09 жовтня 2025 р. Справа № 520/29335/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.01.2025, головуючий суддя І інстанції: Біленський О.О., по справі № 520/29335/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій, що передбачена статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за період 2017-2020 рік, що сумарно складає 56 календарних днів, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій, що передбачені статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за період з 2017-2020 роки, що сумарно складає 56 календарних днів, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.01.2025 у справі № 520/29335/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій за 2017-2020 роки у кількості 56 календарних днів.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій за 2017-2020 роки у кількості 56 календарних днів.
Стягнено за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у сумі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, яку аргументує неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.01.2025 у справі № 520/29335/24 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що грошова компенсація за невикористану відпустку може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустку. Відповідачем наголошується, що при звільненні з військової служби грошова компенсація за ненадані під час дії особливого періоду дні додаткових і соціальних відпусток, у тому числі військовослужбовцям-учасникам бойових дій не виплачується.
Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача.
На підставі положень пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України, при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_2 , видане 27.05.2015.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.08.2020 № 230 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 14.08.2020.
Як вбачається зі змісту вказаного витягу та не заперечується відповідачем у справі, при звільненні позивачу не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2020 роки.
Вважаючи протиправною вказану бездіяльність відповідача, позивач звернувся до суду з позовною заявою.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби йому виплачується компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, тому при виключенні позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2017-2020 роках додаткову оплачувану відпустку у кількості 56 календарних днів.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 №5 04/96-ВР (далі - Закон №5 04/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Зокрема, статтею 4 Закону № 504/96-ВР передбачено наступні види відпусток:
1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);
3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону);
4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону);
5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
За змістом статті 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII, учасники бойових дій - це особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII передбачено використання учасниками бойових дій чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Отже, учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку зі збереженням заробітної плати.
Разом із цим, частинами 8, 10, 17-19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Відповідно до положень пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин.
Згідно з пунктом 17, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами 1, 6, 8 (у частині надання одноразової відпустки при народженні дитини, передбаченої статтею 19-1 Закону України «Про відпустки»), 9, 10 і 12 цієї статті. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених пунктом 1 цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки, передбачені пунктами 9 і 10 цієї статті, військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів.
Положеннями пункту 18 статті 10-1 закріплено, що під час дії воєнного стану військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надається частина щорічної основної відпустки загальною тривалістю не більше 30 календарних днів, додаткова відпустка, визначена Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з дозволу командира (начальника) військової частини, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів. Кожна із зазначених відпусток надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Згідно з пунктом 19 статті 10-1 Закону № 2011, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки для лікування у зв'язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII та Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закон №3543-XII та №1932-XII відповідно).
Згідно зі статтею 1 Закону № 1932-XII, особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток.
Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17.03.2014 № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Із вищенаведеного слідує, що спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період. Положеннями пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011 надання військовослужбовцям під час дії воєнного стану додаткової відпустки, визначеної Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.
Разом із цим, колегія суддів зазначає, що припинення надання відпусток на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізоване в один із наступних способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Даний висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі № 620/4218/18.
Судом установлено, що позивач має статус учасника бойових дій, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_2 , видане 27.05.2015. Позивач був виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 14.08.2020 наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.08.2020 № 230. Відповідачем не надано до суду доказів виплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2020 роки на виконання приписів абзацу 3 пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій за 2017-2020 роки у кількості 56 календарних днів та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій за 2017-2020 роки у кількості 56 календарних днів.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставин справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.01.2025 по справі № 520/29335/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій