Справа № 352/1908/25
Провадження № 2/352/1101/25
09 жовтня 2025 рокум. Івано-Франківськ
Тисменицький районний суд Івано-Франківської області у складі судді Олійника М.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадженнябез виклику (повідомлення) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат,
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з відповідача на свою користь 25 018,67 грн. інфляційних втрат та 7 621,42 грн. трьох відсотків річних від простроченої суми, а всього 32 640,09 грн. Свої вимоги мотивував тим, що рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 11 листопада 2020 року в справі № 352/1539/20 задоволено позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та стягнуто з останньої 94 530,78 грн заборгованості по орендній платі та наданих комунальних послуг відповідно до договору оренди нерухомого майна №10 від 21 червня 2017 року. Відповідачем частково було погашено вказану заборгованість в сумі 4484,55 грн. Надалі рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 07 грудня 2022 року у справі № 352/1422/22 (набрало законної сили 10.01.2023) стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 26 079,65 грн. інфляційних втрат та 4630,90 грн. трьох відсотків річних, за час прострочення виконання грошових зобов'язань за період з 17 грудня 2020 року по 23 серпня 2022 року, а всього: 30 710 (тридцять тисяч сімсот десять) грн. 55 коп. Відповідачкою після прийняття рішення Тисменицького районного суду Івано Франківської області від 07.12.2022 року у справі № 352/1422/22 частково було погашено заборгованість в сумі 9 219,17 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1555 від 02.02.2024 та № 3903 від 06.02.2025. У зв'язку з невиконанням відповідачем рішення суду сума інфляційних втрат, понесених фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 становить 25 018,67 грн., а сума трьох відсотків річних 7 621,42 грн., в зв'язку з чим виникла необхідність у зверненні до суду з даним позовом.
Ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 19 серпня 2025 року провадження у справі відкрито та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Позивач у позовній заяві просив розгляд справи проводити без його участі.
Відповідачу ОСОБА_2 була надіслана ухвала про відкриття провадження у справі, днем вручення якої відповідно до п.4 ч.6 ст.272 ЦПК України є 17.09.2025 року. Правом на подання відзиву не скористалася.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін у справі не надходили.
Розгляд справи проводиться без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження, як це передбачено ч.13 ст.7 ЦПК України. На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В тому числі, суд враховує вимоги ст. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.
Судом встановлено, що рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 11 листопада 2020 року в справі № 352/1539/20 задоволено позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та стягнуто з останньої 94 530,78 грн заборгованості по орендній платі та наданих комунальних послуг відповідно до договору оренди нерухомого майна №10 від 21 червня 2017 року (а.с.11-13).
Як вбачається з копії платіжного доручення № 2502 від 20 липня 2021 року відповідачем частково було погашено вказану заборгованість в сумі 4484,55 грн. (а.с.16)
В подальшому, рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 07 грудня 2022 року у справі № 352/1422/22 (набрало законної сили 10.01.2023) стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 26 079,65 грн. інфляційних втрат та 4630,90 грн. трьох відсотків річних, за час прострочення виконання грошових зобов'язань за період з 17 грудня 2020 року по 23 серпня 2022 року, а всього: 30 710 (тридцять тисяч сімсот десять) грн. 55 коп.(а.с.9-10)
Відповідачкою після прийняття рішення Тисменицького районного суду Івано Франківської області від 07 грудня 2022 року у справі № 352/1422/22 частково було погашено заборгованість в сумі 9 219,17 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1555 від 02 лютого 2024 року та № 3903 від 06 лютого 2025 року (а.с.17-18).
Згідно розрахунку заборгованості, виконаного позивачем в позовній заяві (а.с. 2-4), сума інфляційних втрат, понесених ОСОБА_1 з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення за період невиконання рішення суду з 24 серпня 2022 року по 15 серпня 2025 року складає 25 018,67 грн., а три проценти річних від простроченої суми за цей період складають 7 621,42 грн.
Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
У частині п'ятій статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникнути з рішення суду.
За змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних правовідносин, але й з інших підстав.
У пункті 45 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц зроблено висновок, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Позивачем складено розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат, відповідно до якого інфляційні витрати складають 25 018,67 грн та три відсотки річних - 7 621,42 грн., а всього 32 640,09 грн.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 750/5104/17 Велика Палата Верховного Суду вирішила відступити від висновків, викладених Верховним Судом України у Постанові від 20.01.2016 в справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися вимоги статті 625 ЦК України та у Постанові від 02.03.2016 в справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин, виходячи з наступного.
Тому, суд приходить до висновку, що на спірні правовідносини поширюються вимоги статті 625 ЦК України.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на зазначене, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
Положення статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Така правова позиція викладена і у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18, провадження № 686/21962/15-ц та Постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу.
Зазначене також відповідає правовому висновку, наведеному у Постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15, Постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 459/3560/15-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 753/23612/15-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 461/479/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 761/43507/16-ц.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у Постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом якого грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і з факту завдання шкоди особі.
Відповідач по справі була обізнана про грошове зобов'язання, оскільки рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 11 листопада 2020 року в справі № 352/1539/20, з неї на користь позивача, було стягнуто заборгованість в сумі 94530,78 грн. за договором оренди.
З огляду на те, що відповідач порушила грошове зобов'язання з виплати грошових коштів, то у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і 3% річних відповідно до ст.625 ЦК України.
Оскільки на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов'язання, то його невиконання зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.
Зазначений правовий висновок міститься у Постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року № 6-1946цс15, Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18.
Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Саме такі висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у Постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Отже, відповідач має невиконане грошове зобов'язання перед позивачем, що підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили.
Визначаючи розмір інфляційних втрат і 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, відповідно до ст.625 ЦК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача інфляційні втрати у розмірі 25 018,67 грн. та 3 % річних у розмірі 7 621,42 грн. за період з 24 серпня 2022 року по 15 серпня 2025 року за час прострочення виконання грошових зобов'язань, розмір яких підтверджено розрахунком, наведеним позивачем в позовній заяві, який перевіреного судом і з яким суд погоджується (а.с.2-4).
Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд присуджує з відповідача на користь позивача витрати пов'язані із сплатою ним судового збору в сумі 968,96 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 7, 12, 228-229, 258-260, 263 -265, 268 ЦПК України,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 25 018,67 грн. інфляційних втрат та 7 621,42 грн. трьох відсотків річних, за час прострочення виконання грошових зобов'язань за період з 24 серпня 2022 року по 15 серпня 2025 року, а всього: 32 640 (тридцять дві тисячі шістсот сорок) грн. 09 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на оплату судового збору в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Суддя Максим ОЛІЙНИК