Справа № 320/34443/24 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.
08 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Грибан І.О., Карпушової О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сапсан-СП» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року у справі за позовом Головного управління Державної податкової служби у м. Києві як відокремленого підрозділу Державної податкової служби до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сапсан-СП» про накладення арешту,
Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сапсан-СП», в якому просить суд накласти арешт на кошти та інші цінності Товариства з обмеженою відповідальністю «Сапсан-СП», що знаходяться в банках на суму податкового боргу в розмірі - 729 622,71 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що станом на момент звернення з даним позовом до суду у Товариства з обмеженою відповідальністю «Сапсан-СП» обліковується податковий борг з орендної плати з юридичних осіб на загальну суму 729 622,71 грн. Позивач зазначає про відсутність дій по врегулюванню спору і відсутність у товариства будь-якого майна, що може бути джерелом погашення податкового боргу.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сапсан-СП» подало апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та закрити провадження у справі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що сума боргу на момент подання відзиву до суду першої інстанції відповідачем складала 550 762,35 гривень, а на момент прийняття рішення 605 079,94 гривень, що підтверджується листом Головного управління ДПС у м. Києві від 04.02.2025.
Апелянт стверджує, що сума грошового забезпечення позивача зазначена в рішенні суду не відповідає дійсності.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт також зазначає, що судом першої інстанції не враховано особливості провадження у справах за зверненням податкових та митних органів. Зазначає, що судом першої інстанції не досліджувалися строки подання позивачем позовної заяви, не враховано норм процесуального права, що визначають порядок подання заяви в порядку статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Позивачем відзиву на апеляційну скаргу не подано, що не перешкоджає розгляду справи за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильності застосування норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сапсан-СП» 30.04.1998 зареєстроване як юридична особа та перебуває на обліку в органах ДПС.
Відповідно до наданої позивачем інформації про розмір та структуру податкового боргу, а також відомостей з інтегрованої картки платника податку, станом на дату звернення до суду за відповідачем обліковуються податковий борг з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 729 622,71 грн.
Головним управління ДПС у м. Києві направлено відповідачу податкову вимогу від 03.04.2023 №00000-1302-2615, яка вручена 10.04.2023. Однак спірні суми грошових зобов'язань у визначений законом строк відповідач не сплатив.
У зв'язку з несплатою податкового боргу у визначені законом строки, контролюючим органом здійснено ряд заходів з метою встановлення наявності майна у відповідача.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна, за юридичною особою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сапсан-СП» зареєстроване нерухоме майно: нежитлова будівля, будівлі: будівля літера «А», загальною площею 2009,70 кв.м.; будівля літера «Б», загальною площею 2139,20 кв.м., будівля літера «В», загальною площею 901,60 кв.м., адреса: м. Київ, вул. Малишка Андрія, будинок 5.
Вищевказане нерухоме майно перебуває під забороною відчуження на підставі іпотечного договору № 1348 з 16.09.2008, що підтверджується відомостями з Державного реєстру іпотек.
Оскільки у ТОВ «Сапсан-СП» відсутнє майно, яке б можливо було реалізувати з метою погашення податкового боргу, позивач звертається до суду з адміністративним позовом про накладення арешту на кошти та інші цінності платника податків, що знаходяться в банку.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Так, враховуючи наявність в апеляційній скарзі відповідача доводів щодо пропуску позивачем строку на звернення до адміністративного суду із позовом, колегія суддів дійшла висновку про необхідність першочергово здійснити перевірку останніх для вирішення питання про наявність або відсутність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та залишення позовної заяви Головного управління ДПС у м. Києві без розгляду.
Згідно з приписами частини четвертої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкти владних повноважень мають право звернутись до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Кодексом адміністративного судочинства України визначено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного) (частина перша статті 12 КАС України).
Відтак, контролюючий орган має право/обов'язок звернутись до суду в порядку загального провадження з дотриманням загальних строків звернення до суду з позовними вимогами про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків. При розгляді вимоги щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків до предмета доказування входить, зокрема наявність підстав та дотримання порядку призначення контролюючим органом перевірки та прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна.
Крім того, Кодексом адміністративного судочинства України визначено особливості позовного провадження в окремих категоріях адміністративних справ (глава 11) та порядок розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ (§ 2 цієї глави). Статтею 283 Кодексу адміністративного судочинства України врегульовано особливості провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів на підставі заяви про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.
Цей порядок є альтернативним загальному порядку розгляду справ.
Відповідно до приписів статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом заява подається до суду першої інстанції протягом 24 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду, за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом, у письмовій формі (частина друга). Такою обставиною в цьому випадку є дата прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна.
У разі недотримання вимог частини другої цієї статті суд повідомляє про це заявника та надає йому строк, але не більше ніж 24 години, для усунення недоліків. Невиконання вимог суду в установлений строк тягне за собою повернення заявнику заяви та доданих до неї документів (частина третя).
Відповідно до частини четвертої цієї статті, - суд ухвалою відмовляє у відкритті провадження за заявою, якщо: 1) заявлено вимогу, не передбачену частиною першою цієї статті; 2) із поданих до суду матеріалів вбачається спір про право.
Відмова у відкритті провадження за заявою унеможливлює повторне звернення заявника з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами до суду в загальному порядку (частина п'ята). Ухвалу про відмову в прийнятті заяви може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 24 годин з моменту її постановлення (частина шоста). Обчислення строку для розгляду заяви судом відбувається в годинах, та суд повинен прийняти рішення по суті заявлених вимог не пізніше 96 годин, відлік якого розпочинається з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення заявника до суду (частина сьома). До цього строку включаються години, що припадають на вихідні та святкові дні.
Рішення суду у справах, визначених пунктами 1 - 4 частини першої цієї статті, підлягає негайному виконанню. Апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані сторонами протягом десяти днів з дня їх проголошення. Подання апеляційної скарги на рішення суду у справах, визначених пунктами 1 - 4 частини першої цієї статті, не перешкоджає його виконанню (частина восьма).
Крім того, Кодексом адміністративного судочинства України визначено, що при розгляді цієї категорії термінових справ днем подання позовної заяви, апеляційної скарги є день їх надходження до відповідного суду. Строки подання позовних заяв і апеляційних скарг у справах, визначених цією статтею, не може бути поновлено.
Позовні заяви, апеляційні скарги, подані після закінчення цих строків, суд залишає без розгляду (частина п'ята статті 270 КАС України). Розгляд термінової адміністративної справи закінчується проголошенням повного судового рішення (частина перша статті 271 КАС України). Судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені (частина третя статті 272 КАС України).
Виходячи із зазначеного, контролюючий орган, звертаючись до адміністративного суду, самостійно визначає порядок такого звернення: в загальному порядку або відповідно до статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України з метою термінового розгляду, про що обов'язково зазначається в позовній заяві (заяві).
Законодавцем визначено, що в порядку статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України податковий орган може звернутись виключно у разі безспірності таких вимог, оскільки в протилежному випадку суд зобов'язаний відмовити у відкритті провадження відповідно до частини четвертої статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з наявністю спору про право.
Відмова у відкритті провадження відповідно до частини п'ятої цієї статті дає право податковому органу звернутись в порядку загального провадження, але таке звернення можливе і без попереднього звернення до суду в порядку, визначеному статтею 283 Кодексу адміністративного судочинства України, адже спір про право може виникнути і на етапі застосування адміністративного арешту податковим органом, а тому, звернення до суду з заявою відповідно до статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України в такому випадку може бути недоцільним. В будь-якому випадку спір про право повинен бути не уявним, а реальним, та суду необхідно надати докази про звернення за вирішенням спору в адміністративному чи судовому порядку.
Законодавцем встановлено, що суд повинен перевірити обґрунтованість застосування адміністративного арешту майна, та в разі наявності спору про право, такий розгляд здійснюється в загальному позовному провадженні. Порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 3 КАС України).
Відтак, здійснюючи розгляд справи в порядку загального провадження, суд зобов'язаний перевірити дотримання критеріїв, встановлених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України з метою досягнення основного завдання адміністративного судочинства - справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спору у сфері публічно-правових відносин.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що в статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України визначено формою звернення до суду саме заяву, а не позовну заяву. Так, на відміну від позовної заяви, у звичайній заяві міститься вимога органу доходів і зборів, яка пред'явлена ним на виконання закону і відсутній спір про право.
Про зазначене свідчить положення частини четвертої статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого суд відмовляє у відкритті провадження за заявою, якщо з поданих до суду матеріалів вбачається спір про право.
Судова колегія зазначає, що закон передбачає різну структуру заяви і позовної заяви як процесуальних документів. Зокрема, відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує вимоги, а відповідно до пункту 4 частини другої статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України в заяві повинні міститься підстави звернення, обставини, які підтверджуються доказами та вимоги заявника.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що Головне управління ДПС у м. Києві звернулося до суду з позовною заявою в порядку загального провадження, а тому відсутні підстави застосування до спірних правовідносин статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України, яка передбачає подання заяви до суду першої інстанції протягом 24 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду.
Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постанові Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №280/2993/19 та постанові Верховного Суду від 05.11.2021 у справі №140/551/20.
Щодо суті спірних правовідносин, колегія суддів зазначає таке.
Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлений законом.
Положеннями підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Підпункт 14.1.156 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України визначає податкове зобов'язання як суму коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, та не погашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Відповідно до пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Як встановлено судом першої інстанції, за відповідачем обліковується податковий борг на загальну суму 729 622,71 грн з орендної плати з юридичних осіб.
Контролюючим органом на виконання заходів стягнення податкового боргу вчинені всі дії на встановлення наявності у відповідача майна.
На підтвердження відсутності у відповідача майна та недостатності його вартості для погашення суми податкового боргу позивач надав до матеріалів справи інформацію з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, відмітку про перенесення запису до державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна (податкові застави).
Отже, наявні у справі письмові докази свідчать про те, що у відповідача недостатньо майна, яке може бути джерелом погашення податкового боргу.
Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач повідомив, що майна, яке можна передати в податкову заставу у Товариства немає.
Вирішуючи питання наявності в даному випадку законодавчих підстав для накладення арешту на кошти на інші цінності відповідача, суд враховує наступне.
Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту контролюючими органами визначені статтею 94 Податкового кодексу України.
Визначення адміністративного арешту, як виняткового способу забезпечення виконання обов'язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті 94 Податкового кодексу України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.
Арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу; відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов'язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу.
Арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.
Відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право контролюючого органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
Разом з тим, сума коштів, на яку накладається арешт, не повинна перевищувати суму податкового боргу, право на стягнення якої наявне в органу державної податкової служби на момент прийняття судом рішення про застосування адміністративного арешту. Тобто, арешт може стосуватися лише тих коштів, які є необхідними для виконання певних зобов'язань платника податків.
Отже, Податковим кодексом України визначені вичерпні правові підстави для звернення податкового органу до суду з заявою про застосування адміністративного арешту коштів на рахунках платника податків.
Враховуючи наведене, за умови відсутності/недостатності майна, за рахунок якого можливо погашення податкового боргу, згідно з положенням підпункту 20.1.33, пункту 20.1. статті 20 Податкового кодексу України контролюючому органу надається право звертатися до суду з позовом про накладення арешту на кошти платника податків.
Таким чином підставою для накладення арешту на кошти та інші цінності платника податків, що знаходяться в банку, є сукупність таких обставин, як наявність у платника податкового боргу та відсутність (недостатність) у платника майна, достатнього для погашення такого боргу.
Необхідно зазначити, що норма підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України є імперативною і обов'язковою до виконання.
Норми підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 та пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України не заперечують за змістом одна одну, оскільки регулюють різні правовідносини. Норми пункту 94.2 Податкового кодексу України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України регулює інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації - за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.
Таким чином, законодавець передбачив два види арешту майна в залежності від підстав та порядку його застосування: адміністративний арешт майна, в тому числі грошових коштів на банківському рахунку, як спосіб забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом, який в залежності від виду майна застосовується за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу або судовим рішенням; арешт коштів та інших цінностей платника податків, що знаходяться у банку, який застосовується за рішенням суду як спосіб забезпечення погашення податкового боргу, підставою для застосування якого є відсутність або недостатність у платника податків майна для погашення податкового боргу.
Разом з тим, сума коштів, на яку накладається арешт, не повинна перевищувати суму податкового боргу, право на стягнення якої наявне в органу державної податкової служби на момент прийняття судом рішення про застосування адміністративного арешту. Тобто, арешт може стосуватися лише тих коштів, які є необхідними для виконання певних зобов'язань платника податків, зокрема, щодо погашення податкового боргу.
Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №826/8691/16 та від 24.04.2020 у справі №802/2067/15-а, від 30.04.2020 у справі №813/3003/14, від 14.05.2020 у справі №820/5660/16, які в силу приписів частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Таким чином, оскільки у відповідача наявний податковий борг та недостатньо майна, яке може бути джерелом погашення податкового боргу, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача, що знаходяться в банку, з огляду на що позовні вимоги контролюючого органу слід задовольнити повністю.
Щодо доводів апелянта про те, що сума боргу на момент подання відзиву до суду першої інстанції складала 550 762,35 гривень, а на момент винесення рішення у справі 605 079,94, на що суд не звернув уваги, колегія суддів зазначає таке.
На підтвердження вищевказаних обставин апелянт надає до суду апеляційної інстанції лист Головного управління ДПС у м. Києві від 04.02.2025 (а.с.88).
Однак, судова колегія не приймає до уваги вищевказані доводи та докази, виходячи із норми частини четвертої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, яка передбачає, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
До суду першої інстанції відповідачем вказані докази не надано, а подаючи їх до суду апеляційної інстанції, ТОВ «Сапсан-СП» не наводить жодних мотивів та обґрунтувань неможливості їх подання до суду першої інстанції.
Крім того, судова колегія встановила, що відповідачем до суду першої інстанції разом із відзивом на апеляційну скаргу не надано жодних підтверджуючих документів, які б свідчили про те, що сума податкового боргу зменшилася.
Таким чином, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що арешт коштів накладається у межах суми податкового боргу, право на стягнення якого наявне в контролюючого органу на момент прийняття судового рішення, а саме 729 622,71 грн, оскільки арешт може стосуватися лише тих коштів, які є необхідними для виконання зобов'язань платника податків щодо погашення податкового боргу
Суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, апелянтом не подано обґрунтованих доводів на спростування зазначеного судом, а доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у апеляційного суду немає.
Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сапсан-СП» - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року у справі №320/34443/24 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина
Судді І.О.Грибан
О.В.Карпушова