09 жовтня 2025 р. Справа № 520/34765/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2025, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/34765/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач, апелянт), в якому просила:
- визнати протиправним рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 21.11.2024 №963270189077, яким було відмовлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в перерахунку пенсії на підставі положення ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції Закону України від 06.06.1996 № 230/96-ВР) відповідно до Рішень Конституційного суду України від 07.04.2021 по справі № 1-р (ІІ)/2021, від 03.04.2024 у справі № 4-р (І)/2024;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Харківській області здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.07.2021 відповідно до Рішень Конституційного суду України від 07.04.2021 по справі № 1-р (ІІ)/2021, від 03.04.2024 у справі № 4-р (І)/2024, відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції Закону України від 06.06.1996 № 230/96-ВР) в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 позов задоволено.
Визнано протиправним рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 21.11.2024 №963270189077, яким було відмовлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в перерахунку пенсії на підставі положення ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції Закону України від 06.06.1996 № 230/96-ВР) відповідно до Рішень Конституційного суду України від 07.04.2021 по справі № 1-р (ІІ)/2021, від 03.04.2024 у справі № 4-р (І)/2024.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Харківській області здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.07.2021 відповідно до Рішень Конституційного суду України від 07.04.2021 по справі № 1-р (ІІ)/2021, від 03.04.2024 у справі № 4-р (І)/2024, відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції Закону України від 06.06.1996 № 230/96-ВР) в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідачем було подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, апелянт просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги ГУ ПФУ в Харківській області зазначило, що предметом спору у цій справі є рішення №963270189077 від 21.11.2024, яке було прийнято ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, тобто відповідач жодних прав позивачки не порушив. Таким чином позовні вимоги про зобов'язання вчинити дії щодо перерахунку пенсії безпідставно заявлені до ГУ ПФУ в Харківській області, оскільки відповідальним за прийняття відповідного рішення є ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
По суті заявлених позовних вимог апелянт зазначив, що положення частини 3 статті 54 Закону України № 796-XII, у редакції Закону № 230/96-ВР, застосуванню не підлягають, оскільки Верховною Радою України було виконано Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 у визначений у ньому термін шляхом прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» від 29.06.2021 № 1584-ІХ, який вносить зміни до Закону №796-ХІІ, що визначає новий розмір пенсії по інвалідності осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а отже можна дійти висновку про відсутність правових підстав для проведення нарахування та виплати пенсії у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Позивач правом на подання відзиву не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
На підставі положень частини 1 статті 308, пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено такі обставини справи.
ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи та належить до 1 категорії громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується наявним в матеріалах справи посвідченням.
Позивачка перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Харківській області як отримувач пенсії по інвалідності відповідно до статті 54 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII).
13.11.2024 ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою, в якій просила провести перерахунок та виплачувати їй пенсію відповідно до статті 54 Закону № 796-XII, у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06.06.1996 № 230/96-ВР з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 07.04.2024 № 1-р(ІІ)/2021 та рішення Конституційного Суду України від 03.04.2024 № 4-р(ІІ)/2024, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Листом від 10.12.2024 № 35065-36077/П-02/8-2000/24 ГУ ПФУ в Харківській області повідомило позивачці, що за результатами розгляду її заяви про перерахунок пенсії від 13.11.2024, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення від 21.11.2024 № 963270189077.
Рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 21.11.2024 № 963270189077 відмовлено ОСОБА_1 в перерахунку пенсії.
Вважаючи рішення від 21.11.2024 № 963270189077 протиправним, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачка, як особа з інвалідністю ІІ групи, внаслідок захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, має право на отримання пенсії в розмірі, визначеному статтею 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР, тобто в розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком, визначених Законом України «Про Державний бюджет України на відповідний рік», а тому дії відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті пенсії в зазначеному розмірі є протиправними.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність дій відповідача, з огляду на таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За змістом частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Положеннями пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України встановлено, що суб'єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
За приписами пункту 6 частини статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Статтею 58 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та готує документи для її виплати.
За змістом пункті 1, 2 Положення про Пенсійний фонд України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280, (далі - Положення № 280) Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, сім'ї та єдності, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Відповідно до пункту 7 Положення № 280 Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
За змістом статті 60-1 Закону № 796-ХІІ призначення та виплата пенсій, передбачених цим Законом, і щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи провадяться територіальними органами Пенсійного фонду України.
Заява про призначення пенсії згідно з цим Законом подається в електронній або паперовій формі до територіального органу Пенсійного фонду України або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
З вищезазначеного вбачається, що розгляд заяв про призначення та перерахунок пенсії, в тому числі відповідно до норм Закону № 796-ХІІ, здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що задовольняючи позов ОСОБА_1 суд першої інстанції помилково не врахував, що оскаржуване рішення від 21.11.2024 № 963270189077 приймалось не відповідачем, а ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
Колегія суддів погоджується з такими доводами апелянта з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області, а оскаржуване рішення про відмову в перерахунку пенсії від 21.11.2024 № 963270189077 було прийнято ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
30.03.2021 набрала чинності Постанова правління Пенсійного фонду України від 16.12.202 № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16.03.2021 за № 339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ № 25-1).
Зміни, внесені до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, (далі - Порядок № 22-1) на підставі Постанови правління ПФУ № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01.04.2021.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
За змістом абзацу чотирнадцятого пункту .2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Положеннями пункту 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Згідно з абзацом першим пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
З огляду на вищезазначені положення Порядку № 22-1, органом, що розглядав заяву позивачки про проведення перерахунку пенсії та прийняв оскаржуване рішення за результатами її розгляду є ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
Колегія суддів зазначає, що позивачем не заявлено позовних вимог про скасування рішення від 21.11.2024 № 963270189077 саме до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, судом першої інстанції не було вжито заходів щодо залучення до участі в справі в якості співвідповідача пенсійного органу, що прийняв рішення про відмову в перерахунку пенсії.
За змістом частини 3 статті 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
Відповідно до частини 4 статті 48 КАС України якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.
Зі змісту норм КАС України вбачається, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - це обов'язок суду, який реалізується під час розгляду справи.
Колегія суддів зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.
Особа, яка залучається до участі у справі у процесуальному статусі відповідача має процесуальні права та процесуальні обов'язки, визначені КАС України.
Згідно з частиною 7 статті 48 КАС України заміна позивача допускається до початку судового розгляду справи по суті. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
З вищезазначених правових норм вбачається, що суд апеляційної інстанції позбавлений процесуального права здійснювати заміну неналежної сторони по справі або залучати до участі у справі другого відповідача.
Зокрема, залучення такої особи на стадії апеляційного розгляду справи позбавило би залученого відповідача можливості користуватися своїми процесуальними правами, гарантованими КАС України в суді першої інстанції, що є порушенням принципу рівності сторін.
Така правова позиція щодо застосування норм процесуального права висловлена Верховним Судом у постанові від 09.07.2020 у справі № 2040/5355/18.
Крім того, колегія суддів зауважує, що позовні вимоги заявляє позивач, водночас адміністративний суд може, якщо вважатиме за потрібне, застосувати інший, аніж той, який зазначив позивач, спосіб захисту його прав та інтересів, який не суперечитиме закону і забезпечуватиме їхній ефективний захист. Вибір/застосування способу захисту порушених прав та інтересів детермінується через призму суті порушеного (суб'єктивного) права в рамках правовідносин, з яких виник спір.
Обраний спосіб захисту порушеного права (у контексті цього спору) буде результативним тоді, коли існуватиме взаємозв'язок між порушенням (суб'єктивного права особи) та (дозволеним, прийнятним) способом його захисту, водночас останній сприятиме вичерпному його поновленню. Однією з умов для досягнення такого результату є визначення належного відповідача/відповідачів за позовом, адже від цього значною мірою теж залежить ефективність захисту порушеного права (втілена у процедурі виконання судового рішення).
З огляду на викладене, враховуючи предмет цього позову, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, в порушення вказаних вимог КАС України, вирішуючи спір, неправильно встановив обставини справи, не з'ясував особу, яка прийняла рішення про відмову в перерахунку пенсії, належність відповідача у справі та не вирішив питання про залучення до участі у справі належного відповідача чи співвідповідача.
Матеріали справи не містять доказів того, що суд першої інстанції запропонував позивачу здійснити заміну неналежного відповідача на належного або залучити до участі у справі другого відповідача.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, не встановивши фактичні обставини, які мають значення для справи, та не здійснивши залучення до участі в справі належної сторони, яке, в силу обмежень, встановлених статтею 48 КАС України, могло бути здійснено виключно судом першої інстанції, допустив порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позову.
При цьому колегія суддів зауважує, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 28.11.2019 у справі № 826/12172/18 та від 18.06.2020 у справі №824/245/19-а.
Щодо інших доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає таке.
Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується положеннями статті 322 КАС України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини, а саме рішенням «Серявін та інші проти України», та пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень.
Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Положеннями пункту 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів передбачено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначене, дослідивши фактичні обставини та питання права, які лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.
Згідно з частинами 1-3 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За змістом частини 2 статті 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню.
Керуючись ст. ст. 308, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року по справі № 520/34765/24 - скасувати.
Прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк С.П. Жигилій