П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/6851/25
Перша інстанція: суддя Мельник О.М.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Бітова А.І.,
Єщенка О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про зобов'язання вчинити певні дії,
У червні 2025р. ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Заводського ВДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), у якому просила:
- зобов'язати Заводський ВДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) закінчити виконавче провадження №071930277 з виконання постанови Заводського ВДВС у м.Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 18.11.2020р. №59299396 про стягнення виконавчого збору в розмірі 45 786,81грн. з ОСОБА_1 ..
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що 6.05.2025р. вона звернулась до Заводського ВДВС із заявою, у якій просила закінчити виконавче провадження №71930277, зняти арешт з її майна та коштів, скасувати інші заходи примусового виконання та виключити запис про неї з Єдиного реєстру боржників.
Листом від 18.06.2025р. №73528/20.21-34/8 Заводський ВДВС у м.Миколаєві відмовився закінчити виконавче провадження №71930277, посилатись на те, що 18.11.2020р. державним виконавцем було правомірно винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору №59299396 (на підставі ч.3 ст.40 ЗУ від 2.06.2016р. №1404-VIII «Про виконавче провадження», далі - Закон №1404), а серед визначених у статті 39 цього Закону підстав закінчення виконавчого провадження відсутня така підстава, як стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця за цим же виконавчим листом.
Не заперечуючи законність винесення постанови Заводського ВДВС у місті Миколаєві від 18.11.2020р. №59299396 про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 , але вважаючи, що виконавче провадження №71930277, з виконання цієї постанови, підлягає закінченню, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025р. адміністративний позов задоволено.
Зобов'язано Заводський відділ ДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) закінчити виконавче провадження №71930277 з виконання постанови Заводського ВДВС у м.Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 18.11.2020р. №59299396 про стягнення виконавчого збору в розмірі 45 786,81грн. з ОСОБА_1 ..
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Заводського відділу ДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 968,96грн..
В апеляційній скарзі Заводський відділ ДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), посилаючись на порушення норм права, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.
Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги, а рішення суду зміні у мотивувальній частині, з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Частиною 4 ст.317 КАС України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних відносинах закінчення відповідачем виконавчого провадження можливе за аналогією закону - на підставі п.5 ч.1 ст.39 Закону №1404, згідно якої, виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. У зв'язку з відкриттям приватним виконавцем виконавчого провадження з виконання цього ж виконавчого листа, та винесенням постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця, з врахуванням висновків Верховного Суду, - постанова про стягнення виконавчого збору фактично стала такою, що не підлягає виконанню.
Суд вказав, що відмовляючи в закінченні виконавчого провадження №71930277, відповідач порушив вимогу, у зв'язку із неможливістю одночасного стягнення з боржника, за одним і тим же виконавчим документом, і виконавчого збору, і винагороди приватного виконавця.
Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, дійшов правильного висновку щодо результату вирішення спору, разом з тим, помилково вказав, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню п.5 ч.1 ст.39 Закону №1404, у зв'язку із чим апеляційний суд дійшов висновку про зміну оскаржуваного рішення у мотивувальній частині.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що з 2019р. на виконанні у Заводського ВДВС у м.Миколаєві перебувало виконавче провадження №59299396, з виконання виконавчого листа Заводського районного суду м.Миколаєва, виданого 18.04.2019р. у справі №487/4816/16-ц, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Інновація» 451 129,79грн. заборгованості та 6 738,36грн. судового збору (а.с.10).
18.11.2020р. державний виконавець у цьому виконавчому провадженні виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, якою повернув даний виконавчий лист ТОВ «Фінансова компанія «Інновація» за його заявою, на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону №1404 (а.с.11).
Також 18.11.2020р. державним виконавцем на підставі ч.3 ст.40 Закону №1404 винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 45 786,81грн., на користь стягувана - Заводського ВДВС (а.с.12).
23.11.2020р. державним виконавцем Заводського ВДВС винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №63689000 з виконання вищевказаної постанови про стягнення виконавчого збору (а.с.13).
У результаті вжитих державним виконавцем заходів щодо розшуку майна боржника, майно та кошти ОСОБА_1 не виявлено, у зв'язку з чим державний виконавець Заводського ВДВС 8.05.2023р. виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу (Заводському ВДВС) на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону № 1404 (а.с.14).
1.06.2023р. державним виконавцем Заводського ВДВС відкрите виконавче провадження №71930277 з виконання постанови Заводського ВДВС у м.Миколаєві від 18.11.2020р. №59299396 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 45 786,81грн. на користь стягувача - Заводського ВДВС (а.с.15).
23.02.2021р. постановою державного виконавця об'єднано виконавчі провадження №63688866, №63689000 у зведене виконавче провадження №64614819 (а.с.32).
7.02.2023р. державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника (а.с.32 зв.б.).
8.05.2023р. державним виконавцем винесено постанову про виведення виконавчого провадження №63689000 із зведеного виконавчого провадження у зв'язку з поверненням виконавчого документу стягувачу згідно з п.2 ч.1 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження». (а.с.33).
8.05.2023р. державним виконавцем винесено постанову про поверненням виконавчого документу по ВП №63689000 стягувачу керуючись п.2 ч.1 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження».
18.05.2023р. представником Гусениці Т.В. направлено заяву до відповідача про визначення поточного рахунку у банку в АТ КБ «Приватбанк» для здійснення видаткових операцій (а.с.36).
1.06.2023р. державним виконавцем відкрито ВП №71930277 з примусового виконання постанови №59299396 від 18.11.2020р., виданої Заводським відділом ДВС у м.Миколаєві ПМУ МЮ (м.Одеса) про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави виконавчого збору в розмірі 45 786,81грн. (а.с.34 зв.б.-35).
5.06.2023р. державним виконавцем винесено постанову про визначення поточного рахунку в межах ВП №71930277.
Позивач, звертаючись 6.05.2025р. до відповідача із заявою про закінчення ВП №71930277, зазначила що відносно неї постановою приватного виконавця Довгань В.В. від 18.01.2021р. відкрите і наразі здійснюється виконавче провадження №64182786, про стягнення 451 129,79грн. заборгованості та 6 738,36 грн. судового збору на користь ТОВ Фінансова компанія «Інновація» за виконавчим листом Заводського районного суду м.Миколаєва, виданим 18.04.2019р. у справі №487/4816/16-ц, який був повернутий стягувачу постановою державного виконавця Заводського ВДВС від 18.11.2020р. (а.с.37-38).
Листом від 18.06.2025р. №73528/20.21-34/8 Заводський відділ ДВС відмовився закінчити виконавче провадження №71930277, посилатись на те, що 18.11.2020р. державним виконавцем було правомірно винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору №59299396.
Вважаючи, що виконавче провадження №71930277 має бути закінчене, позивачка звернулась до суду.
Перевіряючи правомірність та законність дій відповідача у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивачка пов'язує їх незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.
Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.1 Закону №1404-VIII (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Приписи ч.1 ст.5 Закону №1404-VIII передбачають, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно зі ст.10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Частиною 1 ст.26 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
Відповідно до ч.5 ст.26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (абзац 1 ч.4 ст.27 Закону №1404-VIII).
Згідно з ч.ч.1,2 ст.27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Частиною 8 ст.27 Закону №1404-VIII визначено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.
Водночас, якщо примусове виконання рішення здійснює приватний виконавець, то згідно з ч.ч.1-3 ст.31 Закону України від 2.06.2016р. №1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон №1403-VIII) за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.ч.4,5 ст.31 Закону №1403-VIII основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення (ч.6 ст.31 Закону №1403-VIII).
Відповідно до абз.1 ч.7 ст.31 Закону №1403-VIII приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору (ч.3 ст.45 Закону №1404-VIII).
Колегія суддів зазначає, що в даній справі спірним є питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа у випадку, коли в органі державної виконавчої служби та приватного виконавця перебувають на виконанні постанови про стягнення з боржника одних і тих же сум у рахунок погашення виконавчого збору та основної винагороди.
Вирішуючи зазначену проблему правового застосування в подібних правовідносинах, Верховний Суд у постанові від 21.07.2022р. у справі №320/6215/19 зазначив, що Закон №1404-VIII містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.
Водночас, виконавче законодавство містить норму (ч.8 ст.27 Закону №1404-VIII), у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв'язку з участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа. На відміну від решти положень виконавчого законодавства, тільки ця норма Закону №1404-VIII регулює подібні суспільні правовідносини.
Указана норма містить правило стосовно неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець, а також спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагороди. Ця норма покликана уникнути подвійної плати боржником зазначених коштів. Тож її застосування дозволяє розв'язати спір стосовно справедливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.
На основі цього, Верховний Суд вважав, що для розв'язання означеної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону ч.8 ст.27 Закону №1404-VIII.
Застосовуючи положення ч.8 ст.27 Закону №1404-VIII до спірних правовідносин Верховний Суд зробив висновок, що в разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред'явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.
Також Верховний Суд наголосив, що належним та ефективним способом захисту, який здатний відновити й захистити права боржника в такому випадку, є закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.
Правовою основою для закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору в подібному випадку слід розглядати як загальні підстави, перелік яких наведений у частині першій статті 39 Закону №1404-VIII, так і частину восьму статті 27 цього Закону, яка у таких обставинах має характер спеціальної підстави для закінчення виконавчого провадження.
Зважаючи на вжиті у ч.8 ст.27 Закону №1404-VIII часові маркери для її застосування, то застосування аналогії закону до правовідносин дозволяє виснувати, що право на захист виникає з дня відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження з виконання того самого документа, який раніше був на виконанні у державного виконавця.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 13.04.2023 у справі №160/695/22.
Як вже зазначалось вище, 10.06.2019р. державним виконавцем Заводського ВДВС у м.Миколаєві відкрито ВП №59299396 з виконання виконавчого листа Заводського районного суду м.Миколаєва, виданого 18.04.2019р. у справі №487/4816/16-ц, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Інновація» 451 129,79грн. заборгованості та 6 738,36грн. судового збору.
18.11.2020р. державний виконавець у цьому виконавчому провадженні виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувану, якою повернув даний виконавчий лист ТОВ «Фінансова компанія «Інновація» за його заявою, на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону №1404.
Окрім того, 18.11.2020р. державним виконавцем на підставі ч.3 ст.40 Закону №1404 винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 45 786,81грн., на користь стягувана - Заводського ВДВС.
Разом з тим, 18.01.2021р. приватним виконавцем Довгань В.В., за заявою ТОВ «Фінансова компанія «Інновація» про примусове виконання, відкрито ВП №64182786 з виконання виконавчого листа Заводського районного суду м.Миколаєва, виданого 18.04.2019р. у справі №487/4816/16-ц, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Інновація» 451 129,79грн. заборгованості та 6 738,36грн. судового збору (а.с.16).
18.01.2021р. приватним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 45 786,82грн. (а.с.17).
У подальшому, державним виконавцем вчергове було відкрито виконавче провадження з виконання постанови про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 45 786,81грн., на користь стягувача - Заводського ВДВС.
У контексті обставин даної справи, колегія суддів зазначає, що для розв'язання означеної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону ч.8 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження».
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що вимоги відповідача щодо сплати виконавчого збору є безпідставним та призводять до подвійної сплати позивачкою як виконавчого збору, так і винагороди приватного виконавця за виконання одного й того ж виконавчого документа.
Враховуючи вищенаведені норми законодавства та висновки Верховного Суду, судова колегія наголошує, що відповідач повинен був закінчити виконавче провадження №71930277 з виконання постанови Заводського ВДВС у м.Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 18.11.2020 року №59299396 про стягнення виконавчого збору в розмірі 45 786,81грн. з ОСОБА_1 на підставі ч.8 ст.27 Закону №1404-VIII, проте доказів закінчення вказаного виконавчого провадження до суду не надано.
У зв'язку із цим колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми, які регулюють спірні відносини, водночас помилкове посилання суду на п.5 ч.1 ст.39 Закону №1404 є підставою для зміни мотивувальної частини оскаржуваного рішення.
Разом з тим, враховуючи вищевказане та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в даному випадку наявні законні підстави для задоволення позовних вимог.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, мотивувальна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні, в іншій частині судове рішення - залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,317,322,325 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025р. змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025р. залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді: А.І. Бітов
О.В. Єщенко