Справа № 320/45425/24 Головуючий у 1-й інстанції: Жукова Є.О.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
07 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Черпака Ю.К.,
суддів Файдюка В.В., Штульман І.В.,
за участю секретаря судового засідання Григор'єва С.О.,
представника позивача адвоката Чорного М.В.,
представника відповідача Гордієнко Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «БРЕНД ПРОПЕРТІ» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
У жовтні 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю «БРЕНД ПРОПЕРТІ» (далі - позивач/ТОВ «БРЕНД ПРОПЕРТІ») звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - відповідач/апелянт/ГУ ДПС у Київській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «ВЗ» від 14 серпня 2024 року № 379680705, яким відмовлено у наданні бюджетного відшкодування за травень 2024 року у розмірі 31 005 192, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано посиланням на те, що позивачем у межах господарської діяльності здійснено імпорт товарів (одягу) на митну територію України, що підтверджується наданими вантажно-митними деклараціями, інвойсами, CMR та іншими документами. Суми податку на додану вартість, сплачені на митниці, підтверджені банківськими виписками та актом перевірки, в якому контролюючим органом прямо зазначено, що перевірці надано ВМД у повному обсязі. Відповідач не заперечує факту ввезення товарів, їх митного оформлення та сплати ПДВ, що підтверджується митними деклараціями, оформленими відповідно до вимог законодавства. Наголосив, що підставою для формування податкового кредиту та заявлення бюджетного відшкодування є саме митні декларації й банківські документи, які засвідчують сплату податку. При цьому жодних зауважень до наданих документів акт перевірки не містить, реальність здійснених операцій та факт отримання товарів відповідачем не заперечується. Відмова у бюджетному відшкодуванні мотивована податковим органом відсутністю підтвердження оплати комісійної винагороди, однак така підстава не відповідає вимогам ПК України, оскільки право на податковий кредит та бюджетне відшкодування залежить від сплати ПДВ на митниці, а не від умов виконання комісійного договору. Витрати на оплату послуг комісіонера не мають безпосереднього значення для визначення правомірності заявленого відшкодування, оскільки законодавство прямо встановлює, що підставою є митна декларація, оформлена належним чином, та факт сплати податку. Крім того, позивач послався на положення ПК України (статті 187, 198, 200, 201), які визначають момент виникнення податкових зобов'язань та право платника податку на формування податкового кредиту у разі сплати ПДВ при ввезенні товарів на митну територію України. Також наведено правову позицію Верховного Суду, згідно з якою митна декларація є достатнім документом для підтвердження права на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту та бюджетного відшкодування.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року позов ТОВ «БРЕНД ПРОПЕРТІ» задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області від 14 серпня 2024 року № 379680705.
Стягнуто на користь ТОВ «БРЕНД ПРОПЕРТІ» сплачений судовий збір у розмірі 30 280, 00 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Київській області.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що право позивача на податковий кредит і бюджетне відшкодування за травень 2024 року підтверджене митними деклараціями та фактом сплати ПДВ при імпорті, а саме ці документи відповідно до пункту 201.12, 198.1, 198.2, 200.1, підпункту «б» пункту 200.4 ПК України є належною і достатньою підставою для віднесення сум ПДВ до кредиту і заявлення відшкодування. Податковий орган не заперечив реальність імпорту, митне оформлення та сплату податку, що також відображено в акті перевірки, і не спростував надані первинні документи (ВМД, банківські виписки, CMR, інвойси, звіти/акти комісіонерів, акти приймання-передачі тощо). Висунута ДПС підстава відмови, а саме: відсутність оплати комісійної винагороди та пов'язаних з цим ПН у ЄРПН, не впливає на законність формування кредиту саме з імпортного ПДВ, оскільки кредит сформовано не за операціями постачання послуг комісіонерів, а за операціями ввезення товарів. Отже, залежність від виконання умов договорів комісії є юридично хибною. Посилання ДПС на «ризиковість» платника також не створює правових наслідків для позбавлення права на кредит/відшкодування і може слугувати лише підставою для зупинення реєстрації ПН, але не для відмови у ВЗ. Суд застосував стандарти частини другої статті 2 КАС України (перевірка рішень суб'єкта владних повноважень на законність, обґрунтованість, пропорційність тощо) та розподіл доказування за статтею 77 КАС України і дійшов висновку, що відповідач не довів правомірності спірного ППР. Додатково враховано усталену практику Верховного Суду, за якою митна декларація, оформлена належним чином, є первинним документом, що підтверджує сплату ПДВ при імпорті та надає право на кредит/відшкодування.
В апеляційній скарзі ГУ ДПС у Київській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначено, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, залишив поза увагою письмові докази, надані контролюючим органом, та дійшов передчасних висновків про доведеність права позивача на бюджетне відшкодування ПДВ. Наголосив, що з матеріалів справи не вбачається фактичної сплати позивачем сум комісійної винагороди комісіонерам, відсутні первинні документи щодо визначення податкових зобов'язань за договорами комісії, а також не надано належних доказів укладення та виконання зовнішньоекономічних контрактів із нерезидентами. Крім того, митні декларації та інвойси містять посилання на контракти, яких у матеріалах справи немає, що виключає можливість перевірки реальності господарських операцій. Відповідач підкреслює, що митні декларації самі по собі не підтверджують права на бюджетне відшкодування, оскільки таке право виникає лише за умови документального підтвердження фактичної сплати податку та реального виконання договірних зобов'язань. У зв'язку з цим контролюючий орган вважає висновки суду першої інстанції необґрунтованими і такими, що суперечать нормам Податкового кодексу України та усталеній судовій практиці.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та їх правову оцінку, правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ТОВ «БРЕНД ПРОПЕРТІ» (код ЄДРПОУ ВП 44096797) перебуває на обліку в ГУ ДПС у Київській області. До видів діяльності ТОВ «БРЕНД ПРОПЕРТІ», зокрема, належать: виробництво іншого одягу й аксесуарів (основний код КВЕД 14.19), оптова та роздрібна торгівля текстильними виробами тощо.
На підставі наказу ГУ ДПС у Київській області від 09 липня 2024 року № 1875-п та направлень від 07 липня 2024 року № 6877/10-36-07-05, 6878/10-36-07-05 посадовими особами контролюючого органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «БРЕНД ПРОПЕРТІ» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за травень 2024 року податкової декларації з податку на додану вартість від 20 червня 2024 року, реєстраційний номер 91690303875, від'ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету.
За наслідками перевірки складено Акт від 25 липня 2024 року № 39942/10-36-07-05/43479830, у якому зафіксовані порушення пункту 198.1 пункту 198.2 пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1 підпункту «б» пункту 200.4 статті 200 ПК України з урахуванням вимог пункту 200.14 статті 200 ПК України, в результаті чого відмолено в отримані бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за травень 2024 року на загальну суму 31 005 192,00 грн.
Податковий орган дійшов висновку, що ТОВ «БРЕНД ПРОПЕРТІ» безпідставно сформувало податковий кредит та заявило бюджетне відшкодування ПДВ за травень 2024 року, оскільки відсутні належні первинні документи, які підтверджують сплату комісійної винагороди за договорами комісії, а також належні податкові накладні, зареєстровані комісіонерами в ЄРПН. Крім того, у матеріалах перевірки зафіксовано, що за даними банківських виписок призначення платежів не містить чіткого підтвердження сплати ПДВ чи оплати комісійних послуг, а митні декларації та інвойси містять посилання на зовнішньоекономічні контракти, які фактично відсутні. Податковий орган вважав, що такі обставини свідчать про порушення вимог статті 198 ПК України щодо формування податкового кредиту виключно на підставі належним чином підтверджених витрат, а також пункту 200.1 і підпункту «б» пункту 200.4 статті 200 ПК України, які передбачають право на бюджетне відшкодування лише у частині фактично сплачених сум податку. Відтак, платнику було відмовлено у наданні бюджетного відшкодування на рахунок у банку за травень 2024 року на загальну суму 31 005 192, 00 грн.
Позивач, не погодившись з прийнятим податковим органом податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду з адміністративним позовом.
Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов'язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).
Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється у випадку, коли платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень. Документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.
Таким чином, положеннями ПК України прямо передбачено право контролюючого органу на проведення документальної позапланової перевірки у випадку, коли платником подано декларацію з від'ємним значенням ПДВ або із заявленим до відшкодування податком на додану вартість. Позивач у даній справі не заперечує ані законності підстав, ані правильності процедури проведення відповідної перевірки. Матеріали справи також не містять доказів, які б свідчили про порушення контролюючим органом порядку її здійснення.
Щодо суті встановлених податковим органом порушень, слід зазначити про таке.
Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.
Пунктом 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.
Згідно із пунктом 187.8 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.
Датою виникнення податкових зобов'язань за операціями з постачання нерезидентами суб'єктам господарювання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, є дата списання коштів з рахунку платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг в оплату послуг або дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг нерезидентом, залежно від того, яка з подій відбулася раніше.
За приписами підпункту «ґ» пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до абзацу 1 пункту 201.12 статті 201 Податкового кодексу України у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.
Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Колегія суддів зазначає, що заявлена до бюджетного відшкодування сума за травень 2024 року (рядок 20.2.1 податкової декларації) не перевищує показника У, обчисленого відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 ПК України, на момент отримання контролюючим органом декларації, що підтверджується наявними у справі даними СЕА ПДВ/витягом з Електронного кабінету. Отже, формальна умова щодо ліміту бюджетного відшкодування дотримана.
Згідно з підпунктом «б» пункту 200.4 статті 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.
Отже, колегія суддів виходить з того, що за наявності факту ввезення товарів на митну територію України, підтвердження сплати податку на додану вартість до Державного бюджету та належним чином оформленої митної декларації, яка відповідає вимогам законодавства і засвідчує сплату податку, у платника податку виникає законне право на формування податкового кредиту.
У матеріалах справи простежується послідовний причинно-наслідковий зв'язок між ввезенням товару на митну територію України та подальшим документальним оформленням імпорту: кожна митна декларація містить реквізити сплачених митних платежів (у тому числі ПДВ), факт їх зарахування підтверджено банківськими документами, після чого відповідні суми віднесено до податкового кредиту звітного періоду.
Як вбачається з матеріалів справи, у процесі господарської діяльності позивачем здійснювався імпорт одягу, який був у користуванні (секонд хенд), його обробка та подальша реалізація (в тому числі на умовах експорту).
Протягом лютого 2024 року позивачем здійснено операції з імпорту на митну територію України товару (одягу, взуття, що було у користуванні), що підтверджується вантажно-митними деклараціями: UA209230/2024/018535 від 29 лютого 2024 року; UA209230/2024/018263 від 28 лютого 2024 року; UA205050/2024/010271 від 26 лютого 2024 року; UA209230/2024/017765 від 26 лютого 2024 року; UA205050/2024/010265 від 26 лютого 2024 року; UA209230/2024/017500 від 26 лютого 2024 року; UA209230/2024/017217 від 24 лютого 2024 року; UA209230/2024/017195 від 24 лютого 2024 року; UA209230/2024/017208 від 24 лютого 2024 року; UA209230/2024/017183 від 24 лютого 2024 року; UA209230/2024/017101 від 23 лютого 2024 року; UA209230/2024/017099 від 23 лютого 2024 року; UA209230/2024/017094 від 23 лютого 2024 року; UA209230/2024/017021 від 23 лютого 2024 року; UA209230/2024/016794 від 22 лютого 2024 року; UA209230/2024/016750 від 22 лютого 2024 року; UA205050/2024/009821 від 22 лютого 2024 року; UA205050/2024/009822 від 22 лютого 2024 року; UA209230/2024/016725 від 22 лютого 2024 року; UA209230/2024/016711 від 22 лютого 2024 року; UA209230/2024/016721 від 22 лютого 2024 року; UA209230/2024/016687 від 22 лютого 2024 року; UA209230/2024/016661 від 22 лютого 2024 року; UA209230/2024/016600 від 22 лютого 2024 року; UA205050/2024/009614 від 20 лютого 2024 року; UA205050/2024/009574 від 19 лютого 2024 року; UA205140/2024/012154 від 19 лютого 2024 року; UA205140/2024/011921 від 19 лютого 2024 року; UA209230/2024/015784 від 19 лютого 2024 року; UA209230/2024/015602 від 19 лютого 2024 року; UA209230/2024/015579 від 19 лютого 2024 року; UA209230/2024/015576 від 19 лютого 2024 року; UA209230/2024/015443 від 17 лютого 2024 року; UA209230/2024/015412 від 17 лютого 2024 року; UA209230/2024/015437 від 17 лютого 2024 року; UA209230/2024/015172 від 16 лютого 2024 року; UA209230/2024/015089 від 16 лютого 2024 року; UA209230/2024/014970 від 15 лютого 2024 року; UA209230/2024/014845 від 15 лютого 2024 року; UA209230/2024/014918 від 15 лютого 2024 року; UA209230/2024/014833 від 15 лютого 2024 року; UA209230/2024/014619 від 14 лютого 2024 року; UA205050/2024/009033 від 14 лютого 2024 року; UA205140/2024/010969 від 14 лютого 2024 року; UA209230/2024/014311 від 13 лютого 2024 року; UA209230/2024/014222 від 13 лютого 2024 року; UA209230/2024/014185 від 13 лютого 2024 року; UA209230/2024/014215 від 13 лютого 2024 року; UA209230/2024/014120 від 13 лютого 2024 року; UA209230/2024/014080 від 13 лютого 2024 року; UA209230/2024/014088 від 13 лютого 2024 року; UA209230/2024/014075 від 13 лютого 2024 року; UA209230/2024/013829 від 12 лютого 2024 року; UA205140/2024/010621 від 12 лютого 2024 року; UA205140/2024/010533 від 12 лютого 2024 року; UA205140/2024/010461 від 12 лютого 2024 року; UA209230/2024/013632 від 12 лютого 2024 року; UA209230/2024/013605 від 12 лютого 2024 року; UA205140/2024/010310 від 12 лютого 2024 року; UA209230/2024/013581 від 12 лютого 2024 року; UA205180/2024/002521 від 10 лютого 2024 року; UA205180/2024/002459 від 09 лютого 2024 року; UA209230/2024/012966 від 09 лютого 2024 року; UA209230/2024/012371 від 07 лютого 2024 року; UA209230/2024/012270 від 07 лютого 2024 року; UA205180/2024/002242 від 07 лютого 2024 року; UA205180/2024/002237 від 07 лютого 2024 року; UA205180/2024/002176 від 06 лютого 2024 року; UA205050/2024/008001 від 06 лютого 2024 року; UA209230/2024/011842 від 06 лютого 2024 року; UA209230/2024/011805 від 06 лютого 2024 року; UA205050/2024/007974 від 06 лютого 2024 року; UA205050/2024/007978 від 06 лютого 2024 року; UA209230/2024/011779 від 06 лютого 2024 року; UA205050/2024/007975 від 06 лютого 2024 року; UA209230/2024/011752 від 06 лютого 2024 року; UA209230/2024/011720 від 06 лютого 2024 року; UA205180/2024/002147 від 06 лютого 2024 року; UA205180/2024/002146 від 06 лютого 2024 року; UA205180/2024/002121 від 05 лютого 2024 року; UA205180/2024/002124 від 05 лютого 2024 року; UA205180/2024/002120 від 05 лютого 2024 року; UA205050/2024/007823 від 05 лютого 2024 року; UA205180/2024/002099 від 05 лютого 2024 року; UA205180/2024/002094 від 05 лютого 2024 року; UA205140/2024/008503 від 05 лютого 2024 року; UA205050/2024/007520 від 02 лютого 2024 року; UA205050/2024/007518 від 02 лютого 2024 року; UA205050/2024/007521 від 02 лютого 2024 року; UA205180/2024/001907 від 02 лютого 2024 року; UA209230/2024/010318 від 01 лютого 2024 року.
Судом першої інстанції встановлено, що митні декларації, які містяться у матеріалах справи, були надані позивачем до перевірки. У свою чергу, контролюючим органом жодних зауважень щодо їх форми та зазначених у них відомостей в Акті перевірки не наведено.
Відсутні також були у відповідача і зауваження до здійснених позивачем митних платежів. Податковим органом перевірялися платіжні документи та щодо їх оформлення чи фінансових показників зауважень в Акті перевірки не зазначено.
При цьому, судом першої інстанції досліджено правовідносини позивача за договором комісії № ES- ВР-1 від 13 листопада 2023 року з ТОВ «ЕШПАДА», договором комісії № FUN-BP-12.23 від 01 грудня 2023 року з ТОВ «ФУНШАЛ», договором комісії № MI-BP-4 від 01 грудня 2023 року з ТОВ «СМІЧОВ», договором комісії № ВР-KR-3 від 13 січня 2023 року з ТОВ «КОРНІВ», договором комісії № КН-ВР-4 від 04 грудня 2023 року з ТОВ «ХАРЦИСК», договором комісії № ВР-ВК-3 від 01 серпня 2022 року з ТОВ «БАКОТА», договором комісії № MIN-BP-5 від 01 серпня 2022 року з ТОВ «МАНАВГАТ», договором комісії № БП.Л.З від 15 серпня 2022 року з ТОВ «ЛІНЕЙЧ», а також звіти комісіонера, додатки до договорів комісії, акти прийому-передачі товару з комісії, договори поставки, договори оренди, договори суборенди, акти прийому-передачі.
Твердження відповідача про ненадання зовнішньоекономічних контрактів не спростовують реальності операцій, оскільки реквізити відповідних контрактів відображені у митних деклараціях, а факт митного оформлення та сплати ПДВ підтверджений належними документами. Навіть за відсутності окремих паперових примірників у матеріалах справи, митна декларація є первинним документом, що безпосередньо посвідчує право на податковий кредит і бюджетне відшкодування з імпорту (абзац 1 пункту 201.12 ПК України).
Згідно з умовами пункту 1.1 вказаних договорів комісії, комісіонери зобов'язуються за дорученням комітента ТОВ «БРЕНД ПРОПЕРТІ» здійснювати від свого імені та за рахунок комітента за обумовлені договорами винагороди вчиняти такі дії: придбавати у нерезидентів України вживаний одяг, взуття, речі. Асортимент, кількість, ціна та інші характеристики зазначеного товару визначаються у Додатках до договорів комісії, які є їх невід'ємними частинами; укладати імпортні зовнішньоекономічні договори купівлі-продажу товару з нерезидентами України; зберігати та транспортувати товар відповідно до базису поставки за контрактом; укладати необхідні договори митного оформлення товару при отриманні та за необхідності можуть виконувати всі необхідні митні платежі.
Після ввезення товару на митну територію України його було передано комісіонерами позивачу, що підтверджується актами прийому-передачі товару з комісії та звітами комісіонерів.
Надані у справі звіти комісіонерів та акти приймання-передачі товару свідчать про завершеність дій комісіонерів за договорами комісії, відсутність претензій комітента до обсягу та якості наданих послуг, а також про оприбуткування і подальшу реалізацію товару.
Ці обставини спростовують доводи апелянта про незавершеність операцій і не дають підстав ставити право на бюджетне відшкодування у залежність від внутрішніх розрахунків комітента і комісіонерів.
Судом першої інстанції встановлено, що до звітів комісіонерів у контролюючого органу зауважень не було як під час перевірки так і під час розгляду справи судом. Відповідачем досліджено Договори, Додатки до договорів, звіти комісіонерів, ВМД.
Придбаний позивачем товар у подальшому був реалізований іншим суб'єктам господарювання, що підтверджується численними договорами та видатковими накладними, копії яких долучені до матеріалів справи. Відповідач вказаного не заперечує.
Отже, слід погодитись з висновком суду першої інстанції, що податковий кредит у спірних правовідносинах був сформований саме за рахунок податку на додану вартість, сплаченого при митному оформленні, а не за рахунок податку на додану вартість у складі вартості послуг, наданих комісіонерами.
Доводи апелянта про відсутність оплати комісійної винагороди та відсутність податкових накладних комісіонерів не впливають на право позивача на податковий кредит і бюджетне відшкодування саме з імпортного ПДВ. Таке право виникає на підставі пункту 198.2 та абзацу 1 пункту 201.12 ПК України за наявності факту ввезення і сплати ПДВ до бюджету, що посвідчено митною декларацією. Оплата послуг комісіонера і податкові накладні за такими послугами стосуються іншого об'єкта оподаткування і не є передумовою для формування податкового кредиту з імпортного ПДВ.
За приписами пункту 201.12 статті 201 ПК України у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку. Для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається податкова накладна, складена платником за такими операціями та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, податкові зобов'язання за якою включені до податкової декларації відповідного звітного періоду.
Згідно з частиною першою статті 74 Митного кодексу України імпорт (випуск для вільного обігу) - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари після сплати всіх митних платежів, встановлених законами України на імпорт цих товарів, та виконання усіх необхідних митних формальностей випускаються для вільного обігу на митній території України.
Відтак, якщо при ввезенні товарів на митну територію України платником податку сплачено суму податку до бюджету і така сплата підтверджується митними деклараціями, платник податку має право на включення такої суми податку до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду. Таке розуміння норм Податкового кодексу України відповідає характеру і змісту правового регулювання податку на додану вартість та суті його адміністрування, оскільки право на податковий кредит перебуває у прямій залежності саме від факту сплати відповідної суми податку на додану вартість до бюджету. При цьому митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, є належним документом, що посвідчує право на віднесення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту за відповідний період, оскільки вона підтверджує фактичну сплату суми податку до відповідного бюджету.
Аналізуючи наведені норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що у цій справі первинним документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства і яка безпосередньо підтверджує сплату такого податку.
Така правова позиція за аналогічних правовідносин викладена в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року № 640/16289/22, від 02 квітня 2024 року справа № 640/21773/22, від 02 квітня 2024 року справа № 320/16177/23, від 09 квітня 2025 року справа № 320/7062/24 та від 30 липня 2025 року у справі № 320/34769/24.
Таким чином, твердження контролюючого органу щодо незавершеності дій згідно з договорами комісій та їх вплив на формування заявленої до бюджетного відшкодування суми ПДВ є юридично неспроможними.
Щодо зауважень, викладених в акті перевірки, про наявність у ТОВ «БРЕНД ПРОПЕРТІ» ознак ризиковості та присвоєння йому статусу платника податку, який відповідає критеріям ризиковості, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Єдиним правовим наслідком визнання платника податку «ризиковим» є виникнення у податкового органу права зупинити реєстрацію податкової накладної такого платника ПДВ. Відтак, суд дійшов висновку, що перебування платника в статусі «ризикового» чи позбавлення даного статусу не може беззаперечно свідчити про реальність чи нереальність вчинених таким платником податків господарських операцій. Верховний Суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях про те, що висновки податкового органу про нереальність здійснення господарських операцій, які зроблені виключно на підставі аналізу баз даних АІС «Податковий блок» та податкової інформації щодо контрагентів платника податків, є неприйнятними, оскільки співставлення даних податкової звітності з даними внутрішніх баз даних контролюючого органу як етапу контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства й аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Так само податкова інформація щодо контрагентів суб'єкта господарювання у ланцюгах постачання носить інформативний характер та не є безперечним свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами як підставами формування бухгалтерського обліку.
Без встановлення у судовому порядку обставин відсутності у контрагентів суб'єкта господарювання основних засобів, трудових ресурсів тощо, висновки податкового органу про нереальність господарських операцій з огляду на зазначені обставини носять лише характер припущень.
У постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 810/3790/17 Верховний Суд вказав, що стверджуючи про порушення контрагентами податкового законодавства, контролюючий орган повинен був провести зустрічні звірки з метою документального підтвердження спірних господарських відносин, а також підтвердження виду, обсягу, характеру операцій та повноти розрахунків, для з'ясування їх реальності та правомірності відображення в обліку платника податків.
Водночас висновки відповідача ґрунтуються на даних податкової інформації щодо контрагентів без проведення зустрічних звірок, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце в періоді, який перевірявся, що не може підтверджувати відсутність фактичного виконання договорів, за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.
Натомість позивач надав усі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочину та досягнення позивачем законної мети їх здійснення для провадження господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку.
З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що право позивача на формування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень 2024 року підтверджене належними доказами.
Оскільки суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
Судді: Файдюк В.В.
Штульман І.В.
Повний текст постанови виготовлено 08.10.2025.