Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про залишення позовної заяви без руху
09 жовтня 2025 р. справа № 520/26279/25
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Ширант А.А., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління національної поліції в Харківській області (61002, м. Харків, вул. Жон Мироносиць, буд. 13, код ЄДРПОУ 40108599) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач просить суд зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходу за період з 07.11.2015 по 19.09.2025.
Позов обґрунтовується тим, що позивач при звільненні був незгоден із сумою, яку одержав від відповідача у порядку ст. 116 КЗпП, а тому звернувся до суду із відповідним позовом, який рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2025, був задоволений частково (справа № 520/3971/25).
Суд, зокрема, зобов'язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошового забезпечення у вигляді доплати за 956 годин несення служби в нічний час за період з 01.01.2018 р. по 21.09.2022 р., додаткової доплати за службу в особливих умовах (період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СoV-2) у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення щомісячно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 375 від 29.04.2020 р. за період з 01.08.2020 по 01.11.2020 року та з 01.12.2020 року по 21.09.2022 року, компенсації за невикористану частину щорічної відпустки (10 днів) за 2015, 2019, 2020 роки, а також індексації грошового забезпечення з 01.06.2016 по 31.10.2017 р.
Оскільки частина суми, яка належала позивачу при звільненні (яка складалась, в тому числі, й зі спірної суми грошового забезпечення), була виплачена позивачу за рішенням суду лише 19.09.2025, позивач вважає, що відповідач має виплатити компенсацію втрати частини доходів за період з 07.11.2015 по 19.09.2025.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст.ст. 160, 161, 171 кодексу.
Перевіривши позовну заяву на відповідність вищевказаним вимогам, суд зазначає таке.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 171 КАС України суд з'ясовує чи позов подано у строк, встановлений законом.
Норми права, які застосовує суд: процесуальні положення про строк звернення до суду
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
У ч. 2 ст. 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно зі ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX внесені зміни до норм КЗпП України. Зокрема, ч.ч. 1 та 2 ст. 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116 КЗпП України).
Відповідно до нової редакції ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (ст. 116 КЗпП України), минуло не більше одного року.
Разом з цим відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Уряду від 11.03.2020 № 211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Уряду від 27.06.2023 № 651).
Норми права, які застосовує суд: компенсація як складова заробітної плати
Заробітна плата в розумінні ч. 1 ст. 94 КЗпП України означає винагороду, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України "Про оплату праці", яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення) (ч.ч. 1, 2 ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-ІІІ).
На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував Конституційний Суд України у справі щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 233 КЗпПУ, рішення № 9-рп/2013 від 15.10.2013.
Зокрема Суд зазначив, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями ч. 6 ст. 95 КЗпПУ, ст.ст. 33, 34 Закону України "Про оплату праці" такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Положенням ст. 34 Закону передбачено компенсацію працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати, що провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Згідно зі статтями 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати“ від 19 жовтня 2000 року № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), а саме у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих громадянам грошових доходів: пенсії, соціальних виплат, стипендії, заробітної плати (грошового забезпечення) тощо.
На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Отже як індексація так і компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати є складовими заробітної плати.
Висновки суду
Щодо віднесення суми компенсації до заробітної плати: суд вважає, що позовна вимога про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу за період з 07.11.2015 по 19.09.2025 за несвоєчасну виплату відповідачем належних позивачу сум грошового забезпечення при звільненні - є вимогою по оплаті праці - згідно з правовим висновком Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України № 9-рп/2013 від 15.10.2013 про те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.
Щодо дати, з якої позивач знав або повинен був знати про порушення свого права: позивач мав знати про порушення своїх прав по оплаті праці наприкінці кожного місяця, за який отримував оплату, а також й при звільнені.
Позивач мав право звернутися до суду протягом трьох місяців з дати, коли дізнався про порушення свого права на щомісячну оплату праці (враховуючи зміну редакції ст. 233 КЗпП України у липні 2022 році, а також дію карантину до червня 2023 року).
Щодо дотримання позивачем строку звернення до суду із врахуванням принципу добросовісності
Верховний Суд визначає принцип добросовісності - як загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом- це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (постанова Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17).
Верховний Суд в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц зазначив, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає ч.3 ст. 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо грошові суми, які має сплатити роботодавець працівнику за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.
Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у якомога більшої суми.
Позивач, звертаючись до суду після свого звільнення вважав, що відповідач не виплатив всю суму, яка належала при звільненні.
При цьому позивач мав розуміти, що він, звертаючись до суду перший раз з вимогою по оплаті праці має право й на компенсацію втрати частини доходу, а тому, добросовісно користуючись своїм правами, мав би заявити одночасно всі вимоги: як по оплаті праці, так і по вимогам щодо компенсації втрати частини доходу ще при першому зверненні до суду.
Слід зазначити, що не одночасне заявлення вимог по оплаті праці, в тому числі, й при звільнені, штучно збільшує період, за який можливе стягнення спірних сум із роботодавця і в цьому разі може розглядатися як зловживання правами.
У зв'язку із вищевказаним позивачу належить надати до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій зазначити поважні причини його пропуску з наданням доказів на підтвердження поважності цих причин.
При цьому суд зазначає, що поважною причиною пропуску строку звернення до суду може бути перебування позивача у лавах Сил безпеки і оборони України.
За приписами ч. 2 ст. 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст.ст. 160, 161 кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 160, 161, 169, 171, 248 КАС України,
1. Позовну заяву - залишити без руху.
2. Надати позивачу термін - десять календарних днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій зазначити поважні причини його пропуску, тобто такі, що об'єктивно, незалежно від волі позивача, унеможливили звернення до суду з дотриманням установленого строку, з наданням доказів на підтвердження поважності цих причин;
3. Копію ухвали надіслати позивачу.
4. Роз'яснити позивачеві, що у разі невиконання вимог ухвали позовна заява підлягає поверненню.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Cуддя А.А. Ширант