Справа № 420/11142/25
09 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Каравана Р.В., розглянув в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
ОСОБА_1 13.04.2025 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (зареєстрований канцелярією суду 15.04.2025), у якому просить суд:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, які виразились в обмеженні максимального розміру виплати пенсії ОСОБА_1 , після її перерахунку на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 року по справі № 420/552/25, з 01.02.2023 року сумою 30903,10 грн. при нарахуванні пенсії в розмірі 33187,35 грн., з 01.03.2024 року сумою 30903,10 грн. при нарахуванні пенсії в розмірі 34687,35 грн., з 01.03.2025 року сумою 27642,33 грн. при нарахуванні пенсії в розмірі 36187,35 грн. та з 01.04.2025 року сумою 27642,33 грн. при нарахуванні пенсії в розмірі 36187,35 грн;
зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 , нарахованої на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 року по справі №420/552/25, з 01.02.2023 року, з 01.03.2024 року, з 01.03.2025 року та з 01.04.2025 року, без обмеження її максимального розміру;
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, які виразились в зменшенні основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 86% на 70% грошового забезпечення, при її перерахунку з 01.02.2023 року, з 01.03.2024 року, з 01.03.2025 року та з 01.04.2025 року, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 року по справі № 420/552/25;
зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2023 року, з 01.03.2024 року, з 01.03.2025 року та з 01.04.2025 року, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 року по справі №420/552/25, виходячи з основного розміру пенсії 86% грошового забезпечення, та здійснити виплату донарахованих сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначив, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 року по справі № 420/552/25, 12.03.2025 року Відповідачем було проведено перерахунок пенсії Позивача з 01.02.2023 року, що підтверджується перерахунком пенсії станом на 01.02.2023 року.
Однак, після проведення даного перерахунку Відповідач протиправно обмежив виплату Позивачу пенсії, а саме: з 01.02.2023 року сумою 30903,10 грн. при нарахуванні пенсії в розмірі 33187,35 грн., що підтверджується перерахунком пенсії станом на 01.02.2023 року, з 01.03.2024 року сумою 30903,10 грн. при нарахуванні пенсії в розмірі 34687,35 грн., що підтверджується перерахунком пенсії станом на 01.03.2024 року, з 01.03.2025 року сумою 27642,33 грн. при нарахуванні пенсії в розмірі 36187,35 грн., що підтверджується розрахунком пенсії станом на 01.03.2025 року та з 01.04.2025 року сумою 27642,33 грн. при нарахуванні пенсії в розмірі 36187,35 грн., що підтверджується перерахунком пенсії станом на 01.04.2025 року.
Крім того, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27.08.2020 року по справі № 420/6891/18 визнано право Позивача на отримання пенсії з основним її розміром 86% грошового забезпечення та зобов'язано Відповідача провести перерахунок його пенсії, виходячи з її основного розміру 86% грошового забезпечення.
Натомість, при проведенні перерахунку пенсії Позивача на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 року по справі № 420/552/25, Відповідач, знову, протиправно знизив основний розмір його пенсії з 86% на 70% грошового забезпечення, що, також, підтверджується перерахунками пенсії станом на станом на 01.02.2023 року, станом на 01.03.2024 року, станом на 01.04.2025 року та розрахунком пенсії та станом на 01.03.2025 року.
Вважаючи, вказані дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Відповідач з поданим позовом не погодився. У поданому до суду відзиві вказує, що статтею 46 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» передбачено застосування у 2025 році у період дії воєнного стану обмежувальних коефіцієнтів до пенсій, розмір яких перевищує 10 прожиткових мінімумів (ПМ), установлених для осіб, які втратили працездатність (2 361), тобто є більшим від максимального розміру пенсії (23 610 грн).
Уряд 3 січня 2025 року ухвалив постанову № 1 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період дії воєнного стану», якою визначив розміри і порядок застосування обмежувальних коефіцієнтів до спеціальних пенсій.
Зазначені коефіцієнти не застосовуються до пенсій осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім'ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб.
На зазначених підставах виплата пенсії з 01.01.2025 проводиться в розмірі, визначеному вищезазначеними законодавчими актами та становить 31794,21 грн.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18.04.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху та надано позивачу термін для усунення недоліків - 5 днів з дня отримання копії ухвали.
В ухвалі Одеського окружного адміністративного суду від 18.04.2025 судом визначено спосіб усунення виявлених недоліків, а саме шляхом подання до суду та платіжного документу, що підтверджує доплату судового збору у розмірі 1211,20 грн.
25.04.2025 представником позивача, з метою усунення вказаних в ухвалі від 18.04.2025 недоліків позовної заяви, до Одеського окружного адміністративного суду подано заяву на виконання ухвали, до якої долучено квитанцію про доплату судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Ухвалою суду від 01.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про зупинення провадження за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовлено.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 в задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про залучення Міністерства соціальної політики України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - відмовлено.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Суд, дослідивши матеріали справи та обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги і заперечення, а також ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію за вислугу років відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 у справі №420/552/25 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо нездійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 № ЮО104504 від 08.11.2024 про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.02.2023 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 № ЮО104504 від 08.11.2024 про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023, з врахуванням раніше виплачених сум.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 року по справі № 420/552/25, 12.03.2025 року Відповідачем було проведено перерахунок пенсії Позивача з 01.02.2023 року, що підтверджується відповідними перерахунками.
Станом на 01.02.2023 пенсію перераховано із сум грошового забезпечення: посадовий оклад 10520,00 грн., оклад за військове звання 2260,00 грн., процентна надбавка за вислугу років 50% 6390,00 грн., робота з таємн.виробами, носіями док. 10% 1052,00 грн., надбавка за специфічні умови проходження служби 65% 12460,50 грн., премія 140% 14728,00 грн., всього 47410,50 грн. Основний розмір пенсії 70% грошового забезпечення у розмірі 33187,35 грн. Підсумок пенсії (з надбавками) 33187,35 грн. З урахуванням максимального розміру пенсії: 30903.10 грн.
Станом на 01.03.2024 пенсію перераховано із сум грошового забезпечення: посадовий оклад 10520,00 грн., оклад за військове звання 2260,00 грн., процентна надбавка за вислугу років 50% 6390,00 грн., робота з таємн.виробами, носіями док. 10% 1052,00 грн., надбавка за специфічні умови проходження служби 65% 12460,50 грн., премія 140% 14728,00 грн., всього 47410,50 грн. Основний розмір пенсії 70% грошового забезпечення у розмірі 33187,35 грн. Підсумок пенсії (з надбавками) 33187,35 грн. Підсумок пенсії (з надбавками) 34687,35 грн. З урахуванням максимального розміру пенсії 33903,1 грн.
Станом на 01.03.2025 пенсію перераховано із сум грошового забезпечення: посадовий оклад 10520,00 грн., оклад за військове звання 2260,00 грн., процентна надбавка за вислугу років 50% 6390,00 грн., робота з таємн.виробами, носіями док. 10% 1052,00 грн., надбавка за специфічні умови проходження служби 65% 12460,50 грн., премія 140% 14728,00 грн., всього 47410,50 грн. Основний розмір пенсії 70% грошового забезпечення у розмірі 33187,35 грн. Підсумок пенсії (з надбавками) 33187,35 грн. Підсумок пенсії (з надбавками): 36187,35 грн. З урахуванням максимального розміру пенсії 33903,1 грн. За наслідками пониження суми 33903,1 згідно ПКМУ №1 від 03.01.2025 розмір пенсії до виплати складає 27642.33 грн.
Станом на 01.04.2025 пенсію перераховано із сум грошового забезпечення: посадовий оклад 10520,00 грн., оклад за військове звання 2260,00 грн., процентна надбавка за вислугу років 50% 6390,00 грн., робота з таємн.виробами, носіями док. 10% 1052,00 грн., надбавка за специфічні умови проходження служби 65% 12460,50 грн., премія 140% 14728,00 грн., всього 47410,50 грн. Основний розмір пенсії 70% грошового забезпечення у розмірі 33187,35 грн. Підсумок пенсії (з надбавками) 33187,35 грн. Підсумок пенсії (з надбавками): 36187,35 грн. З урахуванням максимального розміру пенсії 33903,1 грн. За наслідками пониження суми 33903,1 згідно ПКМУ №1 від 03.01.2025 розмір пенсії до виплати складає 27642.33 грн.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає та враховує наступне.
Правовідносини у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб, врегульовані Законом України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на військовій службі, визначає Закон №2262-ХІІ. Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Правовою основою для реалізації гарантії перерахунку призначених пенсій у зв'язку зі збільшенням рівня грошового забезпечення діючих військовослужбовців, є положення частини третьої статті 43 та частини четвертої статті 63 Закону № 2262-XII.
Так, згідно з частиною третьою статті 43 Закону № 2262-XII пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII (в редакції з 01.01.2017) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Суд зауважує, що відповідне обмеження пенсії максимальним розміром було введено Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI.
У пояснювальній записці від 31.05.2011 до проєкту Закону України про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи (реєстр. № 7455), який ухвалено як Закон № 3668-VI, зазначено, що основними проблемами, які обумовлюють необхідність проведення пенсійної реформи є: демографічна - в Україні 13,7 млн. пенсіонерів. Зараз на 98 пенсіонерів припадає 100 осіб, що сплачують єдиний соціальний внесок; відсутня належна диференціація пенсій в залежності від трудового стажу та страхових внесків. На сьогодні 1,5 млн. пенсіонерів отримують пенсії в межах одного прожиткового мінімуму, а в межах двох прожиткових мінімумів - 10,1 млн. пенсіонерів; значний розрив між розмірами пенсій жінок і чоловіків. Середній розмір пенсії за віком у жінок становить в середньому 993,09 гривні, у чоловіків - 1441,93 гривні; незбалансований бюджет Пенсійного фонду України. Запропоновано внести зміни до порядку обчислення “спеціальних» пенсій, наблизивши його до загального Закону. З цією метою зокрема запропоновано обмеження максимального розміру пенсії на рівні 10 розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (з 1 квітня 2011 року - 7 640 гривень), з поширенням цього обмеження на пенсіонерів, яким пенсію призначено до набрання чинності законопроектом. За наміром авторів законопроєкту, його реалізація мала «відновити соціальну справедливість щодо порядку призначення пенсії незалежно від закону“, за яким її призначають, а також установити «розумне співвідношення між мінімальним та максимальним розмірами пенсій“.
Разом з тим, частину 7 статті 43 Закону № 2262-XII рішенням Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 визнано неконституційним.
Конституційний Суд України у вказаному рішення зазначив, зокрема, що він вважає, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв'язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.
Оспорюваними положеннями Закону № 2262 тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, обмежено максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) сумою, що не може перевищувати 10740 гривень (друге речення частини сьомої статті 43), а також призупинено виплату призначеної пенсії особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи, ветеранів військової служби та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів" (перше речення частини першої статті 54).
Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Виходячи з наведеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону № 2262 суперечать статті 17 Конституції України.
Конституційний Суд України, керуючись частиною третьою статті 61 Закону України "Про Конституційний Суд України", вважає, що з підстав, наведених у цьому Рішенні, підлягають визнанню такими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення першого речення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, згідно з якими "максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність".
В резолютивній частині рішення Конституційний суд України зазначив: визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ зі змінами, а саме:
- частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, частина сьома статті 43 Закону № 2262-XII втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 7-рп/2016 від 20.12.2016, а тому її положення застосуванню не підлягають.
У той же час, суд зауважує, що відповідно до пункту 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» позитивні дії - спеціальні тимчасові заходи, що мають правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, спрямовану на усунення юридичної чи фактичної нерівності у можливостях для особи та/або групи осіб реалізовувати на рівних підставах права і свободи, надані їм Конституцією і законами України.
На переконання суду, у даному разі Конституційним Судом України було застосовані позитивні дії щодо відповідної категорії осіб, а саме щодо осіб, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, яке було направлено на забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях.
У той же час, суд вважає за необхідне звернути увагу на окрему думку судді Конституційного Суду України Сліденко І.Д. в якій зокрема зазначено, що «солідарна пенсійна система визначає суть суспільних відносин цього казусу. Однак Конституційний Суд України відмовився досліджувати особливості солідарної пенсійної системи в контексті проблеми обмеження верхньої межі пенсій та альтернативи "пенсія" або "заробітна плата" для працюючих пенсіонерів. Такий підхід заклав непевність та невизначеність щодо висновків Конституційного Суду України про неконституційність відповідних статей Закону.
Одна з основних функцій Конституційного Суду України, яка є іманентною для будь-якого органу конституційного контролю, - це сприяння соціальній злагоді. Конституційний Суд України є інструментом, який забезпечує нормальне і безконфліктне функціонування соціуму шляхом своїх специфічних методів впливу на правову систему і систему норм, які функціонують в цій правовій системі, наближення цієї системи норм до її ідеального стану. Конституційний Суд України відслідковує ті норми, які є неконституційними, і забезпечує таким чином ієрархію норм та їх нормальне функціонування.
Що Конституційний Суд України зробив у цій справі? Він встановив, що не може бути верхньої межі у пенсіях при солідарній системі для окремих категорій осіб. Якби військовослужбовці самі формували свої пенсії, і їм з цього пенсійного фонду потім виплачувалися пенсії, проблеми б не було. Але платять всі, в тому числі і санітарки, і вчителі, які отримують наднизьку заробітну плату. Отже, мова йде про генералів, які отримують надвисоку пенсію, і санітарок, які отримують наднизьку. Чи буде це сприяти соціальній злагоді? Аж ніяк.
Як результат, Конституційний Суд України самостійно створив проблему і не адекватно її вирішив.»
Суд зауважує, що відповідний казус не був вирішений і Верховною Радою України, оскільки змін до статті 43 Закону № 2262-XII з моменту прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України внесено не було, натомість правозастосовча практика в сфері пенсійного забезпечення здійснювалась з урахування вказаних обмежень, а саме Кабінет Міністрів України та пенсійний фонд у своїх нормативно-правових актах та правозастосовчій діяльності використовували відповідні обмеження.
12 жовтня 2022 року Конституційним Судом України прийнято рішення № 7-р(II)/2022 у справі № 3-102/2021 щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI (щодо соціальних гарантій для захисників і захисниць України).
Вказане рішення було прийнято за наслідками розгляду скарг - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які отримували пенсію згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб“ від 9 квітня 1992 року № 2262-XII та мали статус учасника АТО та просили визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи“ від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами (далі - Закон № 3668).
У статті 2 Закону № 3668 установлено, що «максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб“, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність“.
Відповідно до вказаного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи“ від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб“ від 9 квітня 1992 року № 2262-XII, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.
Приписи статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи“ від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Верховній Раді України привести нормативне регулювання щодо забезпечення соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.
Зазначений шестимісячний строк сплив - 12.04.2023 року.
Як вбачається з мотивувальної частини вказаного рішення Конституційний Суд України під час визнання неконституційними приписів статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи“ виходив з того, що приписи статті 2 Закону № 3668, що поширюють свою дію на Закон № 2262, не відповідають приписам статей 1, 3, 8, частин першої, другої, п'ятої статті 17, частини першої статті 46, частини першої статті 65 Конституції України в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.
У той же час, Конституційний Суд України врахував, що в Україні у зв'язку з агресією Російської Федерації проти України введено воєнний стан (Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні“ від 24 лютого 2022 року № 64/2022 зі змінами).
З огляду на викладене Конституційний Суд України вважає, що потрібно відтермінувати втрату чинності приписами статті 2 Закону № 3668, які суперечать Конституції України.
Таким чином, суд дійшов висновку, що Конституційний Суд України уточнив раніше застосовані ним позитивні дії щодо відповідної категорії осіб та вказав, що обмеження розміру пенсій максимальним розміром безумовно не підлягає застосуванню до громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.
Натомість питання можливості застосуванні відповідних обмежень до інших осіб, які отримують пенсію за Законом № 2262 вирішено не було, що призвело до виникнення стану правової невизначеності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2024 року у справі № 9901/452/21 сформулювала наступний правовий висновок:
« 6.6. Тобто згідно з положеннями статті 9 КАС, дотримуючись принципу змагальності, суд, розглядаючи адміністративний позов, не обмежений ним, а зобов'язаний з'ясувати всі обставини справи, вживши для цього визначені законом необхідні заходи, зокрема щодо виявлення та витребування доказів із власної ініціативи.
6.7. Принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи; в адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставини справи, щоб суд ухвалив справедливе та об'єктивне рішення; принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з'ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а в разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази. Інакше кажучи, КАС безпосередньо уповноважує адміністративний суд на активну участь у доказуванні в адміністративній справі, наділяє його повноваженнями на збирання доказів, що мають значення для правильного вирішення спору по суті.».
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції РНБО, відповідно до ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан.
Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів осіб, передбачені ст. 8 Закону України від 12.05.2015 № 389 «Про правовий режим воєнного стану».
Відповідно до частини 2 статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
У той же час, частиною 1 та 3 статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За вказаних обставин, діючою Конституцією України в умовах воєнного стану передбачена можливість обмеження прав громадян на соціальний захист, в тому числі у разі колапсу пенсійної системи можливі виплати пенсії на рівні нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Схожі норми містяться в ратифікованій Україною Європейській соціальній хартії, стаття 23 якої зокрема передбачає, що з надання особам похилого вiку можливостi якомога довше залишатися повноцiнними членами суспiльства, шляхом: a) забезпечення достатнiх ресурсiв, якi дозволяли б їм жити на задовiльному рiвнi i брати активну участь у суспiльному, соцiальному i культурному життi.
У той же час, стаття F частини V вказаного міжнародного договору визначає, що пiд час вiйни або iншого надзвичайного стану в державi, який загрожує життю нацiї, будь-яка Сторона може вжити заходiв, якi відступають від її зобов'язань за цiєю Хартiєю, виключно в тих межах, якi зумовленi гостротою становища, якщо такi заходи не суперечать її iншим зобов'язанням за мiжнародним правом.
На переконання суду вказані положення Конституції та Європейської соціальної хартії щодо можливості держави відступати від своїх зобов'язань в умовах воєнного або надзвичайного стану відповідають загальноприйнятій міжнародній практиці щодо наслідків настання обставин непереборної сили, тобто надзвичайних та невідворотних обставин, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань.
Вказані висновки суду, щодо можливості обмеження соціальних прав в умовах війни підтверджується Рішенням Конституційного Суду України від 03 квітня 2024 року № 4-р(I)/2024, яким визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами.
Частина третя статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, визнана неконституційною, утрачає чинність через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні“ від 24 лютого 2022 року № 64/2022 зі змінами.
У мотивувальній частині вказаного Рішення Конституційного Суду України зокрема зазначено, що установивши, що частина третя статті 54 Закону № 796 суперечить Конституції України, та зважаючи на складну фінансово-економічну ситуацію, спричинену умовами воєнного стану, посяганням на територіальну цілісність та державний суверенітет України, ураховуючи першочергову потребу забезпечення національної безпеки України для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства й уникнення надмірного навантаження на державний бюджет України, Конституційний Суд України вважає за потрібне відтермінувати втрату чинності частиною третьою статті 54 Закону № 796.
До даного часу Верховною Радою України не було приведено відповідне нормативне регулювання щодо забезпечення соціальних гарантій високого рівня для осіб, що отримують пенсію згідно Закону № 2262, що на переконання суду пов'язано з об'єктивними причинами, а саме необхідністю направлення всіх наявних у держави фінансових ресурсів на відбиття військової агресії російської федерації.
Велика палата Конституційного Суду України у рішенні від 04.06.2019 № 2-р/2019 зазначила, що формування бюджету пенсійного фонду обумовлено економічними процесами, які відбуваються в державі, змінами державної політики у сфері оподаткування тощо. В окремих випадках коригування юридичного регулювання у сфері пенсійного забезпечення є вкрай необхідним, адже за певних умов від невжиття заходів для вирішення ситуації держава може втратити здатність гарантувати право на соціальне забезпечення, а також належне функціонування системи соціального забезпечення, що суперечитиме, крім іншого, принципам соціальної держави.
Конституційний Суд України враховує те, що законодавець, змінюючи відносини у сфері пенсійного забезпечення з метою удосконалення соціальної політики держави шляхом перерозподілу суспільного доходу, не може убезпечити людину від зміни умов її соціального забезпечення. Зміни у цій сфері мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Відповідно до статті 7 Бюджетного кодексу України бюджетна система України зокрема ґрунтується на таких принципах:
принцип збалансованості - повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень бюджету на відповідний бюджетний період;
принцип обґрунтованості - бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку України та розрахунках надходжень бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;
принцип справедливості і неупередженості - бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.
Відповідно до частини 3 статті 95 Конституції України держава прагне до збалансованості бюджету України.
У Рішенні від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008 у справі про збалансованість бюджету Конституційний Суд України зазначив, що положення частини третьої статті 95 Конституції України стосовно прагнення держави до збалансованості бюджету України у системному зв'язку з положеннями частини другої цієї статті, статті 46 Конституції України треба розуміти як намагання держави при визначенні законом про Державний бюджет України доходів і видатків та прийнятті законів, інших нормативно-правових актів, які можуть вплинути на доходну і видаткову частини бюджету, дотримуватися рівномірного співвідношення між ними та її обов'язок на засадах справедливого, неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами враховувати загальносуспільні потреби, необхідність забезпечення прав i свобод людини та гідних умов її життя.
Конституційний Суд України у рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 вказав, що держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.
З системного аналізу вказаних норм вбачається, що принцип збалансованості бюджету має визначальне значення для належного функціонування всієї бюджетної системи, оскільки в іншому випадку держава може втратити можливість належного забезпечення виконання завдань і функцій, які здійснюються всіма органами державної влади, в тому числі Пенсійного фонду України та інших органів, що забезпечують соціальне забезпечення за рахунок коштів державного бюджету. Отже, для правильного вирішення вказаної справи, на переконання суду, необхідно враховувати реальну ситуацію в бюджетній та пенсійній системі держави в умовах воєнного стану з урахуванням об'єктивних критеріїв.
Суд зауважує, що згідно положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" витрати на Міністерство оборони України на момент його прийняття складали 133 488 435,0 тис. грн., що відповідало 8,9 % від загальної суми видатків державного бюджету, а в редакції станом на 31.03.2023 року, тобто після початку повномасштабного вторгнення видатки були збільшені до 989 532 330,2 тис. грн. та складали вже 32,58 % від загальної суми видатків державного бюджету та 63,72 % від загальної суми доходів державного бюджету без врахування запозичень. При цьому, різниця між сумою запланованих доходів та видатків на момент прийняття Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" складала лише 175 546 122,2 тис. грн., а в редакції станом на 31.03.2023 вона склала вже 1 483 983 194,3 тис. грн., тобто була збільшена більше ніж у 8 разів. Вказане збільшення розриву між доходами та видатками бюджету пов'язана з необхідністю направлення всіх фінансових ресурсів держави на відбиття військової агресії російської федерації. При цьому, вказана різниця як свідчить додаток № 2 покривалась за рахунок внутрішніх та зовнішніх запозичень.
Судом враховано, що згідно пункту 16 Меморандуму про економічну та фінансову політику від 08.12.2022, що є додатком до листа про наміри від 08.12.2022 на ім'я директора-розпорядника Міжнародного валютного фонду (міститься у відкритому доступі за посиланням https://mof.gov.ua/storage/files/Loi_PMB(1).pdf) вказано, що стосується бюджетних видатків, виклики, з якими ми стикаємося через війну, примушують нас приймати важкі політичні рішення. По-перше, необхідність концентрувати видатки на обороні та безпеці вимагає ще більших зусиль з підвищення ефективності видатків і стримування фіскальних ризиків. Водночас зростають потреби фінансування нових категорій витрат, пов'язаних з війною, у тому числі надання соціальної допомоги тимчасово переміщеним особам та ветеранам війни, а також відбудови та подолання наслідків російської агресії. З огляду на обмеження, які постають перед нами, ухвалено непросте політичне рішення - зменшити видатки на оплату праці працівників бюджетного сектору на 27 відсотків у номінальному виразі порівняно з 2022 роком як шляхом зменшення заробітної плати окремим категоріям працівників, так і через обмеження загальної чисельності працівників. Крім того, ми ввели обмеження на збільшення соціальних виплат, дозволивши лише індексацію пенсії за правилами.
Отже, з метою отримання фінансової допомоги з боку Міжнародного валютного фонду на 2023 рік держава Україна була змушена обмежити збільшення соціальних виплат, в тому числі збільшення розміру пенсій за виключенням проведення їх індексації.
Так само витрати на Міністерство оборони України згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на момент його прийняття складали 857 930 022,7 тис. грн., що відповідало 33,24 % від загальної суми видатків державного бюджету, а в редакції станом на 22.10.2023 року через продовження військової агресії російської федерації були збільшені до 1 443 393 917,2 тис. грн. та складали вже 42,54 % від загальної суми видатків державного бюджету та 101,90 % від загальної суми доходів державного бюджету без врахування запозичень. При цьому, сума запланованих доходів державного бюджету в редакції від 22.10.2023 складала 1 416 448 786 тис. грн., тобто в повній мірі навіть не покривавала видатки на Міністерство оборони України. Загалом видатки на суму 1 976 508 189,8 тис. грн., які не покривались за рахунок запланованих доходів державного бюджету, як свідчить додаток № 2 в більшості своїй покривались за рахунок зовнішніх запозичень.
Така сама ситуація прослідковується в Законі України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" відповідно до якого витрати на Міністерство оборони України складають 1 528 988 658,0 тис. грн, що відповідає 40,92 % від загальної суми видатків державного бюджету та 82,08 % від загальної суми доходів державного бюджету без врахування запозичень. При цьому, сума запланованих доходів державного бюджету в повній мірі покриває видатки на Міністерство оборони України. Загалом видатки на суму 1 825 157 593,4 тис. грн., які не покривались за рахунок запланованих доходів державного бюджету, як свідчить додаток № 2 в більшості своїй покривались за рахунок зовнішніх запозичень.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" витрати на Міністерство оборони України складають 1 568 835 843,8 тис. грн, що відповідає 39,93 % від загальної суми видатків державного бюджету та 67,41 % від загальної суми доходів державного бюджету без врахування запозичень. При цьому, сума запланованих доходів державного бюджету в повній мірі покриває видатки на Міністерство оборони України. Загалом видатки на суму 1 601 920 206,8 тис. грн., які не покривались за рахунок запланованих доходів державного бюджету, як свідчить додаток № 2 в більшості своїй покриваються за рахунок зовнішніх запозичень.
Суд звертає особливу увагу, що Законом України від 31.07.2025 № 4561-IX «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" щодо фінансового забезпечення сектору безпеки і оборони» були внесені відповідні зміни до Державного бюджету України на 2025 рік шляхом збільшення витрат на Міністерство оборони України та інші військові формування. Як свідчить пояснювальна записку до відповідного законопроекту його було розроблено з метою забезпечення фінансовим ресурсом невідкладних заходів у сфері безпеки і оборони, спрямованих на протидію широкомасштабній збройній агресії російської федерації проти України.
За наслідками його прийняття витрати на Міністерство оборони України складають 1 912 269 454,0 тис. грн, що відповідає 44,17 % від загальної суми видатків державного бюджету та 77,28 % від загальної суми доходів державного бюджету без врахування запозичень. При цьому, сума запланованих доходів державного бюджету в повній мірі покриває видатки на Міністерство оборони України. Загалом видатки на суму 1 890 630 585,0 тис. грн., які не покривались за рахунок запланованих доходів державного бюджету, як свідчить додаток № 2 в більшості своїй покриваються за рахунок зовнішніх запозичень.
При цьому, у пункті 12 Меморандуму про економічну та фінансову політику від 11.03.2024, що є додатком до листа про наміри від 11.03.2024 на ім'я директора-розпорядника Міжнародного валютного фонду (міститься у відкритому доступі за посиланням https://mof.gov.ua/storage/files/Lol_MEFP_Ukraine_2024-03-11.pdf) вказано, що за нашими прогнозами, загальне сальдо без урахування грантів у 2024 році залишатиметься підвищеним на рівні -1 562 млрд грн, або 20,2 відсотка ВВП. Щорічна індексація пенсій буде проведена відповідно до законодавства і становитиме 7,9 відсотка, що вписується в рамки видатків, які відповідають цьому прогнозу дефіциту. Наш прогрес у виконанні бюджету і надалі відстежуватиметься за допомогою нижньої межі первинного касового сальдо сектору загальнодержавного управління без урахування грантів (Кількісний критерій ефективності) та нижньої межі загального касового сальдо сектору загальнодержавного управління без урахування грантів (Індикативний цільовий показник). На додаток до цього, встановлена нижня межа видатків державного бюджету на соціальні програми сприятиме захисту соціальних видатків (Індикативний цільовий показник). Як і у 2023 році, дефіцит буде фінансуватися значною мірою за рахунок бюджетної підтримки від міжнародних донорів.
Вказані обставини у своїй сукупності вказують на складну фінансову ситуацію в країні, а всі наявні в державі ресурси направляються в першу чергу на фінансування відбиття військової агресії російської федерації проти України. При цьому, у разі зупинення фінансування бюджету за рахунок зовнішніх запозичень держава може втратити здатність гарантувати право на соціальне забезпечення для всіх категорій пенсіонерів та інших соціально незахищених верств населення.
У Рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 Конституційний Суд України вказав, що «в Україні як соціальній, правовій державі політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров'я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов'язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовчих органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів“ (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).
Як зауважив Конституційний Суд України у Рішенні від 17 березня 2005 року № 1-рп/2005, «згідно з Конституцією України ознаками України як соціальної держави є соціальна спрямованість економіки, закріплення та державні гарантії реалізації соціальних прав громадян, зокрема їх прав на соціальний захист і достатній життєвий рівень (статті 46, 48), тощо. Це зобов'язує державу відповідним чином регулювати економічні процеси, встановлювати і застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян“ (абзац третій підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини).
Згідно розміщеного у відкритому доступі Звіту про роботу та виконання бюджету Пенсійного фонду України у 2023 році (https://www.pfu.gov.ua/2164882-zvit-pro-robotu-ta-vykonannya-byudzhetu-pensijnogo-fondu-ukrayiny-u-2020-rotsi-2/) на 01.01.2024 на обліку в Пенсійному фонді України перебувало 10 516,5 тис. пенсіонерів. Середній розмір пенсії на 01.01.2024 становив 5 385,25 грн. Пенсійні виплати в розмірі від 2 001 грн до 3 000 грн отримували 3 058,7 тис. осіб (29,1% загальної чисельності пенсіонерів), та від 3 001 грн до 4 000 грн - 2 235,0 тис. осіб (21,3% загальної чисельності пенсіонерів). При цьому, 89,1% пенсіонерів отримують пенсійну виплату до 10 тис. грн. Мінімальна пенсія за віком на 01.01.2023 складає 2 361,00 грн. Станом на 01.01.2024 пенсію (крім військовослужбовців) отримували 9 937 408 осіб, середній розмір пенсії 5 039,60 грн. Пенсію з числа військовослужбовців станом на 01.01.2024 отримували 579 129 осіб, середній розмір пенсії складав 11 316,40 грн.
Вказані показники у своїй сукупності свідчать, що середні пенсії осіб з числа військовослужбовців більше ніж в 2 рази перевищують середні показники пенсій інших категорій пенсіонерів, що вказує на виконання державою своїх зобов'язань з забезпечення більш високого рівня соціального забезпечення осіб, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях з урахуванням економічних процесів, які відбуваються в державі в умовах воєнного стану.
Станом на 2023 рік максимальний розмір пенсії згідно приписів статті 2 Закону № 3668 складав 20930,00 грн., станом на 2024 рік - 23610,00 грн., а станом на 2025 рік - 23610,00 грн.
За наслідками здійсненого перерахунку пенсії позивача максимальний розмір його пенсії було обмежено з 01.02.2023 сумою 30903.1 грн., з 01.03.2024 сумою 33903.10 грн. та з 01.03.2025 з урахуванням пониження суми 31598,05 згідно ПКМУ №1 від 03.01.2025 сумою 27642.33 грн.
При цьому, матеріали справи не містять доказів участі позивача у збройному захисті суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року, а отже позивач не підпадає під критерії визначені в рішенні Конституційного Суду України № 7-р(II)/2022 від 12 жовтня 2022 року у справі № 3-102/2021.
Суд вважає за необхідне наголосити, що як було зазначено вище, станом на момент запровадження обмеження пенсії максимальним розмірно в 2011 році, як свідчить пояснювальна записка у той період на 98 пенсіонерів припадає 100 осіб, що сплачують єдиний соціальний внесок; відсутня належна диференціація пенсій в залежності від трудового стажу та страхових внесків.
У той же час, як свідчать дані розміщеного у відкритому доступі Звіту про роботу та виконання бюджету Пенсійного фонду України у 2024 році (https://www.pfu.gov.ua/2172081-zvit-pro-robotu-ta-vykonannya-byudzhetu-pensijnogo-fondu-ukrayiny-u-2024-rotsi/) на 01.01.2025 на обліку в Пенсійному фонді України перебувало 10 343,6 тис. пенсіонерів. У той же час, загальна чисельність застрахованих осіб у грудні 2024 року становила 10 618,1 тис. осіб, тобто наразі на 100 пенсіонерів припадає 100 осіб, що сплачують єдиний соціальний внесок, тобто в порівнянні з 2011 роком ситуація щодо співвідношення пенсіонерів до кількості платників єдиного соціального внеску тільки погіршилась.
Суд наголошує, що відповідно до статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Абзацом 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - солідарна система), що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених цим Законом.
Статтею 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється зокрема за принципами рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до частини 1 статті 72 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV джерелами формування коштів Пенсійного фонду є: 1) надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичне страхування у розмірах, визначених законом, крім частини страхових внесків, що спрямовується до накопичувальної системи пенсійного страхування; 2) інвестиційний дохід, який отримується від інвестування резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах; 3) кошти державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом; 3--1) кошти, сплачені виконавчій дирекції Пенсійного фонду за надання послуг з адміністрування Накопичувального фонду та послуг недержавним пенсійним фондам - суб'єктам другого рівня системи пенсійного забезпечення; 4) суми від фінансових санкцій та пені (крім сум пені, сплачених роботодавцем за несвоєчасне перерахування з його вини сум страхових внесків застрахованої особи до накопичувальної системи пенсійного страхування), застосованих відповідно до цього Закону та інших законів до юридичних та фізичних осіб за порушення встановленого порядку нарахування, обчислення і сплати страхових внесків та використання коштів Пенсійного фонду, а також суми адміністративних стягнень, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за такі порушення; 5) суми не прийнятих до зарахування витрат страхувальника за соціальним страхуванням; 6) капіталізовані платежі, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; 7) доходи від реалізації майна, придбаного за рахунок коштів Фонду; 8) благодійні внески юридичних та фізичних осіб; 9) добровільні внески; 10) інші надходження відповідно до законодавства.
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є основним джерелом формування коштів Пенсійного фонду України.
Як свідчать дані розміщені на офіційному сайті Пенсійного фонду України показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» враховується для обчислення пенсії станом на лютий 2023 року складав 12 794 гривні 11 копійок (https://www.pfu.gov.ua/2158510-pokaznyk-serednoyi-zarobitnoyi-platy-za-2023-rik/), а пенсія позивачу призначена в розмірі 33187,35 грн.; станом на березень 2024 року складав 15 267 гривні 60 копійок (https://www.pfu.gov.ua/2165179-pokaznyk-serednoyi-zarobitnoyi-platy-za-2024-rik/), а пенсія позивачу призначена в розмірі 33903,10 грн.; станом на березень 2025 року складав 19 430 гривень 52 копійки (https://www.pfu.gov.ua/2170600-pokaznyk-serednoyi-zarobitnoyi-platy-za-2025-rik/), а пенсія позивачу виплачується в розмірі 27642,33 грн., тобто остання перевищує показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, за рахунок якого відбувається основне наповнення бюджету пенсійного фонду.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (справа «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95, рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (справа «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11, рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року).
Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують норми права, оскільки завжди існуватиме потреба в з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації цих норм до обставин, які змінюються (справа «Веренцов проти України», заява № 20372/11, рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року; справа «Дель Ріо Прада проти Іспанії» (Del Rio Prada v. Spain), заява № 42750/09, рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року).
В інших справах ЄСПЛ також неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності та обставин істотного і непереборного характеру (справа «Проценко проти Росії», заява № 13151/04, рішення ЄСПЛ від 31 липня 2008 року); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення «помилки, що має фундаментальне значення для судової системи» (справа «Сутяжник проти Росії», заява № 8269/02, рішення ЄСПЛ від 23 липня 2009 року).
За вказаних обставин суд дійшов висновку, що наразі існує прогалина у сфері правового врегулювання обмеження пенсій максимальним розміром, яка не була належним чином вирішена Верховною Радою України та вказана правова прогалина має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення сталості пенсійної системи в умовах повномасштабного вторгнення.
Відповідно до частини 6 статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Відповідно до пункту 2 Розділу II Закону України від 8 липня 2011 року № 3668-VI обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Отже законодавець чітко визначив порядок дій щодо виплати пенсій, які перевищують максимальний розмір пенсії, встановлений цим Законом, а саме що така пенсія виплачується без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Наразі вказаний пункт 2 Розділу II Закону України від 8 липня 2011 року № 3668-VI неконституційним не визнавався, а тому, на переконання суду, відповідач за приписами вказаного пункту має право здійснювати виплату пенсії без урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) позивача відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Загальний розмір перерахованої на виконання рішення суду пенсії позивача, без урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством станом на 01.02.2023 складає 33187,35 грн., а пенсію обмежено розміром 30903,10 грн.; станом на 01.03.2024 складає 33187,35 грн., а пенсію обмежено розміром 33903,10 грн.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем було протиправно під час перерахунку обмежено розмір призначеної пенсії позивача станом на 01.02.2023 розміром 30903,10 грн. за умови визначення основного розміру пенсії в сумі 33187,35 грн.
У той же час, суд не вбачає протиправності дій з боку відповідача щодо визначення розміру пенсії позивача станом на 01.03.2024, оскільки розмір пенсії до виплати в сумі 33903,10 грн. є більшим за загальний розмір перерахованої на виконання рішення суду пенсії позивача, без урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством в сумі 33187,35 грн.
Щодо визначення розміру пенсії позивача станом на 01.03.2025 та 01.04.2025 року суд зазначає наступне.
Статтею 46 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України" (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України “Про державну службу», “Про прокуратуру», “Про статус народного депутата України», “Про Національний банк України», “Про Кабінет Міністрів України», “Про дипломатичну службу», “Про службу в органах місцевого самоврядування», “Про судову експертизу», “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», “Про наукову і науково-технічну діяльність», “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-ВР “Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.
Для осіб, пенсії яким призначено (перераховано) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, та які мають право на пенсію відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і в яких розмір пенсії, обчисленої відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, коефіцієнти застосовуються до відповідних сум перевищення пенсії, призначеної (перерахованої) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, понад суму пенсії, обчислену відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році коефіцієнти, визначені пунктом 1 цієї постанови, не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат) осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім'ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру ветеранів війни, отриманими Пенсійним фондом України у порядку інформаційної взаємодії з Міністерством у справах ветеранів.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 зазначив, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який розробляє проект закону про Державний бюджет України на наступний рік і подає його до Верховної Ради України, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, звітує перед Верховною Радою України про його виконання (частина друга статті 96, частина перша статті 97, частина перша статті 113, пункт 6 статті 116 Основного Закону України). Ефективне здійснення Кабінетом Міністрів України цих повноважень є основою для вжиття ним заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, проведення політики у сфері соціального захисту, фінансової та податкової політики (пункти 2, 3 статті 116 Конституції України).
Конституційний Суд України виходить з того, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Конституційні принципи правової держави та верховенства права, а також визнання найвищої юридичної сили Конституції України, норми якої є нормами прямої дії (статті 1, 8 Основного Закону України), зобов'язують суди під час розгляду справ керуватися основними засадами судочинства, передбаченими частиною третьою статті 129 Конституції України, іншими засадами судочинства в судах окремих судових юрисдикцій, якщо вони визначені законом (частина четверта статті 129 Основного Закону України). Зокрема, діяльність судів адміністративної юрисдикції під час розгляду справ, що виникають із спорів про соціальний захист окремих категорій громадян, здійснюється відповідно до такої засади судочинства, як законність, за якою суд вирішує справи згідно з Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує інші нормативно-правові акти (пункти 1, 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України).
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Таким чином, в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України та пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Крім того, у Рішенні від 02 березня 1999 року № 2-рп/99 Конституційний Суд України звернув увагу на те, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України, здійснюється Кабінетом Міністрів України.
На підставі вищезазначеного, суд наголошує, що політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення проведення якої на підставі пункту 3 статті 116 Конституції України здійснюється Кабінетом Міністрів України.
Аналогічний висновок зробила і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 грудня 2018 року у зразковій справі № 802/2196/17-а (Пз/9901/1/18).
Крім того, суд вказує, що абзацами другим та третім підпункту 2 пункту 22 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України установлено, що в умовах воєнного стану або для здійснення згідно із законом заходів загальної мобілізації Кабінет Міністрів України може приймати рішення, зокрема щодо порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та фондів загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування.
Вказані положення неконституційними не визнавалися, є чинними і узгоджуються, зокрема з Рішенням від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, в якому Конституційний Суд України зазначив про наявність у КМУ права встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Так само не визнавались неконституційними й положення статті 46 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025, а тому суд вважає, що до пенсії позивача підлягають застосуванню вказані положення діючого законодавства.
У той же час, суд дійшов висновку, що відповідачем було протиправно здійснено застосування визначених постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 коефіцієнтів до суми 33903,10 грн., а не до загального розміру нарахованої пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) в сумі 36187,35 грн., як це передбачено положеннями статті 46 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025.
За таких умов, суд дійшов висновку про наявність підстав визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, які виразились в обмеженні максимального розміру виплати пенсії ОСОБА_1 , після її перерахунку на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 року по справі № 420/552/25, з 01.02.2023 року сумою 30903,10 грн. при нарахуванні основного розміру пенсії в розмірі 33187,35 грн., з 01.03.2025 року сумою 27642,33 грн. та з 01.04.2025 року сумою 27642,33 грн. без застосуванням понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.25 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» до загального розміру нарахованої пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством).
Порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити виплату ОСОБА_1 , нарахованої на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 року по справі №420/552/25, з 01.02.2023 року, з 01.03.2025 року та з 01.04.2025 року, без обмеження її максимального розміру, з урахуванням висновків суду.
Щодо вимоги про перерахунку пенсії з основним розміром 86% грошового забезпечення суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 13 Закону №2262-ХІІ в редакції чинній на момент його прийняття було визначено, що загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 75 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і віднесені до категорії 1, - 85 процентів, до категорії 2 - 80 процентів.
Законом від 04.02.1994 № 3946-XII «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» було внесено зміни в частину 2 статті 13 та останню викладено у наступній редакції «Загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 75 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, - 85 процентів, до категорії 2, категорій 2 та 3 - 80 процентів.»
Законом від 25.03.1996 № 103/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» було внесено зміни в частину 2 статті 13 та останню викладено у наступній редакції «Загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 85 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, - 95 процентів, до категорій 2 і 3, - 90 процентів».
Відповідно до частини 2 статті 13 Закону №2262-ХІІ в редакції чинній на момент призначення пенсії позивача було визначено, що загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.
Законом № 3668-VI від 08.07.2011 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» було внесено зміни в частину 2 статті 13 та останню викладено у наступній редакції «Максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 80 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.»
Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166-VII було внесено зміни в частину 2 статті 13 та останню викладено у наступній редакції «Максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.
Рішенням Верховного Суду від 04.02.2019 № Пз/9901/58/18 (№240/5401/18) у зразковій справі щодо зменшення відсоткового значення грошового забезпечення при перерахунку пенсій військовослужбовцям було здійснено правовий висновок, що при перерахунку пенсії позивача з 1 січня 2018 року відповідно до статті 63 Закону №2262-ХІІ на підставі Постанови КМУ №103 відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм частини другої статті 13 Закону №2262-ХІІ, яка застосовується саме при призначенні пенсії. Тому при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.
При цьому, Верховний Суд у вказаній справі вказав, що обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права:
а) позивач є особою, якій призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХІІ;
б) відповідачем є відповідне Головне управління Пенсійного фонду України, на обліку в якому перебуває позивач;
в) предметом спору є зміна відсоткового значення розміру пенсії при здійсненні її перерахунку з 1 січня 2018 року на підставі Постанови КМУ №103 у зв'язку з підвищенням сум грошового забезпечення, що визначені станом на 1 березня 2018 року відповідно до Постанови КМУ №704.
На інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, може впливати подальша зміна законодавства, що регулює ці правовідносини, та інший предмет спору у подібних правовідносинах.
В мотивувальній частині вказаного рішення Верховного Суду зазначено, що системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що внесені Законом №3668-VІ та Законом №1166-VII зміни до статті 13 Закону №2262-ХІІ щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії за вислугу років військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію за цим Законом у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм здійснення перерахунку пенсії за вислугу років є норми статті 63 Закону №2262-ХІІ, яка змін у зв'язку з прийняттям Закону №3668-VІ та Закону №1166-VII не зазнала.
З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що при перерахунку пенсії позивача з 1 січня 2018 року відповідно до статті 63 Закону №2262-ХІІ на підставі Постанови КМУ №103 відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм частини другої статті 13 Закону №2262-ХІІ, яка застосовується саме при призначенні пенсії. Тому при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.
З урахуванням предмету спору, суд дійшов висновку, що вказана правова позиція Верховного Суду до спірних правовідносин застосуванню не підлягає виходячи з наступного.
Так, Верховний Суд приймаючи вказане рішення зазначив, що доводи відповідача стосовно того, що задоволення позову призведе до виникнення диспропорції у розмірі перерахованих пенсій військовослужбовців, які були призначені до 1 березня 2018 року, та пенсій, що будуть призначені після цієї дати з урахуванням максимального розміру, встановленого частиною другою статті 13 Закону України № 2262-ХІІ, колегія суддів вважає недоречними, оскільки вони не ґрунтуються на нормах законодавства, яким врегульовано підстави, порядок, умови та розмір перерахунку пенсій військовослужбовців. Суд вирішує даний спір в межах наявного правового регулювання, яке не містить положень щодо перегляду (зміни) при перерахунку пенсій її відсоткового значення від розміру грошового забезпечення. Проте суд звертає увагу, що Постановою КМУ № 103 по-різному визначено складові грошового забезпечення для перерахунку пенсій військовослужбовців, які були призначені до 1 березня 2018 року, та пенсій, що будуть призначені після цієї дати.
Постановою КМУ № 103 в редакції на момент розгляду зразкової справи Верховним Судом було внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 р. № 45 “Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а саме викладено пункт 5 викладено в такій редакції: “5. Під час перерахунку пенсій використовуються такі види грошового забезпечення, як посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною або аналогічною посадою та військовим (спеціальним) званням, а також було внесено зміни в Додаток № 2 Порядку (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103) та викладено Довідку про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій в новій редакції, а саме без врахування складових грошового забезпечення, як щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії.
За вказаних обставин, можна дійти висновку, що при прийнятті рішення по зразковій справі Верховний Суд керувався тим, що оскільки під час призначення пенсії позивачу з більшим відсотковим розміром грошового забезпечення були враховані відповідні складові грошового забезпечення, а після перерахунку з 1 січня 2018 року на підставі Постанови КМУ №103 такі складові враховані не були, суд дійшов висновку про протиправність зменшення відповідного відсоткового значення розміру пенсії при здійсненні її перерахунку.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» позитивні дії - спеціальні тимчасові заходи, що мають правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, спрямовану на усунення юридичної чи фактичної нерівності у можливостях для особи та/або групи осіб реалізовувати на рівних підставах права і свободи, надані їм Конституцією і законами України.
На думку суду, у даному разі Верховним Судом було застосовані позитивні дії щодо відповідної категорії осіб, а саме щодо військових пенсіонерів, якім пенсію було перераховано з урахуванням постановою КМУ № 103, якою на момент здійснення такого перерахунку по-різному визначено складові грошового забезпечення для перерахунку пенсій військовослужбовців, які були призначені до 1 березня 2018 року, та пенсій, що будуть призначені після цієї дати.
У той же час, окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 12 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2019 року, в адміністративній справі № 826/3858/18 визнав протиправними та не чинними пункти 1, 2 Постанови № 103 та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку № 45.
У додатку 2 до Порядку №45 міститься форма довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, яку Постановою № 103 було викладено в новій редакції; довідкою не передбачено такі складові грошового забезпечення, як щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення). З дня набрання законної сили рішенням у справі №826/3858/18 діє редакція додатку 2 до Порядку № 45, яка діяла до зазначених змін.
Як свідчать наявні в матеріалах справи перерахунки пенсії позивача на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 року по справі № 420/552/25 загальний розмір грошового забезпечення визначено з урахуванням розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення діючих військовослужбовців, пенсії яких, відповідно до приписів частини 2 статті 13 Закону №2262-ХІІ не могли перевищувати 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення.
Отже у разі застосування правової позиції Верховного Суду, яка викладена у рішення по зразковій справі від 04.02.2019 № Пз/9901/58/18 (№240/5401/18) до спірних правовідносин виникає ситуація, коли без об'єктивного й розумного обґрунтування розміри пенсій військових пенсіонерів, яким пенсії перераховуються на підставі довідки станом на 2023 роки будуть відрізнятись виключно в залежності від того, в який саме момент вони вийшли на пенсію, та в якій саме редакції на цей час діяла частина друга статті 13 Закону №2262-ХІІ та відповідні розміри пенсій можуть бути навіть вищими за пенсії військовослужбовців, які вийшли на пенсію у вказаний період.
Європейський суд з прав людини вказував, що "неоднаковість ставлення є дискримінаційною, якщо вона позбавлена об'єктивного й розумного обґрунтування; іншими словами, якщо вона не переслідує легітимної мети чи якщо бракує виправданого співвідношення пропорційності між застосованими засобами та переслідуваною метою. Договірній державі належить певний простір оцінювання у визначенні, чи та якою мірою відмінності в інших подібних ситуаціях виправдовують неоднакове ставлення" (§ 51 рішення у справі "Stec and Others v. The United Kingdom" від 12 квітня 2006 року).
За таких обставин, суд вважає, що оскільки під час призначення пенсії та його перерахунку на даний час враховуються всі складові грошового забезпечення, у тому числі щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, застосування відсоткового значення розміру пенсії станом на момент її призначення не відповідає принципу правової визначеності, оскільки ставить пенсіонерів, пенсію яким було призначено до внесення відповідних змін до частини другої статті 13 Закону №2262-ХІІ щодо зменшення максимального розміру пенсії до 70% у більше привілейоване положення в порівнянні з пенсіонерами, пенсія яких була призначена до відповідних змін і відсоткове значення пенсій яких може бути визначено на рівні 90, 85, 80 та 75%.
Судом також враховано, що за загальним підходом, який Велика Палата Верховного Суду послідовно застосовує, вона може відступати від попередніх висновків задля гарантування юридичної визначеності. Вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути: вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 05.12.2018 у справі № 757/1660/17-ц, від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 21.08.2019 у справі № 2-836/11, від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц, від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16, від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, від 08.06.2022 у справі № 362/643/21, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 26.10.2022 у справі № 210/2257/19).
Отже причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути: вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року по справі № 201/10234/20 зазначила, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників справи. При цьому принцип єдності судової практики не є абсолютним, оскільки в протилежному випадку це означало б неможливість виправити судом свою позицію або виключало б можливість динамічного розвитку права та суспільних правовідносин.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, які виразились в зменшенні основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 86% на 70% грошового забезпечення, при її перерахунку з 01.02.2023 року, з 01.03.2024 року, з 01.03.2025 року та з 01.04.2025 року, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 року по справі № 420/552/25 задоволенню не підлягають.
На переконання суду інше провозастосування у вказаній справі не буде відповідати завданням адміністративного судочинства, оскільки у разі задоволення заявлених позовним вимог на підставі рішення суду позивач буде поставлений у більш привілейоване положення, що не буде відповідати принципу рівності перед законом, який покликаний запобігати всім формам дискримінації та принципу пропорційності, відповідно до якого рішення повинні прийматись зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Оскільки судом відмовлено у задоволенні основної позовної вимоги, відповідно не підлягають задоволенню і похідні вимоги щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2023 року, з 01.03.2024 року, з 01.03.2025 року та з 01.04.2025 року, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 року по справі №420/552/25, виходячи з основного розміру пенсії 86% грошового забезпечення, та здійснити виплату донарахованих сум.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Положеннями частин 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявності підстав для їх часткового задоволення.
Пунктом 23 частини першої статті 4 КАС України визначено, що похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Суд зазначає, що вимога про визнання протиправним акта, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо), які є наслідком протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.
У даному разі, судом задоволено одну з двох основних вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача, а тому часткове задоволення похідної вимоги щодо обраного позивачем способу відновлення його порушених прав не впливає на розподіл судових витрат у цій справі.
Оскільки за результатами розгляду адміністративної справи суд прийшов до висновку про задоволення однієї основної позовної вимоги, то з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1211 грн. 20 коп.
Керуючись статтями 2, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, які виразились в обмеженні максимального розміру виплати пенсії ОСОБА_1 , після її перерахунку на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 року по справі № 420/552/25, з 01.02.2023 року сумою 30903,10 грн. при нарахуванні основного розміру пенсії в розмірі 33187,35 грн., з 01.03.2025 року сумою 27642,33 грн. та з 01.04.2025 року сумою 27642,33 грн. без застосуванням понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.25 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» до загального розміру нарахованої пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 , нарахованої на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 року по справі №420/552/25, з 01.02.2023 року, з 01.03.2025 року та з 01.04.2025 року, без обмеження її максимального розміру, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого позивачем судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 1211 грн 20 коп.
Рішення суду, відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП) НОМЕР_1 .
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 20987385.
Суддя Роман КАРАВАН