09 жовтня 2025 рокуСправа №160/25632/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
09.09.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 09.09.2025 року через систему “Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо обчислення та виплати пенсії ОСОБА_1 у неповному розмірі шляхом застосування обмежуючих коефіцієнтів передбачених постановою Кабінету міністрів України “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період дії воєнного стану» від 03.01.2025 року №1 та без урахування індексації передбаченої постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2024 року №209 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нараховувати та виплачувати з 01.07.2025 року пенсію ОСОБА_1 без обмеження максимального розміру із урахуванням індексації передбаченої постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2024 року №209 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» та без застосування обмежуючих коефіцієнтів передбачених постановою Кабінету міністрів України “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період дії воєнного стану» від 03.01.2025 року №1.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач отримує пенсію по інвалідності, як особа з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з участю в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії в розмірі відшкодування фактичних збитків, обчислену відповідно до Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2024 року у справі №160/15132/24, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести ОСОБА_1 з 20.03.2024 року перерахунок та виплату пенсії без обмеження розміру пенсії максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням виплачених сум. Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2024 року №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» передбачено проведення індексації пенсії у розмірі 1,115. Частиною 3 вищезазначеної постанови передбачено, що розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктом 1 та підпунктами 1-7 пункту 2 цієї постанови, не може перевищувати 1500 гривень; крім того, з 01 січня 2025 року відповідачем пенсію позивачу було обраховано та виплачено із застосуванням понижуючого коефіцієнту на підставі статті 46 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» та Постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 року № 1. Розмір виплаченої пенсії склав 32 682,13 грн, однак нарахована пенсія з 01.03.2025 із урахуванням індексації має становити 62 389,32 грн. 15.07.2025 року позивач звернувся із заявою щодо перерахунку і виплати пенсії в повному розмірі, без застосування до суми, що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму встановленого для осіб які втратили працездатність, коефіцієнтів передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 року №1, однак відповідач листом від 22.08.2025 року відмовив у здійсненні перерахунку. Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.09.2025 року, зазначена вище справа була розподілена та 10.09.2025 року передана судді Пруднику С.В.
15.09.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області отримує пенсію по інвалідності, як особа з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з участю в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії в розмірі відшкодування фактичних збитків, обчислену відповідно до Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2024 року у справі №160/15132/24, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести ОСОБА_1 з 20.03.2024 року перерахунок та виплату пенсії без обмеження розміру пенсії максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням виплачених сум.
Як зазначає позивач у поданій до суду позовній заяві, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2024 року №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» передбачено проведення індексації пенсії у розмірі 1,115. Частиною 3 вищезазначеної постанови передбачено, що розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктом 1 та підпунктами 1-7 пункту 2 цієї постанови, не може перевищувати 1500 гривень; крім того, з 01 січня 2025 року відповідачем пенсію позивачу було обраховано та виплачено із застосуванням понижуючого коефіцієнту на підставі статті 46 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» та Постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 року № 1. Розмір виплаченої пенсії склав 32 682,13 грн, однак нарахована пенсія з 01.03.2025 із урахуванням індексації має становити 62 389,32 грн.
15.07.2025 року позивач звернувся із заявою щодо перерахунку і виплати пенсії в повному розмірі, без застосування до суми, що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму встановленого для осіб які втратили працездатність, коефіцієнтів передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 року №1, однак відповідач листом від 22.08.2025 року відмовив у здійсненні перерахунку.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо обмеження розміру пенсії максимальним розміром з 01.01.2025 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення (далі - Закон №796-XII, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ст. 67 Закону №796-XII максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
В подальшому, статтю 67 Закону №796-XII доповнено частиною третьою згідно із Законом №231-V від 05.10.2006 в редакції Закону №107-VI від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду №10-рп/2008 від 22.05.2008; в редакції Законів №3668-VI від 08.07.2011, №1774-VIII від 06.12.2016.
Стаття 67 Закону №796-XII в редакції Закону №230/96-ВР від 06.06.1996 не містить норми, яка б передбачала обмеження пенсії максимальним розміром.
Частиною 3 статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (зі змінами, внесеними згідно з Законом №911 від 24.12.2015) передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31.12.2017, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Зазначена законодавча норма викладена в редакції Закону України від 08.07.2011 №3668-VI та зі змінами, внесеними згідно Закону від 24.12.2015 №911-VIII.
У пунктах 1, 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону №3668-VI (набрав чинності з 01 жовтня 2011 року) визначено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
У п. 2 Прикінцевих положень Закону №911-VIII передбачено, що дія його положень щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 01 січня 2016 року.
При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп зазначено, що ст. 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи в громадян упевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршено прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Надання зворотної сили законам суперечить духу правової держави.
Отже, системний аналіз викладених правових норм та наведеної правової позиції Конституційного Суду України дозволяє стверджувати, що обмеження пенсії максимальним розміром застосовується до осіб, яким пенсія призначена після набуття чинності Законом №3668-VI, тобто після 01.10.2011, та Законом №911-VIII, тобто з 01.01.2016, та Законом №1801-VIII, тобто з 01.01.2017.
З матеріалів справи вбачається, що пенсія позивачу призначена до 01.10.2011, а тому обмеження відповідачем її максимальним розміром при здійсненні перерахунку на виконання рішення суду у даній справі порушує право, набуте до набрання чинності Законами №3668-VI, №911-VIII, №1801-VIII та регламентоване їх нормами, а саме п. 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону №3668-VI та п. 2 Прикінцевих положень Закону №911-VIII, №1801-VIII.
Така позиція повністю узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 03.10.2018 у справі №127/4267/17, від 12.11.2019 у справі №360/1428/17.
Окрім того, суду слід врахувати, що рішенням Конституційного суду від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024 Визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами.
Досліджуючи питання відповідності оспорюваних приписів Закону № 3668-VI, Закону № 796-XII частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України керується, зокрема, своєю юридичною позицією, викладеною в Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018, за якою зі змісту приписів частини третьої статті 22 Конституції України випливає заборона ухвалювати нові закони або вносити зміни до чинних законів, що звужують зміст та обсяг наявних конституційних прав і свобод людини, «якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності“ (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
На підставі викладеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що запроваджене обмеження максимального розміру пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, установлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, призвело до порушення сутності конституційних гарантій щодо забезпечення соціального захисту цих осіб, що є порушенням зобов'язань держави, які випливають зі змісту статей 3, 16, 50 Конституції України в їх взаємозв'язку.
Варто зазначити, що питання щодо протиправності дій відповідача у виплаті пенсії без обмеження максимальним розміром було досліджено у справі №320/47965/23 було надано наступну правову оцінку.
Обмеження пенсії максимальним розміром застосовується до осіб, яким пенсія призначена після набуття чинності Законом №3668-VI, тобто після 01.10.2011, та Законом №911-VIII, тобто з 01.01.2016, та Законом №1801-VIII, тобто з 01.01.2017.
З матеріалів справи вбачається, що пенсія позивачу призначена до 01.10.2011, тому обмеження відповідачем пенсії максимальним розміром при здійсненні перерахунку у даній справі порушує право, набуте до набрання чинності Законами №№3668-VI, 911-VIII, 1801-VIII та регламентоване їх нормами, а саме п.2 Прикінцевих і перехідних положень Закону №3668-VI та п.2 Прикінцевих положень Закону №911-VIII, 1801-VIII.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.11.2019 у справі №360/1428/17, від 03.10.2018 у справі №127/4267/17.
Таким чином, згідно до розрахунків із матеріалів справи вбачається пенсію позивача було нараховано та виплачено на виконання рішення суду.
Суд зауважує, що згідно із ч. 5 ст. 124 та п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України одним із основних принципів судочинства є обов'язковість судових рішень.
Судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання кожною особою на всій території України. Згідно також з ч. 2 ст. 21 КПК України вироки та ухвали суду підлягають обов'язковому та безумовному виконанню.
Щодо індексації пенсії починаючи з 01.03.2025.
Щодо наявності у постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2024 року №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» застережень про те, що розміри пенсій, призначених відповідно Закону №796-XII, підвищуються на коефіцієнт збільшення у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом, то позивач звертає увагу на те, що за загальним правилом вирішення колізій, яке передбачене ч.3 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
У спірних відносинах наведене положення Постанови №209 суперечить приписам Закону №796-XII з урахуванням рішення Конституційного суду від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024, які є спеціальними у спірних правовідносинах, а тому підлягають застосуванню відповідачем і судом.
На думку суду відповідач не наділений законодавчо встановленими повноваженнями на звуження змісту прав і свобод позивача шляхом виплати пенсії у неповному розмірі, а також на здійснення розстрочки виплачуваної пенсії у повному розмірі.
Частиною третьою статті 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до статті 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Зазначені положення Основного Закону України зобов'язують державу створити ефективну систему соціального захисту різних категорій осіб, яка сприяла б узгодженню рівня їхнього життя з реалізацією права на достатній життєвий рівень для них та їхніх сімей шляхом надання відповідного соціального забезпечення.
Держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.
Статтею 16 Конституції України визначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
За змістом статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
У Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 Конституційний Суд України зауважив, що «скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов'язку держави, передбаченому у статті 16 Конституції України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України» (абзац п'ятий пункту 4 мотивувальної частини).
На виконання покладеного статтею 16 Конституції України на державу обов'язку Україна в особі законодавця ухвалила Закон № 796-XII, у якому встановила загальний порядок реалізації права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створила єдиний порядок визначення, зокрема, соціального захисту потерпілих осіб.
Метою Закону № 796-XII, що її визначено в частині першій статті 1 Закону №796-XII, є, зокрема, захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних із нею проблем медичного й соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.
Згідно з частиною другою статті 1 Закону № 796-XII державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи базується, зокрема, на принципах пріоритету життя та здоров'я осіб, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, їх соціального захисту, повного відшкодування їм шкоди.
Покладення Конституцією України на державу обов'язку захищати осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, вказує на особливий статус таких осіб у контексті їх соціального захисту та охорони здоров'я, а відтак - обумовлює посилений їх соціальний захист.
Конституційний Суд України у Рішенні від 7 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021 вказав, що «соціальні зобов'язання держави перед громадянами, які втратили здоров'я внаслідок того, що держава свого часу зобов'язала їх взяти участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - катастрофи планетарного масштабу, та які зазнали інвалідності внаслідок таких дій, а також перед особами з інвалідністю з числа потерпілих від цієї катастрофи не мають залежати від фінансових можливостей держави та її економічного становища“ (перше речення абзацу дев'ятого підпункту 2.5.1 підпункту 2.5 пункту 2 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України виходив із того, що держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено (абзаци двадцятий, двадцять перший підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини).
Проте держава створюючи положення статті 46 Закону № 4059-IX та його підзаконної Постанови КМУ № 1 знівелювавши саму сутність визначених статтями 3, 16, 50 Конституції України прав та гарантій, що фактично є недодержанням державою свого позитивного обов'язку забезпечувати цю категорію осіб гарантованим рівнем соціального захисту.
Також у зазначеному рішенні Конституційний Суд України зазначив, що соціальні зобов'язання держави перед громадянами, які втратили здоров'я внаслідок того, що держава свого часу зобов'язала їх взяти участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - катастрофи планетарного масштабу, та які зазнали інвалідності внаслідок таких дій, а також перед особами з інвалідністю з числа потерпілих від цієї катастрофи не мають залежати від фінансових можливостей держави та її економічного становища.
Конституційний Суд України у Рішенні від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024 дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров'я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною третьою статті 54 Закону № 796-XII вчергове порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов'язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.
У такий спосіб стаття 46 загального Закону № 4059-IX суперечить нормам спеціального Закону №796-ХII оскільки запроваджує правове регулювання згідно із яким величина пенсій відповідної категорії суб'єктів права Закону №796-ХII суттєво зменшується під час її перерахунку із застосуванням понижуючих коефіцієнтів передбачених Постановою КМУ №1 та призводить до невиплати пенсії позивач починаючи з 01.01.2025 у повному розмірі. Досліджуючи названу ситуацію щодо суперечливості норм згаданих законів позивач покликається на рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 р. № 5-р(II)/2020 (міститься на сайті за посиланням https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/va05p710-20#Text), де КС України зазначив:
"Принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня.
У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним“ (lex specialis derogat generali) -«закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lexposterior generalis non derogat priori speciali).
Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість».
"Верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади" (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020);
У свою чергу, як слідує з позиції ЄСПЛ у справах «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine), заяви № 23759/03 та 37943/06, рішення від 14 жовтня 2010 року та «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine), заява № 39766/05, рішення від 07 липня 2011 року, неоднозначне трактування національними органами норми закону, зумовлює застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для особи.
Більше того, постановою Верховного суду від 10.12.2024 у справі №240/19209/21 та у постанові від 13.01.2025 у справі №160/28752/23 наголошено, що суди не мають застосовувати положення законів, які не відповідають Конституції, незалежно від того, чи визнавалися вони Конституційним Судом України неконституційними, тобто закони, що суперечать Конституції України не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними.
Така позиція була висловлена ще Пленумом Верховного Суду України у постанові №9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»: «Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй».
Абзацом 1 пункту 1 Постанови КМУ № 1, який дублює вимогу статті 46 Закону № 4059-IX, унормовано, що виплата пенсій із застосуванням обмежуючих коефіцієнтів (а фактично - пенсій у неповному обсязі) буде проводититись у часових межах, які визначено як "…період дії воєнного стану…".
Воєнний стан в Україні первинно було введено Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 р. № 64/2022. У подальшому цей стан продовжувався відповідними указами ще 14 разів. На сьогодні діє Указ від 28.10.2024 р. № 740/2024. Отож, допоки Україна перебуватиме у стані відсічі збройної агресії з боку ворога, період "…дії воєнного стану…" буде продовжуватись невизначену кількість раз.
Відтак, застосоване в абзаці 1 пункту 1 Постанови КМУ № 1, який дублює вимогу статті 46 Закону № 4059-IX, поняття "період дії воєнного стану" фактично встановлювлює відстрочку або розстрочку виплати пенсії у повному розмірі на невизначений термін, тобто змінює часові межі виплати.
Водночас, введення обмежуючих коефіцієнтів статтею 46 Закону № 4059-IX та його підзаконною Постановою КМУ № 1 призводить до виплати пенсійного забезпечення у неповному розмірі та до звуження змісту прав і свобод, яке виражається у зменшенні, зокрема, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод позивача, тобто їх кількісної характеристики.
Суд вважає, що фактично, в описуваній ситуації наявний випадок зловживання з боку відповідача обставиною війни, як причиною невиконання своїх законодавчо встановлених обов'язків, передбачених Конституцією та чинним законодавством у сфері пенсійного забезпечення. Якщо орган державної влади працює, його співробітники виходять на роботу, то підстави для невиконання конституційних та законодавчих обов'язків відсутні.
На думку суду, режим воєнного стану не вводить обмежень у постаті виплати пенсійного забезпечення у неповному розмірі.
У цьому контексті суд зауважує, що обмеження прав та свобод під час воєнного стану не розповсюджуються на права особи, передбачені законодавством у сфері пенсійних виплат, в тім числі тих, які стосуються виплати пенсій передбачених ЗУ №796 у повному розмірі.
24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан строком на 30 діб. У подальшому цей стан продовжено відповідними указами президента.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" (пункт 3 Указу Президента України від 26 листопада 2018 року №393/2018 "Про введення воєнного стану в Україні").
Згідно зі статтею 8 Закону України “Про правовий режим воєнного стану», в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) може здійснювати заходи правового режиму воєнного стану.
Аналіз вищезазначених обмежень, що вводяться режимом воєнного стану, свідчить про те, що ці обмеження жодним чином не розповсюджуються на законодавчо визначене право особи на розрахунок та виплату пенсії своєчасно та у повному обсязі, а відтак посилання у оспорюваних нормах Закону № 4059-IX та постанови КМУ №1 на режим воєнного стану, як на причину встановлення обмежуючих коефіцієнтів, фактично на невизначений період, свідчить про невиконання органами державної влади вимог міжнародного права, Конституції України, Закону № 796-XII, КАС України та КПК.
Суд зауважує, що оскільки йдеться про реалізацію конституційного права позивача на соціальний захист, навіть в умовах воєнного стану вимоги принципу пропорційності мають бути дотримані. Відповідно, має бути збережений розумний баланс приватних і публічних інтересів, що означає, що цілі обмеження права мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються.
Водночас у цій справі жодним чином не проглядається розумного співвідношення між порушенням прав та інтересів людини та цілями державного впливу і засобами їх досягнення, тобто відсутнє співрозмірне обмеження прав позивача для досягнення публічних цілей (посилання на умови воєнного стану), на яких акцентується увага у Постанові КМУ №1 та згідно із якою не до кінця виважено діє відповідач.
Пенсійне забезпечення є єдиним джерелом доходів (основним джерелом існування) позивача. А тому навряд чи позбавлення належної щомісячної пенсійної виплати є "співрозмрним обмеженням" прав позивача навіть якщо це відбувається в умовах воєнного стану.
Суд вкотре зазначає, що чинне Закон України №796 не передбачає обмежень щодо виплати та перерахунку пенсій особам з інвалідністю внаслідок ЧАЕС на період воєнного стану у належному та повному розмірі.
Суд посилається на те, що невиплата у повному розмірі нарахованих сум пенсій, яка є власністю осіб, яким така пенсія нарахована, порушує норми міжнародного права. Таке висновується з огляду на наступне.
Так у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заява № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини вказав, що якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (пункт 35).
У справі "Кечко проти України" (Заява №63134/00) Європейський суд з прав людини наголосив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
У такий спосіб, оскаржувані положення статті 46 Закону № 4059-IX та його підзаконної Постанови КМУ № 1 всупереч вимогам Закону України " Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", змінюють умови і норми пенсійного забезпечення інвалідів внаслідок аварії на ЧАЕС, в тому числі й позивача за даною тяжбою, що водночас є порушенням вимог статті 1, 3, частини 2 статті 6, частини 2 статті 8, частині 2 статті 19, статей 21, 22, пункту 1 частини 2 статті 92, частини 1, 2, 3 статті 95 Конституції України.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 зауважує, що метою і особливістю закону про державний бюджет України є:
1) забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов?язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій;
2) при прийнятті Закону про державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України);
3) Закон про державний бюджет України не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України;
4) зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України.
Конституційний Суд України у своєму рішенні зазначив, що Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову повністю.
У зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору та відсутні докази понесення ним інших судових втрат, жодні судові витрати не належать розподілу та стягненню з відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо обчислення та виплати пенсії ОСОБА_1 у неповному розмірі шляхом застосування обмежуючих коефіцієнтів передбачених постановою Кабінету міністрів України “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період дії воєнного стану» від 03.01.2025 року №1 та без урахування індексації передбаченої постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2024 року №209 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нараховувати та виплачувати з 01.07.2025 року пенсію ОСОБА_1 без обмеження максимального розміру із урахуванням індексації передбаченої постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2024 року №209 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» та без застосування обмежуючих коефіцієнтів передбачених постановою Кабінету міністрів України “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період дії воєнного стану» від 03.01.2025 року №1.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник