Україна
Донецький окружний адміністративний суд
09 жовтня 2025 року Справа№200/6904/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Духневича О.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (адреса: 33028, м. Рівне, вул. Борисенка Олександра, 7, код ЄДРПОУ 21084076) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
08.09.2025 до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 30.07.2025 № 053430004099 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати відповідача зарахувати до пільгового стражу за Списком № 2 період роботи з 20.05.1996 по 18.04.2022 у Комунальному некомерційному підприємстві «Лиманська центральна районна лікарня» згідно довідки від 02.07.2025 № 649;
- зобов'язати відповідача призначити з 23.07.2025 пенсію за віком на пільгових умовах згідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що 23.07.2025 звернулася через веб-портал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
За принципом екстериторіального прийняття рішень заява була передана для розгляду та ухвалення відповідного рішення до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Рішенням відповідача від 30.07.2025 № 053430004099 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку із тим, що позивач звернулася із заявою про призначення пенсії раніше встановленого законодавством терміну.
Позивач з рішенням пенсійного органу не погоджується та вказує на те, що у разі досягнення жінкою 50 років та набуття достатнього пільгового стажу застосуванню підлягають норми Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення Конституційного суду України № 1-р/2020, а не Закону № 1058-IV.
Таким чином, позивач вважає, що на дату її звернення із заявою про призначення пенсії вона відповідала вимогами для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, визначеним статтею 13 Закону № 1788-XII, а тому відмова у призначенні пенсії є протиправною.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09.09.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному статтею 263 КАС України. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подати до суду: засвідчену належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копію пенсійної справи відносно позивача.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Донецьким окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
29.09.2025 на виконання ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 09.09.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області надано витребувані докази.
Станом на дату ухвалення рішення, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на виконання ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 09.09.2025 витребувані докази не надано.
Причин неможливості подати такі докази у встановлені строки, які витребувані судом, відповідачем не повідомлено.
Згідно з частиною 9 статті 80 КАС України у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Крім того, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області своїм правом подати відзив на позовну заяву не скористалося.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відтак, враховуючи, що Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, як суб'єкт владних повноважень, без поважних причин не подав витребувані докази, не подав відзиву на позовну заяву, виходячи із обставин справи, зважаючи на положення ч. 9 ст. 80 та ч. 6 ст. 162 КАС України, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
23.07.2025 позивач звернулася через веб-портал Пенсійного фонду України і заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. До заяви було надано, зокрема довідку від 02.07.2025 № 649, що видана Комунальним некомерційним підприємством «Лиманська центральна районна лікарня» про підтвердження пільгового стажу за Списком № 2 за період з 20.05.1996 по 18.04.2022.
За принципом екстериторіального прийняття рішень заява була передана для розгляду та ухвалення відповідного рішення до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Рішенням відповідача від 30.07.2025 № 053430004099 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку із тим, що позивач звернулася із заявою про призначення пенсії раніше встановленого законодавством терміну. Повідомлено, що страховий стаж становить 30 років 11 місяці 1 день. Також зазначено, що довідка від 02.07.2025 № 649 не взята до уваги, оскільки не відповідає Додатку № 5 відповідно до п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (містить 2 підписи) та відсутня інформація щодо атестації робочих місць.
Позивач з рішенням пенсійного органу не погоджується та вказує на те, що воно суперечить Рішенню Конституційного суду України № 1-р/2020.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 № 1788-XII (далі-Закон № 1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі-Закон № 1058-IV).
Закон № 1788-XII був введений в дію з 01 січня 1992 року в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону; з 01 квітня 1992 року в повному обсязі.
01 січня 2004 року набув чинності Закон № 1058-IV.
3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", що доповнив Закон № 1058-IV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
"На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах".
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом "б" статті 13 в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VIII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
Законом № 213-VIII, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-XII вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України, стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-XII, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
Відтак на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-XII, з урахуванням Рішення № 1-р/2020, встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-IV з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий у 55 років.
Тому, оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.50, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України").
У зв'язку з цим між сторонами виник спір, оскільки позивач вважає, що під час призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах відповідач повинен керуватися положенням статті 13 Закону № 1788-XII у редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VIII. Водночас пенсійний орган під час розгляду заяви позивача про призначення їй пенсії керувався нормами статті 114 Закону № 1058-IV.
Отже, визначаючись з тим, нормами якого саме закону слід керуватися під час призначення пенсії позивача, суд враховує правову позицію Верховного Суду, сформовану за результатами розгляду справи № 360/3611/20.
Так, розглядаючи вказану справу, у постанові від 03.11.2021 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Тому застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-IV.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 16.05.2023 у справі № 160/5189/20, від 02.06.2023 у справі № 160/13468/20, від 06.11.2023 у справі № 240/24/21.
Частиною п'ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Отже, враховуючи положення ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у цій справі суд має керуватися тими правовими висновками, що наведені Великою Палатою Верховного Суду у постанові за результатами розгляду справи № 360/3611/20.
Таким чином, оскільки ключовим для вирішення цієї справи є питання нормами якого саме закону слід застосовувати при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, і цьому питанню вже надано оцінку Верховним Судом під час розгляду справи № 360/3611/20, суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо застосування положень статті 13 Закону № 1788-XII під час призначення їй пенсії.
Так, відповідно до пункту "б" статті 13 Закону № 1788-XII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, а саме жінки, які досягнули 50-річного віку, мають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2 при стажі роботи 20 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Судом встановлено, що станом на 23.07.2025, тобто на час звернення позивача за призначенням пільгової пенсії, позивачу виповнилося 50 років 0 місяць 4 дні. Отже, одній з трьох вимог передбачених п. "б" статті 13 Закону № 1788-XII позивач відповідає.
Відповідач вказав, що страховий стаж позивача становить 30 роки 11 місяці 1 день.
У рішенні від 30.07.2025 № 053430004099 відповідач зазначив, що довідка від 02.07.2025 № 649 не взята до уваги, оскільки не відповідає Додатку № 5 відповідно до п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 63 (містить 2 підписи) та відсутня інформація щодо атестації робочих місць.
Щодо не врахування довідки від 02.07.2025 № 649, суд зазначає наступне.
Згідно вимог ст. 62 Закону № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Норма про пріоритетність трудової книжки як документу, що підтверджує стаж роботи міститься й у Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 (далі Порядок № 637).
І лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відтак, за чинними на момент розгляду заяви позивача нормами законодавства про пенсійне забезпечення, саме трудова книжка вважається основним документом, що підтверджує стаж роботи працівника.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно копії трудової книжки серії НОМЕР_2 від 20.05.1996, позивач у період з 20.05.1996 по 11.07.2022 працювала палатною медичною сестрою інфекційного відділення в Комунальному некомерційному підприємстві «Лиманська центральна районна лікарня».
У пунктах 1 та 2 Порядку № 637 зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Згідно з п. 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Суд зазначає, що в матеріалах справи наявна довідка Комунального некомерційного підприємства «Лиманська центральна районна лікарня» про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки, або відповідних записів від 02.07.2025 № 649, яка підтверджує безпосередню зайнятість позивача повний робочий день на роботах згідно Списку № 2 у період з 20.05.1996 по 18.04.2022.
Згідно протоколу розрахунку стажу позивача форми РС-право період роботи з 20.05.1996 по 31.12.1999 зараховано відповідачем до страхового стажу, а період з 01.01.2000 по 11.07.2022 зараховано до страхового та пільгового стажу за Списком № 2. При цьому пільговий стаж позивача за Списком № 2 становить 22 роки 6 місяців 12 днів.
Отже, відповідачем зараховано позивачу до страхового та пільгового стажу за Списком № 2 період роботи з 01.01.2000 по 11.07.2022, а тому вимога позивача про зарахування періоду роботи з 01.01.2000 по 18.04.2022 до пільгового стажу за Списком № 2 не підлягає задоволенню, оскільки такий зараховано відповідачем.
Щодо періоду з 20.05.1996 по 31.12.1999, то суд зазначає, що в діях відповідача прослідковується непослідовність прийняття рішення про зарахування до пільгового стажу за Списком № 2 вказаного періоду роботи, оскільки як вже встановлено судом, позивач після 31.12.1999 продовжувала працювати палатною медичною сестрою інфекційного відділення в Комунальному некомерційному підприємстві «Лиманська центральна районна лікарня», а саме з 01.01.2000 по 11.07.2022 та вказаний період був зарахований до страхового та пільгового стажу за Списком № 2.
Щодо відмови відповідача у прийнятті довідки Комунального некомерційного підприємства «Лиманська центральна районна лікарня» про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки, або відповідних записів від 02.07.2025 № 649 у зв'язку із наявністю двох підписів, суд зазначає наступне.
Так, Додатком 5 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 передбачено наявність трьох підписів, а саме керівника, начальна відділу кадрів та головного бухгалтера.
З наданої позивачем довідки Комунального некомерційного підприємства «Лиманська центральна районна лікарня» від 02.07.2025 № 649 вбачається наявність 2 підписів, а саме: тимчасово виконуючого обов'язки директора та головного бухгалтера.
Разом з тим, суд зазначає, що особа не може бути позбавлена права на пенсійне забезпечення з підстав недотримання порядку оформлення документів, за складання яких вона не несе відповідальності.
Суд зазначає, що довідка Комунального некомерційного підприємства «Лиманська центральна районна лікарня» від 02.07.2025 № 649 містить підписи двох відповідальних осіб та скріплена печаткою підприємства, містить підстави видачі довідки, а саме: оригінал трудової книжки, особові рахунки працівників інфекційного відділення за 1995 - 2022 роки, програмний комплекс «Облік медичних кадрів України».
Щодо відсутності атестації робочих місць, суд зазначає наступне.
19.02.2020 Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову у справі № 520/15025/16-а, в якій Велика Палата дійшла висновку, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов'язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я. Окрім того, роботодавець зобов'язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.
Атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах.
Отже, особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до пункту "б" статті 13 Закону № 1788-XII.
Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Також Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 16.09.2014 у справі № 21-307а14, згідно яких, якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку № 442 проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.
Отже, із урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 520/15025/16-а, суд зазначає, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин та враховуючи зазначені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду, суд вважає, що відсутність даних про проведення та результати проведення атестації робочих місць не може бути підставою для відмови у зарахуванні до пільгового стажу відповідних періодів роботи позивача.
При цьому суд зазначає, що в матеріалах справи наявні накази Комунального некомерційного підприємства «Лиманська центральна районна лікарня» про атестацію робочих місць від 23.06.2000 № 87а, від 14.06.2005 № 118, від 14.06.2010 № 134, від 15.06.2015 № 155, від 10.06.2020 № 169.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до пільгового стажу позивача за Списком № 2 період роботи з 20.05.1996 по 31.12.1999 на посаді палатної медичної сестри інфекційного відділення в Комунальному некомерційному підприємстві «Лиманська центральна районна лікарня», що в своїй сукупності становить 3 роки 7 місяців 12 днів.
Отже, загальний страховий стаж позивача становить більше 30 років, а пільговий стаж за Списком № 2 з урахуванням зарахованого за цим рішенням пільгового стажу становить більше 25 років. Таким чином, позивач відповідає трьом з трьох вимог передбачених п. "б" статті 13 Закону № 1788-XII, а саме вік - 50 років, наявність 20 років стажу, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
З огляду на викладене суд доходить до висновку, що відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах за віком у зв'язку із не досягненням віку 55 років, є протиправною.
Щодо належного способу поновлення порушеного права позивача суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Таким чином, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.05.2019 року у справі № 826/17220/17.
На час звернення із заявою про призначення пенсії від 23.07.2025 позивач відповідала вимогам щодо віку та стажу роботи, необхідних для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. "б" ст. 13 Закону № 1788-XII, обґрунтованих підстав для відмови у призначенні пенсії у рішенні від 30.07.2025 № 053430004099 відповідачем не вказано.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що належним способом поновлення порушеного права позивача є: зобов'язання відповідача зарахувати позивачу до пільгового стажу за Списком № 2 період роботи з 20.05.1996 по 31.12.1999 на посаді палатної медичної сестри інфекційного відділення в Комунальному некомерційному підприємстві «Лиманська центральна районна лікарня»; зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах згідно п. "б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 № 1788-XII, починаючи з 23.07.2025.
При цьому, суд зазначає, що позивач помилково зазначила в прохальній частині позову про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки текст позовної заяви викладено з посиланням на п. "б" ст. 13 Закону № 1788-XII та Рішення № 1-р/2020, а підставою позову було протиправність застосування відповідачем п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV при розгляді заяви про призначення пенсії.
Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно із статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 2, 77, 78, 94, 139, 241-246, 257-258, 262 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 30.07.2025 № 053430004099 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком № 2 період роботи з 20.05.1996 по 31.12.1999 на посаді палатної медичної сестри інфекційного відділення в Комунальному некомерційному підприємстві «Лиманська центральна районна лікарня».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах згідно п. "б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 № 1788-XII, починаючи з 23.07.2025.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 гривень (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя О.С. Духневич