Україна
Донецький окружний адміністративний суд
07 жовтня 2025 року Справа№200/5049/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кравченко Т.О.,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
До Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Донецькій області), надісланий через підсистему ЄІСТС «Електронний суд» 09 липня 2025 року, в якому позивач просив:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Донецькій області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за період з 23 грудня 2021 року по 31 жовтня 2023 року в розмірі 453 234,84 грн;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Донецькій області виплатити пенсію ОСОБА_1 за період з 23 грудня 2021 року по 31 жовтня 2023 року в розмірі 453 234,84 грн, негайно після набрання судовим рішенням законної сили.
Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.
31 липня 2025 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі; вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановив строк для подання відзиву на позовну заяву; витребував у відповідача докази.
Про відкриття провадження у справі сторони повідомлені належним чином в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до ч. 1 ст. 262 КАС розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження у випадках, визначених ст. 263 цього Кодексу, розпочинається через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 2 ст. 262 КАС).
Як на час прийняття позовної заяви та відкриття провадження в адміністративній справі, так і на час розгляду справи по суті триває широкомасштабна військова агресія російської федерації, яка слугувала підставою для введення в Україні з 24 лютого 2022 року 05 години 30 хвилин воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України про введення воєнного стану».
Указом Президента України від 14 липня 2025 року № 478/2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 15 січня 2025 року № 4524-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану продовжений з 05 години 30 хвилин 07 серпня 2025 року строком на 90 діб.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області та отримує пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058).
З заявою про призначення пенсії позивач звернувся 23 грудня 2021 року, однак пенсійні органи протиправно відмовляли у її призначенні.
Внаслідок того, що ГУ ПФУ в Донецькій області призначило пенсію з 23 грудня 2021 року лише у 2023 році на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 червня 2023 року у справі № 200/875/23, яке набрало законної сили 19 вересня 2023 року, за період з 23 грудня 2021 року по 31 жовтня 2023 року включно виникла заборгованість в сумі 453 234,84 грн, яку відповідач не виплачує з посиланням на те, що виплата коштів, нарахованих на виконання рішення суду, здійснюватиметься в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті пенсії за період з 23 грудня 2021 року по 31 жовтня 2023 року в сумі 453 234,84 грн, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Позивач покликався на ст. 47 Закону № 1058, відповідно до якої пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, і зазначав, що втручання відповідача у його право на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії є таким, що не ґрунтується на законі.
Просив задовольнити позов.
Відповідач позов не визнав; доводив, що у спірних правовідносинах діяв в межах повноважень, в порядку та у спосіб, що визначені законодавством.
Зазначив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області як отримувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону № 1058 на виконання рішення суду у справі №200/875/23.
Доплата, нарахована ОСОБА_1 на виконання рішення суду у справі № 200/875/23 за період з 23 грудня 2021 року по 31 жовтня 2023 року складає 453 234,84 грн.
Починаючи з листопада 2023 року виплата пенсії ОСОБА_1 проводиться шляхом включення нарахованого місячного розміру пенсії до сформованої відомості на виплату пенсій з подальшим зарахуванням на поточний рахунок, відкритий в банківській установі.
Розмір пенсії позивача обчислений на виконання рішення суду з урахуванням вимог ст. 8 Закону України від 02 вересня № 345-VI «Про підвищення престижності шахтарської праці» (далі - Закон № 345), ст. 10 якого установлено, що фінансування витрат на виплату підвищеного розміру пенсії, розрахованого відповідно до ст. 8 цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Таким чином, доплата, яка нарахована на виконання рішення суду за період з 23 грудня 2021 року по 31 жовтня 2023 року в сумі 453 234,84 грн, як така, що не передбачена бюджетом Пенсійного фонду, потребує додаткового фінансування та буде фактично виплачена після отримання відповідного фінансового ресурсу.
Відповідач вказував на те, що регулювання та організація діяльності в Пенсійному фонді здійснюються в межах правил, встановлених законодавством для центральних органів виконавчої влади, з дотриманням принципу, закріпленого у ч. 2 ст. 19 Конституції України, відповідно до якого діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом».
Як зазначив Верховний Суд в постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 263/14242/17, застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Ч. 3 ст. 4 Закону № 1058 установлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи її рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону № 1058 цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону № 1058 виключно цим Законом визначається порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
З огляду на положення ст. ст. 72, 73 Закону № 1058 кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України, їх використання на цілі, не передбачені Законом № 1058, забороняється.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України (далі - БК) будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого Законом про Державний бюджет України.
Згідно з положеннями п. п. 20, 29 ч. 1 ст. 116 БК взяття зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч цьому Кодексу чи закону про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.
Кошти Державного бюджету України включаються до бюджету Пенсійного фонду в обсягах, визначених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Відповідно до п. 7 розділу ІІ Порядку розроблення, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 31 серпня 2009 року № 21-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 вересня 2009 року за № 897/16913, (далі - Порядок № 21-2) видатки на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, виданими або ухваленими після набрання чинності Законом України від 05 червня 2012 року № 4901-VІ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901), плануються в межах коштів Державного бюджету України, передбачених у Державному бюджеті України на фінансування пенсійних програм. Черговість виплат на виконання рішень суду визначається датою набрання ними законної сили. Виплати на виконання судових рішень, якими на органи Пенсійного фонду покладені зобов'язання з нарахування (перерахунку) пенсійних та інших пов'язаних з ними виплат, що фінансуються з державного бюджету, здійснюється в межах наявних бюджетних призначень.
Відповідач заважив, що бюджет Пенсійного фонду України на 2025 рік на теперішній час не затверджений.
Відтак, виплата заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, що здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, буде проводитись в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету Пенсійним фондом відповідно до Порядку № 21-2 після прийняття бюджету Пенсійного фонду України на 2025 рік.
Також відповідач наводив висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 07 листопада 2019 року у справі № 420/70/19, від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19 та від 24 січня 2018 року у справі № 405/3663/13-а, про те, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Відповідач вказував на те, що Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 (далі - Порядок № 821).
Відповідач вважає, що в даному випадку відсутні підстави стверджувати про виникнення між позивачем та відповідачем нового спору. Наразі має місце спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення, що є підставою для закриття провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС.
Також відповідач зауважив, що нормами ст. 371 КАС передбачено, що негайно виконуються рішення про присудження виплати пенсій - у межах суми стягнення за один місяць, а тому вимога позивача про зобов'язання негайно виплатити всю заборгованість з пенсії є безпідставною.
Просив відмовити в позові.
Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.
На виконання вимог ст. 90 КАС суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Ухвалою від 31 липня 2025 року суд витребував у відповідача пенсійну справу (копію матеріалів електронної пенсійної справи) ОСОБА_1 з усіма наявними в ній матеріалами; докази нарахування та виплати позивачеві пенсії за період з 23 грудня 2021 року по 31 жовтня 2023 року; відомості ІКІС ПФУ «Підсистема призначення та виплати пенсії» з інформацією про нарахування та виплату пенсії позивачеві за період з 23 грудня 2021 року по липень 2025 року включно.
В повному обсязі витребувані докази відповідач суду не надав, про причини, що унеможливили їх подання, суд не повідомив, а тому справа розглянута по суті за наявними у ній матеріалами.
З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .
З 29 грудня 1998 року місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить штамп про реєстрацію місця проживання, проставлений в паспорті.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ідентифікаційний код 13486010) зареєстроване як юридична особа, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений відповідний запис.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області та отримує пенсію за віком на пільгових умовах, призначену на підставі ч. 3 ст. 114 Закону № 1058.
Так, 07 червня 2023 року Донецький окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі № 200/875/23, яким позов ОСОБА_1 задовольнив частково, а саме:
- визнав протиправним та скасував рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 24 жовтня 2022 року № 056650006839, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії незалежно від віку;
- зобов'язав ГУ ПФУ в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 23 грудня 2021 року, зарахувавши до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону № 1058 та ст. 14 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788) період роботи за Списком № 1 з 09 червня 2009 року по 10 серпня 2010 року, з 29 жовтня 2010 року по 05 березня 2011 року, з 06 березня 2011 року по 21 жовтня 2011 року, з 04 січня 2012 року по 24 жовтня 2012 року, з 25 жовтня 2018 року по 04 лютого 2019 року з застосуванням коефіцієнту 0,9 (за кожен повний рік роботи - 9 місяців).
В іншій частині позовних вимог суд відмовив.
Під час розгляду справи № 200/875/23 суд встановив такі фактичні обставини, що знайшли відображення в рішенні від 07 червня 2023 року:
«[…]
Судом встановлено, що 23.12.2021 позивач через вебпортал звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком.
Проте, рішенням ГУ ПФУ в Полтавській області від 29.12.2021 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії через відсутність необхідного пільгового стажу роботи, який дає право на призначення пенсії відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону № 1058.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2022 року по справі № 200/1795/22 позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Полтавській області № 056650006839 від 29.12.2021 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов'язано ГУ ПФУ в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.12.2021 № 8781 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону № 1058, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У вказаному рішенні суд зазначив, що у зв'язку з тим, що суд позбавлений можливості встановити, які саме періоди роботи позивача не були зараховані відповідачем до спеціального стажу та мотиви не зарахування, у зв'язку із чим позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача зарахувати до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону № 1058 та ст. 14 Закону № 1788 період навчання в з 01.09.1993 по 28.05.1996, з 10.07.1996 по 19.12.1996, з 16.04.1997 по 23.05.1997 в Селидівському гірничому технікумі, та до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону № 1058 та ст. 14 Закону № 1788 період роботи за Списком № 1 з 09.06.2009 по 10.08.2010, з 29.10.2010 по 05.03.2011, з 06.03.2011 по 21.10.2011, з 04.01.2012 по 24.10.2012, з 03.12.2014 по 31.12.2014, з 25.10.2018 по 04.02.2019, задоволенню не підлягають, як передчасні.
З листа відповідача від 10.11.2022 № 16624-15563/П-02/8-0500/22 судом встановлено, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2022 року по справі № 200/1795/22 відповідачем повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 23.12.2021 № 8781 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. До пільгового стажу за ч. 3 ст. 114 Закону № 1058 враховано час навчання з 01.09.1993 по 23.05.1997 у Селидівському гірничому технікумі.
За матеріалами електронної справи до пільгового стажу позивача були враховані наступні періоди стажу:
до пільгового стажу за ч. 3 ст. 114 Закону № 1058 враховано періоди: з 26.06.1997 по 08.05.2009, з 11.08.2010 по 28.10.2010, з 22.10.2011 по 03.01.2012, з 25.10.2012 по 02.12.2014, з 05.01.2015 по 24.10.2018, з 05.02.2019 по 10.12.2021 на підставі довідок про спуски-виїзди з шахти, довідок про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданих ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» № 936 від 10.12.2021, № 921 від 09.12.2021, № 919 від 09.12.2021, № 918 від 09.12.2021, № 917 від 09.12.2021, № 385 від 08.12.2021, № 384 від 08.12.2021, № 383 від 08.12.2021, № 382 від 08.12.2021;
до пільгового стажу роботи за ч. 2 ст. 114 Закону № 1058 (робота за Списком № 1) враховано періоди: з 09.05.2009 по 10.08.2010, з 29.10.2010 по 21.10.2011, з 04.01.2012 по 24.10.2012 на підставі довідки № 920 від 09.12.2021, виданої ПАТ «Шахтоуправління «Покровське».
Пільговий стаж позивача за ч. 3 ст. 114 Закону № 1058 склав 24 роки 09 місяців 11 днів з урахуванням до цього періоду часу навчання 03 роки 08 місяців 23 дні. Пільговий стаж за ч. 2 ст. 114 Закону № 1058 (за Списком № 1) склав 03 роки 16 днів.
За результатами розгляду заяви від 23.12.2021 з урахуванням рішення суду від 08 липня 2022 року по справі № 200/1795/22 рішенням відповідача від 24.10.2022 № 056650006839 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії незалежно від віку відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону № 1058 у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу роботи.
Судом з трудової книжки позивача серія НОМЕР_3 від 30.06.1997 встановлено, що з 26.06.1997 по 02.12.2014 та з 05.01.2015 позивач працював у ПАТ «Шахтоуправління «Покровське».
Втім, з розрахунку пільгового стажу вбачається, що періоди роботи позивача з 09.06.2009 по 10.08.2010, з 29.10.2010 по 05.03.2011, з 06.03.2011 по 21.10.2011, з 04.01.2012 по 24.10.2012 зараховані до пільгового стажу за Списком № 1, а не за ст. 14 пост. 202, підземні, сп.1, р.1, п-р1, п. а-в.
Періоди роботи з 03.12.2014 по 31.12.2014 та з 25.10.2018 по 04.02.2019 не були зараховані відповідачем до пільгового стажу позивача, оскільки не було надано довідки, які уточнювали пільговий характер роботи.
Позивач, не погодився із рішенням пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії, звернувся до суду з цим позовом.
[…]».
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 червня 2023 року у справі № 200/875/23 набрало законної сили на підставі постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року.
За результатами повторного розгляду заяви позивача про призначення пенсії від 23 грудня 2021 року, який проводився на виконання рішення суду у справі № 200/875/23, ГУ ПФУ в Донецькій області призначило ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону № 1058 з 23 грудня 2021 року.
Спірні правовідносини виникли з приводу виплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 23 грудня 2021 року по 31 жовтня 2023 року.
Так, у відповідь на звернення позивача від 19 вересня 2023 року № ВЕБ-05001-Ф-С-23-220345, яке зареєстроване за вх. № 18703/П-0500-23, листом від 10 жовтня 2023 року № 19838-18703/П-02/8-0500/23 ГУ ПФУ в Донецькій області повідомило, що:
- на виконання рішення суду у справі № 200/875/23 позивачеві призначена пільгова пенсія за віком відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону № 1058 з 23 грудня 2021 року;
- розмір пенсії визначений відповідно до ст. 8 Закону № 345 і обмежений максимальним розміром згідно з ч. 3 ст. 27 Закону № 1058;
- виплата пенсії мала розпочатися в листопаді 2023 року;
- нараховані на виконання рішення суду кошти виплачуються в межах затверджених бюджетних призначень на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду;
- доплата за період з 23 грудня 2021 року по 31 жовтня 2023 року у розмірі 453 234,84 грн, як така, що потребує додаткового фінансування, буде фактично виплачена після надходження відповідного фінансування, в межах бюджетних призначень.
У відповідь на адвокатський запит представника позивача - адвоката Верченко О.О., який зареєстрований 01 липня 2025 року за вх. № 8653/8, листом від 04 липня 2025 року № 0500-0202-8/66571 ГУ ПФУ в Донецькій області повідомило, що:
- з 23 грудня 2021 року згідно з рішенням суду у справі № 200/875/23 позивачеві призначена пенсія за віком відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону № 1058;
- виплата поточної пенсії здійснюється з листопада 2023 року;
- доплата згідно з рішенням суду за період з 23 грудня 2021 року по 31 жовтня 2023 року в сумі 453 234,84 грн, як така, що не передбачена бюджетом Пенсійного фонду та потребує додаткового фінансування, буде фактично виплачена після отримання відповідного фінансового ресурсу.
Відповідач покликався на норми ст. ст. 72, 73 Закону № 1058, ч. ч. 1, 2 ст. 23, п. п. 20, 29 ч. 1 ст. 116 БК, п. 7 розділу ІІ Порядку № 21-2, повідомив, що станом на липень 2025 року провів виплату заборгованості, що фінансується з Державного бюджету, за рішеннями судів, які надійшли до виконання по 19 листопада 2020 року, а також про те, що виплата коштів ОСОБА_1 на виконання рішення суду проводитиметься в межах бюджетних призначень на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду.
Як свідчить довідка про розрахунок заборгованості по пенсійній справі ОСОБА_1 , надана ГУ ПФУ в Донецькій області 04 липня 2025 року за № 0500-0202-8/66571, за період з 23 грудня 2021 року по 31 жовтня 2023 року позивачеві нарахована пенсія в загальній сумі 453 234,84 грн, в тому числі:
з 23 грудня 2021 року по 31 грудня 2021 року - розмір пенсії призначений - 5 614,84 грн; розмір пенсії фактично виплачений - 0,00 грн; різниця - 5 614,84 грн;
01 січня 2022 року - розмір пенсії призначений - 19 340,00 грн; розмір пенсії фактично виплачений - 0,00 грн; різниця - 19 340,00 грн;
01 лютого 2022 року - розмір пенсії призначений - 19 340,00 грн; розмір пенсії фактично виплачений - 0,00 грн; різниця - 19 340,00 грн;
01 березня 2022 року - розмір пенсії призначений - 19 340,00 грн; розмір пенсії фактично виплачений - 0,00 грн; різниця - 19 340,00 грн;
01 квітня 2022 року - розмір пенсії призначений - 19 340,00 грн; розмір пенсії фактично виплачений - 0,00 грн; різниця - 19 340,00 грн;
01 травня 2022 року - розмір пенсії призначений - 19 340,00 грн; розмір пенсії фактично виплачений - 0,00 грн; різниця - 19 340,00 грн;
01 червня 2022 року - розмір пенсії призначений - 19 340,00 грн; розмір пенсії фактично виплачений - 0,00 грн; різниця - 19 340,00 грн;
01 липня 2022 року - розмір пенсії призначений - 20 270,00 грн; розмір пенсії фактично виплачений - 0,00 грн; різниця - 20 270,00 грн;
01 серпня 2022 року - розмір пенсії призначений - 20 270,00 грн; розмір пенсії фактично виплачений - 0,00 грн; різниця - 20 270,00 грн;
01 вересня 2022 року - розмір пенсії призначений - 20 270,00 грн; розмір пенсії фактично виплачений - 0,00 грн; різниця - 20 270,00 грн;
01 жовтня 2022 року - розмір пенсії призначений - 20 270,00 грн; розмір пенсії фактично виплачений - 0,00 грн; різниця - 20 270,00 грн;
01 листопада 2022 року - розмір пенсії призначений - 20 270,00 грн; розмір пенсії фактично виплачений - 0,00 грн; різниця - 20 270,00 грн;
01 грудня 2022 року - розмір пенсії призначений - 20 930,00 грн; розмір пенсії фактично виплачений - 0,00 грн; різниця - 20 930,00 грн;
01 січня 2023 року - розмір пенсії призначений - 20 930,00 грн; розмір пенсії фактично виплачений - 0,00 грн; різниця - 20 930,00 грн;
01 лютого 2023 року - розмір пенсії призначений - 20 930,00 грн; розмір пенсії фактично виплачений - 0,00 грн; різниця - 20 930,00 грн;
01 березня 2023 року - розмір пенсії призначений - 20 930,00 грн; розмір пенсії фактично виплачений - 0,00 грн; різниця - 20 930,00 грн;
01 квітня 2023 року - розмір пенсії призначений - 20 930,00 грн; розмір пенсії фактично виплачений - 0,00 грн; різниця - 20 930,00 грн;
01 травня 2023 року - розмір пенсії призначений - 20 930,00 грн; розмір пенсії фактично виплачений - 0,00 грн; різниця - 20 930,00 грн;
01 червня 2023 року - розмір пенсії призначений - 20 930,00 грн; розмір пенсії фактично виплачений - 0,00 грн; різниця - 20 930,00 грн;
01 липня 2023 року - розмір пенсії призначений - 20 930,00 грн; розмір пенсії фактично виплачений - 0,00 грн; різниця - 20 930,00 грн;
01 серпня 2023 року - розмір пенсії призначений - 20 930,00 грн; розмір пенсії фактично виплачений - 0,00 грн; різниця - 20 930,00 грн;
01 вересня 2023 року - розмір пенсії призначений - 20 930,00 грн; розмір пенсії фактично виплачений - 0,00 грн; різниця - 20 930,00 грн;
01 жовтня 2023 року - розмір пенсії призначений - 20 930,00 грн; розмір пенсії фактично виплачений - 0,00 грн; різниця - 20 930,00 грн.
Як свідчать відомості ІКІС ПФУ: «Підсистема призначення та виплати пенсії», ОСОБА_1 фактично отримує пенсію починаючи з листопада 2023 року; за період з грудня 2021 року по жовтень 2023 року включно позивачу нарахована, проте не виплачена, пенсія в загальній сумі 453 234,84 грн.
Факт повного або часткового погашення цієї заборгованості на час розгляду справи належними і допустимими доказами відповідач не довів.
Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.
Надані відповідачем матеріали пенсійної справи ОСОБА_2 суд не бере до розгляду на підставі ч. 4 ст. 73 КАС як такі, що не стосуються предмета доказування, оскільки позивачем у справі, що розглядається, є ОСОБА_1 , тобто інша особа.
Норми права, які застосував суд, мотиви їх застосування.
Висновки суду по суті позовних вимог.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
П. п. 1, 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Європейська соціальна хартія (переглянута), вчинена 03 травня 1996 року та ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи, зокрема, як право кожної особи похилого віку на соціальний захист (Частина І, п. 23).
Європейська соціальна хартія (переглянута) визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами «досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися» права та принципи, що закріплені у Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Законодавство про пенсійне забезпечення в Україні визначено ст. 4 Закону № 1058.
Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону № 1058 види пенсійного забезпечення, умови норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення.
Ст. 5 Закону № 1058 визначає сферу дії цього Закону.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 5 Закону № 1058 порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням визначається виключно цим Законом.
Законодавче визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є одним з його принципів (ч. 1 ст. 7 Закону №1058).
Таким чином, законодавчим актом, яким визначено умови виплати пенсії, (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Право громадян України на отримання пенсійних виплат передбачено ст. 8 Закону № 1058.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 1058 в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Виплата пенсії регламентована ст. 47 Закону № 1058.
Ч. 1 ст. 47 Закону № 1058 установлено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Отже, право позивача на отримання гарантовано Конституцією України. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалося утримання страхових внесків (єдиного внеску) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні пенсійного віку та набуття необхідного страхового та спеціального (пільгового) стажу.
Ст. 46 Закону № 1058 регламентує правовідносини, що виникають під час виплати пенсії за минулий час.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Згідно з ч. 2 ст. 46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Підстави припинення виплати пенсії визначені нормами ст. 49 Закону № 1058.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
[…]
2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв'язку з тимчасовим проживанням за кордоном;
3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку;
3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин»;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч. 3 ст. 46 Закону № 1058 у разі виявлення недостовірних даних у документах та відомостях, на підставі яких було встановлено та/або здійснюється виплата пенсії, рішенням територіального органу Пенсійного фонду України розмір та підстави для виплати пенсії переглядаються відповідно до цього Закону без урахування таких даних.
ГУ ПФУ в Донецькій області визнає наявність заборгованості з виплати ОСОБА_1 пенсії за віком за період з 23 грудня 2021 року по 31 жовтня 2023 року включно в сумі 453 234,84 грн.
При цьому ГУ ПФУ в Донецькій області не довело наявність жодної, визначеної законом, підстави для не виплати позивачу пенсії за спірний період.
Виникнення заборгованості за період з 23 грудня 2021 року по 31 жовтня 2023 року є наслідком протиправної відмови ГУ ПФУ в Полтавській області, а в подальшому - ГУ ПФУ в Донецькій області в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону № 1058 за його заявою від 23 грудня 2021 року.
Протиправний характер рішень ГУ ПФУ в Полтавській області та ГУ ПФУ в Донецькій області, якими ОСОБА_1 було відмовлено в призначенні пенсії за його заявою від 23 грудня 2021 року, підтверджений такими, що набрали законної сили, рішеннями суду у справах № 200/1795/22 та № 200/875/23.
Як наслідок, в силу положень ч. 3 ст. 46 Закону № 1058 позивач має право на отримання пенсії за період з 23 грудня 2021 року по 31 жовтня 2023 року включно без обмеження будь-яким строком.
ГУ ПФУ в Донецькій області не заперечує право позивача на отримання пенсії за період з 23 грудня 2021 року по 31 жовтня 2023 року включно в сумі 453 234,84 грн, однак в якості підстави для її невиплати покликається на відсутність коштів в бюджеті Пенсійного фонду та зазначає, що пенсія за вказаний період буде виплачена після надходження додаткового фінансування з Державного бюджету України.
Суд відхиляє заперечення відповідача, які полягають у відсутності коштів для виплати заборгованості з пенсії, оскільки за усталено практикою Європейського суду з прав людини та Верховного Суду реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Суханов та Ільченко проти України», №№ 68385/10, 71378/10, §§ 52, 30-31, 53, рішення від 26 червня 2014 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.
Щодо соціальних виплат, ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам.
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.
У справі «Щокін проти України», №№ 23759/03, 37943/06, § 50, рішення від 14 жовтня 2010 року, Європейський суд з прав людини вказав, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
Таким чином, невиплата заборгованості з пенсії за відсутності передбачених законом підстав є порушенням права позивача на мирне володіння своїм майном, яке є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
Суд зауважує, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих і обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які не підставі закону та/або іншого нормативного-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
На відміну від бездіяльності, дія є активною поведінкою суб'єкта владних повноважень.
Отже, невиплата пенсії за своєю сутністю є бездіяльністю пенсійного органу.
З огляду на встановлені фактичні обставини та правове регулювання спірних правовідносин суд дійшов висновку, що бездіяльність ГУ ПФУ в Донецькій області, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 пенсії за віком, нарахованої за період з 23 грудня 2021 року по 31 жовтня 2023 року включно в сумі 453 234,84 грн, підлягає визнанню протиправною.
Ч. 1 ст. 2 Закону України від 5 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901) передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 4901 виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб юридичного захисту, якого вимагає ст. 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 15 жовтня 2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) зазначив, що право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому самому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (п. п. 51 і 52).
Отже, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є стягнення заборгованості з пенсії.
Суд встановив, що за період з 23 грудня 2021 року по 31 жовтня 2023 року включно ОСОБА_1 нарахована, проте не виплачена, пенсія за віком в сумі 453 234,84 грн.
Докази повного або часткового погашення цієї заборгованості відповідачем не надані.
Враховуючи викладене та діючи на підставі ч. 2 ст. 9 КАС, суд дійшов висновку, що з метою повного та ефективного захисту порушеного права позивача належить застосувати такий спосіб захисту як стягнення з ГУ ПФУ в Донецькій області на користь ОСОБА_1 пенсії за віком, нарахованої за період з 23 грудня 2021 року по 31 жовтня 2023 року включно, в сумі 453 234,84 грн.
З огляду на те, що сума заборгованості за спірний період визначена самим пенсійним органом, будь-якого втручання в повноваження відповідача як суб'єкта владних повноважень в даному випадку не має.
Оскільки належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є стягнення заборгованості з пенсії, позовні вимоги в частині зобов'язання ГУ ПФУ в Донецькій області виплатити пенсію ОСОБА_1 за період з 23 грудня 2021 року по 31 жовтня 2023 року в розмірі 453 234,84 грн, негайно після набрання судовим рішенням законної сили, не підлягають задоволенню.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Суд вважає помилковим висновок ГУ ПФУ в Донецькій області про наявність підстав для закриття провадження у справі, що розглядається, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС з огляду на таке.
Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 11-257заі18, неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.
За змістом п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом спорів, які вже розглянуті і остаточно вирішені по суті. Перешкодою для звернення до суду є наявність у тотожному спорі рішення або постанови суду, що набрали законної сили, або ухвали про закриття провадження у справі.
Необхідно зауважити, що відповідно до наведеної норми тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
Визначаючи підстави позову, як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
В постанові від 09 жовтня 2018 року у справі № 809/487/18 Верховний Суд зазначив, що підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин. Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше.
Отже, достатньою та необхідною правовою підставою для закриття провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС є одночасна сукупність таких умов: тотожність спору (підстави, предмет позову та сторони співпадають); наявність в іншій справі постанови чи ухвали, якими завершено розгляд справи і які набрали законної сили.
Таким чином, спірним є питання наявності в межах двох справ одночасної сукупності вищевказаних умов для закриття провадження у справі, що розглядається.
Проаналізувавши підстави, предмет позову та суб'єктний склад сторін у цій справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для закриття провадження у цій справі, оскільки між сторонами виник новий публічно-правовий спір, який потребує вирішення.
Так, дійсно, в провадженні Донецького окружного адміністративного суду перебувала справа № 200/875/23 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Донецькій області про визнання протиправними дій, скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії.
Звертаючись до суду з позовом, який розглядався у справі № 200/875/23, ОСОБА_1 просив:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Донецькій області щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії від 25 жовтня 2022 року № 056650006839;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Донецькій області призначити пенсію ОСОБА_1 з 23 грудня 2021 року та зарахувати до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону № 1058 та ст. 14 Закону № 1788 період роботи за Списком № 1 з 09 червня 2009 року по 10 серпня 2010 року, з 29 жовтня 2010 року по 05 березня 2011 року, з 06 березня 2011 року по 21 жовтня 2011 року, з 04 січня 2012 року по 24 жовтня 2012 року, з 03 грудня 2014 року по 31 грудня 2014 року, з 25 жовтня 2018 року по 04 лютого 2019 року з застосуванням коефіцієнту 0, 9 (за кожен повний рік роботи - 9 місяців).
07 червня 2023 року Донецький окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі № 200/875/23, яким позов ОСОБА_1 задовольнив частково, а саме:
- визнав протиправним та скасував рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 24 жовтня 2022 року № 056650006839, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії незалежно від віку;
- зобов'язав ГУ ПФУ в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 23 грудня 2021 року, зарахувавши до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону № 1058 та ст. 14 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788) період роботи за Списком № 1 з 09 червня 2009 року по 10 серпня 2010 року, з 29 жовтня 2010 року по 05 березня 2011 року, з 06 березня 2011 року по 21 жовтня 2011 року, з 04 січня 2012 року по 24 жовтня 2012 року, з 25 жовтня 2018 року по 04 лютого 2019 року з застосуванням коефіцієнту 0,9 (за кожен повний рік роботи - 9 місяців).
В іншій частині позовних вимог суд відмовив.
Отже, у справі № 200/875/23 по суті суд вирішував питання про наявність у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно ч. 3 ст. 114 Закону № 1058, надав оцінку рішенню ГУ ПФУ в Донецькій області про відмову в призначенні пенсії та діям цього пенсійного органу, які полягали в обчисленні пільгового стажу позивача.
У справі № 200/875/23 питання про в и п л а т у ОСОБА_1 пенсії взагалі не поставало.
Предметом спору у справі, що розглядається, є питання виплати ОСОБА_1 пенсії за віком за період з 23 грудня 2021 року по 31 жовтня 2023 року включно, оскільки внаслідок протиправних рішень ГУ ПФУ в Полтавській області та ГУ ПФУ в Донецькій області пенсія не була призначена своєчасно, що мало наслідком виникнення заборгованості за період з дати звернення позивача за призначенням пенсії до моменту фактичного початку пенсійних виплат.
Виходячи з цих міркувань, суд відхиляє доводи відповідача про наявність підстав для закриття провадження у справі за п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС.
Також суд вважає за необхідне зауважити, що розглядаючи цю справу по суті, взагалі не надає оцінку правомірності рішень (дій, бездіяльності) ГУ ПФУ в Донецькій області, прийнятих (вчинених, допущеної) під час виконання рішення суду у справі № 200/875/23; не надає оцінку повноті виконання рішення суду у тій справі.
Такі питання, у разі їх виникнення, мають вирішуватися в рамках судового контролю за виконанням рішення суду у справі № 200/875/23 в порядку, визначеному ст. ст. 381-1 - 383 КАС.
Суд відхиляє заперечення відповідача, які ґрунтуються на підзаконних нормативно-правових актах, зокрема, на Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821, оскільки невиплата заборгованості з пенсії за відсутності передбачених з а к о н о м підстав є порушенням права позивача на мирне володіння своїм майном. До того ж право позивача на отримання пенсії не може бути поставлено в залежність від джерела фінансування видатків на її виплату.
Суд надав оцінку основним доводам і запереченням сторін. Решта доводів і заперечень сторін не спростовують висновків суду по суті позовних вимог.
Щодо строку звернення до суду.
За загальним правилом, встановленим КАС, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС).
Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Зміст наведеної норми свідчить, що КАС є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами КАС України, а й іншими законами України.
Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон № 1058.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про виплату пенсії, яку не отримав внаслідок протиправних рішень пенсійних органів, згідно з ч. 2 ст. 46 Закону № 1058 суми пенсії виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 211,20 грн (квитанція від 09 липня 2025 року).
Докази здійснення інших судових витрати позивачем не надані.
Визначаючи кількість вимог немайнового характеру, заявлених позивачем, суд враховує, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, зобов'язання прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.
Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, а тому на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить стягнути судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 211,20 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 12, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (13486010, місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3) про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 пенсії за віком, нарахованої за період з 23 грудня 2021 року по 31 жовтня 2023 року включно, в сумі 453 234,84 грн.
3. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 пенсію за віком, нараховану за період з 23 грудня 2021 року по 31 жовтня 2023 року включно, в сумі 453 234 (чотириста п'ятдесят три тисячі двісті тридцять чотири) гривні 84 копійки.
4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
8. Повне судове рішення складено 07 жовтня 2025 року.
Суддя Т.О. Кравченко