про відмову в забезпеченні позову
08 жовтня 2025 року м. Київ 320/49480/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Жукова Є.О., розглянувши заяву про забезпечення позову, подану одночасно з пред'явленням адміністративного позову
за позовомОСОБА_1
доІНФОРМАЦІЯ_1 ; 2. Міністерства оборони України
провизнання протиправними дій, визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову, поданою одночасно з пред'явлення адміністративного позову, в якій просить суд:
«Вжити заходи забезпечення адміністративного позову шляхом встановлення судової заборони на вчинення наступних дій щодо ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт НОМЕР_1 ):
ІНФОРМАЦІЯ_3 - Заборонити ініціювати, формувати, реєструвати, підтримувати чи передавати до Національної поліції або МОУ будь-які електронні чи паперові звернення (запити) про затримання, адміністративне затримання, доставлення (примусове чи добровільне), привід ОСОБА_1 до ТЦК та СП, а також про його розшук або необхідність його доставлення (зокрема, за зверненням № Е1492167 від 02.03.2025), вимагати явки зазначеної особи до ТЦК для будь-яких цілей, складати протоколи про адміністративні правопорушення щодо зазначеної особи за статтями 210, 210-1 КУпАП у зв'язку з подіями до 2015 року та 2024 року. Обґрунтування заборони: Унеможливлення використання механізму "адміністративного револьвера" та підтримання незаконного статусу в ОБЕРІГ.
Головне управління Національної поліції у м. Києві, ГУНП в Київській області та інші органи НПУ- Заборонити здійснювати адміністративне затримання, доставлення, привід або інші примусові заходи щодо ОСОБА_1 на підставі електронних звернень від ТЦК та СП (зокрема, на підставі записів ІПНП/АРМОР, зареєстрованих за № 13771 від 11.03.2025, № 16328 від 19.02.2025 та будь-яких інших похідних записів), передавати дані про зазначену особу іншим правоохоронним органам для цілей розшуку або затримання, вносити нові дані про зазначену особу до баз розшуку або інших інформаційних систем до набрання рішенням суду у справі законної сили. Обґрунтування заборони: Запобігання незворотній тикоді та порушенню права на свободу, спричиненим незаконним статусом у ІПНП/АРМОР.
ІНФОРМАЦІЯ_3 , органи Національної поліції, Міністерство оборони України, та будь-які військово-лікарські комісії (ВЛК) - Заборонити вчиняти будь- які дії, спрямовані на примусове проходження військово-лікарської комісії (ВЛК) чи будь-якого медичного огляду, вручення мобілізаційного розпорядження, а також проведення заходів, спрямованих на мобілізацію ОСОБА_1 , поширювати інформацію про нібито розшук зазначеної особи серед інших органів влади, до набрання законної сили рішенням у даній адміністративній справі. Обґрунтування заборони: Запобігання незворотній шкоді та унеможливленню ефективного захисту прав Позивача шляхом фактичного переведення його у статус військовослужбовця.».
Однією з підстав, що зумовлює необхідність вжиття заходів забезпечення позову, на думку позивача, є протиправність дій ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає в наступному:
« 1. Втрата законної мети: Єдина законна мета звернення ТЦК до поліції про доставления особи за статтями 210, 210-1 КУпАП полягає у забезпеченні провадження у справі про адміністративне правопорушення (складання протоколу, накладення стягнення). Оскільки строки давності спливли, ця мета втрачена.
2. Зловживання повноваженнями: ІНФОРМАЦІЯ_3 , ініціюючи нові електронні звернення (наприклад, № Е1492167 від 02.03.2025, зареєстроване НГГУ за № 13771) через 8-9 років після спливу строку давності, використовує механізм "розшуку" не для законної цілі, а для позапроцесуального примусу до явки під загрозою затримання.
3. Порушення статті 8 ЄКПЛ (Право на приватне життя): Безпідставне та надмірне зберігання персональних даних Позивача у статусі "розшуку" в базах ОБЕРІГ/ІПНП/АРМОР (що має прямі негативні наслідки у вигляді ризику затримання) є непропорційним і незаконним втручанням у його приватне життя, оскільки правова підстава для такого втручання (адміністративна відповідальність) вже не існує.
Ознаки протиправності є очевидними, ігнорування Відповідачами принципів конституційного права (стаття 58 КУ) та адміністративного права (стаття 38 КУпАП) підтверджує необхідність негайного судового захисту.».
Також, на думку позивача, необхідність вжиття заходів забезпечення, зумовлена існуванням ризику невиконання рішення суду, яка полягає в тому, що у разі якщо ОСОБА_1 буде призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період, останній набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на захист.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 06.10.2025, заяву передано на розгляд судді Жуковій Є.О.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, слід зазначити наступне.
Відповідно до положень статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частинами першою та другою статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частиною першою статті 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
При цьому, частиною другою статті 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Для задоволення судом поданої заявником заяви про забезпечення адміністративного позову останній має довести, що невжиття обраних заходів призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених частиною другою статті 150 КАС України.
Аналіз змісту вказаних норм свідчить про те, що обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому, ознаки протиправності повинні бути пов'язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Відповідно до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року №2 “Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Крім того, згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13.09.1989 рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
Таким чином, з наведеного вбачається, що суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані стороною по справі для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, позов слід забезпечити саме у такий спосіб, про який просить позивач, а не якимось менш обмежувальним у правах способом для відповідача, такий спосіб є співмірним обсягу позовних вимог, позивач має легітимну мету забезпечити саме захист своїх прав та інтересів від неправомірних дій відповідача, а не завдати шкоди правам та інтересам відповідача.
Тобто, прийняття такого рішення доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи привести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача.
Більше того, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого (постанова Верховного Суду від 14.05.2021 р. у справі № 320/3957/20): розумності вимог заявника щодо забезпечення позову; обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Так, в основу необхідності вжиття заходів забезпечення позову, позивачем покладено очевидність ознак протиправності дії суб'єкта владних повноважень ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), та порушення прав, свобод, інтересів ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 , вважає, що необхідність вжиття заходів забезпечення, також зумовлена існуванням ризику невиконання рішення суду, яка полягає в тому, що у разі якщо позивача буде призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період, останній набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на захист.
Суд аргументи викладені в заяві про забезпечення позову, які на думку позивача зумовлюють необхідність вжиття заходів забезпечення позову оцінює критично, виходячи з наступного.
Так, обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є достатнє обґрунтування того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини такого звернення, у зв'язку із чим обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, самі лише посилання заявника на випадок можливого настання негативних наслідків чи порушення прав в майбутньому не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову.
Суд враховує те, що жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували викладені в заяві про забезпечення позову обставини, позивачем ані до заяви про забезпеченні позову, ані до позовної заяви не додано.
При цьому, суд повно та всебічно дослідив додані до заяви про забезпечення позову документи та надав їм оцінку, зокрема: копії запитів на отримання публічної інформації, заяви-вимоги, заява-скарга, та зазначає, що зазначені документи лише свідчать про вжиття заявником певних дій щодо відновлення порушених, на думку останнього, прав та свобод, та жодних чином не підтверджують зазначені ОСОБА_1 обставини, що зумовлюють необхідність вжиття заходів забезпечення позову.
Виходячи із зазначеного, суд враховує правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду у справах 280/9045/24 від 14 січня 2025 року та 280/9044/24 від 20 лютого 2025 року, відповідно до якої для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.
Суд також звертає увагу, що позивачем не було надано доказів на підтвердження вжиття ІНФОРМАЦІЯ_4 заходів щодо вручення повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або на збірний пункт територіального центру комплектування та соціальної підтримки, направлення заявника для проходження військової служби до військової частини, тощо. Водночас, суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, що ймовірно можуть бути порушені у майбутньому, а можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
Також, слід зауважити, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності оскаржуваних дій та рішень суб'єктів владних повноважень, оскільки встановлення ознак їх протиправності є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Вказане узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у рішенні від 28.03.2018 у справі №800/521/17, в якій зазначено, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Більше того, очевидні ознаки протиправності рішення, дій бездіяльності та порушення ними прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що рішення, дії, бездіяльність відповідача явно суперечать вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства, порушують права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності дій відповідача та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.
Такі висновки суду, зокрема, узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року по справі № 826/13306/18.
Суд зазначає, що наведені заявником в обґрунтування своєї позиції, а також на підтвердження «очевидності протиправності дій відповідачів та порушення прав» обставини, які полягають у тому, що « ОСОБА_1 був звільнений з органів МВС у 2015 році та не став на військовий облік, що могло бути розцінено як одноактне адміністративне правопорушення за статтею 210, 210 - 1 КУпАП (редакція 2015), а після звільнення не був належним чином повідомлений про необхідність стати на військовий облік, не підтверджують очевидність протиправності дій відповідачів та порушення прав заявника, а є свідомою спробою заявника ввести суд в оману щодо дійсних обставин справи, оскільки така громадянська позиція заявника ( ІНФОРМАЦІЯ_2 - 38 років) щодо військового обліку на четвертому році повномасштабного вторгнення російської федерації на суверенну і незалежну територію України може свідчити лише про бажання заявника будь яким шляхом уникнути конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, передбаченого ст. 65 Конституції України.
При цьому, посилання ОСОБА_1 на: «втрату законної мети, зловживання повноваженнями, порушення статті 8 ЄКПЛ (право на приватне життя), ігнорування відповідачами принципів конституційного права (ст.58 Конституції України та адміністративного права (ст.38 КУпАП) як на підтвердження необхідності негайного судового захисту, а також існування «загального принципу незворотності шкоди», який, на думку заявника, полягає у загрозі негайної втрати свободи та примусових процедур (ризик примусового адміністративного затримання (втрата особистої свободи, психологічний та фізичний тиск), ризик примусового проходження ВЛК та мобілізації (форсована ВЛК, загроза мобілізації, унеможливлення виконання судового рішення), зазначення численної практики Європейського суду з прав людини з метою «запобігання ризику бути зупиненим на вулиці, громадському місці або за місцем проживання, уникнення постійного стану стресу та самообмеження (самообмеження на пересування, відмова від звичайного життя), жодним чином не свідчать про настання незворотних наслідків для позивача, а також про «пряме і грубе порушення його конституційних прав та прав, гарантованих ЄКПЛ, а також, що відсутність негайного вжиття заходів забезпечення позову унеможливить поновлення його прав у майбутньому».
Так, оцінивши доводи заявника щодо очевидної протиправності дій суб'єктів владних повноважень (відповідачів), суд приходить до висновку, що такі підстави у заяві про забезпечення позову та як наслідок забезпечення позову у способи, які пропонує заявник - не підтверджені належними і допустимими доказами в розумінні ст. ст. 73 - 76 Кодексу адміністративного судочинства України та, з огляду на предмет заявленого позову, фактично є вирішенням спору по суті без судового розгляду, що є неприпустимим.
Тому фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/неправомірності дій/рішень, на які посилається заявник, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.
Таким чином, у ході розгляду заяви про забезпечення позову судом не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів заявника до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України, -
1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
2. Копію ухвали надіслати позивачу, зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Жукова Є.О.