3).
Відповідно до Висновку огляду комісії лікарів-психіатрів особи, яка потребує госпіталізації в примусовому порядку, від 02.10.2025 вих. № 01.2-26/1296 ОСОБА_1 представляє безпосередньо небезпеку для себе та оточуючих, може завдати значної шкоди своєму здоров'ю та здоров'ю оточуючих, не може повністю усвідомлювати свої дії оскільки знаходиться під впливом хворобливих переживань. Враховуючи дані анамнезу про неадекватну поведінку, небезпеку для себе та оточуючих (майже не спить, відмовляється від їжі для того щоб неконтрольовано робити ін'єкції інсуліну погодинно згідно рекомендацій ендокринолога, мотивуючи тим, що натщесерце колоти інсулін не можна щоб не було коми, а їсти вона не хоче і буде це робити тоді коли захоче в зв'язку з чим лабораторно спостерігається високі цифри глюкози в крові, вважає, що всі в змові проти неї, хочуть зашкодити, а вона майбутній досвідчений лікар і все знає, погрожує матері розправою, повісити її, заподіяти собі шкоди щоб насолити матері, погрожує лікарю впливовими людьми, які доведуть що вона абсолютно здорова, маячно інтерпретує дії оточуючих, бреше, вкрай негативістична щодо матері, заблокувала її в телефоні), потребує госпіталізації в примусовому порядку без її згоди (а. с. 3).
ОСОБА_1 30.09.2025 надала усвідомлену згоду особи на лікування у психіатричному закладі, де зазначила, що погоджується на лікування на 2 - 3 дні (а. с. 4).
ОСОБА_2 , матір ОСОБА_1 , звернулася з заявою до директора КНП «ВОКПЛ ім. акад. О. І. Ющенка ВОР», в якій просить госпіталізувати її доньку ОСОБА_1 в психіатричну лікарню у зв'язку погіршенням стану її здоров'я, відмовляється від ліків. Просила розглянути справу в суді у її відсутність (а. с. 8).
За клопотанням представника заявника до матеріалів справи долучена особиста переписка ОСОБА_1 з рідними, якою підтверджуються конфліктні стосунки між нею та її матір'ю (а. с. 18-21).
Представник КНП "ВОКПЛ ім. акад. О. І. Ющенка" Вінницької обласної ради" мотивувала наявність у ОСОБА_1 тяжкого психічного розгляду на підставі огляду лікаря приймального відділення та медичної документації, висновку комісії лікарів-психіатрів від 02.10.2025 та вказувала на необхідність її госпіталізації в примусовому порядку.
Однак, суд доходить висновку, що необхідність госпіталізації обґрунтовується, серед іншого і в більшій мірі, поясненнями матері ОСОБА_2 , з якою у ОСОБА_1 конфліктні відносини. Інших доказів щодо вчинення ОСОБА_1 дій або реальних намірів вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих суду не надано.
Суд також враховує, що твердження щодо поведінки ОСОБА_1 , яке наводиться та обґрунтовується зі слів її матері ОСОБА_2 , щодо її намірів завдати шкоди своєму здоров'ю, чи здоров'ю матері, спростовані показами свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Отже, матеріалами справи достовірно не доведено, що ОСОБА_1 становить небезпеку для себе і оточуючих та може завдати суттєвої шкоди своєму здоров'ю та життю чи здоров'ю інших осіб внаслідок погіршення її психічного стану.
Ті обставини, що ОСОБА_1 висловлює маячні ідеї, не свідчить про реальність її наміру вчинити небезпечні дії щодо себе чи матері, яка мешкає в іншому місті та постійно з донькою не проживає та не спілкується. Не підтверджена також необхідність її лікування в стаціонарних умовах. Так судом встановлено, що ОСОБА_1 визнає наявність у неї психіатричного захворювання, зверталася за допомогою до лікаря-психіатра амбулаторно, їй було призначено лікування, яке вона проходила, що, на думку суду, підтверджує відсутність необхідності примусової психіатричної допомоги в умовах стаціонару.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 навчається у вищому навчальному закладі, поєднує роботу з навчанням, позитивно характеризується як працівник. ОСОБА_1 визнає, що вона хворіє на цукровий діабет, що потребує лікування та консультації лікаря-ендокринолога, має намір звернутися за консультацією, визнає, що у неї були високі показники цукру в крові і це становить загрозу для її здоров'я, вона потребує лікування, взмозі самостійно контролювати показники крові та робити собі ін'єкції інсуліну.
Жодних доказів, що вона неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність суду не надано.
Отже, суд не вбачає одночасну наявність умов, передбачених ст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу», для примусової госпіталізації ОСОБА_1 , а саме: 1) встановлення в особи тяжкого психічного розладу; 2) можливість лікування лише в стаціонарних умовах лікарні; 3) вчинення чи реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих або неспроможність самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.
Отже, без достовірного встановлення того, що ОСОБА_1 вчинила чи виявляла реальні наміри вчинити дії, що становили безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, неспроможності самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, а також підтвердження необхідності надання психіатричної допомоги лише в умовах стаціонару, застосувати до неї такий захід, як примусова госпіталізація до психіатричного закладу неможливо, тому суд доходить висновку про відмову у задоволенні заяви.
Керуючись статтями 13, 14, 17 Закону України "Про психіатричну допомогу", статтями 7, 8, 339-342, 354 ЦПК України, суд
Відмовити у задоволенні заяви Комунального некомерційного підприємства «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради» про госпіталізацію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительки АДРЕСА_1 , до Комунального некомерційного підприємства «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради» в примусовому порядку без її згоди.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене рішення (вступну та резолютивну частини), зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складений 09.10.2025.
Заявник: КОМУНАЛЬНЕ НЕКОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО "ВІННИЦЬКА ОБЛАСНА КЛІНІЧНА ПСИХОНЕВРОЛОГІЧНА ЛІКАРНЯ ІМ. АКАД. О, І, ЮЩЕНКА ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ", місце знаходження: м. Вінниця, вул. Пирогова, буд.109, ЄДРПОУ 01982264.
Особа щодо якої вирішується питання про примусову госпіталізацію: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Суддя Олена БЕРЕЗОВСЬКА
Присяжні Оксана КОСТЕЦЬКА
Олег ЛЕБЕДЄВ