П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/32888/24
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Коваля М.П. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року (суддя Радчук А.А., м. Одеса, повний текст рішення складений 17.02.2025) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
22 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просила з урахуванням уточнення адміністративного позову:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 24.09.2024 року за № 155250028394 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву та призначити пенсію за віком ОСОБА_1 від 18.09.2024 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058- IV, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 01.06.1983 року по 01.07.1985 рік згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 20.05.1983 року, з урахуванням висновків суду;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 з моменту відмови в призначенні пенсії, а саме: з 24 вересня 2024 року;
стягнути з Відповідача за рахунок державних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору за подання адміністративного позову згідно з квитанцією та інші судові витрати.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне з'ясування обставин справи та порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що 18.09.2024 позивачка, як внутрішньо переміщена особа, звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-VІ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058).
За принципом «екстериторіальності» визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, який уповноважено розглянути подану позивачем заяву.
Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 24.09.2024 за №155250028394 відмовлено позивачці у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу роботи. Згідно розрахунку стажу із необхідного страхового стажу - 31 років, у позивачки підтверджено лише 29 років 07 місяців 17 днів страхового стажу, що не дає право на призначення пенсії. Вік Позивачки на момент звернення з заявою - 60 років 06 місяців 25 днів.
За доданими документами до загального страхового стажу не підлягає зарахуванню період роботи з 01.06.1983 по 01.07.1985 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 20.05.1983, оскільки назва організації при зарахуванні на роботу не відповідає назві при звільненні, що порушує Інструкцію №58.
Отже, апелянт вважає, що дії Управління є правомірними та вмотивованими.
Позивачка надіслала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.
Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання із заявою від 18.09.2024 року про призначення пенсії за віком.
Відповідно до п. 1.1 розд. 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1), заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Згідно з пунктом 4.2 розділу IV Порядку, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
За принципом екстериторіальності органом для розгляду заяви позивачки від 18.09.2024 року визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 155250028394 від 24.09.2024 року (а.с. 26) за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 18.09.2024 року відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Відповідно до змісту цього рішення:
пенсійний вік, визначений ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», становить 60 років;
необхідний страховий стаж, визначений ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», після досягнення 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
вік заявниці 60 років 06 місяців 25 днів;
страховий стаж особи становить 29 років 07 місяців 17 днів;
результати розгляду документів доданих до заяви: до страхового стажу враховано всі періоди роботи, згідно із наданими документами відповідно до норм чинного законодавства.
Згідно розрахунку стажу «Форма РС-право» за заявою від 18.09.2024 року, страховий стаж заявника - 29 років 07 місяців 17 днів (а.с. 28).
До страхового стажу зараховано періоди:
з 01.09.1981 по 17.05.1983 рр. - навчання у вищих/середніх НЗ;
з 02.07.1985 по 04.12.1987 рр.;
з 05.12.1987 по 30.09.1988 рр. - догляд за дитиною до досягнення 3 років;
з 01.10.1988 по 25.11.1998 рр.;
з 09.01.1999 по 03.01.2000 рр. - безробіття;
з 04.01.2000 по 30.06.2000 рр.;
з 25.07.2003 по 31.12.2003 рр.;
з 01.01.2004 по 30.06.2004 рр.;
з 19.07.2004 по 15.06.2009 рр.;
з 01.03.2017 по 31.03.2020 рр.;
з 01.05.2020 по 23.04.2021 рр.;
з 05.05.2021 по 30.06.2024 рр.
Відповідно до позову, спірним між сторонами стало питання щодо зарахування позивачу до страхового стажу періоду з 01.06.1983 по 01.07.1985 рр., згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 20.05.1983 року.
Не погоджуючись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 24.09.2024 року за №155250028394 щодо відмови в призначенні пенсії за віком, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області при прийнятті оскарженого рішення №155250028394 від 24.09.2024 року протиправно не зараховано ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 01.06.1983 по 01.07.1985 рр., згідно записів у Трудовій книжці серії НОМЕР_1 дата заповнення 20.05.1983 року, а отже належним та ефективним способом захисту порушеного права у даному випадку є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.06.1983 по 01.07.1985 рр., згідно записів у Трудовій книжці серії НОМЕР_1 дата заповнення 20.05.1983 року, призначивши їй пенсію за віком з дня звернення за пенсією - з 18.09.2024 року.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступного.
Так, відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 визначені принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам (далі - Закон №1058).
Статтею 8 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до статті 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч. 2).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4).
Згідно умов призначення пенсії, визначених ч. 1 ст. 26 Закону України №1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України №1058, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України №1058, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу, передбаченого у цій частині статті.
Згідно ч. 1 ст. 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення», яка визначає види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, - до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).
Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу наведених законодавчих приписів випливає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, показань свідків.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22.
Отже, архівні довідки необхідні за умови необхідності підтвердити відомості про роботу особи, якщо відсутня трудова книжка або відповідні записи у ній.
Відповідно до пунктів 1, 2, 6 Основних положень про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 02.04.1975 №310 «Про трудові книжки колгоспників» (в редакції від 15.08.1990), трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспу. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту прийняття їх у члени колгоспу. Всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 (далі - Інструкція №58).
Пунктами 1.1 Інструкції №58 встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
В пунктах 2.3, 2.4 Інструкції №58 закріплено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис (п. 2.6 Інструкції №58).
До трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів такі записи: г) про роботу як членів колгоспу - у тому разі, коли чинним законодавством передбачене зарахування цієї роботи в загальний трудовий стаж працівників, зокрема (п.2.19 Інструкції №58).
Згідно з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів, зокрема, такі записи, про роботу в якості членів колгоспу - у тому разі, коли чинним законодавством передбачене зарахування цієї роботи в загальний трудовий стаж працівників. Передбачені цим пунктом записи вносяться до трудової книжки до занесення відомостей про роботу на даному підприємстві (п.2.17).
Пунктом 1.5. Інструкції №58 визначено, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 р. №301 "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Також колегія суддів враховує, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №301 від 27.04.1993 року «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналогічна норма була передбачена і у пунктах 5, 18 постанови Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 16.11.1973 №529 «Про трудові книжки робітників і службовців» (чинної на час видачі трудової книжки заявнику), яка втратила чинність згідно з пунктом 7 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», згідно з якими заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Пунктом 1.2 Інструкції №58 передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Із аналізу вказаних правових норм слідує, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Відтак, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17, від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, від 18.11.2022 року у справі №560/3734/22, від 04.07.2023 року у справі №580/4012/19.
Колегія суддів також наголошує, що Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а, від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Тобто неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист під час вирішення питання призначення пенсії за віком.
Також, Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17 зазначив, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Подібна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 25.04.2019 року по справі №593/283/17, що наявні у документах на підтвердження трудового стажу формальні неточності, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки серії НОМЕР_1 дата заповнення 20.05.1983 року, позивачка 01.06.1983 року - прийнята кондитером 3 розр. в їдальню №24 Одеський трест столових навчальних закладів (підстава внесення запису: наказ №63-к від 01.06.1983 року); 24.08.1983 року - переведена кондитером 3 розряду в куст Їдальня №7 (підстава внесення запису: наказ №97-к від 24.08.1984 року); 01.04.1984 року - куст Їдальня №7 перейменований у відділ №41 (підстава внесення запису: наказ №58 від 12.03.1984 року); 01.07.1985 року - звільнена за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП (підстава внесення запису: наказ №84-к від 01.07.1985 року). Запис зроблений з печаткою установи, підписом та зазначенням ПІБ особи, яка його вчинила (а.с. 17-24).
Відтак апеляційний суд, як і суд першої інстанції, критично ставиться до твердження відповідача, вказаного у Рішенні №155250028394 від 24.09.2024 року, про відмову в призначенні пенсії за віком згідно Закону №1058-IV та відзиві на позовну заяву, що період роботи з 01.06.1983 по 01.07.1985 не зараховано до страхового стажу позивачки, оскільки назва організації при зарахуванні на роботу не відповідає назві при звільненні.
Колегія суддів звертає увагу, що трудова книжка містить записи, що стосуються спірного періоду з 01.06.1983 по 01.07.1985 рр. зроблено чітко, зрозуміло та без будь-яких виправлень та неточностей, у записах відсутні ознаки підчисток та підробок. При цьому, оскаржене рішення взагалі не містить підстав відмови зарахування до страхового стажу періоду роботи позивачки з 01.06.1983 по 01.07.1985 рр. Це вбачається лише з аналізу розрахунку стажу «Форма РС-право» за заявою від 18.09.2024 року, згідно якого страховий стаж заявника становить 29 років 07 місяців 17 днів (а.с. 28).
Встановлені у справі обставини свідчать про те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області діяло недобросовісно та необґрунтовано, не врахувало усіх обставин та положень законодавства, що мають значення для призначення пенсії позивачці та допустило неналежний розгляд поданої заяви і документів, прийнявши незаконне і необґрунтоване рішення.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області №155250028394від 24.09.2024 року є безпідставним та таким, що підлягає скасуванню.
За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги відповідача та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.
Відповідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 6 ст. 12, ст. 257 та ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя М.П.Коваль
Суддя Ю.В.Осіпов