Україна
Донецький окружний адміністративний суд
07 жовтня 2025 року Справа№200/4455/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Крилової М.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
18 червня 2025 до Донецького окружного адміністративного суду, через підсистему ЄСІТС “Електронний суд», надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період шість місяців з 07.09.2019 по 19.01.2023 (включно);
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період шість місяців з 07.09.2019 по 19.01.2023 (включно);
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період шість місяців з 07.09.2019 по 19.01.2023 (включно) із відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він у період з 12.07.2016 по 06.09.2019 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13.01.2025 у справі №200/6909/24 даний позов задоволено частково, зокрема зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 індексації грошового забезпечення за період з 12 липня 2016 року по 28 лютого 2018 та здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплачених у 2016 - 2017 роках з урахуванням індексації грошового забезпечення. Вважає, що у зв'язку з тим, що рішенням суду встановлено порушення права позивача на належне грошове забезпечення, то вона має право на нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з порушенням строків виплати сум індексації грошового забезпечення за весь період затримки виплати з 07.09.2019 по 19.01.2023.
Вважає бездіяльність відповідача протиправною та просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та витребувано у відповідача докази.
Відповідачем подано відзив на позов, зі змісту якого просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Посилаючись на висновки Верховного Суду вказує, що рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13.01.2025 у справі №200/6909/24 не виконано, відповідні виплати не проведені, а отже вважає, що вимоги позивача щодо зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є передчасним та задоволенню не підлягає..
Також у відзиві зазначено, що у зв'язку із агресією російської федерації та веденням бойових дій у АДРЕСА_1 , де була розташована в/ч НОМЕР_1 , були знищені всі архіви в тому числі і розрахунково-платіжні відомості за довоєнний період, у зв'язку з чим, не являється можливим надати довідки з розрахунком грошових сум, виплачених позивачу при звільнення 06.09.2019, та про середньоденного грошового забезпечення.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року витребувано у Військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчену копію акту про знищення архіву Військової частини НОМЕР_1 , який знаходився у АДРЕСА_1 або інші докази, які можуть підтвердити знищення вказаного архіву. Витребувано у Галузевого архіву Міністерства оборони України: довідку про середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ); довідку з розрахунком грошових сум, виплачених ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) при звільненні 06.09.2019. картки особового рахунку ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ).
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року провадження у справі № 200/4455/25 зупинено до отримання витребуваних доказів.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року поновлено провадження у справі № 200/4455/25.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року у задоволенні заяви Військової частини НОМЕР_3 про заміну відповідача в даній справі його правонаступником відмовити відмовлено.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року у задоволенні клопотання позивача про застосування до військової частини НОМЕР_1 заходів процесуального примусу у вигляді штрафу відмовлено.
Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України що підтверджується паспортом серії НОМЕР_4 , має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій згідно з посвідченням серії НОМЕР_5 від 16.05.2018 року.
ОСОБА_1 у період з з 12.07.2016 по 06.09.2019 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується між сторонами.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року по справі № 200/6909/24, яке набрало законної сили 12 червня 2025 року, позов задоволено частково та вирішено.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягала у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 12 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року (включно) із застосуванням січня 2008 року місяцем підвищення доходу.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 12 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року (включно), обчисливши її з врахуванням січня 2008 року місяцем підвищення доходу, в сумі 68 034,59 гривень, з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягали у визначенні ОСОБА_1 розміру грошової допомоги на оздоровлення в 2016 - 2017 роках, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в 2016 - 2017 роках, виходячи з місячного грошового забезпечення, у складі якого не врахована індексація.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплачених у 2016 - 2017 роках з урахуванням індексації грошового забезпечення, з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Вважаючи протиправною безздіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд зазначає наступне.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.06.2022 у справі № 362/643/21, військова служба є різновидом публічної служби.
Таким чином, на спірні правовідносин розповсюджується дія КЗпП України.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України (чинній на час розгляду справи редакції)передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
З аналізу цих законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положеньстатті 233 КЗпП Україниу взаємозв'язку з положеннями статей117,237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме: в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Системний аналіз норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено: при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
За правовою позицією Верховного Суду України, що викладена в справі № 6-144ц13, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Такий висновок також узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 825/598/17, від 29.07.2020 у справі № 1.380.2019.003696.
Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Так, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
За наслідком розгляду справи № 821/1083/17 від 26.02.2020 Велика Палата Верховного Суду сформулювала таку правову позицію:
- умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку;
- під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо);
- аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно;
- оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 Порядку № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Абзацами першим, третім пункту 3 Порядку № 100 врегульовано, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).
При цьому, спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам № 260, пунктом 7 розділу І якого, серед іншого, визначено, що середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Порядку № 260 можна дійти висновку, що згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23:
«41. Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього.
42. Період з 15 жовтня 2019 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
42.1. Проте, період з 19 липня 2022 року до 30 квітня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
43. Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22.
44. Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
45. Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеному у постановах від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22».
Суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23.
У справі № 200/6909/24 судом вирішено на користь ОСОБА_1 спір про необхідність нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 12 липня 2016 року по 28 лютого 2018 та здйіснення перерахунку область, АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплачених у 2016 - 2017 роках з урахуванням індексації грошового забезпечення, відтак, відповідачем при звільненні не був проведений із позивачем остаточний розрахунок, у зв'язку з чим відповідач має сплатити позивачу йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, період, за який позивачу підлягає нарахуванню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ 19 липня 2022 року і після цього.
Позивач звільнений з військової служби 06.09.2019.
Період затримки з 07.09.2019 по 18.07.2022 становить 1046 днів.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, за алгоритмом, запропонованим у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, сума відшкодування (середнього заробітку) має бути пропорційною (у відсотковому відношенні) частці заборгованості (компенсації за невикористані відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні) у загальній сумі виплат, які належало виплатити позивачеві при звільненні.
Період позовних вимог з 19.07.2022 по 13.01.2025 (день прийняття рішення у справі № 200/859/25) перевищує 6 місяців, тому для розрахунку середнього заробітку береться період з 19.07.2022 по 18.01.2023, що складає 184 календарних дні.
Поряд із викладеним, суд позбавлений можливості самостійно здійснити розрахунок середнього заробітку позивача за відповідний період, оскільки внаслідок збройної агресії російської федерації та ведення бойових дій у смт Новоолексіївка Херсонської області, де дислокувалася військова частина НОМЕР_1 , було знищено всі архівні матеріали, у тому числі розрахунково-платіжні відомості за довоєнний період. Зазначені обставини підтверджуються наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 29.06.2023 № 1286 «Про результати службового розслідування» та Актом № 1 від 23.10.2023 «Про вилучення первинних документів фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_3 ».
З метою забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування всіх обставин справи, на підставі статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд витребував у Галузевого державного архіву Міністерства оборони України довідку про середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), довідку з розрахунком грошових сум, виплачених йому при звільненні 06.09.2019, а також картки його особового рахунку.
Однак листом № 179/1/9412 від 16.09.2022 Галузевий державний архів Міністерства оборони України повідомив, що документи військової частини НОМЕР_1 на зберігання не надходили.
Зважаючи на те, що відповідачем не надано відомостей, з яких можливо визначити розмір всіх виплат, проведених позивачу при звільненні, суд не має можливості визначити її співмірність із сумою заборгованості, виплаченою з затримкою.
Суд вважає за необхідне зазначити, що знищення архівних документів та розрахунково-платіжних відомостей не може бути підставою для позбавлення позивача права, передбаченого статтею 117 КЗпП, на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо вимог позивача про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені з військової служби з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку виплати щомісячної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (зі змінами та доповненнями) (далі Порядок №44), то ці вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Суд зазначає, що середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Відповідний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19.
У відповідності до пункту 2 Порядку №44, на який посилається позивач, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Відтак, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, тому на нього не розповсюджується пункт 2 Порядку № 44.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно з частиною четвертою статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Частиною п'ятою статті 77 КАС України встановлено, що суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи викладене, зважаючи на ненадання відповідачем витребуваних документів, що у спірному випадку зумовлене об'єктивними обставинами, які не залежать від волі відповідача, враховуючи також те, що позивач не заявляв вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні у визначеному розмірі, та, відповідно, не надавав в обґрунтування своїх вимог будь-яких доказів на підтвердження розміру середньоденного грошового забезпечення, а також розміру всіх належних позивачу при звільненні сум, суд позбавлений можливості самостійно визначити розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні та, відповідно, розрахувати розмір сум, належний до стягнення на підставі частини другої статті 117 КЗпП України, у тому числі, з урахуванням алгоритму, визначеного Верховним Судом у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.
Отже, суд частково задовольняє вимоги шляхом:
визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплаті ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період шість місяців з 07.09.2019 по 18.01.2023 (включно);
зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суми середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.09.2019 по 18.01.2023 (включно), з урахуванням висновків суду.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія A, №303-A, пункт 29).
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.
Керуючись ст.ст. 2, 5-14, 19-22, 72-78, 94, 132-143, 159-165, 241-247, 255, 295-297 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплаті ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період шість місяців з 07.09.2019 по 18.01.2023 (включно).
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) суми середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.09.2019 по 18.01.2023 (включно), з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя М.М. Крилова