Справа № 344/6380/25
Провадження № 2/344/2903/25
07 жовтня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого-судді Татарінової О.А.,
секретаря Кондратів Х.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що він передав у позику ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 20 000, 00 доларів США, що на день звернення до суду за офіційним курсом НБУ еквівалентно 823 400, 00 гривень, які відповідач повинен був повернути позивачу по вимозі. На підтвердження укладання договору позики та прийняття позивачем і відповідачем відповідних зобов'язань і отримання грошей, відповідачем власноручно складені Розписки, відповідно до яких ОСОБА_2 , взяв у борг у ОСОБА_1 грошові кошти, а саме: 21.01.2019 року суму в розмірі 6 000, 00 доларів США та 07.02.2019 року суму у розмірі 14 000, 00 доларів США. Загальна сума отриманої позики відповідачем становить 20 000, 00 доларів США. Відповідач зобов'язався повернути отримані в борг грошові кошти Позивачу по пред'явленню ним вимоги. В вищевказаних розписках зазначені: сторони зобов'язання (позикодавець та позичальник), грошова сума, яка передається, строк повернення боргу та особистий підпис позичальника (відповідача). Тобто, сторонами було досягнуто згоди стосовно усіх істотних умов договору позики й розписка свідчить про його укладення.
03.03.2025 року позивач направив на адресу відповідача письмову вимогу про повернення суми позики, згідно якої позивач вимагав відповідача повернути суму позичених грошових коштів у розмірі 20 000, 00 тисяч доларів США протягом 30 календарних днів з дня тримання зазначеної вимоги.
Оригінали Розписок Відповідача від 21.01.2019 року та 07.02.2019 року знаходиться у позивача, що є підтвердження факту не повернення суми боргу відповідачем позивачу та невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань.
Позивачем зазначається, позивач наполягає, щоб сума грошових коштів визначена у зобов'язанні, була повернута йому у грошовій одиниці України - гривні за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день здійснення платежу. Враховуючи наведене просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 20 000,00 доларів США, що підлягає сплаті в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 8 298, 00 гривень.
08.07.2025 року відповідачем подано до суду письмові пояснення, які обґрунтовує тим, що борг перед позивачем було повернуто в повному обсязі. 22.05.2020 року ОСОБА_3 ( НОМЕР_1 ) мав йому повернути (перекинути на картку, так як проживає в Одесі) 70 000 грн в якості повернення боргу. Він попросив ОСОБА_1 , щоб той йому скинув картку на яку перекинути гроші, після чого ОСОБА_4 перекинув ОСОБА_2 свою картку. Відповідач попросив ОСОБА_5 щоб він на пряму скинув на картку ОСОБА_1 , так як відповідач мав перед Трофімчуком борг. І в цей же день ОСОБА_6 скинув 70 000 грн. на картку ОСОБА_1 , що в еквіваленті становило 2 641доларів США.
29.07.2020 року він у вайбері скинув ОСОБА_7 номер НОМЕР_2 ( ОСОБА_8 ) і попросив, щоб ОСОБА_4 під'їхав до ОСОБА_9 і вона передасть йому 1 300$ (ці кошти ОСОБА_9 була винна відповідачу). ОСОБА_10 ці кошти забрав за вказівкою ОСОБА_2 і в його борг перед ним.
08.2020 року відповідач мав 5000 usdt на криптогаманці (що в еквіваленті на долар 5000$ США), і він попросив, щоб ОСОБА_10 скинув кошельок і він йому перекине ці кошти. ОСОБА_10 скинув криптогаманець і він на той криптогаманець перекинув 5000 usdt i вони врахувались як погашення боргу.
19.04.2021 він мав 2 000 usdt на криптогаманці (що в еквіваленті на долар 2000$ США), і попросив, щоб ОСОБА_10 скинув кошельок і він йому перекине ці кошти. ОСОБА_10 скинув йому ОСОБА_11 і він на той криптогаманець перекинув 2000 usdt (2000 доларів США) і вони врахували їх як погашення боргу.
08.05.2021 він мав 2000 usdt на криптогаманці (що в еквіваленті на долар 2000$ США) і він попросив, щоб ОСОБА_10 скинув кошельок і він йому перекине ці кошти. ОСОБА_10 скинув ОСОБА_11 і він на той криптогаманець перекинув 2000 usdt (2000 доларів США) і вони врахували їх, як погашення боргу.
07.12.2021 року він перекинув з своєї картки приватбанку суму 21 200 грн на картку ОСОБА_1 , що в еквіваленті становить 773 долари США. І також є декілька менших переказів.
15.03.2022 року він мав 3000 usdt на криптогаманці (що в еквіваленті на долар 3000$ США) і попросив щоб ОСОБА_10 скинув кошельок і він йому перекине ці кошти. ОСОБА_10 скинув йому ОСОБА_11 і він на той криптогаманець перекинув 3000 usdt (3000 доларів США) і вони врахували їх як погашення боргу.
29.04.2022 року ОСОБА_12 мала повернути йому кошти в сумі 3000 доларів США і він попросив ОСОБА_10 , щоб він ці кошти забрав у неї і зарахував як погашення його боргу. Після чого ОСОБА_12 передала ці кошти ОСОБА_10 17.06.2022 року.
Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримав з підстав, викладених в позовній заяві, просив суд позов задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову посилаючись на обставини, зазначені у письмових поясненнях.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.
Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З оригіналу розписки від 21.01.2019 року встановлено, що ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 6 000 Доларів США та зобов'язався повернути по вимозі.
Крім того, згідно оригіналу розписки від 07.02.2019 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 14 000 Доларів США та зобов'язався віддати по потребі.
Такми чином, розписками від 21.01.2019 року та 07.02.2019 року ОСОБА_2 підтвердив, що він позичив у ОСОБА_1 грошові кошти в загальній сумі 20 000 доларів США, які зобов'язався повернути по потребі.
03.03.2025 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 із вимогою про повернення суми позики в розмірі 20 000 доларів США протягом 30 календарних днів з дня отримання даної вимоги.
З копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення та опису вкладення у цінний лист встановлено, що ОСОБА_2 зазначену вище вимогу отримав особисто 06.03.2025 року.
Проте, у зазначений в вимозі строк відповідач, отримані в якості позики кошти не повернув.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 526ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Отже, наявність оригіналів боргових розписок у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
За змістом частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Так, із змісту розписок від 21.01.2019 року та 07.02.2019 року та умов надання позик, вбачається, що відповідач ОСОБА_2 позичив у позивача ОСОБА_1 грошові кошти у загальному розмірі 20000 доларів США.
03.03.2025 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 із вимогою про повернення суми позики в розмірі 20 000 доларів США протягом 30 календарних днів з дня отримання даної вимоги, яку ОСОБА_2 отримав особисто 06.03.2025 року.
Дата повернення коштів у розписці відсутня, а тому відповідно до пункту 2 частини першої статті 1049 ЦК України, якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернута позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
В даному випадку, пред'явлення вимоги свідчить про закінчення строку договору позики та настання строку для повернення коштів (постанова ВС від 15.11.2018 по справі № 127/1853/17, від 18.12.2018 по справі № 686/21857/16-ц).
Так, відповідач зазначив, що повернув позивачу грошові кошти за вищенаведеними договорами. В підтвердження зазначених обставин надав суду скріншоти переписки, ордера з електронної біржи, довідку АТ КБ «ПриватБанк».
Так, згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк'від 14.05.2025 року відповідачем ОСОБА_2 на картковий рахунок позивача ОСОБА_1 були здійснені перекази коштів 07.12.2021 року у розмірі 21200 гривень, що згідно офіційного курсу НБУ становить 775, 65 доларів США, 06.05.2022 року у розмірі 4477,61 гривень, що згідно офіційного курсу НБУ становить 153, 05 доларів США, 26.06.2022 року у розмірі 3800 гривень, що згідно офіційного курсу НБУ становить 106, 74 доларів США, 21.10.2022 року у розмірі 715,00 гривень, що згідно офіційного курсу НБУ становить 19,55 доларів США, 24.04.2023 року у розмірі 6000 гривень, що згідно офіційного курсу НБУ становить 164,07 доларів США, 24.07.2023 року у розмірі 6000 гривень, що згідно офіційного курсу НБУ становить 164,07 доларів США, на загальну суму 42191,61 грн., що еквівалентно 1383,13 доларів США.
Суд вважає, що дана суму коштів має бути врахована в рахунок повернення боргу, оскільки належного підтвердження про те, що між сторонами існували інші правовідносини суду не надано.
В той же час, перерахування коштів відповідачем на рахунок позивача, на думку суду, підтверджує часткове виконання відповідачем зобов'язання за наведеними договорами позики.
Доводи відповідача про погашення суми боргу в криптовалюті суд до уваги не приймає, оскільки підтвердження досягнутої між сторонами домовленості про отримання в рахунок погашення боргу криптовалюти суду не надано.
Крім того, позивач заперечив отримання грошових коштів від третіх осіб на виконання зобов'язання відповідача за вищенаведеними договорами. Також, суд не може прийняти до уваги пояснення таких осіб без підтвердження належними письмовими доказами виконання відповідачем зобов'язання за вищенаведеними договорами.
Крім того, необхідно звернути увагу, що відповідно до статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Суд вважає, що відповідач не довів належними та допустимими доказами повне виконання ним зобов'язань за договорами позики, підтвердженими розписками, повернення взятих коштів у визначений у розписках строк, тому суд враховуючи положення статей 598, 599 ЦК України вважає, що зобов'язання відповідача ОСОБА_2 за договорами позики не припинились.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Водночас Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання на території України грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов'язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Загальні положення виконання грошового зобов'язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами.
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які укладаються та виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висновувала, що у цивільному законодавстві відсутня заборона на укладення правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги.
Такий підхід до розуміння правової природи іноземної валюти як валюти зобов'язання є усталеним і послідовним у практиці Великої Палати Верховного Суду (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17), а підстав для відступу від нього відсутні.
У Постанові ВП ВС від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16 Велика Палата Верховного Суду констатує, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позов слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача сума боргу за договорами позики від 21.01.2019 року та від 07.02.2019 року у розмірі 18616,87 доларів США за курсом НБУ на день виконання рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь позивача також підлягає судовий збір в розмірі 8 298,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 626, 629, 1046, 1047, 1050 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 13, 81, 82, 263-265 ЦПК України суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , суму боргу за договорами позики від 21.01.2019 року та від 07.02.2019 року в розмірі 18616 ( вісімнадцять тисяч шістсот шістнадцять) Доларів США 87 центів, за курсом НБУ на день виконання рішення.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 судовий збір в розмірі 8 298 гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Суддя: Татарінова О.А.
Повний текст рішення складено 09 жовтня 2025 року