Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про відмову у забезпеченні позову
09 жовтня 2025 року Справа №200/7581/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Христофоров А.Б., розглянувши у письмовому провадженні заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
01.10.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , що було оформлено протоколом від 19.09.2025 р. №28, про відмову мені надати відстрочку на підставі п. 9. ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
зобов'язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути заяву, щодо надати мені відстрочку відповідно до п. 9. ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти рішення про надання мені відстрочки і зробити відповідний запис у військово-обліковому документі про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та внести відповідні дані в електронний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг».
Ухвалою суду від 06.10.2025 року відкрито провадження у даній справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
07.10.2025 року позиваче було подано клопотання про забезпечення позову, в якому позивач просив суд:
заборонити ІНФОРМАЦІЯ_2 в особі його посадових осіб вчиняти дії, щодо призову мені ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_1 ) на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили судовим рішення в адміністративній справі за моїм позовом, щодо визнання дій (бездіяльності) противоправними та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_3 , Позивачу було відмовлено у наданні відстрочки. Відмовляючи в заяві на отримання відстрочки комісія ІНФОРМАЦІЯ_1 у повідомленні від 20.09.2025 р. №09/8611 зазначила, що Позивач підлягає призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, але у Позивача дуже хвора мати, яка потребує постійного мого догляду, у зв'язку з її тяжкою хворобою.
Позивач вказує, що якщо його буде призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період, він набуде юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію його права на відстрочку, і за його хворою матірю він не зможе доглядати та у разі задоволення його позову до ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо поновлення прав на відстрочку від мобілізації буде неможливим, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі яка вже є військовослужбовцем, є неможливим.
Згідно квитанції № 6664-1537-9832-5087 від 01.10.2025 року Позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 726,72 грн.
Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Приписами частин 2 та 3 статті 154 КАС України визначено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Суд не вбачає необхідності для повідомлення учасників справи та для виклику особи, яка подала заяву про забезпечення позову, необхідність у призначенні справи розгляду у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін також відсутня.
Відтак, розгляд поданої заяви про забезпечення позову проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення сторін.
Дослідивши заяву позивача про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частиною першою та другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом (постанова Верховного Суду від 20.03.2019 року в справі № 826/14951/18).
Відтак, у кожному випадку суд повинен надати оцінку характеру ймовірних наслідків оскаржуваного рішення (дій чи бездіяльності) відповідача і лише у виняткових випадках за клопотанням позивача чи з власної ініціативи постановити ухвалу про забезпечення позову.
Статтею 150 КАС України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 01 червня 2022 року у справі №580/5656/21, від 28 лютого 2024 року у справі № 380/14241/23.
Таким чином, обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову заявник посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 , Позивачу було відмовлено у наданні відстрочки. Відмовляючи в заяві на отримання відстрочки комісія ІНФОРМАЦІЯ_1 у повідомленні від 20.09.2025 р. №09/8611 зазначила, що Позивач підлягає призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, але у Позивача дуже хвора мати, яка потребує постійного мого догляду, у зв'язку з її тяжкою хворобою.
З огляду на викладене, позивач припускає, що його буде призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період, він набуде юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію його права на відстрочку, і за його хворою матірю він не зможе доглядати та у разі задоволення його позову до ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо поновлення прав на відстрочку від мобілізації буде неможливим, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі яка вже є військовослужбовцем, є неможливим.
Отже, у заяві про забезпечення позову позивач ставить питання про заборону ІНФОРМАЦІЯ_2 в особі його посадових осіб вчиняти дії, щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили судовим рішення в адміністративній справі.
Суд зазначає, що правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (надалі Закон №2232-XII), частиною 1 статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною 3 статті 1 Закону №2232-XII передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
При цьому за приписами частини сьомої статті 1 Закону №2232-XII виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом. В подальшому строк проведення мобілізації продовжувався відповідними Указами Президента України та на даний час проведення мобілізації триває.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (надалі Закон № 3543-XII) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно з підпунктом 1 пункту 27 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560 (далі - Порядок №560), під час мобілізації громадяни викликаються до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або їх відділів з метою: взяття на військовий облік; проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби; уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки); призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.
Виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1) (пункт 28 Порядку № 520).
Згідно з пунктом 29 Порядку № 520 у повістці зазначаються, зокрема, мета виклику до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділів чи відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ.
Суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів вчинення ІНФОРМАЦІЯ_4 будь-яких дій щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації, зокрема, в матеріалах справи відсутні повістки про виклик позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки з метою призову на військову службу під час мобілізації.
Таким чином, позивачем не надано доказів на підтвердження доводів щодо вірогідності призову його на військову службу та набуття ним статусу військовослужбовця.
Наведене свідчить про відсутність порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів позивача на момент його звернення до суду, що є обов'язковою умовою надання правового захисту судом, оскільки матеріали справи не містять доказів вчинення ІНФОРМАЦІЯ_4 дій стосовно заявника щодо призову його на військову службу під час мобілізації, згідно із Законом № 3543-XII.
З долучених до заяви про забезпечення позову матеріалів не встановлено підстав, які б свідчили про те, що невжиття судом заходів забезпечення позову створить очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам заявника або ускладнить чи зробить неможливим виконання рішення суду за наслідками розгляду даної справи.
Заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
Твердження заявника, визначені у заяві як обґрунтування необхідності вжиття забезпечувальних заходів, сформульовані як можливість/ймовірність, яка ґрунтуються тільки на припущеннях. Проте, рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, оскільки таке рішення суперечитиме законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.
Суд зазначає, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.02.2019 у справі №826/13306/18.
Посилання позивача на те, що якщо його буде призвано на військову службу під час мобілізації, він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить виконання рішення суду, не свідчить про конкретні негативні наслідки невідворотного характеру, які можуть спричинити порушення його прав в такій мірі, що для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль, або захист цих прав буде неможливий без вжиття судом заходів забезпечення позову.
При цьому, сама можливість настання негативних наслідків чи порушення прав позивача в майбутньому не може визнаватися достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
Суд звертає увагу, що заява про забезпечення позову не містить посилання на беззаперечні мотиви та докази, що захист прав, свобод та інтересів заявника буде неможливим без вжиття відповідних заходів і для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Отже, під час розгляду заяви про забезпечення позову судом не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів заявника до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову
Наведені позивачем обґрунтування не свідчать про існування обставин визначених частиною 2 статті 150 КАС України, як підстав для забезпечення позову, а саме не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись статтями 150 - 154, 156, 243, 248, 256, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 в особі його посадових осіб вчиняти дії, щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили судовим рішення в адміністративній справі за його позовом, щодо визнання дій (бездіяльності) противоправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Повний текст ухвали складений та підписаний 09 жовтня 2025 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення до Першого апеляційного адміністративного суду.
Текст ухвали розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.Б. Христофоров