09 жовтня 2025 року
м. Київ
справа №120/13592/24
адміністративне провадження № К/990/38744/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мацедонської В.Е.,
суддів - Білак М.В., Желєзного І. В.,
перевіривши касаційну скаргу адвокатки Арустамян Анаїт Едвардівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1
на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року
та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року
у справі № 120/13592/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вінницького апеляційного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду із позовом до Державної судової адміністрації України, в якому просив:
- визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України та Вінницького апеляційного суду щодо нарахуванні та виплати судді Вінницького апеляційного суду суддівської винагороди за період роботи з 01 липня 2024 по 30 вересня 2024 включно, обчисленої, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні;
- стягнути з відповідача Державної судової адміністрації України шляхом безспірного списання недонараховану суддівську винагороду за період роботи з 01 липня 2024 по 30 вересня 2024 в сумі 265993,50 гривень.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, представник позивача подав касаційну скаргу до Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що підставою для відкриття касаційного провадження у справі №120/13592/24 є пункти 1 та 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права, зокрема ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 19, 22, 130 Конституції України, ст. 135 Закону України № 1402-VIIІ "Про судоустрій і статус суддів", ст. 7 Закону України № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року, від 30 листопада 2021 року, від 22 червня 2023 року, від 25 липня 2023 року, від 20 листопада 2023 року, від 29 серпня 2024 року, від 12 вересня 2024 року, у справах відповідно № 499/2031/21, № 360/503/21, № 400/4904/21, № 120/2006/22-а, № 120/709/22-а, № 240/5659/22, №580/2522/24.
Проте, Суд відхиляє зазначене посилання скаржника з огляду на те, що висновки, на які посилається останній, були змінені на підставі прийнятої постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24, у якій вказано, що з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23. Водночас, Велика Палата Верховного Суду нагадала, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від правової позиції, викладеної в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, може не вказувати всі такі рішення, оскільки суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.
Також скаржник просить відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24.
Слід зазначити, що відступ - це інший підхід до застосування тієї ж норми права у подібних правовідносинах, щодо якої такий висновок сформовано.
Крім того, необхідність відступу від висновку, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду має виникати з певних визначених об'єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані скаржником при посиланні на пункт 2 частини 4 статті 328 КАС України.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
Також причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, помилковість тощо).
У касаційній скарзі відповідач фактично не погоджується з застосованими висновками Верховного Суду, що не може вважатися належним обґрунтуванням п. 2 ч. 4 ст. 328 КАС України.
За приписами пункту 6 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Верховним Судом встановлено, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи позов, застосували висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24, щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року.
Так, суди процитували висновки Великої Палати Верховного Суду зазначивши, що безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Водночас законодавець, починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що здійснюючи позивачу нарахування та виплату суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 грн виходячи з приписів абзацу 5 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", відповідач діяв правомірно.
Отже, ураховані судами попередніх інстанцій висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 135 Закону № 1402-VIII та положень ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», стосуються подібних правовідносин, що створює підстави для застосування пункту 6 частини першої статті 333 КАС України.
Відтак, враховуючи те, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанції, які відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 248, пунктом 6 частини першої 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвокатки Арустамян Анаїт Едвардівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року у справі № 120/13592/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вінницького апеляційного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Копію ухвали направити скаржнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська
Судді М. В. Білак
І. В. Желєзний