09 жовтня 2025 рокуСправа №160/24614/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
27 серпня 2025 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:
визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, що викладена у «Рішенні про відмову у призначенні пенсії» Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 046550009376 від 25.08.2025 року.
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового та спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»: періоди роботи з 24.02.1988 року по 25.08 1988 року (до страхового та спеціального стажу), з 01.04.1991 року по 01.01.1999 року (до страхового та спеціального стажу), з 01.01.1999 року по 02.02.2015 року (до спеціального стажу) та період навчання за фахом з 01.09.1988 року по 01.03.1991 року (до спеціального стажу).
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як працівнику охорони здоров'я, з урахуванням наявного на день звернення спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років більше 25 років з 16.08.2025 року, на підставі заяви при призначення пенсії від 16.08.2025 року.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначила, що вона 16.08.2025 року звернулася до територіального органу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою, в якій просила призначити їй пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як працівнику охорони здоров'я, надавши підтверджуючий пакет документів.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №046550009376 від 25.08.2025 року ОСОБА_1 відмовлено в призначені пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в зв'язку з відсутністю необхідного страхового та спеціального стажу.
ОСОБА_1 вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №046550009376 від 25.08.2025 року щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як працівнику охорони здоров'я, оскільки до її страхового та спеціального стажу не зараховано періоди з 24.02.1988 року по 25.08.1988 року, з 01.04.1991 року по 01.01.1999 року, з 01.01.1999 року по 02.02.2015 року та період навчання за фахом з 01.09.1988 року по 01.03.1991 року, у зв'язку з чим позивач звернулася через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 серпня 2025 року для розгляду адміністративної справи №160/24614/25 визначено суддю Олійника В.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за залучено в якості відповідача-2: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
18 вересня 2025 року на адресу суду через систему "Електронний суд" від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву вх.№49364/25, в якому представник відповідача-2 з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві, не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Розділу І Порядку №22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб.
Відповідно до пункту 4.2 Розділу IV Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до пункту 4.3 Розділу IV Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Відповідно до статті 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону №1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до положень пунктів 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а тому невідповідність будь-яких записів у ній унеможливлює врахування всіх (деяких) записів у ній. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За результатами розгляду звернення позивача до територіального органу Пенсійного фонду України, Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Закарпатській області на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів було винесено рішення від 25.08.2025 року №046550009376 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років за відсутності необхідного страхового та спеціального стажу.
З урахуванням викладеного, представник відповідача-2 просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
24 вересня 2025 року на адресу суду від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області надійшов відзив на позовну заяву вх.№77831/25, в якому представник відповідача-1 з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві, не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.
Відповідно до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти за наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років і за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року №909.
Згідно з постановою пенсія за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров'я і соціального захисту призначається за наявності спеціального стажу роботи не менше 25 років.
Однак на тривалість цього стажу вплинули зміни, внесені до статті 55 законами України від 02.03.2015 №213-VIII та від 24.12.2015 N 911-VIII щодо поступового збільшення як віку до 55 років, так і стажу до 30 років,
Так, відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається
Кабінетом Міністрів України, станом на 01.04.2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 01.04.2015 по 31.03.2016 - не менше 25 років 6 місяців; з 01.04.2016 по 31.03.2017 - не менше 26 років; з 01.04.2017 по 31.03.2018 - не менше 26 років 6 місяців; з 01.04.2018 по 31.03.2019 - не менше 27 років; з 01.04.2019 по 31.03.2020 - не менше 27 років 6 місяців; з 01.04.2020 по 31.03.2021 - не менше 28 років; з 01.04.2021 по 31.03.2022 - не менше 28 років 6 місяців; з 01.04.2022 по 31.03.2023 - не менше 29 років; з 01.04.2023 по 31.03.2024 - не менше 29 років 6 місяців; з 01.04.2024 або після цієї дати - не менше 30 років.
До стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років зараховується лише робота на тих посадах та в тих установах і закладах освіти, які зазначено у Переліку №909.
Згідно з пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров'я, при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Таким чином, особа, яка станом на момент звернення до Пенсійного органу має від 25 до 30 років спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, має право на призначення пенсії за вислугу років, незалежно від її віку.
16.08.2025 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років.
За принципом екстериторіальності вказана заява розглядалася структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.
У подальшому, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №046550009376 від 25.08.2025 року позивачці було відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового та спеціального стажу.
Відповідно до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", право на пенсію за вислугу років мають особи, незалежно від віку, якщо є стаж роботи на посадах не менше як: 26 років 6 місяців на 11.10.2017 року.
Вік позивачки 57 років 4 місяців.
Страховий стаж становить 19 років 9 місяців 04 днів.
Для визначення права на призначення пенсії за вислугу років стаж до 11.10.2017 року становить 0 років 0 місяці 0 днів.
До страхового стажу роботи позивачці не зараховано дані трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки зміна прізвища внесено з порушенням інструкції ведення трудових книжок, необхідно надати документ про зміну прізвища.
Згідно з пунктом 4.10. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації) / фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
З урахуванням викладеного, представник відповідача-1 просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що відповідно до записів трудової книжки серія НОМЕР_1 від 24.12.1988 року, ОСОБА_1 має наступні записи про трудову діяльність:
запис №1 від 24.02.1988 року фізіотерапевтична поліклініка, прийнята на посаду санітарки озокеритолікування, тимчасово, наказ №26 від 24.02.1988 року;
запис №2 від 18.05.1988 року переведена санітаркою озокеритолікування, постійно, наказ № 79 від 18.05.1988 року;
запис №3 від 25.08.1988 року звільнена з займаної посади у зв'язку з вступом в Костянтинівське медучилище, наказ № 174 від 25.08.1988 року;
запис №4 від 01.09.1988 року Костянтинівське медучилище зарахована на другий курс акушерського відділення, наказ № 59-о від 23.08.1988 року;
запис №5 від 01.03.1991 року відрахована у зв'язку з закінченням медучилища, наказ № 19-о від 01.03.1991 року;
запис №6 від 01.04.1991 року ЦМЛ ім. Леніна, прийнята палатною акушеркою акушерського відділення, тимчасово, наказ № 387 від 01.04.1991 року;
запис №7 від 28.07.1992 року переведена палатною акушеркою акушерського відділення, постійно, наказ № 1053 від 28.07.1992 року;
запис №8 від 11.01.1994 року звільнена за переводом в КТМО п.5 ст.36 КЗОТ України, наказ № 13 від 04.01.1994 року;
запис №9 від 11.01.1994 року Кіровське територіальне медичне об'єднання, прийнята на постійну роботу за переводом із МТМО фельдшером поверхневого з/ пункту шахти Північна, наказ № 42 від 11.01.1994 року;
запис №10 від 31.01.1997 року звільнена за переводом на шахту Північна по п.5 ст. 36 КЗОТ України, наказ № 45 від 31.01.1997 року;
запис №11 від 01.02.1997 року Дзержинське виробниче об'єднання по видобутку вугілля «Дзержинськвугілля» шахта «Північна» прийнята у здравпункт фельдшером поверхневим, наказ № 18/к від 03.02.1997 року;
запис №12 від 02.02.2015 року звільнена за власним бажанням за статтею 38 КЗОТ України, наказ №22 від 02.02.2015 року.
Судом встановлено, що 16 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою, в якій просила призначити їй пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як працівнику охорони здоров'я, надавши підтверджуючий пакет документів.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №046550009376 від 25.08.2025 року ОСОБА_1 відмовлено в призначені пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в зв'язку з відсутністю необхідного страхового та спеціального стажу.
Відповідно до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", право на пенсію за вислугу років мають особи, незалежно від віку, якщо є стаж роботи на посадах не менше як: 26 років 6 місяців на 11.10.2017 року.
Вік позивачки 57 років 4 місяців.
Страховий стаж становить 19 років 9 місяців 04 днів.
Для визначення права на призначення пенсії за вислугу років стаж до 11.10.2017 року становить 0 років 0 місяці 0 днів.
До страхового стажу роботи позивачці не зараховано дані трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки зміну прізвища внесено з порушенням інструкції ведення трудових книжок, необхідно надати документ про зміну прізвища.
Заявниця не працює.
ОСОБА_1 вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №046550009376 від 25.08.2025 року щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як працівнику охорони здоров'я, оскільки до її страхового та спеціального стажу не зараховано періоди з 24.02.1988 року по 25.08.1988 року, з 01.04.1991 року по 01.01.1999 року, з 01.01.1999 року по 02.02.2015 року та період навчання за фахом з 01.09.1988 року по 01.03.1991 року, у зв'язку з чим позивач звернулася через систему «Електронний суд» до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV.
Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом (стаття 8 Закону № 1058).
Положеннями статті 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.
Пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, який набрав чинності з 01.04.2015, пункт «е" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» було викладено в іншій редакції, згідно якої право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
У подальшому, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII, до статті 55 Закону №1788-ХІІ з 01.01.2016, також було внесено зміни, відповідно до яких, пункт «е» вказаної статті має наступний зміст: «право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII.
Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04 червня 2019 року.
Отже, з 04 червня 2019 при вирішенні питання про призначення позивачу пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом 213-VIII та Законом №911-VIII.
Відтак, з 04 червня 2019 року при визначенні права на отримання пенсії за вислугу років необхідно виходити з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Суд зазначає, що одним зі спірних питань, що підлягає вирішенню в межах даної справи, є питання зарахування до страхового стажу та спеціального стажу позивача певних періодів роботи, про що позивач, крім іншого, просить у позові.
Судом встановлено, що відповідно до записів трудової книжки серія НОМЕР_1 від 24.12.1988 року, ОСОБА_1 має наступні записи про трудову діяльність:
запис №1 від 24.02.1988 року фізіотерапевтична поліклініка, прийнята на посаду санітарки озокеритолікування, тимчасово, наказ №26 від 24.02.1988 року;
запис №2 від 18.05.1988 року переведена санітаркою озокеритолікування, постійно, наказ № 79 від 18.05.1988 року;
запис №3 від 25.08.1988 року звільнена з займаної посади у зв'язку з вступом в Костянтинівське медучилище, наказ № 174 від 25.08.1988 року;
запис №4 від 01.09.1988 року Костянтинівське медучилище зарахована на другий курс акушерського відділення, наказ № 59-о від 23.08.1988 року;
запис №5 від 01.03.1991 року відрахована у зв'язку з закінченням медучилища, наказ № 19-о від 01.03.1991 року;
запис №6 від 01.04.1991 року ЦМЛ ім. Леніна, прийнята палатною акушеркою акушерського відділення, тимчасово, наказ № 387 від 01.04.1991 року;
запис №7 від 28.07.1992 року переведена палатною акушеркою акушерського відділення, постійно, наказ № 1053 від 28.07.1992 року;
запис №8 від 11.01.1994 року звільнена за переводом в КТМО п.5 ст.36 КЗОТ України, наказ № 13 від 04.01.1994 року;
запис №9 від 11.01.1994 року Кіровське територіальне медичне об'єднання, прийнята на постійну роботу за переводом із МТМО фельдшером поверхневого з/ пункту шахти Північна, наказ № 42 від 11.01.1994 року;
запис №10 від 31.01.1997 року звільнена за переводом на шахту Північна по п.5 ст. 36 КЗОТ України, наказ № 45 від 31.01.1997 року;
запис №11 від 01.02.1997 року Дзержинське виробниче об'єднання по видобутку вугілля «Дзержинськвугілля» шахта «Північна» прийнята у здравпункт фельдшером поверхневим, наказ № 18/к від 03.02.1997 року;
запис №12 від 02.02.2015 року звільнена за власним бажанням за статтею 38 КЗОТ України, наказ №22 від 02.02.2015 року.
Законом України «Про освіту», Законом України «Про повну загальну середню освіту», Законом України «Про професійну (професійно-технічну) освіту», Законом України «Про фахову передвищу освіту», Законом України «Про вищу освіту», Законом України від 22.06.2000 №1841 «Про позашкільну освіту» передбачено, що позашкільна освіта, повна загальна середня освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта є структурними ланками освіти та її підсистемою.
Пунктом 25 частини 1 статті 1 Закону України «Про освіту» встановлено, що система освіти - сукупність складників освіти, рівнів і ступенів освіти, кваліфікацій, освітніх програм, стандартів освіти, ліцензійних умов, закладів освіти та інших суб'єктів освітньої діяльності, учасників освітнього процесу, органів управління у сфері освіти, а також нормативно-правових актів, що регулюють відносини між ними.
Так, відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про освіту» невід'ємними складниками системи освіти є: дошкільна освіта; повна загальна середня освіта; позашкільна освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта; освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.
Статтею 18 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» (втратив чинність на підставі Закону № 4574-IX від 21.08.2025) визначено, що до закладів професійної (професійно-технічної) освіти належать:
професійно-технічне училище відповідного профілю;
професійне училище соціальної реабілітації;
вище професійне училище;
професійний ліцей;
професійний ліцей відповідного профілю;
професійно-художнє училище;
художнє професійно-технічне училище;
вище художнє професійно-технічне училище;
училище-агрофірма;
вище училище-агрофірма;
училище-завод;
центр професійної (професійно-технічної) освіти;
центр професійної освіти;
навчально-виробничий центр;
центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів;
навчально-курсовий комбінат;
навчальний центр;
інші типи закладів освіти, що надають професійну (професійно-технічну) освіту або здійснюють професійне (професійно-технічне) навчання.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» встановлено, що у вищих навчальних закладах I-II рівнів акредитації, професійно-технічних навчально-виховної навчальних закладах право на пенсію за вислугу років мають право громадяни, які працювали на таких посадах: директори, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної, навчально-виробничої) роботи, старші майстри виробничого навчання, майстри виробничого навчання, викладачі, педагоги професійного навчання, практичні психологи, соціальні педагоги, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 28 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 №1556-VІІ в Україні діють заклади вищої освіти таких типів: академія, інститут - галузевий (профільний, технологічний, технічний, педагогічний, богословський/теологічний, медичний, економічний, юридичний, фармацевтичний, аграрний, мистецький, культурологічний тощо) заклад вищої освіти, що провадить інноваційну освітню діяльність, пов'язану з наданням вищої освіти на першому і другому рівнях за однією чи кількома галузями знань, може здійснювати підготовку на третьому і вищому науковому рівнях вищої освіти за певними спеціальностями, проводить фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність.
Статтею 53 Закону України «Про вищу освіту» визначено, що науково-педагогічні працівники - це особи, які за основним місцем роботи у закладах вищої освіти провадять навчальну, методичну, наукову (науково-технічну, мистецьку) та організаційну діяльність.
Відповідно до пункту 1 статті 55 Закону України «Про вищу освіту» перелік посад науково-педагогічних і педагогічних працівників закладів вищої освіти установлюється Кабінетом Міністрів України. Перелік посад наукових працівників закладу вищої освіти визначається відповідно до Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність".
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
ЄСПЛ у п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, спірні періоди роботи позивача на цих посадах підлягають зарахуванню до спеціального стажу роботи відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як працівнику охорони здоров'я.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 N 22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846.
Перелік документів, що додаються до заяви про призначення, перерахунку та поновлення пенсії визначений Розділом 2 цього Порядку.
Підпунктом 2 пунктом 2.1 Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
Як вже зазначалось судом, статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
У пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, також закріплено положення, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За пунктом 20 вказаного Порядку у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно пункту 4.3 цього Порядку рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.7 Порядку № 22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Пунктом 4.10 цього ж Порядку визначено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Записи за спірні періоди в трудовій книжці чіткі, послідовні, завірені підписами та печаткою підприємства. Згідно записів у трудовій на момент звернення чітко видно періоди роботи і можливо ідентифікувати дати праці незалежно від формулювань в трудовій книжці.
Частиною 3 статті 44 Закону №1058-IV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Суд зазначає, що наявні у документах на підтвердження трудового стажу формальні неточності, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17.
Крім того, відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 64 Закону №1058-IV виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право:
отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, пов'язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України;
проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати.
Водночас, жодних доводів та/або належних та допустимих доказів на їх підтвердження щодо вчинення відповідачем дій в межах наведених повноважень у законодавчо встановлений спосіб з отримання відомостей, необхідних для виконання відповідачем функцій, передбачених зазначеними Законами України, відповідачем суду не наведено та не надано.
Наведена бездіяльність відповідача свідчить про недбале ставлення пенсійного органу до вирішення такого важливого питання, як пенсійне забезпечення особи, яке гарантується статтею 46 Конституції України і визначено законодавцем як джерело існування громадянина держави.
Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про необхідність визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №046550009376 від 25.08.2025 року щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Оскільки періоди трудової діяльності позивача не було зараховано відповідачем-1, суд вбачає за необхідне, поновити порушене права позивача шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати до страхового та спеціального стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), що дає право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»: періоди роботи з 24.02.1988 року по 25.08.1988 року, період навчання з 01.09.1988 року по 01.03.1991 року, з 01.04.1991 року по 01.01.1999 року, з 01.01.1999 року по 02.02.2015 року.
Щодо розгляду заяви позивача від 16.08.2025 року, суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З урахуванням викладеного, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) про призначенні пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як працівнику охорони здоров'я, з урахуванням зарахованого судом спірного періоду роботи та правової позиції, викладеної у даному рішенні.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .
Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплачено суму судового збору у розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується платіжною інструкцією АТ "ПУМБ" №2B1Q-554B-7ETE від 27 cерпня 2025 року.
А отже, пропорційно задоволеним позовним вимогам, суд приходить до висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень нуль копійок).
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №046550009376 від 25.08.2025 року щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати до страхового та спеціального стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), що дає право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», період роботи з 24.02.1988 року по 25.08.1988 року, період навчання з 01.09.1988 року по 01.03.1991 року, періоди роботи з 01.04.1991 року по 01.01.1999 року, з 01.01.1999 року по 02.02.2015 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) про призначенні пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як працівнику охорони здоров'я, з урахуванням зарахованого судом періоду роботи та правової позиції, викладеної у даному рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень нуль копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник