Справа № 620/2950/25 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В.
08 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Вівдиченко Т.Р., Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 », в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані додаткові оплачувані відпустки як учасника бойових дій за 2023 рік - 14 діб, за 2024 рік - 14 діб, за 2025 рік - 14 діб;
- зобов'язати Департамент поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані додаткові оплачувані відпустки як учасника бойових дій за 2023 рік - 14 діб, за 2024 рік - 14 діб, за 2025 рік - 14 діб.
На обґрунтування заявлених вимог зазначено про те, що відповідачем при звільненні зі служби в поліції, йому не виплачено грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 травня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Департамент поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, при цьому, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що оскільки відпустка учасникам бойових дій не належить до щорічних та на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток, підстави для виплати спірної компенсації відсутні.
Апелянт стверджує, що законодавством не передбачено можливості заміни додаткової відпустки (як учаснику бойових дій) грошовою компенсацією.
Також апелянт в обґрунтування своїх вимог зазначає, що відповідно до вимог Закону України "Про відпустки" додаткова відпустка як учаснику бойових дій не переноситься, не компенсується, не ділиться на частини, що наведено у роз'ясненнях Міністерства соціальної політики України від 04.08.2016 №430/13/116-16 та 23.09.2016 №531/13/116-16, які є офіційними та оприлюдненими відповідно до вимог чинного законодавства.
Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2025 та від 28.07.2025 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Від позивача відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає розгляду справи за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив службу в Департаменті поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на посаді інспектора взводу № 1 (штурмовий полк « ІНФОРМАЦІЯ_2 ») та наказом Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 17.01.2025 №52о/с, позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 (за станом здоров'я (через хворобу) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».
З довідки управління кадрового забезпечення Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 02.10.2023 «про надання інформації» вбачається, що за період служби додаткова відпустка із збереженням грошового забезпечення (заробітної плати) як учаснику бойових дій в 2023, 2024, 2025 роках не надавались.
Оскільки в період проходження служби, а саме за 2023, 2024, 2025 роки додаткова відпустка як учаснику бойових дій позивачем не використовувалася, останній, покликаючись на статтю 24 Закону №504/96-ВР, вважає, що при звільнені йому повинна бути виплачена компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій.
Представник позивач звернувся із адвокатським запитом до начальника Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 21.01.2025, в якому просив у разі наявності невикористаних ОСОБА_1 щорічних пільгових відпусток як учаснику бойових дій, нарахувати та виплатити компенсацію за всі невикористані ним відпустки.
Відповідач листом від 06.02.2025 №1838-2025 повідомив, що під ча проходження служби ОСОБА_1 своєю пільгою на отримання відпустки як учасника бойових дій у 2023 та 2024 роках не скористався. Повідомив, що підстав для нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за вказані роки як учаснику бойових дій відсутні.
Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, тому за захистом своїх прав звернувся до суду.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Державні гарантії права на відпустки працівників, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи, визначає Закон України від 15.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон 504/96-ВР).
Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (ст.6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст.7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст.8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (ст.13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (ст.16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (ст.16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (ст.17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (ст.18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (ст.18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ст.19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (ст.25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч.1 ст.24 Закону №504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться у ч.астині першій статті 83 КЗпП України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VІІІ (далі - Закон №580-VIII).
Відповідно до частини першої та третьої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ст.60 Закону № 580-VIII).
Згідно із частиною першою та другою статті 92 Закону № 580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Частинами 1 - 4 статті 93 Закону № 580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до частини десятої статті 93 Закону № 580-VIII за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Частинами першою та другою статті 94 Закону № 580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Порядок та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (далі - Порядок № 260).
Згідно з абзацами сьомим та восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби.
В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що за своєю природою додаткова відпустка із збереженням заробітної плати, яка надається учасникам бойових дій, відповідно до положень Закону № 3551-ХІІ, не є видом відпустки, яка надається щорічно.
Колегія суддів вважає таке твердження скаржника помилковим, оскільки з огляду на зміст п. 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ державою гарантується надання учасникам бойових дій пільг, зокрема додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Тобто вказані норми фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.
У цьому контексті слід зазначити, що Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.01.2021 по справі № 160/10875/19 відступив від правового висновку, сформованого у рішеннях у справах №818/1276/17, №820/5122/17, та підтримав позицію, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки, за всі роки служби.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Положення Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Суд відхиляє посилання відповідача на правову позицію висловлену у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 31.10.2022 у справі №241/2229/20, оскільки зазначене судове рішення прийнято в порядку цивільного провадження за інших фактичних обставин справи та суб'єктного складу учасників відносин, і правовідносини в справі № 241/2229/20 та в цій справі не є ревалентними.
Так, у справі № 241/2229/20, позивач обіймав посаду завідуючого хірургічного відділення в КНП «Мангушська центральна районна лікарня» та продовжував перебувати у трудових відносинах з відповідачем на момент виникнення спору про право отримати компенсацію за невикористану додаткову відпустку, в той час як у справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли у відносинах публічної служби, а саме за наслідком звільнення позивача.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач має статус учасника бойових дій, додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2023, 2024, 2025 ним не використана, що підтверджується листом відповідача, а також довідкою про надання інформації (а.с.12-14).
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII), який забезпечує створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Як передбачено п.12 ст.12 цього Закону учасникам бойових дій надаються право на одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Отже, виходячи з положень Закону № 3551-ХІІ, додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.
Відповідно до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (стаття 1).
Указом Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17.03.2014 № 303/2014, який затверджений Законом України від 17.03.2014 № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини стосовно отримання грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-XII, припиняється.
Разом із тим, слід звернути увагу, що норми Закону №3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Вирішуючи спір в частині компенсації за невикористану додаткову відпустку особі, яка проходила службу в поліції та володіла статусом учасника бойових дій, судом апеляційної інстанції враховані правові висновки, що викладені у постанові Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 200/1175/20-а.
Зокрема, Касаційний суд зазначив що, у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої законом України "Про відпустки" і статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Відтак, у позивача наявне право на отримання грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій за 2023, 2024, 2025 роки, що не спростовано в ході апеляційного розгляду справи.
Як наслідок, порушене право позивача належним чином відновлене у спосіб зобов'язання Департамент поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані додаткові оплачувані відпустки як учасника бойових дій за 2023, 2024 та 2025 роки.
Щодо посилання відповідача на листи Міністерства соціальної політики України від 04.08.2016 року № 430/13/116-16 та від 23.09.2016 року № 531/13/116-16, суд зазначає таке.
Згідно частини першої, другої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Листи Міністерства соціальної політики України від 4 серпня 2016 року № 430/13/116-16 та від 23 вересня 2016 року № 531/13/116-16 не є нормативно-правовими актами, мають виключно рекомендаційний характер для застосування в роботі, не є джерелом права, а тому не можуть бути застосовані при розгляді даної справи.
Щодо посилання апелянта на те, що позивач під час проходження служби не був обмежений у використанні додаткової відпустки як учасника бойових дій, суд вважає безпідставними з мотивів викладених у вказаній постанові.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно із п.1 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 травня 2025 року у справі №620/2950/25 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.М.Кузьмишина
Судді Т.Р.Вівдиченко
Є.І.Мєзєнцев