08 жовтня 2025 року м.Київ № 320/16296/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Головенко О.Д., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_1 та просить суд (в редакції від 11.05.2024):
визнати неправомірною бездіяльність Міністерства оборони України щодо відсутності інформування про хід розгляду звернення, ненадання відповіді по суті звернення № ЗА-16585997 від 18.12.2023 та ЗА-16755053 від 24.01.2024;
визнати неправомірними дії Міністерства оборони України щодо порушення строків на розгляд звернення № ЗА-16585997 від 18.12.2023 № ЗА-16585997 та ЗА-16755053 від 24.01.2024 та передання звернення на розгляду іншому органу;
зобов'язати Міністерство оборони України надати повну відповідь по суті звернення № ЗА- 16585997 від 18.12.2023 вкладений файл (“Запит на роз'яснення діючого законодавства з питань військової служби»);
визнати відповідь/рішення №331/2229 від 26.02.2024 надану військовою частиною НОМЕР_2 такою, що є неповною, та такою, що в своєму правовому обгрунтуванні не відповідає нормам діючого законодавства стосовно необхідності направлення на БЗВП осіб, які вже несли військову службу на момент внесення змін до ст. 39 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу»;
зобов'язати скасувати свою відповідь/рішення за № 331/2229 від 26.02.2024;
зобов'язати переглянути надану відповідь/рішення № 331/2229 від 26.02.2024 та надати нову відповідь з врахуванням норм діючого законодавства відносно осіб, що проходять службу за призовом по мобілізації.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим суддею у даній справі визначено суддю Донця В.А.
Ухвалою від 19.08.2024 провадження у справі було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 13.02.2025 № 246/0/15-25 ОСОБА_2 звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим суддею у даній справі визначено суддю Головенка О.Д.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.04.2025 справу було прийнято до провадження та розпочато її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
27.04.2025 через ситему "Електронний суд" позивачем було сформовано заяву про зміну предмет позову та залучення у якості третього відповідача Військову частину НОМЕР_2 .
Так, позивач просить суд:
визнання протиправною бездіяльністю посадових осіб Міністерства оборони України щодо відсутності дій та контролю щодо розгляду скарги на неприсвоєння чергового звання та поновлення порушеного права;
визнання протиправною бездіяльністю посадових осіб в/ч НОМЕР_1 щодо не надання відповіді про результати службового розслідування по факту неприсвоєння чергового звання командиром в/ч НОМЕР_2 , відсутність контролю за поновленням порушеного права;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо неприсвоєння чергового звання “сержант» у встановлені законодавством строки, неповідомлення про причини несвоєчасного присвоєння чергового військового звання “сержант», неповідомлення про результати службового розслідування за фактом неприсвоєння чергового звання “сержант», не усунення наслідків порушеного права в частині втрати у вислузі років в результаті несвоєчасного присвоєння військового звання “сержант» в розмірі 2 місяці та 5 днів;
зобов'язати командира в/ч НОМЕР_2 внести зміни до наказу №8-РС від 14.02.2024 (по особовому складу), шляхом додання наступного пункту: “вважати, що строк вислуги ОСОБА_3 у військовому званні “сержант» розпочався з 10.12.2023»; Витяг з вказаного Наказу видати ОСОБА_1 ;
за відшкодування шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю відповідачів стягнути суму в розмірі 3 000,00 грн з кожного з відповідачів.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 прийнято до розгляду заяву про зміну предмету позову, а також залучено у якості відповідача Військову частину НОМЕР_2 .
В обґрунтування свого позову позивач зазначає, що відповідачем у порушення чинного законодавства надав неповну відповідь на його звернення. Вважає таку бездіяльність протиправною.
Від Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_2 надійшли відзиви на позовну заяву, де останні проти позову заперечують та просять й задоволенні відмовити, оскільки позивачем не вірно обрано спосіб захисту.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що позов слід задовольнити частково, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач 18.12.2023 звернувся на Урядову гарячу лінію Секретаріату Кабінету Міністрів України, щодо роз'яснення законодавства з питань військової служби проходячі військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Листом Секретаріату Кабінету Міністрів України №З-17796/20-32/2 від 19.12.2023 позивача було повідомлено, що його звернення за № 3А-16585997 від 18.12.2023 перенаправлено Міністерству оборони України.
Позивач 24.01.2024 повторно звернувся до Секретаріату Кабінету Міністрів України відносно його звернення за № ЗА-16585997 від 18.12.2023 та листом від 25.01.2024 повідомив позивача, що його повторне звернення за № ЗА-16755053 від 24.01.2024 перенаправлено до Міністерства оборони України.
В березні 2024 року на адресу позивача надійшов лист з відповіддю на його звернення від військової частини НОМЕР_1 за №331/2229 від 26.02.2024, який був отриманий ним 15.03.2024.
Не погоджуючись з відповіддю відповідача та його діями щодо не присвоєння чергового звання, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.
В силу положення ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Статтею 1 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки, а також особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Пункт 1 ст. 16 Закону України «Про звернення громадян» визначає, що скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, медіа, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.
Статтею 18 визначеного Закону України визначено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, медіа, посадових осіб, має право:
особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;
знайомитися з матеріалами перевірки;
подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;
бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;
користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;
одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;
висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;
вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Крім того, ст. 19 Закону України «Про звернення громадян» визначає обов'язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, медіа, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг.
Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, медіа, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані:
об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;
у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;
на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;
скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;
забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;
письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;
вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;
у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;
не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;
особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 № 2657-XII (далі - Закон № 2657) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Статтею 7 Закону № 2657 право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію. Забороняється вилучення і знищення друкованих видань, експонатів, інформаційних банків, документів з архівних, бібліотечних, музейних фондів, крім встановлених законом випадків або на підставі рішення суду. Право на інформацію, створену в процесі діяльності фізичної чи юридичної особи, суб'єкта владних повноважень або за рахунок фізичної чи юридичної особи, Державного бюджету України, місцевого бюджету, охороняється в порядку, визначеному законом.
У ст. 10 Закону № 2657 зазначені види інформації за змістом, якими є: інформація про фізичну особу; інформація довідково-енциклопедичного характеру; інформація про стан довкілля (екологічна інформація); інформація про товар (роботу, послугу); науково-технічна інформація; податкова інформація; правова інформація; статистична інформація; соціологічна інформація; інші види інформації.
Як вбачається зі звернення позивача, він зазначав, що є військовослужбовцем та отримав звання молодший сержант, просив роз'яснити в які строки після призначення на посаду повинен бути направлений на навчання.
Також зазначав, що 10.12.2023 виконується рік з початку перебування на посаді в званні молодший сержант, в той же час, служба персоналу його частини відмовляється подавати на чергове звання сержант, мотивуючи це тим, що відсутні курси лідерства.
Позивач ставив питання чи є відсутність курсів лідерства підставою для не присвоєння чергового звання.
26.02.2024 Військова частина надала відповідь та зазначила, що для присвоєння чергового звання позивачу необхідно подальше направлення для здобуття відповідного рівня військової освіти.
Частина 2 ст. 9 КАС України визначає, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи зміст звернення позивача, а також надану відповідь, суд вважає, що в цій частині позов підлягає частковому задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо неприсвоєння чергового звання “сержант» у встановлені законодавством строки, неповідомлення про причини несвоєчасного присвоєння чергового військового звання “сержант», неповідомлення про результати службового розслідування за фактом неприсвоєння чергового звання “сержант», не усунення наслідків порушеного права в частині втрати у вислузі років в результаті несвоєчасного присвоєння військового звання “сержант» в розмірі 2 місяці та 5 днів та зобов'язання командира в/ч НОМЕР_2 внести зміни до наказу №8-РС від 14.02.2024 (по особовому складу), шляхом додання наступного пункту: “вважати, що строк вислуги ОСОБА_3 у військовому званні “сержант» розпочався з 10.12.2023»; Витяг з вказаного Наказу видати ОСОБА_1 , то на думку суду вони задоволенню не підлягають з урахуванням наступного.
Під час мобілізації ОСОБА_1 проходив військову службу на посадах рядового та сержантського складу а саме:
діловод ВОС-901074Ф, шпк "старший солдат";
сержант-менеджер 3 категорії обліку особового складу відділення персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 , ВОС-929928Ф, шпк "старший сержант";
інструктор оперативно-планової групи штабу загону військової частини НОМЕР_2 , ВОС-107119Ф, пик "старший сержант".
Судом встановлено, що ОСОБА_1 був призначені на посаду сержантського складу, а саме сержант-менеджер ІІІ категорії обліку особового складу відділення персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 в порядку доукомплектування в умовах особливого періоду, відповідно до "Положення про проходження військової служби у Збройних Силах України" затвердженого наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 641/2022 від 12.09.2022).
У розділі IV Призначення на посади та звільнення з посад, а саме в п. № 102 вказано "На посади сержантського і старшинського складу призначаються військовослужбовці, які отримали підготовку відповідного рівня у навчальних частинах (центрах) та у військових частинах".
Особи рядового складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають бойовий досвід та не отримали підготовку відповідного рівня у вищих військових навчальних закладах, навчальних частинах (центрах) та у військових частинах, з урахуванням потреби доукомплектування Збройних Сил України в умовах особливого періоду можуть призначатися на посади сержантського і старшинського складу, за якими штатами воєнного часу передбачено військове звання до старшого сержанта (головного старшини) включно, за умови, що їм не будуть підпорядковані сержанти (старшини). Призначення таких військовослужбовців на посади сержантського і старшинського складу здійснюється наказами посадових осіб відповідно до номенклатури посад.
На час виникнення спірних правовідносин, позивач проходив службу на посаді інструктор оперативно-планової групи штабу загону військової частини НОМЕР_2 , ВОС-107119Ф, шпк "старший сержант":
Відповідно до Орієнтованого каталогу штатних посад (розділ ІІ Штатні посади рядового, сержантського (старшинського) складу Збройних Силах України, затвердженого Міністром оборони України від 13.10.2020 № 144 дск) посада інструктор оперативно-планової групи штабу загону передбачає наявність обов?язкової базової загальновійськової підготовки, фахової підготовки рядового складу за ВОС 107, базового рівня підготовки сержантського і старшинського складу за ВОС 107 та курсу інструктора базового рівня.
Підготовка військовослужбовців сержантського і старшинського складу для заміщення посад інструкторів навчальних підрозділів здійснюється за відповідними програмами на курсах підготовки інструкторів у навчальних частинах (центрах).
Під час зарахування на підготовку (перепідготовку) до навчальних центрів за визначеним ВОС, обов?язково перевіряється наявність попередньої підготовки.
У розділі VI Підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації п. 6.1 вказано: "Підготовка (перепідготовка) військовослужбовців для проходження військової служби на посадах рядового складу проводиться за програмою базової загальновійськової підготовки та фахової підготовки за визначеним ВОС у начальних частинах (центрах).
Базова загальновійськова підготовка є обов?язковою підготовкою для осіб, які не проходили військової служби, та призначена для набуття ними первинних знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов?язків військової служби, і проводиться в навчальних частинах (центрах).
Пункт 6.2 зазначає, що фахова підготовка призначена для підготовки громадян до військової служби на посадах рядового складу за визначеним ВОС та проводиться у строки до чотирьох місяців - у навчальних частинах (центрах).
Відповідно до п. 6.3 базовий рівень підготовки проходять військовослужбовці рядового складу, які пройшли фахову підготовку або мають досвід служби за визначеною ВОС та призначатимуться на посади сержантського (старшинського) складу за ВОС, отриманими під час проходження служби.
Таким чином, призначення на посаду інструктора оперативно-планової групи штабу загону військової частини НОМЕР_2 , ВОС-107119Ф, шик "старший сержант", передбачає подальше направлення на навчання для здобуття відповідного рівня військової освіти.
Командир підрозділу надає потребу у навчанні особового складу (фахову підготовку за ВОС, сержантську підготовку за ВОС указав рівень підготовки у залежності від посади) до відділів персоналу підрозділу та військової частини. Командир військової частини, до 10 числа кожного місяця надає потребу у навчанні особового складу до вищого командування. Після обробки інформації від всіх підпорядкованих військових частин, орган військового управління, до 15 числа кожного місяця надає потребу у навчанні особового складу до Головного управління персоналу Генерального штабу Збройних Сил України Збройних Сил України Наприкінці кожного місяця, до всіх підпорядкованих військових частин надається розрахунок направлення військовослужбовців рядового та сержантського складу на фахову підготовку (перепідготовку) до навчальних центрів у наступному місяці.
Виходячи з викладеного, для відповідності займаної посаді за фаховим рівнем, ОСОБА_1 повинен був пройти відповідну підготовку та бути направлений на навчання.
Щодо позовних вимог в частині відшкодування шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю відповідачів, суд зазначає таке.
Статтею 1173 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
З п. 5 постанови пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27.03.1992 вбачається, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Таким чином, для вирішення питання про відшкодування матеріальної шкоди необхідно встановити: наявність шкоди, протиправність дій відповідача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача. Кожна із цих складових є обов'язковою умовою для відшкодування завданої шкоди. При цьому, враховуючи специфіку адміністративних правовідносин, відповідно до 1173 Цивільного кодексу України вина органу місцевого самоврядування як обов'язкова підстава матеріальної відповідальності виключається.
Судом встановлено, що будь-яких доказів того, що оскаржувана бездіяльність відповідачів будь-яким чином вплинули на стан здоров'я позивача, спричинили погіршення його стану, позивачем не надано. Саме лише посилання на протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень недостатньо для прийняття рішення про відшкодування шкоди.
Сам по собі факт протиправності дій відповідача не означає заподіяння матеріальної чи моральної шкоди.
Враховуючи, що позивачем не було надано належних та достатніх доказів заподіяння відповідачем йому матеріальної чи моральної шкоди, то суд дійшов висновку про те, що підстави для задоволення позову у цій частині відсутні.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ч. 1-2 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами ст. 76 КАС України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 72-77, 139, 241-246, 257-262 КАС України суд,
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо неналежного розгляду звернення про присвоєння чергового звання ОСОБА_1 .
Визнати протиправною бездіяльністю Військової частини НОМЕР_1 щодо не надання відповіді про результати службового розслідування по факту не присвоєння чергового звання ОСОБА_1 .
У решті заявлених позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.