09 жовтня 2025 року м. Дніпросправа № 204/11926/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Головко О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2025 року (суддя Книш А.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Старшого лейтенанта поліції роти №4 батальйону №4 Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області Дубіни Сергія Миколайовича, Департаменту патрульної поліції, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження,-
ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до в до Старшого лейтенанта поліції роти №4 батальйону №4 Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області Дубіни Сергія Миколайовича, Департаменту патрульної поліції, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, у якому просить скасувати постанову інспектора взводу №1 роти 4 батальйону №4 Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області старшого лейтенанта поліції Дубіни С.М. серії ЕНА №3037519 від 12 вересня 2024 року, якою позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 425 грн за ч.1 ст.126 КУпАП, та провадження у справі закрити.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12 вересня 2024 року відносно позивача старшим лейтенантом поліції Дубіною С.М. була винесена оскаржувана постанова, відповідно до якої позивач 12 вересня 2024 року о 22 год. 23 хв. у м. Дніпро по вул. Павлова, 3/5, після зупинки транспортного засобу за порушення Правил дорожнього руху водій не пред'явив у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться у посвідчені водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, чим порушив вимоги п.2.1.а ПДР. Позивач вказує, що постанова серії ЕНА №3037519 від 12 вересня 2024 року взагалі не містить посилань на жодні належні та допустимі докази, зокрема, показання свідків, показання технічних приладів та засобів, посилання на офіційні документи, протокол про адміністративне правопорушення тощо, на підставі яких поліцейським зроблено висновок про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП. Позивач також зазначає, що 12 вересня 2024 року о 22 год. 23 хв. у м. Дніпро по вул. Павлова, 3/5, він не керував транспортним засобом ЗАЗ 110207, номерний знак НОМЕР_1 . Позивач не є власником вказаного транспортного засобу та одразу після звернення до позивача працівників поліції з вимогою надати посвідчення водія на право керування заявив, що не керував транспортним засобом, а знаходився у ньому в якості пасажира, як і двоє його неповнолітніх дітей. Позивач вважає, що оскільки доказів його вини у вчиненні правопорушення поліцією не встановлено при винесенні оскаржуваної постанови, а тому це вказує на відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП, що свідчить про неправомірність складеної відносно позивача постанови та є підставою для закриття справи про адміністративне правопорушення.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Позивач, не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просит його скасувати, як постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при не повному з'ясуванні обставин справи, невідповідністю висновків суду встановленим обставинам справи та прийняти нове судове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано відсутність належних доказів на підтвердження порушення позивачем вимог п.2.1.а ПДР. Зауважує, що спірна постанова в порушення ст. 283 КУпАП не містить посилань на технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис, отже надані відповідачем відеозаписи взагалі не є належними доказами. Таким чином, судом першої інстанції прийнято рішення всупереч презумпції, що закріплена у ч. 2 ст. 77 КАС України, а відповідачем не доведено правомірність свого рішення. Як наслідок, спірна постанова є протиправною та підлягає скасуванню, а дії поліцейського по її складанню є незаконними.
У відзиві на апеляційну скаргу Департамент патрульної поліції просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 12 вересня 2024 року відносно позивача старшим лейтенантом поліції роти №4 батальйону №4 Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області Дубіною С.М. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №3037519.
Так, в постанові зазначено, що 12 вересня 2024 року о 22 год. 23 хв. в м. Дніпро по вул. Павлова, 3/5, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом ЗАЗ 110207, реєстраційний номер НОМЕР_1 , після зупинки транспортного засобу за порушення ПДР водій не пред'явив у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться у посвідченні водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, чим порушив вимоги п.2.1.а ПДР України, тобто скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.126 КУпАП. На підставі даного порушення позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 425 грн (а.с.61).
Позивач, не погоджуючись з постановою по справі про адміністративне правопорушення, оскаржив її в судовому порядку.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Пунктом 1.9 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР) передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до частини 9 статті 15 Закону України «Про дорожній рух» право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. На території України відповідно до Конвенції про дорожній рух діють національні та міжнародні посвідчення водія. Порядок видачі, обміну та встановлення терміну дії таких посвідчень визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до підпункту «а» п. 2.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - ПДР України) водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Згідно частин 1, 2 ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Стаття 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з п.1 ст. 247 КУпАП вбачається, що обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених ч. 2 цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 251 КУпАП України, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
На підтвердження правомірності дій поліцейського та вчинення позивачем порушення ч.1 ст.126 КУпАП відповідачем надано DVD-RW диск з відеозаписами з відеореєстратору.
Надаючи оцінку вказаним доказам, суд першої інстанції дійшов висновку, що наданими відеозаписами підтверджено правомірність дій відповідача та наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.126 КУпАП, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Разом з тим, суд першої інстанції залишив поза увагою положення ч. 2 ст. 77 КАС України, якими передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Колегія суддів зазначає, що особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Таким чином, саме відповідач у справі зобов'язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема, довести факт вчинення позивачем порушення ПДР України відповідними доказами.
На обов'язок та важливість доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постанові від 17 липня 2019 року у справі №295/3099/17.
Натомість, оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності всупереч вимогам ст. 283 КУпАП не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис.
З огляду на зазначене відеозаписи не є належними доказами факту порушення позивачем правил дорожнього руху.
Відповідно до практики Верховного Суду приписами частини 3 статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов'язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис згідно з вимогами статті 70 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення судами попередніх інстанцій рішень у цій справі) не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення (постанови від 13 лютого 2020 року у справі №524/9716/16-а).
Водночас, саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, а постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Лише фіксація саме вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а не притягнення його до адміністративної відповідальності, підтверджує правомірність накладення відповідачем адміністративного стягнення та буде вважатися належним доказом по справі.
Таким чином, відеозапис, на який покликається відповідач, та який не зазначений в оскаржуваній постанові, не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Аналогічна позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №524/5536/17, від 17.07.2019 у справі №295/3099/17, від 05.03.2020 у справі №607/7987/17.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить висновку, що відповідач при винесені оскаржуваної постанови належним чином не задокументував наявність правопорушення, що унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні, а тому постанова серії ЕНА №3037519 від 12 вересня 2024 року підлягає скасуванню.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецеденту практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції обставинам справи не відповідають, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позову повністю.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню.
Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.
Щодо розподілу витрат зі сплати судового збору, колегія суддів зазначає наступне.
За правилами ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд ухвалить нове рішення, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Колегія суддів зазначає, що позивачем понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 1 211,20 грн та апеляційної скарги 1 816,80 грн., що підтверджується відповідними платіжними інструкціями.
Враховуючи, що апеляційна скарга судом задоволена, відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції.
Керуючись ст.ст. 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2025 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Старшого лейтенанта поліції роти №4 батальйону №4 Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області Дубіни Сергія Миколайовича, Департаменту патрульної поліції, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження задовольнити.
Скасувати постанову інспектора взводу №1 роти 4 батальйону №4 Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області старшого лейтенанта поліції Дубіни С.М. серії ЕНА №3037519 від 12 вересня 2024 року, якою позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 425 грн за ч.1 ст.126 КУпАП, та провадження у справі відносно ОСОБА_1 закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в загальному розмірі 3028,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя А.В. Суховаров
суддя О.В. Головко