09 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 240/3681/25
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із наступними позовними вимогами :
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 21.01.2025 №064250010151 про відмову їй у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити та виплачувати їй пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи", з 08.01.2025.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що за результатами розгляду її заяви про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на підставі ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач 1, Управління) їй відмовлено, яке мотивоване відсутністю станом на 01.01.1993 підтвердженого необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
02.12.2024 від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач 2, Пенсійний фонд) надійшов до суду відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позову, оскільки виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням, або у зв'язку із роботою в такій місцевості. При цьому, зі змісту ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи. Вважає, що докази на підтвердження періоду проживання позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення, документально не підтверджені, а тому право на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку на 6 років, відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у позивачки відсутнє.
Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області не скористалося своїм процесуальним правом на подання до суду відзиву на позов.
03.04.2025 від позивачки надійшла до суду відповідь на відзив на позов, в якій просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вважає, що посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи 3 категорії підтверджує факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років, наявність відповідного стажу, що не заперечується відповідачем та право на початкову величину зниження пенсійного віку надає їй право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог ст.55 Закону №796-ХІІ.
Положення ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд вказує наступне.
Встановлено, що ОСОБА_1 після досягнення 55-ти річного віку звернулася до відповідача 2 із заявою про призначення їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII).
Як стверджує представник відповідача 2, після реєстрації заяви позивачки та сканування копій документів засобами програмного забезпечення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянуто подану заяву за принципом екстериторіальності. За результатами розгляду заяви прийнято рішення №064250010151 від 21.01.2025 про відмову у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного періоду проживання або роботи в зоні гарантованого добровільного відселення.
Про зміст рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області відповідач 2 листом №0600-0211-8/8887 від 28.01.2025 повідомив позивачку.
Позивачка не погоджується із рішенням про відмову у призначенні їй пільгової пенсії та вважає, що наявне посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи безумовно підтверджує факт її проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 01.01.1993 не менше 3-х років, а тому таке рішення протиправне та підлягає скасуванню.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд вважає за необхідне зазначити таке.
Положенням ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд вказує наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-IV. Так, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).
При цьому, умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені ст.55 Закону №796-XII.
Особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
При цьому, в примітці до п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII зазначено, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Відповідно до ч.1 ст.55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше (ч.2 ст.55 Закону №796-XII).
Аналіз викладених норм, дає підстави для висновку, що особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 3 років та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов'язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Отже, щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років станом на 01.01.1993, то його необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993.
При цьому, суд звертає увагу на те, що зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи.
Водночас застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року щонайменше 3 роки.
У ході судового розгляду справи встановлено, що за інформацією викладеною у довідці відділу реєстрації місця проживання виконавчого комітету Коростенської міської ради №3349 від 19.12.2024 позивачка дійсно була зареєстрована та постійно проживала в м.Коростені Житомирської області: з 02.09.1993 по 29.06.2000 (по АДРЕСА_1 ); з 29.06.2000 по 29.10.2002 ( АДРЕСА_2 ); з 01.10.2002 по 19.09.2014 ( АДРЕСА_3 ); з 10.10.2014 по 02.10.2015 ( АДРЕСА_4 ); з 17.10.2015 по теперішній час ( АДРЕСА_5 ).
Відповідно до довідки Коростенської районної державної адміністрації №98 від 07.10.2024 та довідки Дружбівського старостинського округу Олевської міської ради Житомирської області №362 від 09.09.2024 позивачка у період з 26.04.1986 по 14.12.1988 проживала в смт Дружба, Коростенського (Овруцького) району, Житомирської області.
За письмовими свідченнями сусідів №70 від 05.09.2024 позивачка дійсно проживала з батьками за адресою: АДРЕСА_6 в 1989 році (зимові 2 тижні, літні 6 тижнів), 1990 році (зимові 2 тижні, літні 6 тижнів), в 1991 році (зимові 2 тижні, літні 6 тижнів), 1992 році (зимові 2 тижні, літні 6 тижнів), в 1993 році (зимові 2 тижні, літні 6 тижнів).
Зі слів свідків, що підтверджується актом опитування ОСОБА_1 дійсно проживала на канікулах в АДРЕСА_6 , з 1989 року по 1993 рік.
За змістом оскаржуваного рішення, проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993, що складає 2 роки 4 місяці 6 днів і не дає права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, як потерпілому від аварії на Чорнобильській АЕС, оскільки на 01.01.1993 не підтверджено постійного проживання (робота) в зоні гарантованого добровільного відселення 3 роки. Страховий стаж позивачки складає 35 років 11 місяців 12 днів.
До періодів постійного проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано період навчання з 01.09.1988 по 31.12.1992 (повний період навчання з 01.09.1988 по 26.06.1993) у Вінницькому державному педагогічному інституті імені Михайла Коцюбинського згідно з довідкою від 18.04.2024 №28/361, так як м. Вінниця, відповідно до переліку населених пунктів віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою КМ УРСР від 23.07.1991 №106, не відноситься до зон радіоактивного забруднення.
Крім того, при обчисленні періоду проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення до уваги не взято інформацію про встановлення термінів канікул згідно довідки №28/72 від 04.06.2024, так як для призначення пенсії із зниженням пенсійного віку особам, що потерпіли внаслідок аварії на ЧАЕС відповідно до чинного законодавства передбачено лише постійне проживання та робота на територіях радіоактивного забруднення.
Щодо незарахування періоду навчання позивачки до періоду її проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, суд вважає за необхідне вказати наступне.
Відповідно до довідки Вінницького державного педагогічного університету №28/361 від 18.04.2024 ОСОБА_2 навчалася у Вінницькому державному педагогічному інстигуті імені М. Осгровського з 01.09.1988 (наказ від 01.08.1988 №126) по 26.06.1993 (наказ від 26.06.1993 №112) на денній формі навчання за спеціальністю "Географія з додатковою спеціальністю біологія" та здобула кваліфікацію учителя географії і біології. Відповідно до залікової книжки №Е-88-115 від 01.10.1988, виданої на ім'я ОСОБА_3 , за період з 01.09.1988 по 26.06.1993 екзаменаційні сесії проводилися в такі періоди: 1 курс-з 30.12.1988 по 29.01.1989, та з 30.05.1989 по 09.07.1989; 2 курс - з 15.01.1990 по 31.01.1990 та з 30.05.1990 по 19.06.1990; 3 курс з 17.01.1991 по 25.01.1991 та з 12.05.1991 по 28.05.1991; 4 курс з 16.01.1992 по 24.01.1992, та з 02.06. 1992 по 20.06.1992; 5 курс - з 14.01.1993 по 24.01.1993, та з 05.05. 1993 по 14.05.1993; державні екзамени з 29.05.1993 по 22.06.1993. Канікули у студентів були у такі періоди: у 1989 році - зимові 2 тижні, літні б тижнів; у 1990 році - зимові 2 тижні, літні 6 тижнів; у 1991 році - зимові 2 тижні, літні 6 тижнів; у 1992 році - зимові 2 тижні, літні 6 тижнів; у 1993 році зимові 2 тижні.
Таким чином, до періоду постійного проживання позивачки на території, яка відноситься до зони радіоактивного забруднення не зарахований період навчання. Як свідчать матеріали справи, позивачка дійсно у період з 01.09.1988 по 26.06.1993 навчалася на денній формі у Вінницькому державному педагогічному інституті імені Михайла Коцюбинського. Тобто фізично у період навчання у вищому навчальному закладі, який територіально знаходиться в м.Вінниця не могла постійно проживати у м.Коростені, що відноситься до зони гарантованого добровільного відселення у вказаний період, оскільки м.Вінниця та м.Коростень значно територіально віддалені.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 19.09.2024 у справі №460/23707/22, від 02.10.2024 у справі №500/551/23, від 11.11.2024 у справі №460/19947/23 дійшов висновку, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або у зв'язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Відтак, вказані періоди навчання та роботи не підлягають врахуванню в період постійного проживання в зоні забруднення, оскільки норма статті 55 Закону №796-ХІІ чітко передбачає постійне проживання/працю у відповідній зоні.
Серед іншого, суд вважає за необхідне звернути увагу на той факт, що періодичні приїзди на вихідні, канікули чи відпустки додому у період навчання чи роботи не є підтвердження факту постійного проживання у відповідній зоні.
Отже, позивачка не надала доказів того, що навчальний заклад, де навчалася знаходився на території радіоактивного забруднення, а тому періоди навчання в м.Вінниця не підтверджують факту постійного її проживання у вказаний період у зоні гарантованого добровільного відселення.
Враховуючи викладене, позивачкою не підтверджено період її постійного проживання станом на 01.01.1993 не менше 3-х років у зоні гарантованого добровільного відселення, з огляду на що право на зниження пенсійного віку на 6 років у позивачки відсутнє.
Разом з тим, суд враховує твердження позивачки, що посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує особливий статус. Однак, вважає за необхідне вказати, що вказаним Законом №796-ХІІ підтверджується, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії. Однак, користування пільгами визначеними Законом та наявність лише посвідчення відповідної категорії не є безумовною підставою для призначення пенсії зі зниженням віку, відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ.
Таким чином, суд погоджується з висновками відповідача про не підтвердження позивачем факту постійного проживання станом на 01.01.1993 не менше 3 років в зоні гарантованого добровільного відселення та відсутність у нього права на зменшення пенсійного віку.
Щодо посилання позивачки на висновки Верховного Суду стосовно того, що посвідчення особи, потерпілої від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є єдиним документом, який підтверджує право на пенсію зі зниженим пенсійним віком, то слід звернути увагу, що на даний час у Верховному Суді існує різна практика з даного питання, однак слід застосовувати останню, яка викладена в постанові від 28.05.2025 у справі №460/658/24.
Проаналізувавши встановлені обставини справи суд дійшов висновку, що у позивачки відсутні умови, які є необхідними для прийняття відповідачами рішення про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, а відтак Управління правомірно відмовило позивачці у призначенні пенсії.
Решта доводів сторін не спростовують висновків суду у справі.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У сукупності викладених обставин, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується у зв'язку із відмовою у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 КАС України, суд,
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_7 . РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (пр. Богдана Хмельницького, 116А, м. Дніпро, 49033. ЄДРПОУ: 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м.Житомир, 10003. ЄДРПОУ: 13559341) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Єфіменко
Повний текст складено: 09 жовтня 2025 р.
09.10.25