П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/12934/24
Перша інстанція: суддя Бойко О.Я.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Бітова А.І.,
Єщенка О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні,
У квітні 2024р. ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ВЧ НОМЕР_1 , у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2022р. по 18.01.2023р. включно;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2022р. по 18.01.2023р. включно у сумі 115 674,2грн..
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 та згідно із наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 23.02.2022р. №42 позивачку звільнено з військової служби за сімейними обставинами.
29.03.2024р. на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2023р. у справі №420/12704/23 на розрахунковий рахунок позивача нарахована спірна сума індексації грошового забезпечення у розмірі 294 871,62грн..
Враховуючи те, що позивачку звільнено з військової служби 23.02.2022р., а остаточну виплату відповідачем здійснено 29.03.2024р., то наявні підстави для нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, у зв'язку із чим ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025р адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2022р. по 18.01.2023р. включно.
Зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2022р. по 18.01.2023р. включно у сумі 115 674,21грн..
В апеляційній скарзі ВЧ НОМЕР_1 просить рішення суду скасувати та прийняти по справі нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм права.
Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що на день виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, відповідачем не проведено із ОСОБА_1 розрахунку у повному обсязі, у зв'язку із чим позивач відповідно до ст.117 КЗпП має право на виплату середнього заробітку за час затримки повного розрахунку.
Враховуючи те, що виплата працівникові його середнього заробіток за весь час затримки здійснюється не більш як за шість місяців, то суд дійшов висновку про наявність підстав нарахування середнього заробітку у розмірі 115 674,21грн..
Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 проходила військову службу у ВЧ НОМЕР_1 та згідно із наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 23.02.2022р. за №42 від 23.02.2022р. була виключена зі списків особового складу.
Позивачка вважала, що під час проходження військової служби їй не у повному обсязі було виплачено грошове забезпечення, а саме не було виплачено індексацію грошового забезпечення, у зв'язку із чи вона звернулась до суду в рамках справи №420/12704/23.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2023р. рішення Одеського окружного адміністративного суду 7.08.2023р. у справі №420/12704/23 - скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог; ухвалено в цій частині нову постанову, якою зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1.12.2015р. по 28.02.2018р. включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року у сумі 85 927 (вісімдесят п'ять тисяч дев'ятсот двадцять сім) грн. 84 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004р. №44; визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 1.03.2018р. по 23.02.2022р. включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого Постановою КМУ від 17.07.2003р. №1078; зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у розмірі 4463 гривні 15 копійок в місяць у загальній сумі 213 434 (двісті тринадцять тисяч чотириста тридцять чотири) грн. 21 коп. за період з 1.03.2018р. по 23.02.2022р. включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого Постановою КМУ від 17.07.2003р. №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004р. №44; в іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду - залишено без змін.
29.03.2024р. на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2023р. у справі №420/12704/23 на розрахунковий рахунок позивачки нарахована спірна сума індексації грошового забезпечення у розмірі 294 871,62грн..
Вважаючи дії відповідача щодо порушення строків повного розрахунку при звільненні протиправними, позивачка звернулася до суду із даним позовом.
Перевіряючи правомірність та законність дій ВЧ НОМЕР_1 у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивачка пов'язує їх незаконність та протиправність, в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.1-2 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом 1 ч.1 ст.9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до ч.2 ст.24 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У рішенні Конституційного Суду України від 7.05.2002р. №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Отже, суд першої інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення КЗпП України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012р. №4-рп/2012 за ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За правилами ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною 1 цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1.07.2022р. №2352-ІХ (далі - Закон №2352-ІХ) текст ст.117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон №2352-ІХ та відповідно і нова редакція ст.117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022р..
Як вбачається із матеріалів справи, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем ОСОБА_1 станом на 23.02.2022р. (дата виключення зі списків військової частини) індексації грошового забезпечення за період з 1.12.2015р. по 23.02.2022р. у належному розмірі.
29.03.2024р. на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2023р. по справі №420/12704/23 позивачці виплачено 294 871,62грн..
Відтак, спірний період у цих правовідносинах охоплює з 24.02.2022р. по 28.03.2024р..
Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні ст.117 КЗпП України в редакції до 19.07.2022р., при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Саме крізь призму вказаного підходу викладені відповідні правові висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах №791/9584/15-ц, №821/1083/17 та Верховного Суду у справах №480/3105/19, №823/1823/18.
Відповідно до ст.117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15 викладено щодо приписів ст.117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час ст.117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Відтак, стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції ст.117 КЗпП України і після цього.
Період з 24.02.2022р. до 18.07.2022р. (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією ст.117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022р. по 28.03.2024р. регулюється вже чинною редакцією ст.117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023р. у справі №560/11489/22, від 30.11.2023р. у справі №380/19103/22, від 29.01.2024р. у справі №560/9586/22 і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин.
У межах цієї справи належить враховувати норми ст.117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022р., а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції ст.117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022р., яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями.
З огляду на вказане, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо застосування саме такого способу визначення періодів для спірної виплати.
Розраховуючи суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, судова колегія виходить з наступного.
Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою КМУ від 8.02.1995р. №100 (далі - Порядок №100), відповідно до п.2 якої його дія поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників. Роз'яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а у разі коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів.
Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Оскільки, позивачку виключено із списків особового складу військової частини 23.02.2022р.., то для розрахунку середньоденного заробітку необхідно враховувати грошове забезпечення за грудень 2021р., січень 2022р., врахувавши складові, що не мають разового характеру.
Згідно картки особового рахунку військовослужбовця №334 за 2020-2022 роки ОСОБА_1 у грудні 2021р. нараховано 13 834,19грн., а у січні 2022р. - 12 832,74гн..
Відтак, середньоденне грошове забезпечення позивачки становить 12 832,74грн. + 13 834,19грн. / 62 = 430,11грн..
Розраховуючи суму середнього заробітку ОСОБА_1 за період з 24.02.2022р. по 18.07.2022р. (до набрання чинності Законом №2352-ІХ), судова колегія виходить з наступного.
Вказаний вище період становить 145 календарних днів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За обставин цієї справи судова колегія вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Як вбачається із картки особового рахунку військовослужбовця №334 за 2020-2022 роки ОСОБА_1 при звільненні позивачки у лютому 2022р. їй було нараховано 208 475,33грн. грошового забезпечення, виплаченого у добровільному порядку.
З урахуванням зазначеного, апеляційний суд вважає, на день виключення зі списків ОСОБА_1 мало бути нараховано 503 346,95грн. = 208 475,33грн. + 294 871,62грн..
Відсоткове співвідношення спірної суми у даній справі до загальної суми виплати розраховується наступним чином: (294 871,62грн. х 100% / 503 346,95грн. = 58,58%).
Виходячи з принципу пропорційності, судова колегія вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку наступним чином:
145 дні х 430,11рн. = 62 365,95грн. х 58,58% = 36 533,97грн., що становить 58,58% суми виплати, яка мала бути нарахована на день виключення зі списків особового складу.
Що стосується періоду з 19.07.2022р. по 28.03.2024р., який регулюється вже чинною редакцією ст.117 КЗпП України, то судова колегія виходить з наступного.
Апеляційний суд звертає увагу, що приписами чинної редакції ст.117 КЗпП України встановлено, що виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється за весь період, але не більш ніж за шість місяців, у зв'язку із чим в даному випадку вказаний період затримки повного розрахунку з позивачкою становить з 19.07.2022р. по 18.01.2023р. та складає 184 календарних дні.
Відтак, сума середнього заробітку за період з 19.07.2022р. по 28.03.2024р. становить 79 140,24грн. (184 дні х 430,11грн.).
Враховуючи вищевикладене, сума середнього заробітку ОСОБА_1 за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 24.02.2022р. по 28.03.2024р. становить: 115 674,21грн. (36 533,97грн. + 79 140,24грн.), а тому судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
У доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
Отже, судова колегія вважає, що рішення суду постановлене з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,316,322,325 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025р. залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді: А.І. Бітов
О.В. Єщенко