П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/38212/24
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Осіпова Ю.В.,
- Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року, прийнятого в порядку письмового провадження суддею Поповим В.Ф. у місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
У грудні 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) (далі - Відповідач, ВЧ НОМЕР_2 ) із вимогами:
- визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по виплате грошового забезпечення за період з 21.04.2022 року по 21.10.2022 року включно;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 21.04.2022 року по 21.10.2022 року включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що у день звільнення зі служби (20.04.2022 року) Відповідач не виплатив йому всіх належних при звільненні сум. Остаточний розрахунок проведено лише 14.11.2024 року, на виконання судового рішення, а тому вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.06.2025 року позов задоволено частково, а саме:
- визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (ВЧ НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.04.2022 року по 21.10.2022 року включно;
- стягнуто з НОМЕР_1 прикордонного загону (ВЧ НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 91 701, 30 грн.;
- в іншій частині позовних вимог - відмовлено;
- стягнуто з НОМЕР_1 прикордонного загону (ВЧ НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1 211, 20 грн..
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, Відповідач звернувся до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає його таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, та без повного з'ясування усіх обставин, які мають значення для справи, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати його в цій частині та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що за своєю правовою природою, КЗпП України розвиває положення ст. 43 Конституції України, тобто реалізує право на працю і отримання винагороди. В даному контексті поняття «праця», яке не розкрито в жодному нормативному акті, слід розуміти як здійснення людиною доцільної діяльності, спрямованої на збереження, видозміну, пристосування середовища проживання для задоволення своїх потреб, на виробництво товарів і послуг. З наведеного слідує, що норми КЗпП України регулюють лише ті відносини, які виникають з реалізації людиною права на працю, і є загальним законодавством лише в галузі трудових відносин, і не може регулювати відносини, які виникають в галузі проходження військової служби, так як жодним чином їх не стосується. Військова служба не є трудовою діяльністю, а є окремим видом діяльності, яка регулюється власним загальним законодавством, власним спеціальним законодавством, яке в свою чергу не пов'язане із законодавством (загальним або спеціальним) в галузі регулювання трудових відносин. Судом першої інстанції не обґрунтовано застосування норм КЗпП України при вирішенні даної справи, мотивувальна частина рішення містить неповний аналіз релевантних джерел права, мотивів застосування тих чи інших норм, підстав для врахування правових висновків Верховного Суду, всупереч вимогам частини 4 статті 246 КАС України. Також, судом першої інстанції не мотивується відступ від правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці». За сукупністю, наведене є порушенням норм процесуального права. В свою чергу, необґрунтоване застосування норм КЗпП в якості нібито загальних норм права, що регулюють відносини в даній справі, є неправильним застосуванням норм матеріального права.
До цього ж, скаржник не погоджується із розрахунком загальної суми середнього грошового забезпечення Позивача, що підлягає нарахуванню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, яка становить 91 701, 30 грн., наведеного в оскаржуваному рішенні, та вважає його невірним, оскільки судом не було застосовано при його розрахунку принципи справедливості та співмірності. Враховуючи вказане, на думку апелянта, Позивач має право лише на 19% від суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, що становить 17 423, 25 грн..
Дана справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Положеннями ч. 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Позивач проходив військову службу у Відповідача.
Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 18.04.2022 року № 213-ос ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України за підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 20.04.2022 року № 215-ос ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.06.2025 року по справі № 420/3799/24, яке 30.09.2024 року набрало законної сили, крім іншого:
- зобов'язано НОМЕР_3 прикордонний загін (ВЧ НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 20.04.2022 року, також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (одноразової грошової допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової допомоги при звільненні, премії) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.
На виконання вищезазначеного судового рішення Відповідачем 14.11.2024 року здійснено виплату Позивачу перерахованого грошового забезпечення в сумі 157 396, 95 грн., тобто фактичним днем розрахунку з Позивачем є 14.11.2024 року.
В подальшому, Позивач звернувся до Відповідача із заявою про виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 21.04.2022 року (наступний день після звільнення), проте жодної відповіді отримано не було.
Вважаючи такі дії НОМЕР_1 прикордонного загону (ВЧ НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку протиправними, ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом.
Розглянувши справу по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позову з огляду на те, що на день виключення Позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, Відповідачем не проведено розрахунку у повному обсязі, у зв'язку із чим Позивач відповідно до ст. 117 КЗпП України має право на виплату середнього заробітку за час затримки повного розрахунку. При цьому, суд зазначив, що Позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, проте не більш як за шість місяців, оскільки до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX. Відтак, Позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 21.04.2022 року по 21.10.2022 року, за 183 календарні дні, що становить 91 701, 30 грн (501, 10 грн. х 183).
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність у Позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, але вважає неправильним обраний судом першої інстанції засіб відновлення порушеного права Позивача через невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
За правилами ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Колегія суддів вважає, що вказані порушення норм права призвели до неправильного вирішення справи в частині обрання судом першої інстанції засобу відновлення порушеного права Позивача, з огляду на наступне.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як встановлено колегією суддів, в межах даної справи спірним питанням є право Позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з виплатою Відповідачем грошового забезпечення після звільнення, на виконання рішення суду.
Перевіряючи правомірність та законність дій ВЧ НОМЕР_2 у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими ОСОБА_1 пов'язує їх незаконність та протиправність, в межах доводів апеляційних скарг, судова колегія враховує наступне.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, встановлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Частиною 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Отже, суд першої інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення КЗпП України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 за ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За правилами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, а саме:
- частиною 1 встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
- частиною 2 передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-ІХ (далі - Закон № 2352-ІХ) текст ст. 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція ст. 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022 року.
Як встановлено колегією суддів, спірні правовідносини по цій справі виникли у зв'язку з невиплатою Відповідача на користь Позивача станом на 20.04.2022 року (дата виключення зі списків особового складу управління) грошового забезпечення у належному розмірі за період з 29.01.2020 року по 20.04.2022 року.
14.11.2024 року Відповідач виплатив Позивачу суму коштів у розмірі 157 396, 95 грн. на виконання судового рішення по справі № 420/3799/24.
Відтак, спірний період у цих правовідносинах охоплює з 20.04.2022 року по 14.11.2024 року.
Разом з цим, у позові ОСОБА_1 просила суд зобов'язати ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 21.04.2022 року по 21.10.2022 року, відповідно до Порядку № 100.
В свою чергу, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні Верховним Судом було сформовано усталену практику у правозастосуванні ст. 117 КЗпП України в редакції до 19.07.2022 року.
Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених Позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Саме крізь призму вказаного підходу викладені відповідні правові висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 791/9584/15-ц, № 821/1083/17 та Верховного Суду у справах № 480/3105/19, № 823/1823/18.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15 викладено щодо приписів ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час ст. 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Відтак, стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції ст. 117 КЗпП України і після цього.
Період з 21.04.2022 року по 19.07.2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією ст. 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 року по 21.10.2022 року регулюється вже чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 року по справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 року по справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 року по справі № 560/9586/22 і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин.
Отже, в межах цієї справи належить враховувати норми ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції ст. 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Проте, судом першої інстанції не було здійснено розрахунок суми середнього заробітку, що підлягає нарахуванню та виплаті Позивачу з 21.04.2022 року по 21.10.2022 року включно із застосуванням принципу співмірності. При цьому, зобов'язав Відповідача здійснити такий розрахунок суми середнього заробітку відповідно до Порядку № 100 із врахуванням 6-місячного терміну, встановленого ст. 117 КЗпП України, яка діє з 19.07.2022 року.
Однак, на думку колегії суддів, недостатньо встановити факт затримки розрахунку при звільненні і заборговану суму та період затримки, оскільки передбачений статтею 117 КЗпП України спосіб захисту вимагає також, щоб орган, який вирішує спір щодо суми заборгованості при звільненні (зокрема суд), визначивши також і суму, яка підлягатиме стягненню на користь Позивача.
Розраховуючи суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, судова колегія виходить з наступного.
Правила обчислення середнього заробітку для визначення оплати вимушеного прогулу визначені Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року (далі - Порядок № 100), який поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників. Роз'яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством економіки, а у разі коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів.
Абзацом 4 пункту 2 Порядку № 100 встановлено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 5 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Апеляційний суд зазначає, як вбачається з довідки про розмір грошового забезпечення Позивача за лютий-березень 2022 року:
- розмір грошового забезпечення за лютий 2022 року становить 14 211, 95 грн.;
- розмір грошового забезпечення за березень 2022 року становить 15 352, 95 грн..
Отже, розмір середньоденної заробітної плати Позивача, який враховується для обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, становить суму грошового забезпечення за лютий та березень 2022 року (14 211, 95 + 15 352, 95 = 29 564, 90) поділена на календарні дні лютого та березня 2022 року (31 + 28 = 59 календарних дня) та складає 501, 10 грн. (29 564, 90 / 59 = 501, 10).
Позивач був виключений зі списків особового складу управління та знятий з усіх видів забезпечення - 20.04.2022 року.
Отже, саме 20.04.2022 року апелянт мав провести остаточний розрахунок з Позивачем.
Натомість остаточний розрахунок з Позивачем був проведений 14.11.2024 року та вказана обставина не заперечується апелянтом.
Разом з тим, у позові заявлено період з 21.04.2022 року по 21.10.2022 року.
Розраховуючи суму середнього заробітку за період з 21.04.2022 року по 19.07.2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ), судова колегія виходить з наступного.
Вказаний вище період становить 89 календарних днів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 року по справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 року у справі № 6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За обставин цієї справи судова колегія вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Апеляційним судом встановлено, що згідно особистої картки грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з січня по грудень 2022 року, на день виключення зі списків особового складу було нараховано грошове забезпечення в сумі 199 740, 10 грн..
Натомість, на думку колегії суддів, на день виключення зі списків особового складу Позивач мав отримати грошове забезпечення, яке б включало в себе недоплачене грошове забезпечення за період з 29.01.2020 року по 20.04.2022 року на загальну суму 157 396, 95 грн. (виплачені на виконання судового рішення по справі № 420/3799/24), тобто мало бути виплачено 357 137, 05 грн. (199 740, 10 + 157 396, 95).
Відсоткове співвідношення спірної суми у даній справі до загальної суми виплати розраховується, виходячи з наступного розрахунку:
(157 396, 95 х 100% / 357 137, 05 = 44, 07%).
Виходячи з принципу пропорційності, судова колегія вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав Позивача здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку наступним чином:
89 днів х 501, 10 грн. = 44 597, 90 грн. х 44, 07% = 19 654, 29 грн., що становить 44, 07% суми виплати, яка мала бути нарахована на день звільнення зі служби.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.04.2022 року по 19.07.2022 року, з урахуванням пропорційного розрахунку від розміру усіх належних звільненому працівникові сум, становить 19 654, 29 грн..
Що стосується періоду з 19.07.2022 року по 21.10.2022 року, який регулюється вже чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, то судова колегія виходить з наступного.
Апеляційний суд звертає увагу, що приписами чинної редакції ст. 117 КЗпП України встановлено, що виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється за весь період, але не більш ніж за шість місяців.
В даному випадку, спірний період заявлено в межах шестимісячного строку та не підлягає зменшенню суми компенсації на частку заборгованості, тобто з 19.07.2022 року по 21.10.2022 року, що складає 94 дня.
Відтак, сума середнього заробітку за період з 19.07.2022 року по 21.10.2022 року становить 47 103, 40 грн. (94 дня х 501, 10).
Враховуючи вищевикладене, сума середнього заробітку ОСОБА_1 за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 21.04.2022 року по 21.10.2022 року включно становить: 66 757, 69 грн. (19 654, 29 + 47 103, 40).
При цьому, колегія суддів не приймає до уваги наведений скаржником в апеляційній скарзі розрахунок розміру середньоденного грошового забезпечення із врахуванням розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні, яка становить - 17 423, 25 грн., та вважає його арифметично невірним, оскільки такий розрахунок проведений без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц.
Також, колегія суддів зазначає, що відповідно до принципу співмірності розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив Відповідач Позивачу при звільненні, та суд апеляційної інстанції враховує наведені висновки Верховного Суду (постанови від 27.04.2023 року по справі № 200/5415/20-а та від 08.06.2023 року по справі № 340/681/20), згідно яких, запропонований ВС у справі № 480/3105/19 спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати, як єдино правильний, чи обов'язковий, критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку, та обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.
Проте, суд першої інстанції приведені обставини та правове регулювання спірних правовідносин не врахував під час розгляду справи по суті, в зв'язку з чим дійшов хибного висновку про стягнення з ВЧ НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 91 701, 30 грн., з яким колегія суддів категорично погодитись не може з огляду на невірне визначення судом суми середнього заробітку, що підлягає виплаті на користь Позивача, відтак слушними є доводи апеляційної скарги Відповідача в цій частині.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням, не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б свідчили про відсутність у Позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 року, пункт 29).
За наведених обставин, оскаржуване рішення суду першої інстанції має бути скасоване в частині обраного судом першої інстанції засобу відновлення порушеного права, з ухваленням в цій частині нового рішення про зобов'язання ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.04.2022 року по 21.10.2022 року в сумі 66 757, 69 грн..
За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення (п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України).
В свою чергу, як визначено п.п. 1 та 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції скасуванню в частині способу відновлення порушеного права Позивача, з прийняттям нового рішення в цій частині про часткове задоволення позовних вимог.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 139, 292, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - скасувати в частині зобов'язання вчинити певні дії.
Прийняти в цій частині нове рішення, яким зобов'язати НОМЕР_3 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ; АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.04.2022 року по 21.10.2022 року в сумі 66 757 (шістдесят шість тисяч сімсот п'ятдесят сім) гривень 69 копійок.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: М.П. Коваль
Суддя: Ю.В. Осіпов
Суддя: В.О. Скрипченко