Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
09.10.2025 р. справа №520/20407/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації, ГУ, Управління)
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні основних та додаткових відпусток; 2) зобов'язання Головного управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні: 03 доби основної відпустки за 2015 рік, 10 діб основної та 13 діб додаткової відпусток за 2021 рік, 16 діб основної та 14 діб додаткової відпусток за 2022 рік.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що орган публічної адміністрації вчинив протиправну бездіяльність з приводу непроведення компенсації за не отриману основну та додаткову відпустку як учаснику бойових дій: 03 доби основної відпустки за 2015 рік, 10 діб основної та 13 діб додаткової відпусток за 2021 рік, 16 діб основної та 14 діб додаткової відпусток за 2022 рік.
Відповідач із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення зазначив, що на момент звільнення позивачки, тобто 31 липня 2023 року, діяла редакція частини десятої статті 93 Закону України «Про Національну поліцію», якою передбачалося право поліцейського на грошову компенсацію лише за невикористану у році звільнення відпустку. Норми ж про компенсацію за всі невикористані дні відпустки, накопичені за попередні роки, на цей час ще не були відновлені, оскільки зміни, внесені Законом № 3424-IX, набрали чинності лише 5 жовтня 2023 року. Отже, оскільки звільнення позивачки відбулося до моменту набрання чинності зазначених змін, підстав для нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані відпустки минулих років не було, а дії ГУНП у Харківській області щодо відмови у здійсненні таких виплат є правомірними та такими, що відповідають вимогам чинного на той час законодавства.
Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник з 07.11.2015р. по 26.07.2023р. проходив публічну службу у лавах Національної поліції України.
Наказом ГУ НП в Харківській області від 26.07.2023 №326 о/с ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 31.07.2023р.
За викладеними у позові твердженнями, заявник звернувся до відповідача, зокрема, з питання, що стосується щорічних чергових оплачуваних відпусток та додаткових відпусток та компенсації за їх невикористання.
Згідно з довідкою ГУНП в Харківській області від 17.06.2025р. №797 ВПІ/119-2025 заявник під час проходження служби в ГУНП в Харківській області з 07.11.2015 по 31.07.2023 щорічну відпустку за 2015 рік не використала у кількості 03 діб, за 2021 рік не використала 10 діб основної та 13 діб додаткової відпустки, за 2022 рік не використала 16 діб основної та 14 діб додаткової відпустки. За невикористану частину щорічної відпустки за 2023 рік отримала грошову компенсацію при звільненні.
Відповідно до листа заступника начальника УФЗБО ГУНП в Харківській області від 13.08.2025р. №85828-2025 компенсація за невикористані відпустки за 2015, 2021, 2022 роки ОСОБА_1 не виплачувалась.
Заявник звернувся до відповідача через представника 10.06.2025 з питання отримання інформації щодо нарахування та виплати компенсації невикористаних за 2015, 2021 та 2022 роки відпусток.
У відповідь листом від 23.06.2025р. №71157-2025 відповідачем повідомлено про відсутність правових підстав для здійснення зазначених нарахувань та виплат, оскільки відповідно до вимог Закону України "Про Національну поліцію" та наказу МВС №260-2024 грошова компенсація за невикористану відпустку за попередні роки була не передбачена.
Стверджуючи про вчинення суб»єктом владних повноважень бездіяльності з приводу невчинення управлінського волевиявлення стосовно виплати грошової компенсації відпустки за 2015р., 2021р., 2022р., заявник ініціював даний спір.
Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб»єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб»єктом владних повноважень.
Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Отже, усі без виключення суб'єкти права на території України зобов'язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом; учасники суспільних відносин не повинні здобувати вигоду у будь-якій формі з діянь, котрі не відповідають основоположним засадам суспільно-правового ладу України.
Суспільні відносини з приводу отримання публічними службовцями винагороди за публічну службу унормовані, насамперед, приписами ч.1 ст.43, ч.7 ст.43 Конституції України, Законом України від 15.11.1996 №504/96-ВР "Про відпустки" (далі за текстом - Закон №504/96-ВР), Законом України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі за текстом - Закон № 3551-ХІІ), Законом України від 02.07.2015 №580-VIII "Про Національну поліцію" (далі за текстом - Закон №580-VIII), Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП), Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799; далі за текстом - Порядок № 260).
Закон №580-VІІІ визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VІІІ служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону №580-VІІІ).
Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Частинами першою та другою статті 94 Закону №580-VІІІ обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Положення Порядку № 260 визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.
Пунктом 3 Розділу І Загальні положення Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Розділом ІІІ Порядку № 260 врегульовано окремі питання виплати грошового забезпечення.
Наказом МВС України від 08.11.2023 № 903 "Про затвердження Змін до Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських" (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.11.2023 за № 1982/41038) до пункту 8 Розділу ІІІ Окремі питання виплати грошового забезпечення Порядку № 260 було внесено зміни.
Зміни набрали чинність з 21.11.2023.
Так, абзацом сьомим - восьмим пункту 8 Розділу ІІІ Окремі питання виплати грошового забезпечення Порядку № 260 встановлено, що поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського.
Виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. У випадку призупинення виплати грошового забезпечення з підстав, зазначених у пункті 7 цього розділу, виплата компенсації за невикористану відпустку проводиться з розміру грошового забезпечення, яке було встановлено на день призупинення, крім премії (абзац десятий пункту 8 Розділу ІІІ Окремі питання виплати грошового забезпечення Порядку № 260).
Таким чином, за нормами Закону № 580-VIII та Порядку № 260, не використана частина відпусток (щорічна, додаткова) поліцейськими за минулі роки проходження служби, компенсується в грошовій формі.
Крім того, аналізуючи наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року і не передбачено позбавлення поліцейського права на основну та додаткову відпусту із збереженням заробітної плати, яку він уже отримав в попередньому календарному році.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
Тож, з огляду на відсутність правового врегулювання питання виплати грошової компенсації поліцейському невикористаної відпустки за минулі роки положеннями спеціальних правових норм Закону №580-VІІІ і Порядку №260, при вирішенні даного спору підлягають застосуванню приписи загальних актів права - КЗпП України і Закону №504/96-ВР.
До того ж, згідно з абз.6 ч.1 ст.12 Закону України від 15.03.2022р. №2136-ІХ "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України "Про відпустки".
Суд відмічає, що у розумінні ч.1 ст.1 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу" державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
За визначенням ч.2 ст.1 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу" державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Відповідно до ч.1 ст.22 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Як то указано у ч.1 ст.59 Закону України від 02.07.2015р. №580-VIII "Про національну поліцію", служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
З огляду на те, що на усіх державних службовців рівною мірою мають поширюватись окреслені законодавцем у ч.1 ст.4 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу" принципи державної служби, суд контексті застосування приписів ст.8 Конституції України не знаходить правових підстав для застосування до випадків виплати поліцейським при звільненні з поліцейської служби (котра є різновидом державної служби) грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки іншого правового режиму ніж до випадків виплати військовослужбовцям при звільненні з військової служби (котра є різновидом державної служби) грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки.
За ч.1 ст.4 Законом України від 15.11.1996 №504/96-ВР "Про відпустки" установлюються, зокрема, щорічні основні та додаткові відпустки.
Так, відповідно до ч.1 ст.24 Закону № 504/96-ВР і ч.1 ст.83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи АІ групи.
Підстав для незастосування положень ч.1 ст.24 Закону № 504/96-ВР і ч.1 ст.83 Кодексу законів про працю України до спірних правовідносин судом у ході розгляду спору не знайдено.
Натомість, суд наголошує, що компенсація за невикористані дні відпустки не обмежується тільки роком звільнення поліцейського та поширюється на роки, що передували року із подією звільненню.
Тож, у випадку звільнення особи з лав Національної поліції України суб"єкт владних повноважень обтяжений обов'язком за власною ініціативою провести грошову компенсацію усіх невикористаних публічним службовцем днів, як основної, так і додаткової відпустки.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 в справі №160/10875/19, від 31.03.2021 в справі №320/3843/20, від 30.11.2022 по справі №640/85/20.
Таким чином, на час прийняття наказу про звільнення заявника, відповідачем протиправно не було проведено із заявником усіх необхідних розрахунків з приводу нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні основної та додаткової відпустки.
Продовжуючи вирішення спору, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах адекватних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.
У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
До того ж і у силу правового висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 визначений ст.77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження №К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів.
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
У межах спірних правовідносин суб»єктом владних повноважень було вчинене управлінське волевиявлення у формі бездіяльності з приводу виплати заявникові грошової компенсації за дні невикористаних відпусток за власною ініціативою та управлінське волевиявлення у формі відмови з приводу виплати заявникові грошової компенсації за дні невикористаних відпусток за зверненням зацікавленої особи.
Оцінивши доводи сторін та добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у даному конкретному випадку орган публічної адміністрації не довів додержання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України в частині фінансового забезпечення заявника як поліцейського за епізодом виплати грошової компенсації за дні невикористаних відпусток.
Тому вимоги заявника належить визнати доведеними, факт порушення публічного права - підтвердженим, а позов таким, що підлягає до задоволення із застосуванням ч.2 ст.5, ч.2 ст.9 КАС України і наданням порушеному праву заявника захисту у спосіб, що сформульований у резолютивній частині цього судового акту.
Стосовно строку звернення суд зазначає, що згідно з абзацом 1 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Однак, приписами частини 1 статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або ж іншими законами.
У розумінні п.17 ч.1 ст.4 КАС України предмет ініційованого заявником спору охоплюються суспільними відносинами з проходження особою публічної служби.
Тому строк звернення до суду у даному випадку установлений ч.5 ст.122 КАС України і складає один місяць.
Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли на ці відносини з частині оплати праці може бути поширена дія положень ст.233 Кодексу законів про працю України.
Згідно зі ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2022р. №2352-ІХ відносно вимог найманого працівника про стягнення коштів в оплату праці (як у формі заробітної плати, так і у формі грошового забезпечення) взагалі не застосовувався будь-який строк давності.
Згідно з ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Винятки з цієї норми за ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ підлягають поширенню на спірні правовідносини.
У контексті спірних правовідносин суд зазначає, що правове регулювання проходження громадянином України публічної служби в органах Національної поліції України визначається, насамперед, положеннями Закону України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію».
Прогалини у нормативному регулюванні цих відносин можуть заповнюватися положеннями Закону України «Про державну службу», Кодексу законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про відпустки» тощо, але лише у тій частині, що не суперечить природі та суті публічної служби в органах Національної поліції України.
Відповідно до частини 1-3 статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
За поліцейськими, які тимчасово проходять службу за межами України, зберігається виплата грошового забезпечення в національній валюті та виплачується винагорода в іноземній валюті за нормами і в порядку, що визначаються Кабінетом Міністрів України.
Як вбачається із витягу з наказу начальника ГУНП в Харківській області від 26.07.2023 №326 о/с заявника з 31.07.2023р. відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" звільнено зі служби за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням).
Верховний Суд у постанові від 22.05.2025 у справі №620/15959/24 зауважив, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це установлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
Якщо цей день установити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
За висновком Верховного Суду у справі №620/15959/24, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини першої статті 233 КЗпП України (у чинній редакції), слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів достеменної обізнаності заявника із фактичним станом виконання суб'єктом владних повноважень публічного обов'язку щодо оплати часу служби публічного службовця, у розумінні статей 233, 238 Кодексу законів про працю України.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про дотримання заявником строку звернення до суду з даними позовними вимогами з урахуванням приєднаних до справи наразі доказів.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), вичерпно реалізував усі діючі правові механізми з'ясування об'єктивної істини; надав всебічну оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав достатній поза розумним сумнівом обсяг міркувань з приводу конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139-143 КАС України.
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-243, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Клопотання Головного управління Національної поліції в Харківській області про залишення позову без розгляду - залишити без задоволення.
Позов - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області з приводу нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 3 доби основної відпустки за 2015 рік, за 10 діб основної та 13 діб додаткової відпусток за 2021 рік, за 16 діб основної та 14 діб додаткової відпусток за 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції - 31.07.2023р.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 3 доби основної відпустки за 2015 рік, 10 діб основної та 13 діб додаткової відпусток за 2021 рік, 16 діб основної та 14 діб додаткової відпусток за 2022 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції - 31.07.2023р.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко