П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 522/8439/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Коваля М.П. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2025 року (суддя Ярема Х.С., м. Одеса, повний текст рішення складений 08.09.2025) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,-
10.04.2025 до Приморського районного суду м. Одеси надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції, в якому позивачка просила визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4398345 від 31.03.2025 за ч. 1 ст. 122 КУпАП у вигляді штрафу в сумі 340 грн.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2025 року у задоволенні цього адміністративного позову було відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням позивачка подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким повністю задовольнити її позовні вимоги.
На думку апелянта, судом першої інстанції було помилково встановлено, що Позивачкою було допущено порушення 31.03.2025 о 22.52 год дорожнього знаку «Напрямок руху по смугах», який наказував зі смуги, де був розташований автомобіль позивачки, рух тільки ліворуч на перехресті вулиць Пантелеймонівської та Рішельєвської, що підтверджується відеозаписом з портативного відеореєстратора патрульного поліцейського №471480, з якого вбачається, що автомобіль Chevrolet Lacetti д/н НОМЕР_1 здійснив рух прямо зі своєї полоси; - матеріали справи не містять доказів вчинення позивачкою інкримінованого їй правопорушення; - відеозапис на який посилається суд першої інстанції в якості доказу вчинення позивачкою правопорушення, не містить доказів його вчинення, оскільки на ньому автомобіль позивачки в момент проїзду перехрестя зафільмовано не було; - суд першої інстанції помилково розцінив відсутність усних заперечень позивачки в розмові з інспектором, як визнання вини та вчинення правопорушення.
Відповідач надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів у разі, в тому числі, відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 31.02.2025 поліцейським УПП в Одеській області Тімановським О.О. було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4398345 щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП.
За змістом постанови встановлено, що 31.03.2025 о 22.52 год. в м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 70, водійка ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Chevrolet Lacetti д/н НОМЕР_1 , не виконала вимогу дорожнього знаку «Напрямок руху по смугах», зі смуги, що вказує рух ліворуч здійснила рух прямо, чим порушила п. 8.4 ПДР - порушення вимог дорожніх знаків.
Вважаючи зазначену постанову протиправною ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом про її скасування.
Відмовляючи у задоволенні її позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що вина позивачки у вчиненні адміністративного правопорушення доведена.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, згідно до положень частини другої статті 19 Конституції України, пункту 1 частини другої статті 2 та частини першої статті 7 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого має перевіряти чи діяли органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами статті 246 КУпАП встановлено, що порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Згідно статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до пункту 1 статті 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Стаття 251 КУпАП встановлює, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненням особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, іншими доказами, перелік яких не вичерпний.
За приписами частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань) регулює та визначає Закон України "Про дорожній рух".
Відповідно до статті 14 цього Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Єдиний порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху, що затверджені постановою КМУ від 10.10.2001 №1306 (із змінами та доповненнями).
У відповідності до пункту 1.3 ПДР встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Пунктом 1.9 ПДР України передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пунктом 8.1 ПДР встановлено, що регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
Як зазначено в підпункті «г» пункті 8.4. ПДР наказові знаки показують обов'язкові напрямки руху або дозволяють деяким категоріям учасників рух по проїзній частині чи окремих її ділянках, а також запроваджують або скасовують деякі обмеження.
Частиною першою статті 122 КУпАП визначено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно матеріалів справи про адміністративне правопорушення, позивачка 31.03.2025 о 22.52 в м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 70, керуючи автомобілем Chevrolet Lacetti д/н НОМЕР_1 , не виконала вимогу дорожнього знаку «Напрямок руху по смугах», зі смуги, що вказує рух ліворуч здійснила рух прямо, чим порушила п. 8.4 ПДР порушення вимог дорожніх знаків. В постанові зазначено, що до неї додано відеозапис ПВР №471480.
Звернувшись до суду з даним позовом, позивачка не заперечуючи порушення пункту 8.4. ПДР, посилалася на відсутність: - інформаційно-вказівних знаків, установлених обабіч дороги відповідного напрямку; - належної розмітки дорожнього руху про дозволені напрямки руху по смугах на перехресті, транспортній розв'язці в різних рівнях, з ймовірної середньої смуги (так як належна розмітка смуг взагалі відсутня, або вже погано вбачається у темну пору доби) продовжила рух прямо, при цьому, своїми діями не спричинила небезпеки дорожнього руху чи перешкод іншим транспортним засобам.
Також, в обґрунтованість своїх вимог позивачка посилалася на те, що спірна постанова не містить в собі даних про фіксацію правопорушення, посилань на технічний засіб, яким така фіксація проводилась.
Під час розгляду судом першої інстанції даної справи доводи позивачки не знайшли свого підтвердження та спростовуються наявним в матеріалах справи відеозаписом №471480 з реєстратора ТЗ патрульного автомобіля поліцейського, що зазначений у п. 7 оскарженої постанови (а.с. 38).
Так, судами обох інстанцій встановлено, що на відеозаписі видно, що дорожній знак «Напрямок руху по смугах» знаходиться у видимості водіїв та цей знак було видно у нічний час. Цей знак вказує напрямок руху з лівої та середньої полоси - ліворуч, а з правої - прямо. Також, видно, що автомобіль під керуванням позивачки із середньої «умовної» смуги здійснив проїзд перехрестя прямо, чим порушено вимоги вищевказаного знаку.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджено наявність в діях позивачки складу адміністративного правопорушення, передбаченого частино першою статті 122 КУпАП, та в ході розгляду справи позивачкою жодним чином не спростовані встановлені обставини щодо допущення вказаного порушення, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність оскаржуваної постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Частинами першою та другою статті 70 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, окрім іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Аналогічне положення закріплене у частині першій статті 9 КАС України.
Незважаючи на те, що частиною другою статті 77 КАС України тягар доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову, зазначене положення поширюється на доказування лише правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності), а не будь-яких обставин.
У свою чергу, відповідно до частини першої наведеної норми, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. З цього випливає обов'язок сторін доказувати факти (обставини). Цей обов'язок у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна доказати факти, на які вона посилається.
Тобто, загальне правило розподілу доказових обов'язків залишається незмінним, і тягар доказування не переходить від однієї сторони до іншої. Підставу позову повинен довести саме позивач.
Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (ст. 73-76 КАС України).
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2 ст. 76 КАС України).
При оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність (постанова Верховного Суду від 29.08.2018 у справі №910/23428/17).
На сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб'єкта приватного права, подані таким суб'єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом".
У постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, касаційний суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.
Перевірив матеріали справи колегія суддів дійшла висновку, що позивачкою у даній справі документально не було доведено обґрунтованості своїх позовних вимог та, відповідно, протиправність спірної постанови про накладення адміністративного стягнення.
Таким чином висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є правильним.
Доводи апеляційної не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом першої інстанцій було порушено норми матеріального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, апеляційна скарга позивачки задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 272, 286, 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя М.П.Коваль
Суддя Ю.В.Осіпов