П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/3535/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Осіпова Ю.В.,
- Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу адвоката Оразова Артема Андрійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року, прийняте у складі суду судді Величка А.В. в місті Миколаїв, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
У квітні 2025 року до Миколаївського окружного адміністративного суду було подано адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягала у невиплаті грошового забезпечення безвісти зниклого ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 його дружині ОСОБА_1 за лютий та березень місяць 2025 року після відрахування аліментів, які перераховувались на утримання неповнолітнього сина зниклого ОСОБА_3 ;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити виплати дружині безвісти зниклого ОСОБА_2 ОСОБА_1 за лютий та березень місяць 2025 року після відрахування аліментів на дитину зниклого ОСОБА_2 ОСОБА_3 грошових коштів та в подальшому продовжити виплату грошових коштів безвісти зниклого ОСОБА_2 ОСОБА_1 в тому ж розмірі, що був до внесення змін до Закону.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, адвокат Оразов Артем Андрійович звернувся до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою в інтересах ОСОБА_1 , в якій посилається на те, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права, тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд при винесенні рішення, невірно застосував норми права в частині подачі повторної заяви позивачем до частини НОМЕР_1 для нарахування та отримання виплат з урахуванням змін в законодавстві, а у відповідача не виникає права вимагати від позивача повторної подачі заяви про отримання вказаних виплат, тим більше права не виплачувати грошові кошти позивачу у зв'язку із зазначеними змінами до Закону.
Представником позивача надано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є дружиною військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 молодшого сержанта ОСОБА_2 , командира 2 розвідувального відділення розвідувального взводу військової частини НОМЕР_2 , який 16.08.2024 року зник безвісти за особливих обставин під час воєнних дій на території курської області, російської федерації, виконуючи бойове завдання із захисту Батьківщини, здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії підрозділів збройних сил та інших силових відомств російської федерації.
Позивач звернулась до військової частини НОМЕР_2 із заявою про виплату їй грошового забезпечення її зниклого безвісти чоловіка.
З 30 жовтня 2024 року військовою частиною НОМЕР_2 здійснено ОСОБА_1 виплату грошового забезпечення ОСОБА_2 відповідно до постанови №884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» після відрахування аліментів, які перераховувались на утримання неповнолітнього сина зниклого ОСОБА_2 - ОСОБА_3 за судовим наказом, виданим Березівським районним судом Одеської області № 494/1719/22 від 05.01.2023 року до досягнення дитиною повноліття.
Як стверджує позивачка у своєму позові, з лютого місяця 2025 року виплати, належні безвісти зниклому військовослужбовцю ОСОБА_2 , не виплачувались його дружині ОСОБА_1 .
Позивач вважає, що у відповідності до Порядку №884 та Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" має право на отримання виплат грошових коштів, належних безвісти зниклому ОСОБА_2 після відрахування аліментів на дитину зниклого в тому розмірі, який виплачувався її до внесення змін до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", звернулася з вказаним позовом до суду.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що Закон України «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №3995-ІХ від 08.10.2024 не визнано неконституційним у встановленому законом порядку, не скасовано, є чинним, а отже, обов'язковим до виконання на всій території України. Крім того, суд, не заперечуючи наявність права позивача на грошове забезпечення безвісти зниклого ОСОБА_2 , звернув увагу на те, що підставою для реалізації такого права буде звернення саме до військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату такого грошового забезпечення.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно положень ст. 9 Закону №2011 (в редакції чинній по 31.01.2025 року) за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців:
дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
У разі індексації грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів грошове забезпечення членам сімей військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, виплачується з урахуванням такої індексації - з дня прийняття рішення про проведення такої індексації. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів встановлюються Кабінетом Міністрів України.
З матеріалів справи вбачається, що наказом командира Військової частини НОМЕР_3 від 20.09.2024 року №293 було визнано молодшого сержанта ОСОБА_2 , командира 2 розвідувального відділення розвідувального взводу військової частини НОМЕР_2 таким, що 16.08.2024 року зник безвісти за особливих обставин. Наказано начальнику фінансово-економічної служби здійснювати виплату грошового забезпечення членам його сім'ї за наявності підтверджуючих документів.
Таким чином, у період до лютого 2025 року у зв'язку із зникненням безвісти чоловіка позивачу здійснювалося нарахування та проводилася виплата грошового забезпечення, як дружині зниклого безвісти відповідно до п.4, 7 постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 р. № 884 Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх та статті 9 Закону № 2011-XII (в редакції чинній по 31.01.2025 року), що сторонами не оспорюється.
Натомість, згідно положень ст. 9 Закону №2011 (в редакції чинній з 01.02.2025 року через набрання чинності Законом України від 08.10.2024 № 3995-IX) за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.
Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).
Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.
Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п'ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення.
Дані зміни до пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №3995-ІХ від 08.10.2024 введені в дію 01 лютого 2025 року.
Порядок виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884 (далі - Порядок №884).
Цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - військовослужбовці).
Пунктом 3 Порядку № 884 передбачено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
Відповідно до пункту 6 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення здійснюється:
особам, визначеним в особистому розпорядженні на випадок полону, відповідно до зазначеного розміру частки у відсотках після здійснення встановлених законом відрахувань. У разі відсутності в особистому розпорядженні на випадок полону стовідсоткового розподілу грошового забезпечення нерозподілена частка грошового забезпечення зберігається за військовослужбовцями;
у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону - рівними частками в загальній сумі 50 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань) - дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовців аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені);
у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці третьому цього пункту, - рівними частками, в загальній сумі 20 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань), - повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці.
У разі неподання визначеними особами заяв про виплату належне не виплачене грошове забезпечення визначеним особам та військовослужбовцям: виплачується військовослужбовцям з дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах; включається до складу спадщини з дати складення актового запису про смерть.
Аналізуючи вищезазначені норми пункту шостого статті 9 Закону №2011-ХІІ, суд дійшов висновку, що у позивача, як дружини зниклого безвісті військовослужбовця, було наявне право на отримання грошового забезпечення зниклого безвісті чоловіка військовослужбовця, у тому числі починаючи із лютого 2025 року на підстав нової редакції Закону 2011 у редакції Закону № 3995-ІХ.
За наведених обставин, суд не вбачає правових підстав для виплати позивачу грошового забезпечення, за положеннями пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII до змін, внесених Законом № 3995-ІХ, які на теперішній час є не чинними, оскільки на момент звернення до суду та виникнення спірних правовідносин, а саме припинення виплати забезпечення у лютому 2025 року, вже були чинними норми Закону України «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 3995-ІХ від 08.10.2024, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у вказаній частині
Водночас, враховуючи, що з лютого 2025 року грошове забезпечення ОСОБА_2 не виплачується позивачу навіть з урахуванням обмежень у 50 відсотків його грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань відповідно до пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII з урахуванням змін, внесених Законом № 3995-ІХ, колегія суддів вважає таку бездіяльність відповідача протиправною.
Апеляційний суд критично оцінює доводи Військової частини НОМЕР_1 , що вона не є належним відповідачем, оскільки Військова частина НОМЕР_2 , де проходив службу ОСОБА_2 на момент його зникнення безвісти, перебувала на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 , яка безпосередньо здійснювала такі виплати, а з квітня 2025 року є правонаступником ліквідованої Військової частини НОМЕР_2 . Суд також звертає увагу, що наказ командира Військової частини НОМЕР_3 від 20.09.2024 року №293, яким зобов'язано начальника фінансово-економічної служби здійснювати виплату грошового забезпечення членам його сім'ї за наявності підтверджуючих документів відповідно до Порядку № 884 є чинним, відомості щодо його скасування в матеріалах справи відсутні.
Крім того, колегія суддів вважає помилковими твердження апелянта, що позивач повинна звернутись до Військової частини НОМЕР_1 із новою заявою згідно Порядку №884, оскільки такий обов'язок не встановлено ані Законом № 3995-ІХ, ані вищезазначеним Порядком №884.
Щодо повідомлених суду обставин відсутності факту передання до Військової частини НОМЕР_1 заяви та інших документів з приводу виплати грошового забезпечення ОСОБА_2 , колегія суддів зазначає, що у пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини (ЄСПЛ) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Згідно з висновком ЄСПЛ державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Статтею 13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов'язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 рішення).
Враховуючи положення статті 245 КАС України, захист прав у сфері публічно-правових відносин можливий у спосіб зобов'язання відповідача прийняти певне рішення чи зобов'язання вчинити певні дії.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити з 01.02.2025 ОСОБА_1 щомісячне грошове забезпечення зниклого безвісти ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", з урахуванням внесених Законом України №3995-ІХ від 08.10.2024 змін та після відрахування аліментів на дитину зниклого ОСОБА_2 ОСОБА_3 , забезпечить ефективний захист порушених прав позивача та належне вирішення спору.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
На підставі наведеного у сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню із прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позову.
Відповідно до статті 322 КАС України, постанова суду апеляційної інстанції складається зокрема з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до положень частини 1, 3 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так, як встановлено судом, під час подання адміністративного позову до суду першої інстанції підлягав сплаті судовий збір у розмірі 968,96 грн. За подання апеляційної скарги підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1453,44 грн. Таким чином, загальний розмір судових витрат у вигляді судового збору, що підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі складає 2422,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 139, 292, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Оразова Артема Андрійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року - задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - скасувати та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 з 01.02.2025 щомісячного грошового забезпечення, зниклого безвісти ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", з урахуванням внесених Законом України №3995-ІХ від 08.10.2024 змін та після відрахування аліментів на дитину зниклого ОСОБА_2 ОСОБА_3 .
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити з 01.02.2025 ОСОБА_1 щомісячне грошове забезпечення зниклого безвісти ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", з урахуванням внесених Законом України №3995-ІХ від 08.10.2024 змін та після відрахування аліментів на дитину зниклого ОСОБА_2 ОСОБА_3 .
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати у розмірі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М. П. Коваль
Суддя: Ю.В. Осіпов
Суддя: В.О. Скрипченко