"09" жовтня 2025 р. Справа № 363/5800/25
09 жовтня 2025 року м. Вишгород
Суддя Вишгородського районного суду Київської області Дьоміна О.П., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Пенсійного фонду України, Офісу Генерального прокурора, Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності на протязі 2006-2025 років,-
02.10.2025 року позивач звернувся до Вишгородського районного суду Київської області із вказаним позовом, в якому просив суд:
- стягнути одноразово за рахунок державного бюджету України на користь позивача в готівковому вигляді через касу УДКСУ в Святошинському районі в частковий рахунок відшкодування шкоди в усіх її формах, проявах/виявах за період незаконного кримінального переслідування, завданих солідарно перш за все частиною відповідачів по справі та іншими установами, організаціями всіх форм власності, заявлених позивачем на території держави Україна в розмірі, який є належно обґрунтованим та складає 18 233002,41 грн. без урахування оподаткування;
- стягнути за рахунок державного бюджету, зобов'язавши відповідачів ПФУ та ДКСУ достроково, невідкладно розрахувати та призначити позивачу пожиттєву/довічну пенсію за віком на пільгових умовах в розмірі середнього розміру призначених пенсій в державі Україна на час винесення рішення, але не менш за 5 385,25 грн. на місяць з помісячною виплатою через оператора поштового зв'язку в м. Київ в частковий рахунок відшкодування шкоди;
- принести публічне письмове вибачення позивачу відповідачами ВС, ОГП, МВС за незаконне кримінальне переслідування, опублікувавши його текст з описом подій, зображенням світлин позивача та оприлюднити список всіх причетних посадових осіб досудового та судового слідства кримінальної справи за №78-1074 за рахунок коштів державного бюджету в офіційних державних ЗМІ, а саме: в газеті «Голос України» та журналі «Вісник Верховного Суду України» в частковий рахунок відшкодування шкоди;
- стягнути за рахунок коштів державного бюджету, зобов'язавши УДКСУ у Святошинському районі виплатити в готівковому вигляді позивачу витрати на позовну заяву в розмірі 40 000 грн.;
- звернутися до МОЗ України, як вповноваженої державою установи для отримання відповідей з питань, порушених позивачем у заяві/клопотанні від 17.02.2025 року для прийняття об'єктивного рішення щодо завданої шкоди державою Україна в частині медицини;
- провести, якщо наполягають учасники процесу щодо зменшення суми заявленої шкоди за рахунок коштів державного бюджету Україна, експертизи для прийняття справедливого та вмотивованого рішення національним судом, зокрема: психологічна, лінгвістична, медико-соціальна з доступом експертів до всіх наявних матеріалів кримінальної справи за №78-1074, позовної заяви та наданих сторонами документів на час прийняття рішення;
- звернутися до Міністерства юстиції України, як джерела первинної інформації щодо надання письмової інформації з усіх наявних державних реєстрів держави Україна щодо єдиного нерухомого майна позивача, яким є однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , з метою додаткового підтвердження вищевикладеного за рахунок коштів державного бюджету.
Таким чином, зі змісту вимог позивача вбачається, що окрім питання відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду, позивач висуває вимоги і щодо розрахунку та призначення йому пожиттєвої пенсії, а також вимагає захистити честь та гідність, шляхом принесення письмових публічних вибачень відповідачами по справі.
Дослідивши матеріали позову, суд дійшов висновку, що дана справа не належить до територіальної юрисдикції (підсудності) Вишгородського районного суду Київської області з огляду на наступне:
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право на суд повинно бути забезпечено судовими процедурами, які мають бути справедливими.
У ст. 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України - завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства, як це визначено ч. 1 ст. 19 ЦПК України.
Так, позивач звернувся до суду з вказаним позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.
Питання та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду врегульовано відповідним Законом.
Відповідно до положень ст. 1 ЗУ «Про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» - підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян тощо.
Стаття 11 зазначеного Закону зазначає, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди, відповідно до ст. 2 цього Закону (право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає в тому числі і у випадку постановлення виправдувального вироку суду) орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, дізнавач, прокурор або суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.
Стаття 12 Закону передбачає, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в п.п. 1, 3, 4 ст. 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.
У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди, громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.
Зі змісту ст. 13 Закону вбачається, що питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з ч. 1 ст. 12 Закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Заяву про оскарження постанови про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури, на вибір громадянина може бути подано до суду за місцем його проживання або за місцезнаходженням відповідного органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури. Сторони в цих справах звільняються від сплати судових витрат, передбачено ст. 14 вказаного нормативного акту.
Таким чином, зі змісту вказаного закону слідує, що заяву про оскарження постанови (ухвали) про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури, на вибір громадянина може бути подано:
- до суду за місцем його проживання;
- або за місцезнаходженням відповідного органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури.
В той же час, ОСОБА_1 звернувся до суду не з заявою про оскарження постанови про відшкодування шкоди, а з позовною заявою, в якій, окрім питання про відшкодування моральної шкоди, висував вимоги і про розрахунок та призначення йому пожиттєвої пенсії, а також про захист честі та гідності, вимагаючи відповідачів, зазначених ним в позові, принести йому публічне письмове вибачення.
У цивільно-процесуальному законодавстві України визначення «належного суду» врегульоване інститутом підсудності та передбачене Розділом 3 Глави 2 ЦПК України.
Під підсудністю у цивільному процесуальному праві розуміють інститут (тобто сукупність правових норм), який регулює віднесення справ, які підлягають розгляду судами цивільної юрисдикції, до відання конкретного суду судової системи України для розгляду по першій інстанції.
Тобто, визначити підсудність цивільної справи означає встановити компетентний, належний суд у цій справі.
Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.
За загальним правилом, відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України - позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Так, позовні вимоги ОСОБА_1 адресовані до відповідачів:
1)Державна казначейська служба України (м. Київ, Печерський район, вул. Бастіонна, 6).
2)Пенсійний фонд України (м. Київ, Печерський район, вул. Бастіонна, 9).
3)Офіс Генерального прокурора (м. Київ, Печерський район,вул. Різницька, 13/15).
4)Міністерство внутрішніх справ (м. Київ, Печерський район, вул. Богомольця, 10).
Тобто, з урахуванням правил загальної підсудності, позовна заява ОСОБА_1 не підсудна Вишгородському районному суду Київської області, оскільки місцезнаходження вказаних ним в позові відповідачів не знаходиться на території Вишгородського району.
Водночас, згідно із ч. 16 ст. 28 ЦПК України - позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої ст. 30 цього Кодексу.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 28 ЦПК України - позови,пов'язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Статтею 28 ЦПК України передбачено, що підсудність справ за вибором позивача, встановлює правила підсудності справ за вибором позивача, яку ще називають альтернативною підсудністю. Альтернативною називають підсудність, за якою декілька судів є компетентними розглянути справу. Не виключаючи можливість звернення особи до суду за правилами загальної підсудності (за місцезнаходженням відповідача), вона встановлює можливість звертатися до іншого або інших судів, тобто встановлює альтернативу - можливість для позивача обрати один із двох чи більше судів.
Альтернативна підсудність є пільговою, вона встановлена для невеликої категорії справ, які мають особливо важливе значення для громадян. Специфіка цього виду підсудності полягає в тому, що в залежності від характеру матеріальних правовідносин та предмету спору, особистих обставин (стан здоров'я, малолітні діти тощо) позивач може обирати серед двох, трьох чи більшої кількості судів, які будуть компетентними розглянути таку справу.
Дотримання судами процесуальних норм інституту підсудності є вимогою ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як вбачається зі змісту позовної заяви та відповіді за №1870641 від 09.10.2025 року - позивач з 21.09.2006 року по теперішній час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , при цьому він зазначає адресу для комунікації: АДРЕСА_3 .
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Так, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24.06.2024 року у справі за № 554/7669/21 (провадження № 61-5805сво23) вказано, що: «принцип територіальності забезпечує територіальне розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України. Принцип територіальності реалізується через правила територіальної юрисдикції (підсудності) справ. Правила територіальної підсудності визначають розмежування компетенції судів першої інстанції щодо розгляду справ, підвідомчих загальним судам, за територіальною ознакою. Крім того, правила територіальної підсудності дають можливість визначити конкретний місцевий суд, який повинен розглядати справу як суд першої інстанції. Кожен місцевий чи апеляційний суд має свою територіальну юрисдикцію (підсудність), тобто поширює свою компетенцію на правовідносини, що виникли чи існують на певній території. Це є важливою гарантією для вирішення судових спорів у розумні строки в умовах ускладнення правових відносин і збільшення правових конфліктів. Порушення судами правил територіальної юрисдикції має наслідком обов'язкове скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд (стаття 378, пункт 6 частини першої статті 411 ЦПК України).
Суть підсудності за вибором позивача, або альтернативної підсудності, полягає у тому, що за визначеними критеріями цивільних справ позивачу дається можливість обрати з кількох передбачених у законі судів той суд, до якого він пред'являтиме свої позовні вимоги. Законодавець установлює вичерпний перелік позовів, на які поширюються правила цього виду підсудності, а також передбачає конкретні суди, до яких можна з такими вимогами звернутися. За загальним правилом територіальної підсудності суд є наближеним до місця знаходження відповідача, тобто тієї сторони у спорі, яка презюмується неправою. Правило підсудності за місцем знаходження відповідача стосовно доступності правосуддя є зручним саме для нього, а не для особи, яка звертається до суду за захистом.
Результат аналізу змісту вказаних норм дозволяє зробити висновок, що особа може мати декілька місць проживання/перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання/перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором, в тому числі й на підставі договору оренди житлового приміщення. Реєстрація (декларування) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа. Положення ч. 1 ст. 27, ч. 1 ст. 28 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи - сторони у справі, якщо інше не передбачено законом. Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності. Отже в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.
З огляду на викладене, використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю адреси для комунікації ( АДРЕСА_4 ), яку вказує позивач матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання. Верховний Суд зазначав, що звернення позивача до суду з позовом за місцем його перебування без підтвердження реєстрації, не відповідає вимогами ст. 28 ЦПК України.
Звертаючись до Вишгородського районного суду Київської області із вказаним позовом до відповідачів, місцезнаходження яких знаходиться за межами Вишгородського району Київської області, позивач взагалі не посилався на правила будь-якої підсудності, встановлені діючим ЦПК України, не виявив бажання щодо розгляду вказаного позову за правилами, передбаченими ч. 4 ст. 28 ЦПК України. А відтак, аналіз вказаних норм законодавства не дає підстав для застосування до позову ОСОБА_1 підсудності за вибором позивача.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що спір має розглядатися за правилами загальної підсудності, передбаченими ч. 2 ст. 27 ЦПК України.
При цьому суд звертає увагу, що позовна заява ОСОБА_1 не підсудна Вишгородському районному суду Київської області ні за загальним правилом, передбаченим ч. 2 ст. 27 ЦПК України, ні за підсудністю справ за вибором позивача, що передбачено ч. 4 ст. 28 ЦПК України.
Частина 9 ст. 187 ЦПК України наголошує, що якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому ст. 31 цього Кодексу.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України - суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що даний позов підлягає передачі за територіальною підсудністю до Печерського районного суду м. Київ, за місцезнаходженням юридичних осіб - відповідачів по справі.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції - кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви за №29458/04 та за №29465/04) від 20.07.2006 року вказав, що «фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» … Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».
Як роз'яснив Європейський суд з прав людини у справах «Верітас проти України» та «Сокуренко та Стригун проти України», суд не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції у разі перевищення ним своїх повноважень, визначених процесуальним законодавством. Зокрема, повноваження суду на розгляд конкретної справи, заяви або скарги визначається правилами підвідомчості та підсудності.
Крім цього, недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (ч. 1 ст. 378 ЦПК України).
Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення, випливає зі змісту ч. 3 ст. 31 ЦПК України.
У відповідності до положень ст. 32 ЦПК України - спори між судами про підсудність не допускаються і справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому ст. 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Керуючись ст. ст. 9, 27, 28, 30, 31, 187, 261, 353, 354 ЦПК України суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Пенсійного фонду України, Офісу Генерального прокурора, Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності на протязі 2006-2025 років передати за підсудністю до Печерського районного суду м. Київ (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15).
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених ст. 353 ЦПК України.
Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції зокрема і щодо передачі справи на розгляд іншого суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому ухвала суду не були вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.
Суддя О.П.Дьоміна