Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про відмову у забезпеченні позову
08 жовтня 2025 року Справа №200/7708/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника позивача про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Донецького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Поряд з цим, разом з позовною заявою представником позивача надана заява про забезпечення позову, в якій позивач просить вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 вчиняти дії щодо призову на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі.
В обґрунтування заяви зазначено, що медичною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_3 позивач визнаний непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний час, за гр. II ст.76 в розкладу хвороб наказу МО України від 2008 року № 402. Також зазначено, що позивач підлягає повторному огляду у 2026 році. Проте, на переконання ОСОБА_1 , всупереч діючому законодавству, відповідачем 15.08.2025 було незаконно внесено інформацію до бази «ОБЕРІГ» про позивача, військовозобов'язану особу, що перебуває в розшуку, у зв'язку з порушенням військового обліку, а саме: не проходження (відмова проходження влк).
На думку позивача, невжиття заходів забезпечення позову унеможливить поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду шляхом подання позову.
Дослідивши подану заяву та доводи, наведені в ній, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
З наведених норм КАС України вбачається, що загальною вимогою для розгляду і вирішення питання про забезпечення позову за ініціативою позивача є наявність відповідних підстав.
Тобто, забезпечення адміністративного позову це вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача. Поряд з цим, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06.03.2008 № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ" розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з таким клопотанням, позовним вимогам.
При цьому регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв адекватності (відповідності вимогам, виключно в межах яких допускається застосування відповідних заходів; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову) та співмірності (співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 826/13396/18, від 30.09.2019 у справі № 420/5553/18, від 30.09.2019 у справі № 1840/3517/18, від 29.01.2020 у справі № 640/9167/19 та інших.
Суд звертає увагу на те, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Тому, сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Таким чином, аналіз змісту вказаних норм та правових висновків свідчить про те, що обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
З приводу наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16.05.2019 у справі № 826/14303/18, від 12.02.2020 у справі № 640/17408/19 та від 27.02.2020 у справі № 640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними ч. 2 ст. 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є беззаперечними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі. Тому твердження заявника про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є тим висновком, до якого суд ставиться з певною пересторогою, оскільки він може свідчити про правову позицію суду наперед.
При вирішенні заяви про забезпечення позову суд зазначає, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, оскільки таке рішення суперечитиме законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.
Так, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу», ч. 1 ст. 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
В силу п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
З 24.02.2022 відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану.
В якості заходу забезпечення даного адміністративного позову позивач просить суд заборонити ІНФОРМАЦІЯ_2 вчиняти дії щодо призову на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі.
Так, як на ключову обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, заявник посилається на те, що позивач підлягає повторному огляду у 2026 році. Однак відповідачем внесено інформацію до бази «ОБЕРІГ», про те, що ОСОБА_1 перебуває в розшуку у зв'язку з порушенням військового обліку, а саме: не проходження (відмова проходження влк).
Щодо даних доводів то суд зауважує, що на цьому етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності оскаржуваних дій суб'єкта владних повноважень, оскільки встановлення ознак їх протиправності є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Вказане узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у рішенні від 28.03.2018 у справі № 800/521/17, в якій зазначено, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
У постанові Верховного Суду від 03.05.2023 у справі № 640/15534/22 суд звернув увагу, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Так, оцінивши доводи заявника щодо очевидної протиправності дій ТЦК, суд приходить до висновку, що такі підстави у заяві про забезпечення позову, про які зазначає представник позивача, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.
Також суд зазначає, що вказані вище доводи заявника не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях. Та більше, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 у справі № 826/13306/18.
Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
За наслідками аналізу поданої заяви про забезпечення позову на предмет ймовірності спричинення невідворотних наслідків та порушення прав та інтересів заявника суд дійшов висновку, що застосування судом обраних заявником заходів забезпечення позову не може ґрунтуватися лише на припущеннях щодо вчинення уповноваженими органами певних дій, як і ґрунтуватись на незгоді заявника з відповідними діями, які є предметом оскарження заявленого позову.
Посилання заявника на ймовірну загрозу ускладнення або унеможливлення ефективного захисту та поновлення порушених прав та інтересів не може бути єдиною підставою для забезпечення позову, оскільки, у разі вирішення спору на користь заявника по суті, застосовуються відповідні правові механізми, спрямовані на відновлення попереднього становища та виконання вимог законодавства.
Натомість вжиття судом заходів забезпечення позову із визначених ним підстав без з'ясування фактичних обставин справи означатиме надання судом передчасних правових оцінок по суті пред'явленого позову і ототожнюватиметься з фактичним задоволенням позову поза межами судового розгляду справи, що є неприпустимим.
Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Сам собою факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
При цьому, суд звертає увагу, що позивач є військовозобов'язаним та перебуває на обліку у відповідача. При цьому, позивач визнаний непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний час. Водночас, суд повторює, що відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану.
Європейський суд з прав людини притримується позиції, згідно з якою заходи забезпечення (тимчасові заборони), які вживає суд у процесі вирішення спору, повинні відповідати закону, враховувати суспільні (загальні) інтереси та пропорційність між використаними засобами та метою, яку прагне суд досягнути (рішення ЄСПЛ від 17.05.2016 у справі «Джиніч проти Хорватії» (Dћiniж v. Croatia), № 38359/13, пункти 61- 62; рішення ЄСПЛ від 16.03.2021 у справі «Карагасаноглу проти Туреччини» (Karahasanoglu v. Turkey), заяви № 21392/08 та 2 інші, пункти 144- 153).
З цих підстав, порушені права позивача, про які йдеться у позові, станом на момент розгляду цієї заяви не дають підстав вважати, що права позивача неможливо чи ускладнено буде поновити без застосування заходів забезпечення позову.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, оскільки заявником не доведено дійсну наявність обставин, передбачених ч. 2 ст. 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 243, 248 КАС України, суд, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Повний текст ухвали складений 08 жовтня 2025 року.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Першого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали суду.
Суддя В.А. Голуб