08 жовтня 2025 року м. Дніпросправа № 340/7977/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Сафронової С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.02.2025 року в адміністративній справі №340/7977/23 за позовом ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування постанов,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ014666 від 13.06.2023 року, №ПШ014727 від 30.06.2023 року та №ПШ014751 від 11.07.2023 року.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ014727 від 30 червня 2023 року, винесену Відділом державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області, якою постановлено стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарський штраф у сумі 17 000 грн.
Визнано протиправною та скасовано постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ014751 від 11 липня 2023 року, винесену Відділом державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області, якою постановлено стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарський штраф у сумі 17 000 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати (судовий збір) у розмірі 2 147,20 грн (дві тисячі сто сорок сім грн 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Державна служба України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області подало апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржене рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в оскаржуваній частині.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є не обґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що судом першої інстанції неправильно встановлено обставини у справі, оскільки порушення автотранспортного законодавства відбулося 02.05.2023 року та 12.05.2023 року, тобто до припинення позивачем господарської діяльності, тому припинення діяльності позивача не звільняє його від відповідальності за порушення автотранспортного законодавства.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду у суді апеляційної інстанції, 19.04.2023 року посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Луганській області та Відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області на підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) №004376 від 14.04.2023 року на автодорозі М-30 252 км проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт, під час якої виявлено, що водій транспортного засобу Renault д.н.з. НОМЕР_1 здійснював внутрішні вантажні перевезення згідно з ТТН серія 02АБЗ №4022, автомобіль обладнано цифровим тахографом, відсутні: протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, особиста чіпкартка водія ОСОБА_2 , роздруківка з цифрового тахографа за 19.04.2023 року водія ОСОБА_2 , чим порушено вимоги статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт». За результатом перевірки складено акт №027113 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 19.04.2023 року.
За результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ014666 від 13.06.2023 року на підставі абз.3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» з ФОП ОСОБА_1 стягнуто адміністративно-господарський штраф у сумі 17 000 грн.
02.05.2023 року посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області на підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) №000303 від 28.04.2023 року на автодорозі Н-10 168 км + 900 м. проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт, під час якої виявлено, що водій транспортного засобу MAN д.н.з. НОМЕР_2 під час перевезення вантажу відповідно до ТТН №Р569 від 01 травня 2023 року, перевізник не забезпечив водія чинним оформленим протоколом перевірки та адаптації тахографа, щоденником реєстрації з листком обліку режиму праці та відпочинку водія, чим порушено вимоги статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт». За результатом перевірки складено акт №349000 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 02.05.2023 року.
За результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ014727 від 30.06.2023 року на підставі абз.3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» з ФОП ОСОБА_1 стягнуто адміністративно-господарський штраф у сумі 17 000 грн.
12.05.2023 року посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області на підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) №014516 від 05.05.2023 року на автодорозі Н-08 440 км + 330 м. проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт, під час якої виявлено, що водій транспортного засобу Renault д.н.з. НОМЕР_1 здійснював вантажні перевезення згідно з ТТН серія №0000472 від 11.05.20223 року, проте під час перевезення вантажів перевізник ФОП ОСОБА_3 не забезпечив виконання вимог Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: відсутня особиста картка водія ОСОБА_4 , чим порушено вимоги п.3.3 Наказу №385. За результатом перевірки складено акт №003332 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 12.05.2023 року.
За результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ014751 від 11.07.2023 року на підставі абз.3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» з ФОП ОСОБА_1 стягнуто адміністративно-господарський штраф у сумі 17 000 грн.
Вважаючи спірні постанови про застосування адміністративно-господарських штрафів безпідставними та протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2025 року визначено склад колегії суддів: Білак С.В. (суддя-доповідач), судді Чабаненко С.В., Сафронова С.В.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Предметом спірних правовідносин є правомірність застосування до позивача санкцій за порушення положень чинного законодавства, зокрема у вигляді адміністративно-господарського штрафу. Так, за змістом частини першої статті 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою статті 218 ГК України встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Згідно зі статтями 238, 239 ГК України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади адміністративно-господарські санкції, до яких відноситься адміністративно господарський штраф.
Відповідно до частини першої статті 241 ГК України, адміністративно господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.
При цьому, для правильного вирішення справи по суті необхідним є дослідження нормативно-правового регулювання, яке визначає вимоги до осіб, які є учасникам правовідносин з перевезення.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про автомобільний транспорт» цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
Згідно з абз.1, 2 частини сьомої статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 року №2344-ІІІ (далі за текстом - Закон №2344) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті.
Частиною десятою статті 6 Закону №2344 встановлено, що на території України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, у сфері міжнародних автомобільних перевезень здійснює: контроль наявності, видачу дозвільних документів на виконання перевезень та контроль відповідності виду перевезення, що фактично виконується; контроль за виконанням автомобільними перевізниками вимог міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень; контроль технічного, санітарного та екологічного стану транспортних засобів, що впливає на безпеку руху та екологічну ситуацію; контроль за дотриманням перевізниками вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення; контроль та нагляд за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо забезпечення безпеки на автомобільному транспорті та правил перевезення небезпечних вантажів; контроль внесення перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами України; перевірку транспортно-експедиційної документації на здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом; габаритно-ваговий контроль транспортних засобів; нарахування, у разі виявлення порушень, та вжиття заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
Відповідно до пунктів 1, 8 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №103 Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Згідно з підпунктами 15, 27 пункту 5 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування, вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
Процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт. визначено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.07.2006 року №1567 (далі за текстом - Порядок №1567).
З огляду на пункти 12, 13 Порядку №1567, рейдова перевірка (перевірка на дорозі) здійснюється на підставі щотижневого графіка.
Графік проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) складається та затверджується керівником або заступником керівника Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин.
Водночас, відповідно до пункту 25 Порядку №1567 справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Як встановлено судом першої інстанції, рейдові перевірки проводилися не посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області, який є відповідачем у справі, що виключає наявність саме у відповідача відповідних щотижневих графіків проведення перевірок на підставі яких проводилися рейдові перевірки внаслідок яких прийнято оскаржувані рішення.
Пунктом 26 Порядку №1567 передбачено, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника.
Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).
Відділом державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області на адресу ФОП ОСОБА_1 надіслано повідомлення про розгляд справи №36728/30/24-23 від 22.05.2023 року, №36734/30/24-23 від 22.05.2023 року, №41521/30/24-23 від 07.06.2023 року, однак поштові відправлення повернуті адресату з відміткою «за закінченням встановленого терміну зберігання», а повідомлення №41521/30/24-23 від 07.06.2023 року одержане адресантом 30.06.2023 року.
З урахуванням наведеного, відповідачем вжито необхідних заходів для повідомлення позивача про дату розгляду справи у термін понад чотирнадцять днів до її розгляду.
При цьому, суд першої інстанції обгрунтовано зауважив, що відсутність особи під час розгляду справи про накладення адміністративно-господарського штрафу не позбавляє особу спростовувати вину у суді, та у зв'язку з цим, не може бути самостійною підставою для скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 01.03.2018 року №820/4810/17 (провадження №К/9901/1438/18).
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що за своєю правовою природою адміністративно-господарські штрафи за порушення законодавства про автомобільний транспорт, установлені статтею 60 Закону №2344, є видом адміністративно-господарських санкцій, що застосовуються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування до суб'єктів господарювання за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності (статті 216, 217, 238, 239, 241 Господарського кодексу України).
Суб'єктами відповідальності за абзацом 3 частини першої статті 60 Закону №2344 є автомобільні перевізники - суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи-підприємці), які надають послуги з перевезень вантажів у внутрішньому сполученні згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
У статті 241 Господарського кодексу України визначено, що адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.
Відповідно до частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з частиною першою статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
За частиною першою статті 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб'єктами господарювання є:
1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Згідно з частиною першою, третьою статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність: безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється; із залученням або без залучення найманої праці; самостійно або спільно з іншими особами.
Відповідно до частини другої статті 50, частини першої статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Частиною дев'ятою статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 року №755-IV передбачено, що фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Також, судом першої інстанції встановлено, що 15.06.2023 року проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Зважаючи на те, що із 15.06.2023 року припинено статус позивача як фізичної особи-підприємця та суб'єкта господарювання, то з цього часу він не є суб'єктом адміністративно-господарської відповідальності за абзацом 3 частини першої статті 60 Закону №2344.
Оскільки постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ014727 від 30.06.2023 року та постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ014751 від 11.07.2023 року прийняті Відділом державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області після припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 , а тому застосовані ними адміністративно-господарські штрафи є протиправними та такими, що застосовані відносно особи, яка не є суб'єктом відповідальності, у зв'язку з чим, зазначені постанови підлягають визнанню протиправними та скасуванню.
Разом з тим, постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ014666 від 13.06.2023 року винесена Відділом державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області до припинення підприємницької діяльності позивача, а тому не підлягає скасуванню з вище вказаних підстав.
Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу на підставі постанови №ПШ014666 від 13.06.2023 року, суд першої інстанції правильно врахував наступне.
У розумінні абз.21 статті 1 Закону №2344 автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Зважаючи на абз.2 частини першої статті 34 Закону №2344 автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.
Частинами першої, другої статті 48 Закону №2344 встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Таким чином, перелік документів, які повинен мати водій під час здійснення внутрішніх перевезень, зазначений у статті 48 Закону №2344 не є вичерпним.
Відповідно до п.п.1.2, 1.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 року №340 (далі за текстом - Положення №340) це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку.
Вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).
Пунктом 6.1 Положення №340 передбачено, що автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів визначено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженою наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010 року №385 (далі за текстом - Інструкція №385).
Згідно з п.1.3 Інструкції №385, ця Інструкція поширюється на суб'єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).
З огляду на п.1.4 Інструкції №385 контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв.
Згідно з п.п.3.1, 3.3 Інструкції №385 виробники транспортних засобів, перевізники, водії та ПСТ використовують тахографи, тахокарти, картки до цифрових тахографів, тип яких затверджено відповідно до вимог ЄУТР.
Водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Пунктами 3.5, 3.6 Інструкції №385 визначено, що перевізники: забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії; аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.
Перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку: правильності роботи тахографа та відповідності його типу згідно із законодавством (обов'язковість установлення тахографа певного типу - аналоговий або цифровий, позначка затвердження типу згідно з ЄУТР); наявності та цілісності таблички тахографа та його пломб, а також маркування таблички та пломб тахографа знаком ПСТ, внесеним до Переліку; дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа; дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом; наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа; строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.
Таким чином, тахокарти та картки водія чи роздруківки даних роботи цифрового тахографа є документами, передбаченими законодавством України, на підставі яких виконуються вантажні перевезення автомобільним транспортом, тобто у розумінні статті 48 Закону №2344 є іншими документами передбаченими законодавством.
Отже, протокол адаптації та перевірки тахографа до транспортного засобу, а також роздруківка даних роботи тахографа чи особиста картка водія, відповідно до статті 48 Закону №2344 повинні знаходитися у водія під час здійснення перевірки.
Відповідно до абз.3 частини першої статті 60 Закону №2344 за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року в адміністративній справі №340/7977/23 - залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року в адміністративній справі №340/7977/23 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя С.В. Чабаненко
суддя С.В. Сафронова