П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/34050/24
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Коваля М.П. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року (суддя Хлімоненкова М.В., м. Одеса, повний текст рішення складений 17.02.2025) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа - військова частина НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
01 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа - військова частина НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Одеської області щодо не нарахування та не виплати разової грошової допомоги до Дня Незалежності за 2024 рік в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
- зобов'язати відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Одеської області нарахувати та виплатити разову грошову допомогу до Дня Незалежності за 2024 рік в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше сплаченої суми, а саме 10805,00 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що Кабінет Міністрів України затвердив Постанову від 02.04.2024 №369, яка визначає механізм здійснення ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань». Згідно вказаної постанови, грошова допомога виплачується до 24 серпня 2024 року учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків у розмірі 1000 грн.
Апелянт посилається на дотримання ним вимог законодавства під час виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 №369, тому позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими, та такими, які не підлягають задоволенню.
Позивач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, що, відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України, не перешкоджає апеляційному перегляду рішення суду першої інстанції.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.
Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 12.06.2019 та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, та відповідно має право на отримання щорічної разової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII.
06.09.2024 позивачу на його картковий рахунок Головним управління ПФУ в Одеській області було здійснено виплату щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності як учаснику бойових ді у розмірі 1000,00 грн., що підтверджується наявними у справі письмовими доказами.
Не погодившись з нарахуванням та виплатою щорічної разової грошової допомоги у меншому розмірі, ніж передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 році як учасник бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, відповідно до ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Проте, суд апеляційної інстанції не може погодитися з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Так, згідно приписів статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правовий статус учасників бойових дій, ветеранів війни та створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (надалі - Закон України №3551-XII).
Так, відповідно до ч.5 ст.12 Закону України №3551-XII (у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XIV) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Разом з тим, 15.04.2023 набрав чинності Закон України №2983-IX, яким ч.5 ст.12 Закону України №3551-ХІІ викладена в такій редакції: Щороку до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Наведені положення Закону України №2983-IX неконституційними не визнавалися і є чинними.
Колегія суддів вважає, що така зміна вчинена Верховною Радою України шляхом внесення прямих змін до Закону України №3551-ХІІ, а не шляхом установлення відповідних норм черговим Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, як це відбувалося раніше і на заборону чого вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях з цього питання, не дає суду підстав стверджувати про неконституційність відповідних змін правового регулювання.
При вирішенні справи, колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 14.05.2025 у зразковій справі №440/14216/23, відповідно до яких, аналізуючи аналогічний вид допомоги іншим суб'єктам - особам з інвалідністю внаслідок війни (що жодним чином не впливає на вирішення спірних правовідносин у цій справі) дійшла висновку, що передбачена ч. 5 ст. 13 Закону №3551-XII щорічна разова грошова виплата не є основним грошовим забезпеченням, а є додатковою соціальною пільгою (виплатою), яка має разовий характер, є щорічною та поширюється на певне коло осіб. Зазначена разова грошова виплата не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у п. п. 1-4 ч. 1 ст. 46 Конституції України, які не можуть бути скасовані законом, а тому Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на існуючі фінансово-економічні можливості, шляхом ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів.
Таким чином, передбачена ч.5 ст.12 Закону України №3551-ХІІ щорічна разова грошова виплата учасникам бойових дій є видом державної допомоги в загальній системі соціального захисту населення. Така виплата має допоміжний та стимулюючий характер і надається з метою забезпечення створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, захисту їхніх інтересів відповідно до соціальної політики держави в цій сфері. Оскільки нарахування разової грошової виплати учасникам бойових дій встановлено законом і конкретно не визначено в Конституції України як складова права на соціальний захист, гарантованого її статтею 46, тому Верховна Рада України має певну свободу дій щодо законодавчого регулювання порядку надання цього виду державної допомоги.
Верховна Рада України може встановлювати, модернізувати або поновлювати зазначений вид державної допомоги, змінювати її розмір, механізми її нарахування та надання, оскільки така допомога не закріплена в Конституції України, а визначається у законах відповідно до соціальної політики держави.
Аналогічний правовий висновок викладений також Верховним Судом у постановах від 15.07.2025 у справі №500/7014/23, від 18.06.2025 у справі №600/7719/23-а, від 05.06.2025 у справі №400/354/24.
Невід'ємною складовою здійснення правового регулювання відносин у сфері соціального забезпечення є визначення правового механізму та державних органів, на які покладається обов'язок виконання соціальної політики держави у цій сфері. Одним з таких органів є Кабінет Міністрів України, який згідно з п.2 ч.1 ст.20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» забезпечує проведення державної соціальної політики.
Так, з метою здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», Кабінет Міністрів України 02.04.2024 прийняв постанову №369 «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань, у 2024 році».
Постановою №369 встановлено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24.08.2024 учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1000 гривень.
Отже, виплата позивачу щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік, як учаснику бойових дій, згідно ч.5 ст.12 Закону України №3551-ХІІ мала здійснюватися в розмірі, що встановлений Порядком №369, а саме, у розмірі 1000грн.
Так, позивачем не заперечується, що він отримав щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності України у розмірі 1000грн., що передбачено Порядком №369.
Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області на час виникнення спірних правовідносин діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, що свідчить про безпідставність позовних вимог.
Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду даної справи, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням у справі нового рішення суду.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За приписами частини першої та частини другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відтак апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року - скасувати та ухвалити нове рішення суду, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа - військова частина НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 6 ст. 12, ст. 257 та ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя М.П.Коваль
Суддя Ю.В.Осіпов