ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"09" жовтня 2025 р. справа № 300/6213/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Микитюка Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій
ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ), 02.09.2025 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі також - відповідач, ГУ ПФУ в Донецькій області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі також - третя особа, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), в якому просить:
1) визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 31.07.2025 за №092750012010 про відмову у призначенні пенсії;
2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди його роботи на території російської федерації з 21.07.1984 по 31.12.1984 (5 місяців, 11 днів), з 03.05.2000 по 03.05.2001 (1 рік, 0 місяців, 1 день); з 04.05.2001 по 31.12.2003 (2 роки, 7 місяців, 28 днів); з 22.01.2004 по 30.09.2006 (2 роки, 8 місяців, 9 днів); з 03.10.2006 по 08.09.2008 (1 рік, 11 місяців, 6 днів); з 15.11.2008 по 19.05.2009 (6 місяців, 5 днів); з 25.03.2010 по 08.02.2011 (10 місяців, 15 днів); з 14.02.2011 по 16.12.2013 (2 роки, 10 місяців, 3 дні); з 17.12.2013 по 17.02.2015 (1 рік, 2 місяці, 1 день), а також призначити пенсію за віком згідно вимог частини 2 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 22.08.2025 - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а також з урахуванням заробітної плати, яку позивач отримував протягом спірного періоду протягом 2000-2015 років на території російської федерації.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що пенсійним органом протиправно і необґрунтовано прийнято рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності у нього необхідного страхового стажу роботи. При цьому, позивач посилаючись на частини 2 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зазначає, що досяг необхідного віку 63 роки та має наявного стажу більше необхідних 22 роки, а тому йому має бути призначена пенсія за віком. Позивач наголошує на хибності висновків відповідача про не зарахування до страхового стажу періодів роботи у російській федерації протягом 2000-2015 років, які підтверджені записами у трудовій НОМЕР_1 (разом із вкладишами НОМЕР_2 та НОМЕР_3 ) та додатково підтверджений і довідками про заробітну плату, на підставі яких, в том числі, позивач просив призначити пенсію. ОСОБА_1 наголосив, що питання пенсійного забезпечення регулюються та регулювалися на момент набуття позивачем страхового стажу двосторонніми угодами в цій галузі, а також Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тобто на момент спірних періодів роботи ОСОБА_1 міжнародні договори були чинні та у пенсійного органу не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації. Як наслідок, позивач просить суд зарахувати відповідні періоди до його страхового стажу, а також призначити пенсію за віком згідно вимог частини 2 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 22.08.2025 - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а також з урахуванням заробітної плати, яку позивач отримував протягом спірного періоду протягом 2000-2015 років на території російської федерації.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.61-62).
22.09.2025 від Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області надійшли пояснення по справі, у яких представник третьої особи заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що позивач звернувся до органів ПФУ із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2. При цьому, відповідачем прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії. Третя особа зазначає, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а тому відповідний стаж на території росії не врахований. Також представник зазначила про відсутність відомостей щодо сплати страхових внесків, як основної умови зарахування певного періоду роботи.
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області скористалося правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 23.09.2025. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечила з підстав, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи. Так, відмічено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся із заявою від 22.07.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 26 Закону України №1058-IV від 09.07.2003 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яку розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області. Зокрема, відповідачем прийнято рішення від 19.08.2025 №092750012010 про відмову ОСОБА_2 в призначенні пенсії за віком (в заміну рішення про відмову в призначенні пенсії від 31.07.2025 №0927500120105) у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Відповідачем наголошено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» ухвалено рішення про вихід із зазначеної Угоди, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Окрім того, 11.06.2022 російська федерація вийшла з вказаної Угоди в односторонньому порядку. При цьому, Законом України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993» від 01.12.2022 №2783-ІХ зупинено дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 та Протоколу до Конвенції у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь і прийнято рішення про вихід з Конвенції та Протоколу до Конвенції. Також представник відповідача зауважила, що 20.05.2025 набула чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №562 «Деякі питання обчислення страхового стажу» (далі Постанова 562). Згідно пункту 3,4 порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу затвердженого Кабінетом Міністрів України від 16.05.2025 №562, у разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 01.01.1992, за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах. У разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат. З огляду на викладене, відповідач просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , відповідно до відомостей паспорту, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8).
22.07.2025 позивач звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». До заяви долучив письмову заяву, в якій просив призначити пенсію з урахуванням довідок про заробітну плату в російській федерації, при цьому, підтвердив, що пенсійних виплат від пенсійних органів російської федерації не отримує (а.с. 46-47).
Органом, який розглядав подану заяву, за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
За результатами розгляду заяви про призначення пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області 31.07.2025 прийнято рішення №092750012010 про відмову у призначенні пенсії за віком. Так, вказаним рішенням визнається 16 років 2 місяці 27 днів страхового стажу позивача. Також у вказаному рішенні відповідачем зазначено, що до страхового стажу не зараховано період трудової діяльності згідно трудової книжки від 30.05.1980 серії НОМЕР_1 :
- з 21.07.1984 по 31.12.1984 на території рф, оскільки відсутня інформація від особи про неможливість документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат;
- з 04.05.1997 по 27.06.1997, з 03.05.2000 по 03.05.2001, з 04.05.2001 по 31.12.2003, з 22.01.2004 по 30.09.2006, з 03.10.2006 по 08.09.2008, з 15.11.2008 по 19.05.2009, з 25.03.2010 по 08.02.2011, з 14.02.2011 по 16.12.2013, з 17.12.2013 по 17.02.2015, з 18.02.2015 по 09.08.2015, з 22.02.2016 по 26.09.2018, з 14.08.2019 по 11.03.2022 - робота на території РФ у зв'язку з припиненням з 01.01.2023 росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.
Вважаючи таку відмову пенсійного органу у призначенні пенсії протиправною та необґрунтованою, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Умови призначення пенсії за віком, зокрема вік та необхідний страховий стаж передбачено статтею 26 Закону №1058-IV. Так, вказаною статтею передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.
Як слідує із матеріалів справи, вік позивача в даному випадку не є спірним. Водночас, спірним є кількість здобутого позивачем страхового стажу.
З цього приводу суд зазначає таке.
Так, як слідує із матеріалів справи, зокрема спірного рішення відповідача, до страхового і до пільгового стажу не зараховано періоди роботи у російській федерації, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припиняє участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Однак, суд констатує про протиправність таких висновків пенсійного органу, з огляду на таке.
Питання пенсійного забезпечення регулюються, а також регулювалися на момент набуття позивачем страхового стажу двосторонніми угодами в цій галузі, а також Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода), згідно із статтею 1 якої, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством країни, на території якого вони проживають.
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлено чи буде встановлено законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасників Угоди проводиться за місцем проживання.
Для визначення права на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої із цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до введення в дію цієї Угоди.
За змістом цих норм стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується до пільгового у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.
Згідно зі статтею 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 (чинної як на момент набуття позивачем стажу, так і на момент звернення за пенсією), трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Також зі змісту наведених норм можна дійти висновку, що пенсія призначається за нормами законодавства країни, де проживає особа, а стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.
Це означає, що у випадку виникнення спору у таких питаннях, суд має перевірити умови, за яких такий стаж підлягає зарахуванню відповідно до законодавства країни, де особа його набула.
Постановою Міністерства праці і соціального розвитку російської федерації від 10.10.2003 №69 затверджено Інструкцію заповнення трудових книжок.
Так, підпунктом 5.1 пункту 5 вказаної Інструкції передбачено, що запис про звільнення (припинення трудового договору) в трудовій книжці працівника провадиться в такому порядку: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; в графі 2 вказується дата звільнення (припинення трудового договору); в графі 3 робиться запис про причини звільнення (припинення трудового договору); в графі 4 вказується найменування документа, на підставі якого внесено запис - наказ (розпорядження) або інше рішення роботодавця, його дата і номер.
Згідно зі змістом пунктів 2, 45 Правил ведення і зберігання трудових книжок, виготовлення бланків трудової книжки і забезпечення ними роботодавців, затверджених Постановою Уряду Російської Федерації від 16.04.2003 №225 «Про трудові книжки», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність і трудовий стаж працівника. Відповідальність за організацію роботи з ведення, зберігання, обліку та видачі трудових книжок і вкладишів до них покладається на роботодавця. Відповідальність за ведення, зберігання, облік і видачу трудових книжок несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (Розпорядженням) роботодавця. За порушення встановленого цими Правилами порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність, встановлену законодавством Російської Федерації.
Наведені положення узгоджуються також і з приписами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 №301, а також приписами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про пенсійне забезпечення», Кодексу законів про працю України та Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637.
Крім того, згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно вимог статті 62 Закону №1788-ХІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Також відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані. наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди З відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Отже, зі змісту вказаних вище норм слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка та позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки.
Так, судом встановлено, що у позивача є в наявності трудова книжка серії НОМЕР_1 (разом із вкладишами НОМЕР_2 та НОМЕР_3 ), яка надана останнім пенсійному органу при зверненні за призначенням пенсії по віку та яка містить усі необхідні записи і, відповідно, підтверджує стаж роботи позивача, зокрема:
з 21.07.1984 по 31.12.1984 на посаді бурильника на території рф;
з 03.05.2000 по 03.05.2001 на посаді бурильника в ОАО «Ноябрьскнефтегаз»;
з 04.05.2001 по 31.12.2003 на посаді бурильника та помічника майстра бурової в ООО «Сибнефть-Бурение» (з 01.01.2002 - перейменовано в ООО «Сервисная Буровая Компания»);
з 22.01.2004 по 30.09.2006 на посаді помічника майстра бурової в ООО «Сервисная Буровая Компания»;
з 03.10.2006 по 08.09.2008 на посаді інженера в ОАО «Сибнефть-Ноябрьскнефтегаз»;
з 15.11.2008 по 19.05.2009 на посаді інженера по бурінню в ООО «РуссНефть-Бурение»;
з 25.03.2010 по 08.02.2011 на посаді регіонального інженера по бурінню в ООО «Смит Сайбириан Сервисез»;
з 14.02.2011 по 16.12.2013 на посаді завідувача директора в ООО «РуссНефть-Бурение»;
з 17.12.2013 по 17.02.2015 на посаді інженера по бурінню в ООО Нафтогазова компанія «РуссНефть».
Суд констатує, що жодних незрозумілих виправлень, підчищень тощо у трудовій книжці ОСОБА_1 немає, тобто позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Вказані записи у трудовій книжці скріплені і засвідчені підписами вповноважених осіб роботодавця та відповідними печатками, не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.
Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Окрім того, суд зауважує, що спірні періоди роботи ОСОБА_1 підтверджуються, окрім основного документа (трудової книжки), також й іншими документами, які надавались пенсійному органу, зокрема:
архівною довідкою про заробітну плату від 22.09.2008 №05-23/56913;
довідкою №38 про заробіток для обчислення пенсії;
довідкою №659 про заробітну плату;
архівною довідкою про заробітну плату від 14.08.2008 №05-23/49031;
архівною довідкою про заробітну плату від 19.10.2021 №29-3699.
архівною уточнюючою довідкою від 22.09.2008 №05-23/56881;
довідкою від 20.08.2024 №04-45/к.
При цьому, в кожній із наданих пенсійному органу довідках про заробітну плату (дохід) вказано підставу їх видачі та вказано, що з нарахованих сум здійснено відрахування у Пенсійний Фонд за встановленими тарифами. Надані пенсійному органу довідки про мою заробітну плату (дохід) оформлені (виготовлені) на території іноземної держави з метою їхнього подальшого врахування під час обчислення пенсії згідного з нормами міжнародних угод (договорів).
Як уже зазначено вище, фактично єдиною підставою для неврахування до страхового стажу позивача періодів роботи у російській федерації є те, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Однак, такі висновки є необґрунтованими і безпідставними, оскільки Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 була чинна як для України, так і для росії в спірні періоди роботи позивача. А те, що 24.02.2022 російська федерація - країна-агресор неспровоковано напала на Україну, не може нівелювати право особи, в даному випадку позивача, на справедливе пенсійне забезпечення.
Також слушними є доводи позивача про те, що у даному випадку жодних цивільних, сімейних та кримінальних справ між ОСОБА_1 і відповідачем не виникло, оскільки має місце соціальний спір щодо не зарахування трудового стажу. Окрім цього, як слідує із Пояснювальної записки до проекту Закону України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та Протоколу 1997 року до Конвенції», такий Закон не стосується соціально-трудової сфери.
Разом із тим, суд звертає увагу, що відповідно до Постанови КМУ від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі - Постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022. Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою.
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття позивачем відповідного стажу.
Окрім цього, згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Відповідно до частини 3 статті 23 Загальної декларації прав людини, пункту 4 частини 1 Європейської соціальної хартії та статті 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
При цьому, відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В Рішенні Конституційного Суду №1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України). Проте, Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За статтею 1511 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Таким чином, суд констатує, що оскільки позивач ОСОБА_1 працював у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у пенсійного органу не було підстав не зараховувати спірний стаж роботи позивача на території російської федерації та відповідно, і заробіток, отриманий у такий період.
Таким чином, суд погоджується із позивачем, що усі необхідні документи, в тому числі трудову книжку, позивач надав пенсійному органу разом із заявою про призначення пенсії.
Отже, при обставинах, що склались у зв'язку з повномасштабним вторгненням 24.02.2022 російської федерації на територію України та військовою агресією по відношенню до громадян України, пенсійним органом не може бути відмовлено у врахуванні стажу позивача за періоди роботи на території росії, які мали місце до вказаних подій.
Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність зарахування спірних періодів роботи позивача на території російської федерації з 21.07.1984 по 31.12.1984, з 03.05.2000 по 03.05.2001; з 04.05.2001 по 31.12.2003; з 22.01.2004 по 30.09.2006; з 03.10.2006 по 08.09.2008; з 15.11.2008 по 19.05.2009; з 25.03.2010 по 08.02.2011; з 14.02.2011 по 16.12.2013; з 17.12.2013 по 17.02.2015.
Щодо до посилань відповідача на відсутність документального підтвердження нездійснення іншими державами пенсійних виплат відповідно до Постанови КМУ від 16.05.2025 №562 (в частині не зарахування періоду роботи з 21.07.1984 по 31.12.1984), то суд зауважує, що пунктами 3 і 4 Постанови КМУ від 16.05.2025 №562 передбачено, що у разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах. У разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат.
В той же час, третім абзацом частини 4 вказаної Постанови КМУ від 16.05.2025 №562 передбачено, що до надходження відповідних документів до територіального органу Пенсійного фонду України пенсія особі обчислюється без урахування періодів трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, крім випадків відсутності можливості здійснення обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави та документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.
Так, у зв'язку із повномасштабним вторгненням та агресією росії, між Україною та російською федерацією припинено здійснення обміну інформації між усіма органами, в тому числі і органами ПФУ і поштовими органами.
Таким чином, не підлягає застосуванню в даному випадку Постанова КМУ від 16.05.2025 №562, а тому такі посилання відповідача суд не бере до уваги.
Суд відхиляє також і доводи третьої особи про те, що позивач звертався із заявою про призначення пільгової пенсії по Списку №2, оскільки, як уже зазначено вище, матеріалами справи підтверджено, що позивач звернувся із заявою про призначення пенсії по віку відповідно до вимог статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також вказане підтверджено відповідачем у відзиві.
Щодо посилань третьої особи на відсутність інформації щодо сплати страхових внесків, то суд зазначає, що вказане не було підставою відмови позивачу у призначенні пенсії.
Більше того, відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до вказаного Закону.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог зазначеного Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно статті 20 Закону України №1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до вказаного Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені зазначеним Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Суд зазначає, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
При цьому, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Таким чином, суд вважає, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, несплата підприємством страхових внесків не може бути підставою для незарахування до стажу позивача спірних періодів роботи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а.
Як наслідок, суд констатує про безпідставність доводів Головного управління Пенсійного фонду України у Івано-Франківській області на відсутність інформації щодо сплати страхових внесків, а також про безпідставність посилань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з цього приводу на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду та не бере їх до уваги, оскільки відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не суду апеляційної інстанції.
Більше того, обставини у справі 360/4129/20, на яку посилається представник ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, в межах якої Верховним Судом винесено постанову від 29.03.2023, є нерелевантними даній справі, оскільки в даному випадку згідно наданих ОСОБА_1 документів, зокрема і згаданих вище довідок, які були також надані відповідачу при зверненні за призначенням пенсії, підтверджено його роботу повний робочий день та постійну зайнятість на відповідних роботах.
Враховуючи викладене та з огляду на встановлені у справі обставини щодо подання позивачем пенсійному органу разом із заявою від 22.07.2025 всіх необхідних документів, при наявності всіх встановлених законодавством умов для призначення ОСОБА_1 пенсії (страховий стаж позивача складає більше 29 років (16 років 2 місяці 27 днів - визнаного стажу пенсійним органом та більше 13 років спірного на території рф) при необхідних з набуттям 63-річного віку 22 років стажу, суд дійшов висновку про те, що позивач не може бути позбавленим гарантованого Державою Україна пенсійного забезпечення, а тому, на думку суду, останній має право на призначення пенсії за віком.
На підставі викладеного, суд доходить висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 31.07.2025 за №092750012010 про відмову у призначенні пенсії, а тому його необхідно скасувати та, як наслідок, підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача спірні періоди його роботи.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Так, умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
На переконання суду, за наявності формальних підстав для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, Верховним Судом у справі №580/1617/19 зазначено, що адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Суд зазначає, що відповідно до положень пункту 1 частини 1 статті 45 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, зокрема, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Суд зауважує, що оскільки у разі настання визначених законодавством умов, пенсійний орган зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву особи у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. ПФУ не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у даному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень, а підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини.
Отже, єдиним ефективним засобом правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який повністю виключить для пенсійного органу можливість невиконання чи неналежного виконання рішення суду при призначенні пенсії, буде визнання рішення суб'єкта владних повноважень протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, а саме: зарахувати позивачу спірні періоди роботи страхового стажу, а також призначити ОСОБА_1 пенсію за віком згідно вимог частини 2 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 22.08.2025 - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а також з урахуванням заробітної плати, яку позивач отримував протягом спірного періоду протягом 2000-2015 років на території російської федерації.
Згідно з вимогами статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У матеріалах даної справи містяться докази понесення позивачем судових витрат в розмірі 1 211,20 грн, що підтверджується квитанцією №5459-4259-7139-5573 від 08.09.2025 (а.с. 60).
Таким чином, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ - 13486010, пл. Соборна, 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84121), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ - 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 31.07.2025 за №092750012010 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ - 13486010, пл. Соборна, 3, м. Слов'янськ, Донецька обл., 84121) зарахувати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) до страхового стажу періоди його роботи на території російської федерації з 21.07.1984 по 31.12.1984, з 03.05.2000 по 03.05.2001; з 04.05.2001 по 31.12.2003; з 22.01.2004 по 30.09.2006; з 03.10.2006 по 08.09.2008; з 15.11.2008 по 19.05.2009; з 25.03.2010 по 08.02.2011; з 14.02.2011 по 16.12.2013; з 17.12.2013 по 17.02.2015, а також призначити пенсію за віком згідно вимог частини 2 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 22.08.2025 - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а також з урахуванням заробітної плати, яку позивач отримував протягом спірного періоду протягом 2000-2015 років на території російської федерації.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ - 13486010, пл. Соборна, 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84121) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1 211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Відповідачу та третій особі рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Микитюк Р.В.