Україна
Донецький окружний адміністративний суд
09 жовтня 2025 року Справа№200/6244/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянувши в письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (76018, Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15, ЄДРПОУ 20551088), третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84121, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
15.08.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відповідно до якої просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 057050010269 від 19.02.2025 р. про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 12.02.2025 року, врахувавши заяву про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації вх. № ВЕБ-05001-Ф-С-25-027514 від 13.02.2025 р., та зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди з 01.09.1976 по 29.02.1980, з 04.04.1980 по 14.04.1981, з 23.04.1981 по 08.05.1984 та з 01.07.1998 по 06.12.2000 відповідно до записів у трудовій книжці останнього;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подати звіт про виконання рішення суду, ухваленого у цій справі, протягом 30 днів з дня набрання законної сили рішенням суду.
Позивачем було надано квитанцію № 258133983 від 15.08.2025 року про сплату судового збору у розмірі 1211,20 грн.
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що 12.02.2025 року Позивач звернувся до Пенсійного Фонду України через вебпортал електронних послуг із заявою про призначення пенсії за віком. До вказаної заяви ним було додано скановані копії паспорту, довідки ІПН, трудової книжки, диплому НОМЕР_2 та реквізитів рахунку для виплати пенсії. 19.02.2025 р. через вебпортал електронних послуг Пенсійного Фонду України позивачем було отримано рішення про відмову в призначенні пенсії № 057050010269, яким позивачу було відмовлено у призначенні пенсії через недостатність стажу для призначення пенсії за віком. Вказану заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з принципом екстериторіальності. При цьому, до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 01.07.1998 по 06.12.2000 так як виправлено дату наказу про звільнення; з 23.04.1981 по 08.05.1984 (період проходження строкової військової служби), так як військовий квиток відсутній, а в записі про період служби не вказано дату видачі військового квитка; з 04.04.1980 по 14.04.1981 та з 01.09.1976 по 29.02.1980 (період навчання) через, начебто, відсутність підтвердження неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. Із вказаним рішенням позивач не згодний, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню у зв'язку із чим звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою суду від 19 серпня 2025 року позовну заяву було залишено без руху.
На виконання вимог ухвали суду від 19.08.2025 року Позивачем було надано уточнену позовну заяву.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25.08.2025 року відкрито провадження по даній справі, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Третьою особою було надано пояснення, в яких зокрема зазначено, що до страхового стажу ОСОБА_1 не враховано період роботи з 01.07.1998 по 06.12.2000 згідно з трудовою книжкою від 30.08.1978 серії НОМЕР_3 , оскільки у записі виправлено дату наказу про звільнення. Отже, відповідний запис внесено до трудової книжки з порушенням вимог Інструкції № 58, що позбавляє Відповідача підстав для зарахування даного періоду до страхового стажу Позивача. До страхового стажу ОСОБА_1 не враховано період проходження строкової військової служби відповідно до трудової книжки від 30.08.1978 серії НОМЕР_3 з 23.04.1981 по 08.05.1984, оскільки військовий квиток не надано, а в записі про період служби не вказано дату видачі військового квитка.
11 червня 2022 року російська федерація вийшла з Угоди у галузі пенсійного забезпечення в односторонньому порядку - підписано закон про її денонсацію. Дію Угоди у галузі пенсійного забезпечення для російської федерації припинено з 01 січня 2023 року. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» ухвалено рішення про вихід із зазначеної Угоди, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві. Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року №72/14-612 108210 повідомлено, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 (із змінами), повідомляємо, що після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року. Таким чином, внаслідок виходу з Угоди у галузі пенсійного забезпечення дію вказаної угоди для України припинено з 19 червня 2023 року, а для російської федерації - з 01 січня 2023 року.
Оскільки дію вищезазначеного міжнародного договору у галузі пенсійного забезпечення припинено у встановленому чинним національним законодавством порядку, у Відповідача відсутні підстави для зарахування до страхового стажу Позивача спірних періодів роботи в російській федерації. До страхового стажу також не враховано період навчання в росії з 01.09.1976 по 29.02.1980 згідно з дипломом НОМЕР_2 від 01.03.1980, оскільки в заяві відсутні відмітки передбачені статтею 24-1 № 1058.
Відповідач позов не визнав та подав відзив. В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначив наступне.
Щодо незарахування періоду навчання на території теперішньої російській федерації з 01.09.1976 по 29.02.1980 та періоду роботи з 04.04.1980 по 14.04.1981 повідомляємо наступне.
Відповідно до частини 1 статті 24-1 Закону № 1058, періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Частина 2 наведеної статті зазначає, що періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії. Таким чином, з аналізу тексту вищенаведеного положення приходимо до висновку, що повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення іншої держави повинно подаватись одночасно із поданням заяви про призначення пенсії. Позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком 12.02.2025 року, в той час як заява про неодержання пенсійних виплат від іноземної держави подана 13.02.2025 року. Тобто, Головне управління не отримало разом із заявою про призначення пенсії за віком відповідне повідомлення про неодержання пенсійних виплат від іноземної держави як це вимагається абзацом два частиною два статті 24-1 Закону № 1058, про що й зазначається в оскаржуваній відмові № 057050010269 від 19.02.2025 року.
Щодо незарахування періоду проходження строкової військової служби з 23.04.1981 по 08.05.1984 та періоду роботи з 01.07.1998 по 06.12.2000 повідомляємо наступне.
До прийняття наведеної Інструкції № 58 оспорювані питання регулював Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, що визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162). Відповідно до підпункту «а» пункту 2.17 Інструкції № 162, в трудову книжку окремим рядком заносяться із вказівкою на дату, номер і найменуванням відповідних документів записи про проходження військової служби. В записі 8-9 трудової книжки позивача не міститься інформація про дату видачі військового квитка, чим порушено вимогу підпункту «а» пункту 2.17. Інструкції № 162. Окрім того позивач не надав військовий квиток який міг би слугувати підтвердженням проходження строкової військової служби у випадку неточностей в записах трудової книжки. Період з 01.07.1998 по 06.12.2000 не зарахувався на підставі пункту 2.4. Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення, записи повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів. Таким чином, виправлення, що міститься в записі № 33 трудової книжки позивача порушує вимогу Інструкції № 58 щодо акуратності та не дозволяє чітко визначити дату наказу про звільнення. З чого випливає, що Головне управління не має права зараховувати період роботи з 01.07.1998 по 06.12.200 року. Для зарахування даного періоду до страхового стажу позивач повинен підтвердити його за правилами Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року.
Представником позивача було надано відповідь на відзив, в якій представник підтримав позицію викладену у позові, заперечував проти доводів викладених відповідачем у відзиві та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
З огляду на вищевикладене справа розглядається судом в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_4 .
Згідно диплому НОМЕР_2 Позивач в 1976 року вступив в Єйський морський рибопромисловий технікум та в 1980 році закінчив повний курс названого технікуму по спеціальності «Технологія рибних продуктів». Рішенням Державної кваліфікаційної комісії від 29.02.1980 року Позивачу присвоєно кваліфікацію техніка-технолога.
Згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_3 , Позивач в спірні періоди працював:
04.04.1980 року зараховано в штат бази «Рибхолодфлот» рибним майстром Петропавлівська база виробничо-рефрижераторного флоту;
14.04.1981 року звільнено у зв'язку із призовом в лави РА;
з 23.04.1981 року по 08.05.1984 року служба в збройних силах СРСР (в/к НОМЕР_5 );
01.07.1998 року прийнято на посаду директора ТОВ «Валпє»;
06.12.2000 року звільнено за власним бажанням.
12.02.2025 року позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного Фонду України через вебпортал електронних послуг із заявою про призначення пенсії за віком.
Згідно анкети - опитування доданої до заяви про призначення пенсії від 12.02.2025 року на питання "Чи призначалась Вам раніше пенсія іншого виду (в т.ч. і через інше відомство)?" позивачем зазначено відповідь "Ні".
Вказану заяву за принципом екстериторіальності було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, за результатом розгляду якої було прийнято рішення № 057050010269 від 19.02.2025 року про відмову в призначенні пенсії.
В рішення зокрема зазначено, що згідно з наданими документами страховий стаж для визначення права на пенсію за віком становить 16 років 9 днів, страховий стаж становить 15 років 11 місяців 10 днів.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_3 від 30.08.1978 до страхового стажу не зараховано періоди роботи:
з 04.04.1980 но 14.04.1981 на території російської федерації. Відповідно до ст. 24-1 Закону № 1058 періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії;
з 01.07.1998 по 06.12.2000, так як виправлено дату наказу про звільнення, чим порушено п.2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.0 7.1993 №58. зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 №110, в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка Форми ОК-5) відсутня інформація про нарахування заробітку.
Па виконання Указу Президента України від 04.05.1998 №401 та постанов Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794 (далі постанова № 794) від 08.06.1998 № 832 персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування впроваджувався протягом 1998 - 2000 років. Починаючи з 01.07.2002 обчислення пенсій здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними системи персоніфікованого обліку (пункт 3 постанови № 794).
Крім того, до страхового стажу не враховано період проходження строкової військової служби з 23.04.1981 по 08.05.1984, оскільки військовий квиток відсутній, а в записі про період служби не вказано дату видачі військового квитка, порушено п. 2.17 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162.
Звертаємо увагу, щодо страховою стажу не враховано період навчання в росії з 01.09.1976 по 29.02.1980 (диплом НОМЕР_6 від 01.03.1980), оскільки в заяві відсутні відмітки відповідно до ст. 24-1 Закону № 1058.
Листом від 12.02.2025 року №42445 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області повідомлено Позивачу про термінове подання до органу Пенсійного фонду України заяви про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації.
13.02.2025 р. позивачем на вебпорталі електронних послуг Пенсійного Фонду України позивачем було сформовано звернення (за типом звернення - заява/клопотання) в якому Позивач підтвердив, що не отримує пенсію від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. Враховуючи викладене просить розглянути його заяву про призначення пенсії з урахуванням цієї заяви. Вказана заява була зареєстрована за вхідним № ВЕБ-05001-Ф-С-25-027514 від 13.02.2025 року.
Листом від 24.02.2025 року № 4311-3518/К-02/8-0500/25 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області на звернення від 13.02.2025 №ВЕБ-05001-Ф-С-25-027514, що надійшло засобами вебпорталу електронних послуг Пенсійного фонду України (далі вебпортал), зареєстроване за вх. №3518/К-0500-25 повідомлено Позивача проте, що до заяви про призначення пенсії від 12.02.2025 не долучено заяву з інформацією про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. Листом Головного управління від 13.02.2025 за вих. №0500 0216-8/12380 Вас повідомлення про необхідність терміново надати заяву про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. Оскільки до звернення Вами не долучена окрема заява про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, Вам необхідно терміново надати заяву про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації у зручний для Вас спосіб: особисто звернувшись до сервісного центру або скориставшись засобами вебпорталу. У разі звернення засобами вебпорталу до звернення Вам необхідно долучити додаткову заяву з інформацією про одержання/неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
Згідно наданого розрахунку стажу за формою РС-Право до стархового стажу Позивача не зараховано періоди роботи з 01.09.1976 по 29.02.1980, з 04.04.1980 по 14.04.1981, з 23.04.1981 по 08.05.1984 та з 01.07.1998 по 06.12.2000.
Згідно Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування індивідуальні відомості про застраховану особу (Форма ОК-5), інформація про страховий стаж Позивача до 04.2004 року відсутня.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій […] регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно зі ст. 8 Закону № 1058-IV (тут і надалі в редакції, чинній станом на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи.
Положеннями ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: […] з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років […].
Згідно з ч. 2 цієї ж статті у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого ч. 1 цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: […] з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; […].
Відповідно до ст. 26-1 Закону № 1058-ІV у разі відсутності необхідного страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою статті 26 цього Закону, для визначення права на призначення пенсії за віком включаються періоди роботи особи в іншій державі (за наявності) у календарному обчисленні, за умови зарахування таких періодів роботи до страхового стажу (стажу роботи) згідно із законодавством відповідної держави. Порядок підтвердження та зарахування таких періодів роботи до страхового стажу (стажу роботи) встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Частиною 1 ст. 24 Закону № 1058-ІV передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч.4 ст. 24 Закону № 1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 24-1 Закону № 1058-ІV зазначено, що періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 4 Закону № 1058-IVзаконодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», […] міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Згідно з ч. 4 ст. 1 Закону № 1788-XII у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).
Періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Не зараховуються до страхового стажу періоди трудової діяльності за межами України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та на тимчасово окупованих територіях України після 19 лютого 2014 року особі, яка після 19 лютого 2014 року проходила військову службу (службу) у збройних силах, органах внутрішніх справ, органах державної безпеки, поліції, інших військових формуваннях, перебувала на посадах державної служби, на посадах в органах місцевого самоврядування у відповідних органах (формуваннях) Російської Федерації, добровільно займала посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій у незаконних органах влади, утворених на тимчасово окупованій території України, зокрема в окупаційній адміністрації держави-агресора, у незаконних судових або правоохоронних органах, а також добровільно брала участь у незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, утворених на тимчасово окупованій території України, та/або у збройних формуваннях держави-агресора.
Відповідно до ст.1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення (далі - Угода від 13 березня 1992 року), яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 3 Угоди від 13 березня 1992 року визначено, що усі витрати, пов'язані із здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.
Стаття 6 Угоди від 13 березня 1992 року визначає, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Відповідно до ст. 8 Угоди від 13 березня 1992 року, органи, що здійснюють пенсійне забезпечення в державах - учасницях Угоди, співпрацюють між собою у порядку, який визначається угодою між їхнім центральними органами.
Статтею 11 Угоди від 13 березня 1992 року визначено, що необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Слід урахувати, що Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 29.11.2022 № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення», якою передбачено вихід України з Угоди від 13.03.1992.
За результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19 червня 2023 року.
Разом з тим, ч. 2 ст. 13 Угоди від 13 березня 1992 року встановлює, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Постановою від 29.11.2022 № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 року № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 року № 376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13.03.1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковане у Офіційному віснику України 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.
Відповідно до ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відтак, з урахуванням статті 13 Угоди, не зважаючи на вихід України з цього міжнародного договору, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
З урахуванням викладеного суд констатує, що на час трудової діяльності позивача у спірні періоди Угода була чинною, а тому її положення протиправно не були застосовані відповідачем та, як наслідок, не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи з 01.09.1976 року по 29.02.1980 року, з 04.04.1980 року по 14.04.1981 року.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 листопада 2024 року у справі № 340/4436/23.
Щодо твердження Відповідача у спірному рішенні з приводу не виконання вимог ст. 24-1 Закону № 1058-ІV при поданні заяви про призначення пенсії, в частині не повідомлення органів Пенсійного фонду нездійснення іншою державою пенсійних виплат, суд зазначає, що такі твердження є безпідставними та такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Так, листом від 12.02.2025 року №42445 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області повідомлено Позивачу про термінове подання до органу Пенсійного фонду України заяви про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації.
13.02.2025 р. позивачем на вебпорталі електронних послуг Пенсійного Фонду України позивачем було сформовано звернення (за типом звернення - заява/клопотання) в якому Позивач підтвердив, що не отримує пенсію від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. Враховуючи викладене просить розглянути його заяву про призначення пенсії з урахуванням цієї заяви. Вказана заява була зареєстрована за вхідним № ВЕБ-05001-Ф-С-25-027514 від 13.02.2025 року.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 7 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі Порядок № 22-1).
Проте, суд звертає увагу на те, що а ні Закон № 1058-ІV, а ні Порядок № 22-1 не містять встановленого зразка форми заяви про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення РФ.
Зі змісту тексту поданої Позивачем через вебпортал заяви від 13.02.2025 року вбачається, що він підтверджує, що не отримує пенсію від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації та просить розглянути його заяву про призначення пенсії з урахуванням цієї заяви.
Отже, Позивачем було виконано вимоги ст. 24-1 Закону № 1058-ІV та повідомлено органи Пенсійного фонду про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення РФ. Проте така заява протиправно не була врахована Відповідачем під час розгляду заяви Позивача від 12.02.2025 року про призначення пенсії.
Верховний Суд у постанові від 23.09.2024 у справі № 620/2027/23 вказав, що доступ до соціальних прав, зокрема права на призначення пенсії, є важливим аспектом забезпечення гідного життя громадян. У цьому контексті можливість подання заяви у довільній формі є ключовим елементом, що спрощує процес отримання пенсійного забезпечення та сприяє реалізації такого конституційного права.
Поряд із цим, у постанові від 17 вересня 2024 року у справі №580/3576/22 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність інформації про припинення виплати пенсії на території держав-учасниць Угоди не може бути підставою для відмови у призначенні, поновленні виплати пенсії за новим місцем проживання пенсіонера.
Щодо недоліків запису трудової книжки позивача і як наслідок незарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 23.04.1981 року по 08.05.1984 року, з 01.07.1998 року по 06.12.2000 року.
Згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_3 , Позивач в спірні періоди працював:
04.04.1980 року зараховано в штат бази «Рибхолодфлот» рибним майстром Петропавлівська база виробничо-рефрижераторного флоту;
14.04.1981 року звільнено у зв'язку із призовом в лави РА;
з 23.04.1981 року по 08.05.1984 року служба в збройних силах СРСР (в/к НОМЕР_5 );
01.07.1998 року прийнято на посаду директора ТОВ «Валпє»;
06.12.2000 року звільнено за власним бажанням.
Судом було установлено, що в трудовій книжці НОМЕР_3 запис №8, 9 у графі №4 не містить дату видачі військового квитка, запис № 33 у графі № 4 містить виправлення у даті наказу про звільнення «Пр №72/у от 6.12.2002», проте, число місяць та рік наказу є читабельними та чіткими, доступними для візуального сприйняття.
Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання ст. 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок № 637.
Згідно п. 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637).
В п. 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Виходячи з наведених норм Порядку №637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Водночас, згідно п.п. 2.2., 2.3., 2.5.-2.8., 2.11., 2.12., 4.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 № 162, чинної на час внесення запису трудової книжки позивача № 16 (далі - Інструкція № 162), заповнення трудової книжки вперше виробляється адміністрацією підприємства у присутності працівника пізніше тижневого терміну від часу прийому на роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; […].
Усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - у день звільнення повинні точно відповідати текст наказу (розпорядження).
Записи вносяться арабськими цифрами (число та місяць двозначними). Наприклад, якщо робітника або службовця прийнято на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 р.) записується: "1984.05.01", у трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.: "05.01.84 ".
У разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін. виправлення проводиться адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівникові у цьому необхідну допомогу.
У разі потреби адміністрація підприємства видає робітникам та службовцям на їхнє прохання завірені виписки відомостей про роботу з трудових книжок.
Якщо підприємство, яке внесло неправильний або неточний запис, ліквідоване, виправлення вносяться правонаступником, а за його відсутності - організацією, що вище стоїть, якій було підпорядковане ліквідоване підприємство.
Виправлені відомості про роботу, про переклади на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін. повинні повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження чи невідповідності їх фактично виконуваної роботі виправлення відомостей про роботу провадиться на підставі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці.
Після вказівки дати заповнення трудової книжки працівник підписом засвідчує правильність внесених відомостей.
Першу сторінку (титульний лист) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (чи друк відділу кадрів), де вперше заповнювалася трудова книжка.
Зміни записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові та дату народження проводяться адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорти, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, імені, по батькові та ін.) та з посиланням на номер та дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рисою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище чи ім'я, по батькові, дата народження та записуються нові дані.
Посилання на відповідні документи записуються на внутрішній стороні обкладинки та засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
У такому ж порядку за необхідності вносяться зміни до відомостей про освіту, професію, спеціальність.
При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відповідно до п. 18 Постанови Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок від 06 вересня 1973 р. № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців», відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
У даному адміністративному спорі відповідач піддав сумніву достовірність записів у вкладиші до трудової книжки позивача через не зазначення його повної дати народження, проте належність цього документу позивачу відповідачем не заперечується, в свою чергу, виявлені відповідачем недоліки не спотворюють змісту її записів, які не містять очевидних недоліків.
Суд наголошує, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов'язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 307/541/17 року, який виклав у постанові від 19.12.2019 року.
Поряд з цим, в постанові Верховного Суд від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 суд касаційної інстанції підтримав висновок, згідно якого, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, в свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення, неналежний порядок ведення та заповнення будь-якої документації з вини підприємства. Існуючий недолік не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист, що також відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 та від 06.03.2018, 29.03.2019, у справі № справа № 548/2056/16-а, у справі № 754/14898/15-а.
Суд також зазначає, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі або відсутність можливості їх перевірити, самі по собі, не можуть бути підставою для відмови у призначенні пільгової пенсії.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 672/914/16-а та від 11 липня 2019 року у справі № 127/1849/17.
Дослідивши матеріали справи, обставини спірних правовідносин, доводи учасників справи, надавши оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що записи трудової книжки, якими посвідчено страховий стаж позивача у спірний період з 23.04.1981 року по 08.05.1984 року, з 01.07.1998 року по 06.12.2000 року не містить недоліків, через які неможливо встановити факт його належності позивачу та його роботи на відповідних посадах, у відповідних підприємствах, в зазначені періоди часу.
Щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 01.07.1998 року по 06.12.2000 року через відсутність інформації про нарахування заробітку суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання ст. 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» затвердив Порядок № 637.
Згідно п. 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
Система персоніфікованого обліку була впроваджена з 01 липня 2000 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 червня 1998 №794 Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, якою доручено Пенсійному фонду разом із Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством фінансів та Державною податковою адміністрацією забезпечити з 1 жовтня 1998 впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та установлено, що починаючи з 1 липня 2002 року обчислення пенсій відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення (1788-12) здійснюється із заробітку особи за період роботи після 1 липня 2000 року за даними системи персоніфікованого облік.
Статтею 40 Закону № 1058-ІV також передбачено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Згідно з пунктом 1 Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, затвердженого постановою №794 (далі - Положення №794) персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов'язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням (далі - відомості про фізичних осіб).
Пунктом 2 Положення №794 визначено, що основними завданнями персоніфікованого обліку, серед іншого є: створення єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб; створення інформаційних передумов для визначення розміру виплат за пенсійним страхуванням залежно від тривалості страхового стажу та особистого внеску фізичної особи у формування коштів цього страхування.
Згідно пункту 3 Положення №794 в основі персоніфікованого обліку лежить обов'язковість і своєчасність подання відомостей про фізичних осіб; обов'язковість використання індивідуального ідентифікаційного номера даних Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів.
Пунктом 5 Положення №794 передбачено, що персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях (далі - уповноважений орган).
Згідно пункту 6 Положення №794 уповноважений орган з додержанням вимог статті 23 Закону України Про інформацію має право: своєчасно одержувати в установленому порядку від фізичних осіб та роботодавців відомості, передбачені пунктом 1 цього Положення; проводити у роботодавців перевірку достовірності поданих відомостей про фізичних осіб, зокрема перевірку фінансових та інших документів, що підтверджують зазначені відомості.
Згідно пункту 10 Положення №794 роботодавці зобов'язані в установленому порядку подавати уповноваженому органу достовірні відомості про фізичних осіб, які працюють у них.
Отже пенсійні органи ведуть персоніфікований облік сплати страхових внесків у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування на підставі даних про фізичну особу, які надають роботодавці, та у подальшому використовує їх у при обрахунку страхового стажу.
При цьому обов'язок щодо повного та своєчасного подання до уповноваженого органу відомостей стосовно персоніфікованого обліку як відповідно до Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України №4-6 від 03.06.1999 та Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України N16-6 від 19.10.2001, що були чинними на час виникнення спірних правовідносин, так і чинної Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 №21-1, покладено саме на роботодавців, за порушення якого вони несуть відповідальність .
Як вже зазначено вище, відповідач не зарахував до страхового стажу позивача період роботи з 01.07.1998 до 06.12.2000 на підставі трудової книжки НОМЕР_3 , оскільки в системі персоніфікованого обліку відсутні відомості про роботу позивача за вказаний період.
Враховуючи, що саме на роботодавців покладено обов'язок щодо надання відомостей до системи персоніфікованого, відсутність відомостей щодо позивача у системі персоніфікованого обліку за спірні періоди зумовлена бездіяльністю роботодавця, внаслідок чого, позивач позбавлений права на зарахування вказаних періодів роботи до страхового стажу.
У той же час, зважаючи на те, що обов'язок щодо надання відомостей до системи персоніфікованого обліку покладений на роботодавців, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання роботодавцем свого обов'язку, а, отже, ненадання відомостей до системи персоніфікованого обліку у спірні періоди не може бути підставою для їх неврахування при призначенні позивачу пенсії за віком.
У справах №490/12392/16-а, №638/5795/17, №683/1814/16-а, № 560/4616/20 Верховним Судом зроблено аналогічний висновок про те, що внаслідок невиконання страхувальником обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, тому така несплата не є підставою для відмови у зарахуванні періодів роботи, за які не сплачені страхові внески, до страхового стажу. Внаслідок невиконання підприємством обов'язку по нарахуванню та сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві у спірні періоди, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Також в інших своїх постановах від 20 березня 2019 року у справі № 688/947/17, від 23 березня 2020 року у справі № 535/1031/16-а, від 09 жовтня 2020 року у справі № 341/460/17 Верховний Суд дійшов висновку про те, що відсутність у пенсійного органу відомостей про сплату роботодавцем страхових внесків для нарахування пенсії позивачу за спірний період, не є підставою для позбавлення позивача права на призначення та виплати пенсії, адже позивач у будь-якому разі не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а відсутність відомостей про їх сплату не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивачу періоду його роботи.
Як вже було визначено судом, відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону №1058-IV, персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.
Персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок ведення якого встановлюється Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Згідно ч. 5 ст. 21 Закону №1058-IV, персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.
Проаналізувавши викладені норми, суд дійшов висновку, що систему персоніфікованого обліку запроваджено Законом №1058-IV, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, отже трудова книжка є основним документом, що підтверджує страховий стаж до цієї дати, після цієї дати страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону №1058-IV за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Таким чином, спірний період роботи має бути підтвердженим зокрема трудовою книжкою та на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Ураховуючи викладене суд дійшов висновку, що Відповідачем протиправно не було зараховано до загального страхового стажу періоди роботи з 23.04.1981 року по 08.05.1984 року, з 01.07.1998 року по 06.12.2000 року.
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб визначений позивачем.
Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення суд зазначає таке.
Так, за правилами частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до частини 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Суд вважає, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, суд першої інстанції може під час прийняття рішення у справі. Такий контроль здійснюється судом першої інстанції шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду першої, апеляційної чи касаційної інстанцій, а в разі неподання такого звіту - шляхом встановлення нового строку для подання звіту та накладення штрафу.
В свою чергу, беручи до уваги викладене вище, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до приписів норм Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Тобто, встановлення судового контролю є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №826/18826/14, від 19 листопада 2018 року у справі №804/10264/15.
Відповідно до приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також, суд вважає за необхідне звернути увагу, що Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), №2132/02, пп. 24-27, від 13 червня 2006 року, пп. 18 рішення «Ліпісвіцька проти України» №11944/05 від 12 травня 2011 року).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07 травня 2002 року, «Ромашов проти України» від 27 липня 2004 року, «Шаренок проти України» від 22 лютого 2004 року зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26 квітня 2005 року, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19 лютого 2009 року).
Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Згідно зі статтею 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів частини 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З вищевикладеного вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.
Відповідно статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження.
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Таким чином, судом не встановлено необхідність на даному етапі для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, що дає підстави для відмови у задоволенні даної вимоги позивача.
Відповідно до вимог частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа лише у разі задоволення позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень.
Позивачем було надано квитанцію № 258133983 від 15.08.2025 року про сплату судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Таким чином, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1211,20 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача в повному розмірі.
Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (76018, Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15, ЄДРПОУ 20551088), третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84121, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 057050010269 від 19.02.2025 р. про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (76018, Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15, ЄДРПОУ 20551088) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення пенсії за віком від 12.02.2025 року, врахувавши заяву про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації вх. № ВЕБ-05001-Ф-С-25-027514 від 13.02.2025 р., та зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.09.1976 по 29.02.1980, з 04.04.1980 по 14.04.1981, з 23.04.1981 по 08.05.1984 та з 01.07.1998 по 06.12.2000 відповідно до записів у трудовій книжці останнього.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (76018, Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15, ЄДРПОУ 20551088) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 09 жовтня 2025 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.Б. Христофоров