08 жовтня 2025 року справа №320/40245/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м.Києві , Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області про визнання протиправними дій,
І. Зміст позовних вимог.
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, що полягають у відмові в призначенні пенсії через неврахування до трудового стажу періодів роботи по трудовій книжці НОМЕР_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати до загального стажу час проходження військової служби по мобілізації : 23.04.2015 року по 15.02.2016 року, з 01.03.2015 року по 26.04.2016 року, відповідно до довідки Військової частини - Польова пошта НОМЕР_2 від 26.04.2016 року №2271;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві врахувати всі періоди роботи до страхового стажу, згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_1 та призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
ІІ. Позиція позивача та заперечення відповідача.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 12.09.2023 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - відповідач-1) із заявою щодо призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV. Однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області ( далі - відповідач-2) позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком, оскільки за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу позивача не зараховано такі періоди: період навчання 01.09.1983 - 14.07.1986, оскільки не зазначено дату видачі диплому; період трудової діяльності на виробничому підприємстві 23.01.1990 - 10.04.1994, оскільки печатка при звільненні УРСР, а період мобілізації в антитерористичній операції 23.04.2015 - 15.02.2016; 01.03.2015 - 26.04.2016 взагалі не враховано. Позивач вважає такі дії органів пенсійного фонду протиправними та такими, що не грунтуються на нормах чинного законодавства.
Відповідач-1 та відповідач-2 своїм правом подати відзив не скористалися.
ІІІ. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.11.2023 року відкрито спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
ІV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Позивач відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 є учасником бойових дій.
12.09.2023 року позивач звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - відповідач 1) щодо призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV.
Листом Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві №2600-0208-8/187044 від 22.09.2023 направило рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 19.09.20223 року № 262540013159 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV з підстав відсутності необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку. Зазначено про не зарахування до загального страхового стажу таких періодів: період навчання 01.09.1983 - 14.07.1986, оскільки не зазначено дату видачі диплому; період трудової діяльності на виробничому підприємстві 23.01.1990 - 10.04.1994, оскільки печатка при звільненні УРСР.
Позивач зазначає, що відповідач-2 здійснив протиправні дії, які полягають у відмові зарахувати до загального страхового стажу наступні періоди: період навчання 01.09.1983 - 14.07.1986; період трудової діяльності на виробничому підприємстві 23.01.1990 - 10.04.1994, а періоди мобілізації в антитерористичній операції 23.04.2015 - 15.02.2016; 01.03.2015 - 26.04.2016 взагалі не враховано.
Вважаючи протиправними дії відповідача-2 щодо відмови у призначенні пенсії за віком та наявність зобов'язання у Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо зарахування до загального стажу час проходження військової служби по мобілізації, та врахування всіх періодів роботи до страхового стажу, згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_1 та призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV, позивач з позовом звернувся до суду.
V. Норми права.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, суд зазначає таке.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
За приписами статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).
Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до пунктів 1,2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Абзацом першим пункту 3 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно із пунктом 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
У спірні періоди після 1993 року, порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція від 29.07.1993 №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників", заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Пунктом 1.2 Інструкції № 58 від 29.07.1993 р. передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 від 29.07.1993 р. усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п.2.6 Інструкції № 58 від 29.07.1993 р. у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 від 29.07.1993 р. у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
VI. Оцінкка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до пункту четвертого частини першої статті 115 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV зазначається, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають: 4) військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20, 21 і 25 частини першої статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12, 13 і 16 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (крім працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів), особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до пунктів 3 і 4 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, пункту 5 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, а також пункту 6 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, передбачений Порядком №637.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Абзацом першим пункту 3 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно із пунктом 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі №439/1148/17.
Щодо не зарахування спірних періодів роботи позивача, а саме: період навчання 01.09.1983 - 14.07.1986, оскільки не зазначено дату видачі диплому; період трудовової діяльності на виробничому підприємстві 23.01.1990 - 10.04.1994, оскільки печатка при звільненні УРСР; період мобілізації в антитерористичній операції 23.04.2015 - 15.02.2016; період мобілізації в антитерористичній операції 01.03.2015 - 26.04.2016, суд зазначає таке.
Тобто, фактично, вказані періоди роботи позивача не було зараховано відповідачем - 2 до стажу його роботи, який зараховується для призначення пенсії за віком.
Суд встановив, що згідно із копією диплома про навчання позивача серії НОМЕР_4 , копія якої була додана позивачем до адміністративного позову, дата видачі зазначена як 15.07.1986 р., що спростовує доводи відповідача-2, викладені в рішенні з приводу того, що не зазначено дату видачі диплому.
Отже, записами трудової книжки на сторінках 2-3 підтверджено період навчання позивача у відповідні періоди.
Суд також встановив, що період трудовової діяльності на виробничому підприємстві 23.01.1990 - 10.04.1994, оскільки печатка при звільненні УРСР підтверджено у відповідності запису на сторінках 4-5 трудової книжки позивача, однак виробниче підприємство не замінило стару печатку на нову, а залишив печатку періоду УРСР.
Суд критично ставиться до позиції відповідача-2 з приводу засвідчення відбитком печатки УРСР періоду 23.01.1990-10.04.1994, оскільки обов'язок щодо заповнення трудової книжки (внесення відповідних записів, в тому числі наказів про прийняття, звільнення, переведення та їх засвідчення з проставленням печатки підприємства або відділу кадрів, внесення виправлень та/або змін до записів) законодавцем покладено на адміністрацію підприємств (власника або уповноваженого ним органу). Працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто таким працівником.
Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 р. у справі №677/277/17.
Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Суд зазначає, що законодавець пов'язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки, відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.
Поряд з цим, трудова книжка позивача в частині спірних періодів не містить неправдиві або недостовірні відомості, зворотнього відповідачем-1 та відповідачем -2 не доведено.
Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є наявність необхідного страхового стажу, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідач -2 не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність внесення записів у трудову книжку.
Згідно з частиною 3 статті 44 Закону №1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Крім того, відповідно статті 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення", органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Пунктом 4.2. передбачено, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
З аналізу викладених вище положень, суд зазначає, що органи, які призначають пенсію мають право перевіряти надані заявником документи, а саме вимагаючи відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряючи обґрунтованість їх видачі.
Такі повноваження Пенсійного фонду повинні бути використані з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких вони спрямовані.
Проте в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б свідчили про вчинення відповідачем -1 та відповідачем-2 дій, спрямованих на проведення перевірки відомостей у поданих позивачем документах.
Також суд враховує, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Отже, відповідач-2 прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії за віком керуючись формальними підставами, а не нормами законодавства.
Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність винесеного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 19.09.2023 № 262540013159 про не зарахування до загального страхового стажу періодів: 01.09.1983 - 14.07.1986; 23.01.1990 - 10.04.1994.
З огляду на тривалість даних періодів, позивачу було протиправно не враховано до його страхового стажу :
Неврахований стаж:
період навчання 01.09.1983 - 14.07.1986, 2 роки 10 місяців 14 днів;
період трудової діяльності на виробничому підприємстві 23.01.1990 - 10.04.1994, 4 роки 2 місяці 18 днів;
Також як зазначає позивач в адміністративному позові взагалі не враховано період мобілізації АТО дані періоди: 23.04.2015 - 15.02.2016; 01.03.2015 - 26.04.2016, суд зазначає що відповідно пункту 2.3. розділу ІІ Наказу Міністерства оборони України "Про затвердження Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей" від 14.08.2014 року №530 при обчисленні вислуги років для призначення пенсій (крім пенсій, які призначаються з урахуванням страхового стажу) окремі періоди служби військовослужбовців зараховуються на пільгових умовах ( з урахуванням вимог пунктів 2.4 та 2.5 цього розділу) : один місяць служби за три місяці: час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції.
Суд дійшов висновку, що періоди мобілізації в антитерористичній операції: 23.04.2015 - 15.02.2016; 01.03.2015 - 26.04.2016, підтверджуються копією довідки Військової частини Польова пошта НОМЕР_2 від 26.04.2016 року №2271, а також Витягом з наказу від 26.04.2016 року №119, де зазначено вислуга років у Збройних Силах України становить 3 роки 2 місяці.
Разом не було враховано: 10 років 2 місяці.
Таким чином, враховуючи, що відповідачами не оспорюється наявність у позивача страхового стажу тривалістю 20 років 28 днів, загальний розмір страхового стажу позивача мав би складати 30 років, 4 місяці, що перевищує необхідний страховий стаж не менше 25 років, визначений пунктом четвертим частиною першою статтею 115 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV, наявність якого є обов'язковою умовою для призначення особі пенсії за віком у спірних правовідносинах.
Отже, враховуючи що позивач учасник бойових дій, що підтверджено доданим до позовної заяви додатком, а саме копія посвідчення серії НОМЕР_3 для призначення дострокової пенсії за віком у позивача має бути наявний страховий стаж не менше 25 років. Для підтвердження страхового стажу позивачем було надано всі необхідні документи: копія трудової книжки серії НОМЕР_1 ; диплом про навчання серії НОМЕР_4 ; копія військового квитка серії НОМЕР_5 ; копія довідки Військової частини Польова пошта НОМЕР_2 від 26.04.2016 року №2271; копія Витягу з наказу від 26.04.2016 року №119.
Зважаючи на викладене вище, пенсійним органом було протиправно відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком.
Дискреційні повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, в даному випадку зарахування до страхового стажу спірних періодів, що свідчить про те, що за законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Враховуючи фактичні обставини цієї справи, питання щодо зарахування до страхового стажу спірних періодів не можуть бути віднесені до дискреційних повноважень органу пенсійного фонду, з огляду на приписи чинного пенсійного законодавства.
Отже, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 19.09.2023 № 262540013159 про відмову у призначенні пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню, а відповідні періоди: 01.09.1983 - 14.07.1986; 23.01.1990 - 10.04.1994; 23.04.2015 - 15.02.2016; 01.03.2015 - 26.04.2016 підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.
Позивач спрямував дану позовну вимогу до Головного управління Пенсійного Фонду України в місті Києві (відповідача-1), проте відповідач-1 фактично не приймав жодного рішення відносно позивача, а тому ним не було і не могло бути порушено прав позивача в даних правовідносинах, відтак у суду відсутні підстави для зобов'язання Головного управління Пенсійного Фонду України у м. Києві до вчинення певних дій.
Суд звертає увагу на те, що як зазначено законодавцем, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Відповідно до приписів розділу IV Порядку № 22-1, заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію (п. 4.1). Після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (п. 4.2). Рішення за результатами заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи (п. 4.3).
Заяву про призначення пенсії позивач подав за місцем проживання, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві.
Подана заява відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області (відповідач-2), яке винесло спірне рішення про відмову в призначенні пенсії та не врахувало стаж позивача.
Із вказаного можна зробити висновок, що після реєстрації заяви позивача, орган пенсійного забезпечення, який її розглядав і вирішував за принципом екстериторіальності питання про наявність в позивача права на призначення пенсії за віком, в розумінні Порядку № 22-1, є Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (відповідач-2).
Отже, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області є повноважним територіальним органом Пенсійного фонду України, визначеним за принципом екстериторіальності, що розглянув заяву позивача про призначення пенсії, який повинен вчинити дії зобов'язального характеру за наслідками скасування прийнятого ним протиправного рішення.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, висловленій у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23.
Оскільки підстави зобов'язального характеру до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві відсутні, суд робить висновок в частині позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві позивачу відмовити, позовні вимоги позивача є обґрунтованими частково.
VII. Висновок суду.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із частиною першою та другою статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач-1 та відповідач-2, як суб'єкти владних повноважень, не надали суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову частково.
VIII. Розподіл судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини п'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Позивач звільнений від сплати судового збору, жодних інших витрат не поніс у зв'язку з розглядом справи та не надав суду доказів підтвердження, у разі якщо позивачем було понесено витрати у зв'язку з розглядом справи.
Суд дійшов висновку, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати не підлягають розподілу.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
1. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, що полягають у відмові в призначенні пенсії за віком.
2 . Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927, місцезнаходження: 36600, м. Полтава, вул. Гоголя, буд. 34) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_1 ): час проходження військової служби по мобілізації: 23.04.2015 року по 15.02.2016 року, з 01.03.2015 року по 26.04.2016 року; період навчання з 01.09.1983 року по 14.07.1986 року; період трудової діяльності на виробничому підприємстві з 23.01.1990 року по 10.04.1994 року та призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В частині інших позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Леонтович А.М.